Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Економічна історія

Переселенський капіталізм США


Розвиток капіталізму. До молодих капіталістичних країн належать США, утворення яких як самостійної держави відбулось у 1776 p., коли на Європейському континенті вже утвердилися капіталістичні відносини.

Розвиток капіталізму в США мав низку особливостей, які суттєво відрізняли його від західноєвропейського варіанта. Капіталізм, що формувався в Північній Америці, називають переселенським, колоніальним. Зміст його полягає в перенесенні на землі, які колонізувалися, форм організації господарства метрополії. Перші колонії в Північній Америці утворили на початку XVII ст. переселенці з Англії, Голландії та Франції. Найбільш інтенсивно колонізацію здійснювала Англія, витіснивши спочатку Голландію, а в 60-х роках XVIII ст. — Францію. До кінця XVIII ст. в Північній Америці за рівнем і характером економічного розвитку вже виділилося три райони: Північний Схід, Південь і Центр.

 

Північний Схід був найбільш розвинутим районом. Тут в авангарді колоністів стояла заповзятлива англійська буржуазія, яка перетворила регіон у центр ремісничого, мануфактурного виробництва й торгівлі. Основна галузь промисловості — суднобудування. Уже в середині XVIII ст. англійський флот на третину становили кораблі американського виробництва. Суднобудування сприяло розвитку риболовного та китобійного промислів (жир і китовий вус вивозили у метрополії), лісової промисловості на основі наявних величезних лісових масивів.

Населення займалося хутровим промислом. У колоніях розвивалося сукновиробництво та виробництво льняних тканин. У 1609 р. в Північну Америку завезли овець. Це сприяло розвитку вівчарства, виробництву шерсті. Уже наприкінці XVIII ст. шерстяна промисловість задовольняла попит на шерстяні тканини. Відразу ж формою її організації стала найбільш прогресивна централізована мануфактура. Наявність величезних покладів руди забезпечили розвиток залізорудної промисловості. Перші домни, збудовані в середині XVII ст., були малопотужні і працювали на деревному вугіллі. Проте в XVIII ст. американський чавун почали експортувати в Англію.

Провідну роль у торгівлі північноамериканських колоній посідала буржуазія цього регіону. В Англію вивозили хутра, деревину, мідь, залізо, рибу, солонину. Американські купці нарощували свій капітал за рахунок нееквівалентної торгівлі з індіанцями, збуваючи їм скляні буси, вогнепальну зброю, ром. В обмін отримували хутро та шкури.

Проте основна частина населення працювала в землеробстві, де переважали середні й дрібні фермерські господарства (розміром до 20 акрів, або 8 га) напівнатурального типу.

 

На Півдні, де були величезні площі родючої землі, поселялися іммігранти із середовища англійської аристократії. Отримавши від уряду у власність значні земельні ділянки, в умовах різкого дефіциту робочих рук вони ініціювали організацію рабовласницького плантаційного господарства.

Південні штати спеціалізувалися на виробництві тютюну, вирощували рис, цукрову тростину. Поступово провідною культурою став бавовник. Переважав екстенсивний тип виробництва, що зумовило швидке виснаження ґрунту. Південь широко використовував рабську працю. Наприкінці XVIII ст. частка негрів-рабів становила 40 % загальної чисельності населення південних штатів.

 

У Центральному районі були колонії, в яких переважало фермерське сільське господарство. Великі земельні володіння англійської аристократії здавали у спадкову оренду невеликими ділянками за фіксовану ренту (квінт — рента). Великі ділянки вільних земель на Заході, де поселялися втікачі (скватери), які створювали там вільні фермерські господарства, послаблювали феодалізацію цього регіону.

У регіоні культивували пшеницю, вирощували картоплю, кукурудзу, гарбузи, запозичені в індіанців. Працювали залізовиробні підприємства та пивоварні. На виробництві використовували примусову працю втікачів, котрі укладали контракт на роботу терміном 7—10 років. По суті це були білі раби (сервенти). Після відпрацювання терміну вони мали право на землю. Однак багато їх залишалися безземельними.

Отже, в умовах колоніальної економіки розвиток капіталізму мав специфічні риси, найяскравішою з яких було широке використання примусової праці (білих рабів — сервентів і чорних рабів — негрів). Однак соціально-економічна неоднорідність, асинхронність і неоднотипність історичного розвитку цих регіонів зумовили різні шляхи та часові межі становлення промислового капіталу.

Велика частина кваліфікованих робітників були іммігрантами з Європи. Втрата висококваліфікованих робітників змусила уряд Англії в 1718 р. ввести обмеження на еміграцію високваліфікрваних робітників, а в 1765 р. парламент заборонив їм виїзд. Проте зупинити цей процес було неможливо, оскільки працю в колоніях Нового світу оплачували вище, ніж в Англії.

З плином часу суперечності між колоніями і метрополією поглиблювалися, їх закріплювали законодавчі акти, які нехтували інтересами місцевої новонароджуваної буржуазії:

1650 р. — заборона американським купцям торгувати з європейцями;

1660 р. — введення англійської монополії на такі колоніальні товари, як цукор, тютюн, бавовна, індиго та ін., потім її було розширено і вона охопила велику групу суднобудівних товарів, мідну руду, хутро, патоку;

1669 р. — заборона вивозити шерсть і шерстяні вироби з Північної Америки;

1750 p. — "залізний закон": заборона будувати в колоніях доменні печі, прокатні стани, залізоробні й ковальські майстерні. Американський чавун дозволяли вивозити тільки в Англію. Заборонили вичиняти хутра;

1765 р. — закон "Про гербовий збір": введення податку на купівлю будь-якого товару — аж до газет. Під тиском населення в 1766 р. його скасували;

1767 р. — закони Тауншенда: введення нових митних зборів на фарби, папір, чай, скло, свинець.

Спеціальні законодавчі акти (укази, закони) гальмували розвиток фермерства:

1683 р. — заборона приватним особам купувати землі в індіанців;

30-ті роки XVIII ст. — заборона самовільного переселення на нові землі;

1763 р. — заборона посідати землі за Алеганськими горами в долині річки Міссісіпі, що позбавило можливості плантаторів Півдня переходити з виснажених земель на нові;

1774 р. — за Квебекським актом заборона жителям колоній посідати землі на Заході.

 

Війна за незалежність та її наслідки. Усі ці суперечності між колоніями та Англією загострювалися і в кінцевому підсумку призвели до війни, що увійшла в історію як Війна за незалежність (1775—1783). Вона закінчилася перемогою колоністів. У 1776 р. було проголошено нову незалежну державу — Сполучені Штати Америки. Декларація незалежності (1776) зробила недійсними укази англійського парламенту, які обмежували свободу населення західних земель, розвиток промисловості, сфери обігу. У 1778 р. для європейських купців відкрили всі форти, було ліквідовано англійську монополію на торгівлю в Північній Америці. У зовнішній торгівлі проголосили принципи фритредерства, на основі яких пізніше уклали договори з Францією, Пруссією, Швецією. Під час революції було конфісковано 30 тис. маєтків, які належали прихильникам англійців. Ліквідували феодальні форми землеволодіння, дворянські звання, спадкову оренду тощо.

За період війни на Захід переселилося 25 тис. скватерів. Виробникам металу, зброї, пороху, військової амуніції видавали грошові премії, субсидії. У 1778 р. став до ладу державний гарматний завод у Спрінгфілді. З метою стабілізації грошової системи, впорядкування емісійної діяльності як на загальнодержавному рівні, так і на рівні штатів у 1781 р. було створено Банк Північної Америки.

Визнання Англією незалежності США, закінчення війни, ратифікація Конституції (1787), введення в дію перших десяти поправок до неї (1791), насамперед Білля про права, завершили перший етап буржуазної революції. Конституція забезпечувала права власності, її захист, свободу слова, друку, зборів, віросповідання та ін., зміцнила владу центрального уряду. Політичну систему будували на поділі влади, вона охоплювала такі ланки: виконавчу (президент і кабінет міністрів), законодавчу (конгрес), судову (Верховний суд, який мав право скасування законів, що не відповідали Конституції). Проте не було знищено рабства в південних штатах, індіанці не отримали громадянських прав, не було єдиної виборчої системи. Правова держава, що формувалась у США, забезпечувала американцям громадянські й особисті свободи, включаючи право на землю і свободу підприємницької діяльності, значно повніше, ніж у Європі того часу.

Уряд сприяв реалізації права на землю і вільному вибору виду господарської діяльності шляхом широкої територіальної експансії, що супроводжувалось економічним освоєнням нових володінь. На основі укладення нерівноправних договорів, торгових угод, прямого воєнного насилля до складу нової держави увійшли великі райони Старого Північного Заходу, а також Луїзіана (1803), Флорида (1819), Техас (1845), Нова Мексика (1849), Верхня Каліфорнія (1848), Орегон (1846). За період з 1778 по 1853 р. територія США збільшилась у вісім разів. У 1823 р. США проголосили доктрину Монро, відповідно до якої будь-яке втручання європейських країн у справи Америки розглядали як загрозу США. Розширюючи свої території, США проводили політику систематичного знищення та витіснення на гірші землі корінних жителів материка — індіанців.

Рішенням конгресу всі вільні території передавали у фонд центрального уряду, який мав займатися розподілом і продажем їх. За законами 80-х років XVIII ст. землю продавали великими ділянками по 640 акрів з обов´язковою виплатою всієї суми протягом місяця, що обмежувало коло покупців багатими людьми й призвело до масового самовільного захоплення землі. Скватери вимагали закріплення за ними ділянок і вживали заходів для захисту своїх заявок.

Під тиском фермерів відбувалася поступова демократизація аграрного законодавства. Як підсумок, у 1832 р. вже зменшувався земельний мінімум (до 40 акрів), збільшувався період розстрочки платежів, знизилися ціни на землю з 2 до 1,25 доларів за акр.

Закон про позику (1841) гарантував скватерам право купівлі ділянок, якщо вони обробляли їх до подання на аукціон. Згідно із законом можна було мати землю, тільки попередньо розмежовану урядом.

Відбувалася активна колонізація західних земель. Основний потік переселенців ішов у північні штати, сюди переміщалися позбавлені земельних ділянок фермери з Півдня, а також плантатори в пошуках родючих земель, іммігранти. З 1842 р. в країну в середньому за рік приїздило до 100 тис. переселенців, здебільшого вихідців із Ірландії, Німеччини, Англії. Серед іммігрантів були сотні тисяч кваліфікованих ремісників, інженерів, робітників, винахідників. Крім створення армії найманої праці, масова імміграція і зростання чисельності населення сприяли створенню місткого внутрішнього ринку, що, в свою чергу, вело до зростання попиту на промислові та сільськогосподарські товари. Усе це слугувало стимулом для розвитку виробництва.

Розвиток фермерських господарств на Заході сприяв розширенню товарних ринків і формуванню ринку капіталів. Зростаюче сільськогосподарське виробництво забезпечувало потребу промислових центрів у продовольстві. У середині XIX ст. такі штати, як Індіана, Іллінойс, Вісконсін, стали житницею країни. В умовах конкуренції фермерські господарства Атлантичного узбережжя спеціалізувались на молочному тваринництві, садівництві.

 

Особливості промислового перевороту. Зростання доходів фермерів сприяло підвищенню попиту на промислові вироби виробничого та споживчого призначення, а це стимулювало розвиток індустріального Північного Сходу. Разом з тим, фермерська колонізація Заходу загострила проблеми ринку робочої сили в країні.

У колоніальний період головним джерелом найманої праці були іммігранти, а також незаможні й бідні прошарки населення, які становили більш як 20 %. Вони працювали за наймом на мануфактурах і корабельнях, але намагалися посісти землю. У XVIII ст. з цієї причини зазнали краху ряд великих підприємств, наприклад металургійний завод П. Хазенклевера, що найняв у Німеччині більш як 500 робітників. Тому американські підприємці в період колонізації використовували не пряме наймання робітників на виробництво, а залучали дрібних фермерів, готових взятися за оплачувану роботу в промислах, якими вони традиційно займалися вдома. Це давало їм змогу не відриваючись від землі, отримувати додатковий дохід.

Відсутність ринку вільних робочих рук зумовила їхню високу вартість, що викликало необхідність заміни цього дорогого компонента витрат виробництва дешевшим — машинами. З інших країн завозили машини й обладнання. Технічні передумови виникнення фабричної промисловості у США було в основному закладено промисловим переворотом в Англії. Разом з тим, у виробництві стимулювалося винахідництво. Країна мала своїх винахідників, яким за "Законом про патенти" (1790) надали 14-річну монополію на використання своїх винаходів.

 

Фінансовою основою великого промислового виробництва були прибутки промислової та торгової буржуазії, доходи від зовнішньої торгівлі, доходи фермерських господарств, надходження від спекулятивних угод щодо землі. Її зміцнювала економічна політика держави, що дало можливість переорієнтувати на початку XIX ст. інвестиції із сфери торгівлі і мореплавства в промисловість, а також запровадити протекціоністські тарифи. З 1816 р. на імпорт тканин встановили високі ввізні мита, які потім підвищували. Це захищало американське виробництво від зарубіжної конкуренції.

Промисловому перевороту в США сприяли також зовнішні чинники: ослаблення англійської конкуренції через розрив із метрополією в період Війни за незалежність, європейська війна (1792—1815), яка стимулювала зовнішню торгівлю США, її посередництво в торгівлі. У Європу, використовуючи нейтральне становище, американці поставляли товари з Вест-Індії, Південної Америки, Далекого й Близького Сходу, перевозили товари із французьких та англійських колоній у метрополії. Це був період, який дістав назву "золотого віку" для торговельного мореплавства північноамериканських штатів.

Вступаючи в машинну стадію розвитку суспільства в першому десятилітті XIX ст., США використали англійський технічний досвід. При цьому вони зробили свій власний значний внесок. Це дало змогу США здійснити промисловий переворот за порівняно короткий термін — 40—50 років. На початку 60-х років XIX ст. вже утвердився фабричний тип виробництва в провідних галузях господарства.

Основні особливості промислового перевороту США такі.

1. Активна роль американської інженерної думки. Було винайдено бавовноочисну машину (1793), що підвищила продуктивність праці в 100 разів, швейну машину (1841), машину для виготовлення взуття (1846), фосфорні сірники, електромагнітний телеграф Морзе (1837), перший телеграфний апарат Д. Юза (1855), пістолет, пневматичне гальмо, паровий молот (1842), вулканізацію каучуку (1844), турбіну (1849), електровоз (1851), верстати оригінальної конструкції. Це зумовило розвиток багатьох нових галузей промисловості. Швейні фабрики Зінгера, Беккера, Уллера випускали вироби, які мали попит в усьому світі. Швейна машина Зінгера була відома й популярна також в Україні.

2. Наявність великого числа річок, що сприяло ширшому використанню водної енергії, ніж енергії пари. Тому тут пізніше (у 40-х роках) стали масово використовувати парову енергію, хоча універсальний паровий двигун створено ще наприкінці XVIII ст., а в 1803 р. Олівер Еванс винайшов парову машину.

3. Величезні запаси деревини, яку тривалий час використовували як основний вид палива та для виготовлення деревного вугілля. Аж до 1860 р. на залізничному транспорті США використовували дрова. Перша домна, що працювала на кам´яному вугіллі, з´явилась у країні в 1837 р. Масове використання мінерального палива в металургії почалося в 40-х роках.

4. Відсутність мануфактурного капіталізму. Мануфактури, які виникали в колоніальний період, не були стійкими, розвиток їх стримувала заборонна політика Англії. Тому правомірно стверджувати, що промисловий переворот у США відбувався в умовах недостатнього розвитку мануфактурного виробництва.

5. Крайня нерівномірність розміщення галузей по територіях. Північний Схід — більш промисловий, на Півдні майже не було фабрик і заводів, переважала первинна обробка культур, які тут вирощували, — бавовнику, тютюну, рису, цукрової тростини та ін. Машини обслуговували раби. Західні штати майже не знали мануфактурної стадії і спеціалізувалися на переробці харчової продукції, лісоматеріалів, на виробництві сільськогосподарської техніки.

Промисловий переворот, спрямований на механізацію і становлення фабричної системи в текстильному виробництві, розпочався на Північному Сході країни. Перша машина появилась у бавовнянопрядильній промисловості ще наприкінці XVIII ст. (бавовноочисна машина, яку сконструював у 1793 p. E. Уїтні). Слід зазначити, що цю галузь бавовняної промисловості створювали на машинній основі, минаючи стадію ручної праці. У першому десятилітті XIX ст. відбувався швидкий розвиток прядильних фабрик, їх облаштовували за зразком фабрик знаменитого англійського підприємця Аркрайта. Однією з найбільш відомих була фабрика, яку організував у 1790 р. робітник-текстильник С. Слейтер, котрий приїхав з Англії і з пам´яті відновив схему ватерної машини. Пізніше він став великим підприємцем, увійшовши в історію як "батько" американської промисловості. Уперше у світовій практиці прядильні та ткацькі машини встановили на бавовняній фабриці, яку побудував Лаоудл у 1814 р. Із цього часу власники прядильних фабрик стають організаторами всього процесу виробництва бавовняних тканин. Роздаючи пряжу для переробки фермерам, вони втягували кустарний сектор в орбіту фабричної системи, розширяли масштаби підприємництва, залучали додаткову робочу силу. У 1832 р. у США вже працювало 795 бавовняних фабрик (625 із них у північно-східних штатах), на них використовували 1,2 млн веретен. Появилися ситцевибивні циліндричні машини та інші технічні новинки. Механізація ткацтва в 20-х роках XIX ст. привела до витіснення кустарного сектору.

Поступово машини впроваджували і в більш складне шерстяне виробництво. Централізовані мануфактури, що функціонували в ньому, поступово переростали у фабрики, їх число тільки за 1809—1815 pp. збільшилося з 14 до 102. Уже в 1840 р. на Північному Сході домашнє шерстяне виробництво поступилося машинному. Отже, у 30-х роках XIX ст. в найважливіших галузях текстильної промисловості, 78 % якої було зосереджено на Північному Сході США (бавовняній і шерстяній), процвітав інтенсивний процес утвердження фабричної форми організації виробництва. Із 40-х років розпочалось його укрупнення. Механізація текстильного виробництва сприяла зменшенню витрат на одиницю продукції, зниженню цін на тканини за 1815—1830 pp. у 5 разів, зменшенню ввозу їх із Англії. Уже в середині XIX ст. США посідали друге місце у світі за обсягом виробництва бавовняної продукції. До Громадянської війни в країні виробляли вдвоє більше бавовняних тканин на душу населення, ніж у Великій Британії.

Поряд із текстильним виробництвом у легкій промисловості переворот охопив харчову (передусім борошномельну), взуттєву, швейну, шкіряну галузі. Винахід швейної машини Зінгера в 1841 p., а також машини для виготовлення взуття в 1846 р. значно підвищили продуктивність праці та якість виробів, а також стимулювали розвиток підгалузей машинобудування.

Промисловий переворот викликав розвиток річкового транспорту, будівництво каналів, інтенсивне спорудження залізниць. Основними рушійними чинниками змін у розвитку транспорту стала експансія на Захід та його швидке господарське освоєння. У 1860 р. по річках Міссісіпі й Огайо курсувало 1000 пароплавів. З 1792 р. розпочалося спорудження каналів. У 1817—1825 pp. проводилося будівництво найбільшого каналу Ері, який з´єднав район Великих Озер з Атлантичним океаном. Вартість транспортування вантажів із Нью-Йорка до Буффало знизилася на 90 %. Із цієї будови, що дала такий економічний ефект, розпочалося спорудження каналів в інших штатах. На середину XIX ст. довжина їх у США сягнула 6 тис. км. Будівництво каналів здійснювалося з допомогою держави, частка якої в загальній сумі засобів становила 75 %.

Будівництво в 1807 р. першого у світі колісного пароплава "Клермонт", яке здійснив Р. Фултон, сприяло розвитку судноплавства. У 1814 р. Фултон побудував перше військове колісне парове судно "Демалогос". Перехід у 40-х роках до гвинтових пароплавів дав поштовх рішучим перетворенням у військово-морській справі. За якістю і тоннажем у середині XIX ст. американські судна зрівнялися з англійськими.

Майже одночасно зі спорудженням каналів велось будівництво шосейних доріг та залізниць. Перші залізничні рейки з´єднали міста Балтимор і Огайо (1828—1830), за два наступних десятиліття довжина залізниць зросла в 300 разів. Уже в 1860 р. їхня довжина становила 49 000 км — майже половину світових залізничних колій. Дуже сприяла цьому відповідна підтримка держави. Компанії, які споруджували залізниці, отримували від держави безплатно землю, ліс, будівельні матеріали, великі грошові субсидії. Підприємництво в цій галузі приносило великі прибутки, що робило її привабливою для вкладання капіталу. Тільки за період 1851—1857 pp. інвестиції в залізничне будівництво сягнули близько 1 млрд дол.

"Революція" на транспорті стимулювала зростання виробництва в металургійній, вугільній, машинобудівній, кораблебудівній, лісопереробній промисловості. Тому можна вважати, що із 40-х років у США розпочався другий етап промислового перевороту. У металургії почали застосовувати пудлінгові печі, завершився перехід основного обсягу випуску чавуну на мінеральне паливо. Добування кам´яного вугілля в період промислового перевороту зросло в 20 разів і в 1860 р. становило 13 млн т. За 1830—1850 pp. виробництво чавуну збільшилось у три рази. Проте власне виробництво металу не могло задовольнити внутрішній ринок. З 1845 р. почала розвиватись рейкопрокатна справа, яка уже в 50-х роках поглинала 20 % американського чавуну. Однак металу не вистачало, і більшу частину рейок завозили з Англії. Центрами американської металургії стали: Пітсбург (саме тут було освоєно нововведення — прокат замість кування, пудлінгування замість сирого дуття), на Заході — Теннессі, Кентуккі; нові центри виникли в Пенсільванії, Огайо.

У США в середині XIX ст. основним мінеральним паливом для металургії став антрацит, поклади якого залягали на доступній глибині на сході Пенсільванії.

На початок 60-х років XIX ст. на північному сході країни виникло велике заводське машинобудування, що засвідчило вступ промислового перевороту в завершальну стадію — створення машин машинами (машинобудування). У 1818 p. E. Уїтні винайшов фрезерний верстат з багаторізцевим ріжучим інструментом — фрезою. Винахідник заклав основи техніки й організації масового виробництва в машинобудуванні.

США стали країною — виробником паровозів (перший збудовано в 1830 p., а в 1860 р. завод Болдуїна (Філадельфія) святкував випуск тисячного паровоза), суден (у середині 50-х років XIX ст. американський торговий флот майже зрівнявся з англійським), а також сільськогосподарської техніки (у 1851 р. запатентували 167 збиральних машин і 62 косарки). Американські паровози використовували також на європейських залізницях. У 1851 р. в США було створено електровоз. У 60-х роках будують спальні вагони, цистерни, вагони-холодильники. Успіх американців у виробництві машин пояснювався гострою нестачею робочих рук, наявністю величезного внутрішнього ринку, високим рівнем освіти, широким упровадженням зарубіжного досвіду.

На початок 60-х років XIX ст. США вийшли на друге місце в світі з виробництва промислової продукції. Дрібні підприємства старого типу давали лише 5 % продукції машинобудування, 10—20 % металу тощо. У США налічувалося 140 433 промислових підприємства, вартість їхньої річної продукції становила 1,9 млрд дол., на них працювало 1,3 млн робітників. Загальний обсяг США у світовому виробництві у 1860 р. становив 17 %, тоді як у 1820 р. лише 6 %. Частка населення, зайнятого в сільському господарстві, знизилася з 90 % наприкінці XVIII ст. до 60 % у 1860 р. У містах проживало більш як 20 % населення.

Промисловий переворот у США значною мірою спирався на імміграційний процес, що було характерною рисою капіталізму переселенського типу. За 1815—1860 pp. в Північну Америку прибуло 3 млн осіб. Цей потік направлявся в основному в північні, центральні й західні штати. У період розвитку промислового перевороту збільшився потік фахівців, особливо інженерів, кваліфікованих ремісників, механіків, вуглекопів та ін.

Разом із фахівцями сюди став проникати зарубіжний капітал (у 1790—1860 pp. він сягнув 500 млн дол.), його вкладали переважно в залізничне будівництво. Імміграція стимулювала промисловий переворот, але сама була наслідком іншого процесу — швидкого капіталістичного розвитку країн Європи, передусім Англії.

У 1860 р. промисловий переворот в основному завершився в найбільш розвинутих північно-східних штатах, на які припадало 67,3 % вартості промислового виробництва країни. У цьому перевороті плантаторський Південь перетворювався на "внутрішню колонію" з неминучою механізацією її промислового сектору. Проте до Громадянської війни розвиток фабричної системи мав другорядне значення, оскільки переважало виробництво з первинного обробітку сільськогосподарської сировини — бавовнику, тютюну, рису, цукрової тростини. У зоні колонізації промисловий розвиток набув форм, які не мали аналогів у Західній Європі. Капіталістичні відносини привносились сюди із Західної Європи та з уже заселених районів США.

Тому дрібне, в тому числі домашнє, виробництво, що стихійно виникало на Заході США, підприємства з ручною працею, які створювали в першій половині XIX ст., швидко механізувалися. У наймолодших штатах, де промисловість лише зароджувалася, навіть маленькі майстерні з кількома робітниками нерідко мали паровий двигун. Заснування міст на Заході часто передувало систематичній колонізації.

Отже, на нових заселених землях мануфактурна стадія в розвитку промисловості була коротшою або її не було взагалі. Традиційні стадії капіталістичної еволюції в цьому регіоні були менш тривалими, ніж на Північному Сході, де мануфактурний період був значно коротшим порівняно із західноєвропейським. Крім того, глибокий територіальний поділ праці зумовив спеціалізацію Заходу в основному на переробці харчової продукції, лісоматеріалів, виготовленні сільськогосподарської техніки. Завершення промислового перевороту на Північному Сході стало вихідним пунктом, передумовою і фундаментом для індустріалізації західних та південних штатів у наступний період.

 

Розвиток сільського господарства. На початку 60-х років XIX ст. 60 % населення США працювало в сільському господарстві — основній галузі економіки США — і виробляло продукції на 1578 млн дол. Уведення в обіг нових земель (на 50-ті роки XIX ст. лише на заході введено в обіг 2 млн га) в умовах значного дефіциту робочих рук стимулювало технічний прогрес у сільському господарстві. Ще в 1790 р. Ньюболд сконструював чавунний плуг, пізніше його вдосконалили. Уже в 30-х роках XIX ст. появилися снопов´язалки, косарки. Серед чинників, що визначали розвиток аграрної сфери господарства, крім колонізації Заходу, можна відзначити використання праці рабів і спеціалізацію районів.

Постійно зростаючий попит внутрішнього ринку на продукцію сільського господарства стимулював швидке зростання товарності землеробства та тваринництва. Важливим наслідком орієнтації виробників аграрного сектору на потреби ринку стало поглиблення галузевої спеціалізації окремих регіонів країни, які набули розвитку ще в колоніальний період.

На Північному Заході вирощували кукурудзу в поєднанні з екстенсивним тваринництвом (передусім зі свинарством). У міру вирубування лісів збільшували ділянки під посів жита, ячменю та вівса. З другої чверті XIX ст. тут з´явилася пшениця, і вже в 1860 р. цей регіон став головним її виробником, закріпивши за собою центральне місце в зерновому господарстві країни.

Захід — це високоінтенсивне тваринництво. Із Англії завезли кращі породи корів, із Іспанії — довгошерстих овець (мериносів) тощо. Під тиском конкуренції дешевої продукції Північного Заходу (дешеве якісне зерно й м´ясні товари) регіон поступово переходив від екстенсивного господарства до інтенсивного з орієнтацією на виробництво молочної продукції, вирощування овочів, промислове садівництво.

Сільське господарство Північного Сходу пристосувалося до потреб індустріальних центрів, що швидко зростали. Розвиток залізничного транспорту сприяв процесу галузевої спеціалізації цих районів США.

Південь наприкінці XVIII ст. переорієнтувався з виробництва тютюну (він став нерентабельним через виснаження земель), рису (унаслідок війни за незалежність було втрачено англійські ринки рису), індиго на задоволення ринкового попиту, що зростав на бавовну. У другій половині XIX ст. бавовник став головною статтею спеціалізації штатів Півдня і Південного Заходу. У 1860 р. вони давали 66 % світового виробництва бавовни-сирцю у 1791 р. 0,4 %, 1/4 якого переробляли американські підприємства. За рахунок бавовни забезпечувалися валютні надходження, оскільки в експорті вона становила 57 %.

У США активно формувався фермерський шлях розвитку сільського господарства із застосуванням найманої праці та техніки. Його назвали американським. До 1860 р. в США налічувалося 2044 тис. фермерських господарств, які стали основними виробниками сільськогосподарської продукції в країні, і в них працювало майже 200 тис. батраків. Земельне забезпечення ферм (особливо в зоні колонізації) було значно вищим, ніж у Європі. У середині XIX ст. значну роль почали відігравати орендарі. На Середньому Заході частка їх серед землевласників становила до 20 %. Господарства заможних фермерів, як правило, мали товарний характер. Саме в них активно використовували сільськогосподарську техніку і найману працю. Ринок робочої сили для капіталістично організованого аграрного сектору формувався за рахунок іммігрантів, а також за рахунок фермерів, що розорялися.

Розвиток аграрної економіки Півдня базувався на масовому застосуванні праці рабів-негрів. Незважаючи на заборону (з 1808 р.) ввезення рабів (щороку їх завозили контрабандою до 15 тис), підвищення цін на них (наприкінці XVIII ст. раб коштував 300 дол., у 1860 р. — 1800 дол.), чисельність рабів постійно зростала: у 1850 р. — 3,5 млн, 1860 р. — 4,4 млн (12 % населення США).

Плантаторське господарство, залишаючись рабовласницьким за своєю організаційною формою, перетворювалося, з одного боку, на постачальника сільськогосподарської сировини, передусім бавовни, для промисловості, що розвивалася на капіталістичній основі Півночі США та європейських держав, з іншого — на ринок збуту індустріальних товарів, насамперед зарубіжних. Отже, плантаторську рабовласницьку систему до середини XIX ст. було втягнуто як в орбіту світового капіталістичного господарства, так і в процес становлення промислового капіталізму в межах США. Проте одночасне існування капіталістичного господарства на Півночі і рабства на Півдні стало причиною суперечностей між цими системами, що призвело до громадянської війни.

 

Розвиток торгівлі, грошової і кредитної систем. Зростання виробництва в усіх галузях економіки внаслідок промислового перевороту та індустріалізації сільськогосподарського виробництва сприяли швидкому розвитку в першій половині XIX ст. внутрішньої і зовнішньої торгівлі. За півстоліття експорт зріс у 3,7, імпорт — у 4 рази. В експорті країни переважали сільськогосподарська сировина (бавовна, вовна, шкіра) і продовольство, готові вироби становили 12 % вивозу. До половини американського експорту припадало на Англію, яка була головним покупцем бавовни, а із середини XIX ст. — також продовольства. Доходи від експорту сільськогосподарської продукції забезпечували валютні надходження, необхідні для промислового імпорту. У зазначений період ще зберігалася залежність американської індустрії та споживчого ринку (особливо південних штатів) від ввезення зарубіжних, насамперед англійських, машин, устаткування, промислових товарів, виробництво яких у США ще не налагодили масово.

 

Відбулися зміни і в грошовій системі США. Після Війни за незалежність згідно із "Законом про карбування монет" (1792) ввели десяткову монетну систему. Перехід до нової системи, якій чинило опір населення, здійснили лише після громадянської війни, коли відповідно до згаданого закону встановили біметалічний стандарт. Основним недоліком функціонування грошей була нестабільність ринкових цін золота і срібла.

В епоху колонізації кредитні операції належали до функції контор або приватних асоціацій, які надавали позики (зазвичай під заставу землі) і випускали паперові гроші. У період формування індустрії вже відбувалося становлення капіталістичної кредитної системи.

Революційний конгрес для забезпечення армії під час війни за незалежність запровадив податок. Через нестачу стійкої валюти уряд США випустив боргові зобов´язання. Окремі штати для підтримки своїх ополчень чинили подібно. Участь окремих штатів у грошовому обігу та кредитуванні стала характерною рисою розвитку американської банківської системи. Однак децентралізація випуску грошових знаків (емісійної справи) дезорганізовувала економіку щойно створених Сполучених Штатів. З метою організації установи, спроможної регулювати випуск грошей, конгрес у 1781 р. видав чартер (документ на право ведення банківських операцій) Банку Північної Америки (Філадельфія). У 1784 р. було організовано Банк Нью-Йорка і Банк Массачусетсу. Створеному в 1791 р. за прикладом Англійського банку Першому банку Сполучених Штатів надали 20-річний чартер на ведення банківських операцій і насамперед регулювання грошового обігу з метою захисту економіки від інфляції. Тим самим було встановлено законодавчий контроль за банківською діяльністю. Зі статуту Англійського банку були запозичені пункти про заборону торгівлі товарами, стали вводити обмеження на кредитування виробничих секторів, практикувати надання регулярних звітів про становище банку публічній посадовій особі, встановлювати ліміти, що визначали кількість землі, інших об´єктів оренди, товарів, майна, які міг придбати або використовувати банк, граничну суму боргу (вона не могла перевищувати капітал банку з урахуванням кредитів за вкладами) тощо.

Банк Сполучених Штатів був хранителем фондів федерального уряду і міг пред´являти банкноти банку-емітенту (що здійснював емісію) для розміну їх на золото та срібло. Виконуючи цю функцію, він виступав як центральний банк, який регулював кількість грошей в обігу. Це не відповідало інтересам тих, хто обстоював збільшення грошової маси. До завершення 20-річного терміну дії чартеру в 1811 р. Перший банк обслуговував територію всієї країни, створив відділення в усіх великих портових містах, надавав кредити, здійснював контроль за функціонуванням банківської системи. З припиненням його дії як центрального банку число банків у штатах стало швидко зростати.

Банки штатів знову порушили нормальне функціонування системи грошового обігу, значно збільшивши сукупну пропозицію грошей у країні. У 1816 р. чартер отримав Другий банк Сполучених Штатів. Він виконував такі самі функції, що й Перший, але політизоване управління ним було недостатньо ефективним. У зв´язку з втручанням банку в політику президент Джексон наклав вето на законопроект, який мав продовжити повноваження банку по закінченні 20 років. Опозиція національному банку була настільки сильною, що влада штату Меріленд установила податок на операції відділення банку, змусивши його припинити діяльність. І хоч Верховний суд визнав податок незаконним, відділення не відновило діяльність. Після завершення діяльності Другого банку Сполучених Штатів знову різко збільшилося число банків в окремих штатах: 1800 р. — відкрито 29 банків, 1820 р. — 300, 1836 р. — 500, 1860 р. — 1601 банк.

Як бачимо, формування кредитної системи США в першій половині XIX ст. відзначалося протистоянням прихильників централізації банківської справи та їхніх опонентів. У реальній банківській практиці це виявлялось як розширення діяльності банків окремих штатів.

Проте, незважаючи на швидкий господарський розвиток у першій половині XIX ст., у соціально-економічній системі США поглиблювалися суперечності. Вони були пов´язані з такими проблемами.

По-перше, це питання вибору варіанта економічного розвитку нових основних районів (північні штати відстоювали фермерський шлях, південні — плантаторський).

По-друге, збереження рабства та примусової праці в умовах капіталістичної еволюції, сировинна орієнтація експорту та залежність від ввозу обладнання з Англії загострили проблему митних тарифів (Південь — за вільну торгівлю, Північ — за захист молодої промисловості високими ввізними митами).

По-третє, капіталісти-фабриканти були заінтересовані в розвитку економіки Півдня як сировинної бази текстильної промисловості, що забезпечувало нагромадження капіталів для будівництва нових підприємств. Водночас для успішного розвитку промислового виробництва на Півночі було необхідне розширення внутрішнього ринку — ринку робочої сили й ринку товарів. Проте воно наштовхувалося на перепону — збереження рабства. Рабовласницька система в аграрному секторі прирікала США на роль сировинного придатка індустріальної Англії. Рабство стало гальмом на шляху економічного розвитку країни.

Для викорінення рабовласницької системи, що стала причиною технічного застою та низької продуктивності, були потрібні революційні заходи, оскільки сама по собі вона з історичної арени зійти не могла. Це зробила Громадянська війна 1861—1865 pp., яку справедливо називають другою буржуазно-демократичною революцією.

Виявляючи на перших порах нерішучість, уряд Авраама Лінкольна під тиском народних мас і з огляду на необхідність збереження єдності країни в 1862 р. перейшов до революційних заходів, що виходило за межі Конституції США.

 

Економічна політика уряду Лінкольна потребувала введення нових податків з багатіїв, запровадження законів про конфіскацію майна бунтівників, про гомстеди (земельні наділи). Опубліковані 22 вересня 1862 р. прокламації проголошували скасування з 1 січня 1863 р. рабства без будь-якого викупу, призов негрів в армію Півночі.

Право придбати на Заході ділянку землі площею 160 акрів (65 га) за мізерну плату — 10 дол. — кожному громадянину США давав Закон про гомстеди. В умови отримання землі входили обов´язкове проживання на ділянці та її обробіток. Після п´яти років земля ставала власністю покупця, яку неможливо було відібрати навіть за борги. Такі заходи завоювали симпатії великої маси американців. Закон про гомстеди та скасування рабства в США вводять А. Лінкольна до кола найвидатніших прогресивних буржуазно-демократичних діячів XIX ст.

Наслідком Громадянської війни стала остаточна перемога в країні фермерського, американського шляху розвитку сільського господарства. Його основні риси: революційна відміна великого землеволодіння, масовий продаж землі державою за невисокими цінами, створення фермерських господарств. Після революції до рук фермерів потрапило 65 млн акрів вільних земель, що прискорило сільськогосподарське виробництво і сприяло утворенню широкого платоспроможного внутрішнього ринку. Таким шляхом пішов також розвиток аграрного сектору в країнах переселенського капіталізму — Канаді, Австралії, Новій Зеландії.

Друга буржуазно-демократична революція в США розчистила шлях для швидкого розвитку капіталізму в усіх галузях економіки країни. Вона зберегла національну єдність. У 1870 р. США за рівнем розвитку промисловості вийшли на друге місце у світі. У 1880 р. промислова продукція за вартістю в 2,5 раза перевищувала вартість сільськогосподарської продукції, тоді як у 50-х роках XIX ст. США залишалися ще сільськогосподарською країною.

Відбувався інтенсивний процес концентрації виробництва, виникали нові його галузі. Верстатний парк США обігнав європейський за кількістю й якістю. Це зумовило повну незалежність американської промисловості від Англії. Однією з провідних галузей промисловості в США стала нафтова. Винахід методу вулканізації каучуку (1844) став поштовхом для виникнення й розвитку в США гумової промисловості. Всесвітня виставка у Відні 1873 р. наочно та яскраво продемонструвала переваги економіки США.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія