Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Інвестознавство

1.2. Класифікація інвестицій


В даний час одним із найголовніших завдань українських підприємств є залучення інвестицій.
Інвестиції - це процес взаємодії двох сторін: підприємця та інвестора. Успіх проекту залежить від того, знайдуть ці сторони спільну мову.
У країнах з розвиненими ринковими економічними системами набули достатнього досвіду в сфері планування й аналізу інвестицій — зневажати цим досвідом було б абсурдно. Використані сьогодні загальноприйняті задля усіх розвинених країн методи планування та критерії оцінки ефективності проектів з´являються тою самою мовою, яка забезпечує діалог та взаєморозуміння інвесторів та підприємців розвинених країн.
До них можна віднести методику оцінки ефективності інвестиційних проектів таких авторитетних міжнародних організацій, як UNIDO, Всесвітній банк або Європейських банк реконструкції та розвитку. Загальним для них є те, що всі вони базуються на класичних принципах інвестиційного аналізу, заснованих на основі методу аналізу грошових потоків. Нажаль ситуація в економіці України характеризується не тільки високою інфляцією, але й глибокими структурними змінами ціноутворення. У зв´язку з вищезгаданим, у процесі планування та аналізу інвестиційних проектів в Україні використовуються загальноприйняті у міжнародній діловій практиці методи, які базуються на класичному аналізі грошових потоків. При цьому повинні враховуватися особливості формування грошових потоків, які є наслідком дії факторів, що характеризують навколишнє середовище. Інвестиції на розширення. Напрямок на збільшення виробничого потенціалу. Реінвестиції, тобто виявлення вільних інвестиційних засобів, що направлені на придбання або виготовлення нових засобів виробництва з метою підтримати структуру основних фондів підприємства.
До них можна віднести:
• інвестиції на заміну, в наслідок яких об´єкти замінюються новими;
• інвестиції на раціоналізацію, направлені на модернізацію технологічного обладнання або процесів;
• інвестиції на зміну програми випуску;
• інвестиції на диверсифікацію, пов´язані зі змінами номенклатури продукції, створенням нових видів продукції та організації нових ринків збуту;
• інвестиції на забезпечення виживання підприємства у перспективі, спрямовані на НДДКР, підготовку кадрів, реклами, охорону навколишнього середовища.
Брутто-інвестиції: складаються з нетто-інвестицій та реінвестицій. Прийняття рішень про інвестиції є стратегічним, одним з найбільш важливих та складних завдань управління. При цьому в сфері інтересів інвестора виявляються практично усі аспекти економічної діяльності підприємства, починаючи з оточуючої соціально-економічної сфери, показників інфляції, податкових послуг, матеріальних ресурсів та закінчуючи стратегією фінансування проекту. Здійснювані підприємствами інвестиції характеризуються багатьма видами.
В економічній теорії і господарській практиці, що пов´язана з інвестиційним процесом підприємств, застосовується більше ста термінів, що характеризують різні види інвестицій. У зв´язку з цим, в цілях забезпечення ефективного і цілеспрямованого управління інвестиціями підприємства необхідно виконати класифікацію інвестицій за різними ознаками. Класифікація видів інвестицій підприємства представлена на рис. 1.5.
Розглянемо більш детально окремі види інвестицій підприємства відповідно до наведеної їх класифікації по основних ознаках. 1. За об´єктами вкладення капіталу розділяють реальні і фінансові інвестиції підприємства (рис. 1.6).
Фінансові інвестиції - це вкладення коштів в різні фінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї та ін.
Реальні інвестиції — це вкладення у виробничі фонди (основні і оборотні). Переважно це вкладення в матеріальні активи - будівлі, обладнання, споруди і інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи (патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна і інша документація), в приріст запасів товарно-матеріальних цінностей та інші об´єкти інвестування, що пов´язані із здійсненням операційної діяльності підприємства або поліпшення умов праці і побуту персоналу.

pic

Рис. 1.5. Класифікація інвестицій підприємства за основними ознаками

pic

Рис. 1.6. Форми інвестицій

Останнім часом в економічній літературі визначалась нова - інно­ваційна форма інвестицій (вкладення в нововведення). В принципі при стабільній економіці всі інвестиції повинні бути водночас інновація­ми.
За умов криз можливі інвестиції на підтримку діючих технічно відсталих виробничих фондів. Інноваційна форма здебільшого скла­дається з інтелектуальних інвестицій.
Інтелектуальні інвестиції — це вкладення в об´єкти інтелектуаль­ної власності, що випливають з авторського права, винахідницького і патентного права, права на промислові зразки і корисні моделі.
2. За характером участі в інвестиційному процесі виділяють прямі і непрямі інвестиції.
Прямі інвестиції мають на увазі пряму участь інвестора у виборі об´єктів інвестування і вкладенні капіталу. Звичайно прямі інвестиції здійснюються шляхом безпосереднього вкладення капіталу до статут­них фондів інших підприємств. Пряме інвестування здійснюють в ос­новному підготовлені інвестори, що мають достатньо точну інформа­цію про об´єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.

Непрямі інвестиції здійснюють інвестиційні чи фінансові посе­редники. Оскільки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного добору об´єктів інвестування та управління інвестиція­ми, то певна їх частина купує цінні папери, які випускаються інвести­ційними та фінансовими посередниками. Зібрані кошти посередники вкладають у найефективніші, на їхній погляд, об´єкти інвестування, керують ними, а потім розподіляють одержаний прибуток між своїми клієнтами — інвесторами.
3. За відтворювальною спрямованістю виділяють валові, реінноваційні і чисті інвестиції.

  • Валові інвестиції характеризують загальний обсяг капіталу, що інвестується у відтворювання основних засобів і нематеріальних ак­тивів в певному періоді. В економічній теорії поняття валових інве­стицій пов´язують, як правило, з вкладенням капіталу в реальний сек­тор економіки. На рівні підприємства під цим терміном часто розумі­ють загальний обсяг інвестованого капіталу в тому або іншому періоді.
  • Реінноваційні інвестиції характеризують обсяг капіталу, що інве­стується в просте відтворення основних засобів і нематеріальних ак­тивів, що амортизуються. В кількісному виразі реінноваційні інвес­тиції прирівнюються звичайно до суми амортизаційних відрахувань в певному періоді.
  • Чисті інвестиції характеризують обсяг капіталу, що інвестується в розширене відтворення основних засобів і нематеріальних активів. В економічній теорії під цим терміном розуміється чисте капіталоутворення в реальному секторі економіки. В кількісному виразі чисті інве­стиції є сумою валових інвестицій, зменшеною на суму амортизацій­них відрахувань по всіх видах капітальних активів підприємства, що амортизуються, в певному періоді.

4. За ступенем залежності від доходів розділяють виробничі і автономні інвестиції.

  • Виробничі інвестиції прямо корелюють з динамікою обсягу чи­стого доходу (прибутку) через механізм його розподілу на споживання і заощадження.
  • Автономні інвестиції характеризують вкладення капіталу, ініційо­ване дією чинників, не пов´язаних з формуванням і розподілом чисто­го доходу (прибутку), наприклад, технологічним прогресом, природо­охоронних заходів і інших.

5. По відношенню до підприємства-інвестора виділяють внутрішні і зовнішні інвестиції.

  • Внутрішні інвестиції характеризують вкладення капіталу в розви­ток операційних активів самого підприємства-інвестора.
  • Зовнішні інвестиції є вкладенням капіталу в реальні активи інших підприємств або у фінансові інструменти інвестування, що емітуються іншими суб´єктами господарювання.

6. За періодом здійснення виділяють короткострокові і довгострокові інвестиції підприємства.

  • Короткострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період до одного року. Основу короткострокових інвестицій підприєм­ства складають його короткострокові фінансові вкладення.
  • Довгострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період більше одного року. Основною формою довгострокових інве­стицій підприємства є його капітальні вкладення у відтворювання ос­новних засобів. Великі інвестиційні компанії розподіляють їх на чоти­ри види з періодом інвестування: а) до двох років; б) від двох до трьох років; в) від трьох до п´яти років; г) понад п´ять років.

7. За сумісністю здійснення розрізняють інвестиції незалежні, взаємозалежні і взаємовиключні.

  • Незалежні інвестиції характеризують вкладення капіталу в такі об´єкти інвестування (інвестиційні проекти, фінансові інструменти), які можуть бути реалізовані як автономні (незалежні від інших об´єктів інвестування і що не виключають їх) в загальній інвестиційній про­грамі (інвестиційному портфелі) підприємства.
  • Взаємозалежні інвестиції характеризують вкладення капіталу в такі об´єкти інвестування, черговість реалізації або подальша експлуата­ція яких залежить від інших об´єктів інвестування і може здійснюва­тися лише в комплексі з ними.

Взаємовиключні інвестиції носять, як правило, аналогічний ха­рактер за цілями їх здійснення, характеру технології, номенклатурі продукції і інших основних параметрах і вимагають альтернативного вибору.
8. За рівнем прибутковості виділяють наступні види інвестицій:

  • Високодоходні інвестиції. Вони характеризують вкладення капі­талу в інвестиційні проекти або фінансові інструменти, очікуваний рівень чистого інвестиційного прибутку по яких істотно перевищує середню норму цього прибутку на інвестиційному ринку.
  • Середньодоходні інвестиції. Очікуваний рівень чистого інвести­ційного прибутку за інноваційними проектами і фінансовими інструментами інвестування цієї групи, приблизно відповідає середній нормі інвестиційного прибутку, що склався на інвестиційному рин­ку.
  • Низькодоходні інвестиції. По цій групі об´єктів інвестування очікуваний рівень чистого інвестиційного прибутку звично значно ниж­че за середню норму цього прибутку.Бездоходні інвестиції. Вони представляють групу об´єктів інве­стування, вибір і здійснення яких інвестор не пов´язує з отриманням інвестиційного прибутку. Такі інвестиції переслідують, як правило, цілі отримання соціального, екологічного і інших видів неекономічного ефекту.

9. За рівнем інвестиційного ризику виділяють наступні види інвестицій:

  • Безризикові інвестиції. Вони характеризують вкладення засобів в такі об´єкти інвестування, по яких відсутній реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу і практично гарантовано отримання розрахункової реальної суми чистого інвестиційного прибутку.
  • Низькоризикові інвестиції. Вони характеризують вкладення ка­піталу в об´єкти інвестування, ризик по яких значно нижче середньо-ринкового.
  • Середньоризикові інвестиції. Рівень ризику по об´єктах інвесту­вання цієї групи приблизно відповідає середньоринковому.
  • Високоризикові інвестиції. Рівень ризику по об´єктах інвестуван­ня цієї групи звичайно істотно перевищує середньоринкову. Особли­ве місце в цій групі займають так звані спекулятивні інвестиції, що ха­рактеризуються вкладенням капіталу в самі ризикові проекти або інструменти інвестування, по яких очікується щонайвищий рівень інвестиційного доходу.

10. За рівнем ліквідності інвестиції підприємства розподіляються
на наступні основні види:

  • Високоліквідні інвестиції. До них відносяться такі об´єкти (інстру­менти) інвестування підприємства, які швидко можуть бути конвер­товані в грошову форму (як правило, в строк до одного місяця) без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості.

Основним видом високоліквідних інвестицій підприємства є ко­роткострокові фінансові вкладення.

  • Середньоліквідні інвестиції. Вони характеризують групу об´єктів (інструментів) інвестування підприємства, які можуть бути конверто­вані в грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вар­тості в строк від одного до шести місяців.
  • Низьколіквідні інвестиції. До них відносяться об´єкти (інстру­менти) інвестування підприємства, які можуть бути конвертовані в грошову форму без втрат своєї поточної ринкової вартості після за­кінчення значного періоду часу (від півроку і вище). Основним ви­дом низьколіквідних інвестицій є незавершені інвестиційні проекти, реалізовані інвестиційні проекти із застарілою технологією, некотировані на фондовому ринку акції окремих маловідомих підприємств.
  • Неліквідні інвестиції. Вони характеризують такі види інвестицій підприємства, які самостійно реалізовані бути не можуть (вони можуть бути продані на інвестиційному ринку лише в складі, цілісного май­нового комплексу).

11. За формами власності капіталу, що інвестується, виділяють приватні, державні і змішані інвестиції.

  • Приватні інвестиції характеризують вкладення капіталу фізичних осіб, а також юридичних осіб недержавних форм власності.
  • Державні інвестиції характеризують вкладення капіталу держав­них підприємств, а також засобів державного бюджету різних його рівнів і державних позабюджетних фундацій.
  • Змішані інвестиції припускають вкладення як приватного, так і державного капіталу в об´єкти інвестування підприємства.

12. За характером використання капіталу в інвестиційному про­цесі виділяють первинні інвестиції, реінвестиції і дезінвестиції.

  • Первинні інвестиції характеризують використання знов сформо­ваного для інвестиційних цілей капіталу як за рахунок власних, так і позикових фінансових ресурсів.
  • Реінвестиції є повторним використанням капіталу в інвестицій­них цілях за умови попереднього вивільнення в процесі реалізації ра­ніше вибраних інвестиційних проектів, інвестиційних товарів або фінансових інструментів інвестування.
  • Дезінвестиції є процес вилучення раніше інвестованого капіталу з інвестиційного обороту без подальшого його використання в інвести­ційних цілях (наприклад, для покриття збитків підприємства). їх можна охарактеризувати як негативні інвестиції підприємства.

13. За регіональними джерелами залучення капіталу виділяють вітчизняні і іноземні інвестиції.
Вітчизняні інвестиції характеризують вкладення національного капіталу (домашніх господарств, підприємств або державних органів) в різноманітні об´єкти інвестування резидентами даної країни.
Іноземні інвестиції характеризують вкладення капіталу нерезиден­тами (юридичними або фізичними особами) в об´єкти (інструменти) інвестування даної країни.

14. За регіональною спрямованістю капіталу, що інвестується, роз­різняють інвестиції на внутрішньому і міжнародному ринках.

  • Інвестиції на внутрішньому ринку характеризують вкладення ка­піталу як резидентів, так і нерезидентів на території даної країни.
  • Інвестиції на міжнародному ринку (або міжнародні інвестиції) характеризують вкладення капіталу резидентів даної країни за межа­ми внутрішнього її ринку.

15. За галузевою спрямованістю інвестиції розділяються в розрізі окремих галузей і сфер діяльності відповідно до їх класифікатора. Така форма класифікації інвестицій пов´язана з державним регулюванням інвестиційного процесу в масштабах країни, а також оцінкою інве­стиційної привабливості окремих галузей (сфер діяльності) в процесі реального і фінансового інвестування підприємства.
Не дивлячись на досить значний перелік розглянутих класифіка­ційних ознак, він, проте, не вичерпує всього різноманіття видів інве­стицій підприємства, що використовуються в науковій термінології і практиці інвестиційного менеджменту. Ряд з цих термінів будуть до­датково розглянуті в процесі викладу конкретних питань даного підруч­ника.
Здійснюючи інвестиційну діяльність підприємство виступає як інвестор. Інвестори класифікуються по наступних основних ознаках (рис. 1.7.).

1.7


За спрямованістю основної господарської діяльності розподіля­ють індивідуальних і інституційних.
Індивідуальний інвестор є конкретна юридична або фізична осо­ба, що здійснює інвестиції для розвитку своєї основної господарської (операційної) діяльності.
Інституційний інвестор є юридичною особою - фінансовий по­середник, що акумулює засоби індивідуальних інвесторів і здійснює інвестиційну діяльність, спеціалізовану, як правило, на операціях з цінними паперами. Основними інституційними інвесторами виступа­ють: інвестиційні компанії, інвестиційні фундації і т.п.
За цілями інвестування виділяють стратегічних і портфельних інве­сторів. Стратегічний інвестор характеризується як суб´єкт інвестицій­ної діяльності, що ставить собі за мету придбання контрольного паке­ту акцій (переважної частки статутного капіталу) для забезпечення реального управління підприємством відповідно до власної концепції його стратегічного розвитку.

Портфельний інвестор характеризується як суб´єкт інвестицій­ної діяльності, що вкладає свій капітал в різноманітні об´єкти (інструменти) інвестування винятково з метою отримання інвестиційного прибутку. Такий інвестор не ставить собі за мету реальну участь в управлінні стратегічним розвитком підприємствами-емітентами.
По орієнтації на інвестиційний ефект інвесторів розподіляють на наступні види:
Інвестор, орієнтований на поточний інвестиційний дохід. Такий інвестор формує свій інвестиційний портфель переважно за рахунок короткострокових фінансових вкладень, а також окремих довгострокових інструментів інвестування, що приносять регулярний поточний дохід (наприклад, купонних облігацій).
Інвестор, орієнтований на приріст капіталу в довгостроковому періоді. Такий інвестор вкладає свій капітал переважно в реальні операційні активи підприємства, а також в довгострокові фінансові інструменти інвестування (акції, довгострокові безкупонні облігації і т.п.).
Інвестор, орієнтований на неекономічний інвестиційний ефект. Такий інвестор, що вкладає свій капітал в об´єкти інвестування, ставить перед собою соціальні, екологічні і інші неекономічні цілі, що не розраховані на отримання інвестиційного прибутку.
По відношенню до інвестиційних ризиків інвесторів розподіляють таким чином:
Інвестор, не розташований до ризику. Таким терміном характеризують суб´єктів інвестиційної діяльності, які уникають здійснення середньо і високоризикових інвестицій навіть не дивлячись на справедливе відшкодування зростання рівня ризику додатковим рівнем інвестиційного доходу.
Інвестор, нейтральний до ризику. Цим терміном характеризують суб´єктів інвестиційної діяльності, які згодні приймати на себе інвестиційний ризик тільки в тому випадку, якщо він буде справедливо компенсований додатковим рівнем інвестиційного доходу.
Інвестор, розташований до ризику. Таким терміном характеризують суб´єктів господарювання, схильних йти на інвестиційний ризик навіть в тих випадках, коли він недостатньо справедливо компенсований додатковим рівнем інвестиційного доходу.
Відношення розглянутих видів інвесторів до інвестиційних ризиків може бути проілюстровано графіком, наведеним на рис. 1.8.


За менталітетом інвестиційної поведінки, що визначена вибором інвестицій за шкалою рівня їх прибутковості і ризику, виділяють наступні групи інвесторів:

1.8

Консервативний інвестор. Цим терміном характеризується суб´єкт господарювання, що вибирає об´єкти (інструменти) інвестування по критерію мінімізації рівня інвестиційних ризиків, не дивлячись на відповідно низький рівень очікуваного по них інвестиційного доходу. Такий інвестор піклується перш за все про забезпечення надійності (безпеки) інвестицій.

Помірний інвестор. Таким терміном характеризується суб´єкт гос­подарювання, що вибирає такі об´єкти (інструменти) інвестування, рівень прибутковості і ризику яких приблизно відповідають середньо-ринковим умовам (по відповідному сегменту ринку).

Агресивний інвестор. Цим терміном характеризують суб´єкта госпо­дарювання, що вибирає об´єкти (інструменти) інвестування по крите­рію максимізації поточного інвестиційного доходу, незважаючи на супутній їм високий рівень ризику.

За приналежністю до резидентів виділяють вітчизняних і інозем­них інвесторів. Такий поділ інвесторів використовується підприєм­ством в процесі здійснення спільної інвестиційної діяльності.

Наведена класифікація інвестицій відбиває їх найсуттєвіші озна­ки.

У наукових джерелах зустрічаються й інші класифікації.

Існує багато визначень інвестиційної діяльності. У цілому можна вважати, що інвестиційна діяльність це комплекс заходів і дій фізич­них та юридичних осіб, які вкладають свої кошти (у матеріальній, фінансовій або іншій майновій формі) з метою отримання прибутку.

Інвестор - це суб´єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення та вкладає власні, позичені й залучені кошти в об´єкти інве­стування.

Суб´єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні орга­ни влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав.

Об´єктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отримання прибут­ку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна про­дукція, інтелектуальні цінності, майнові права.

1.9

Рис. 1.9. Основні форми фінансового інвестування, що здійснюють підприємства

 

Фінансове інвестування здійснюється підприємством у наступних основних формах (рис. 1.9).

1.  Вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств. Ця форма фінансового інвестування має найбільша тісний зв´язок з опе­раційною діяльністю підприємства.

Вона забезпечує зміцнення стратегічних господарських зв´язків з постачальниками сировини і матеріалів (при участі в їхньому статут­ному капіталі); розвиток своєї виробничої інфраструктури (при вкла­денні капіталу в транспортні й інші аналогічні підприємства); розши­рення можливостей збуту чи продукції проникнення на інші регіо­нальні ринки (шляхом вкладення капіталу в статутні фонди підприємств торгівлі); різні форми галузевої і товарної диверсифіко-ваності операційної діяльності й інших стратегічних напрямків роз­витку підприємства. За своїм змістом ця форма фінансового інвесту­вання багато в чому замінює реальне інвестування, будучи при цьому менш капіталомісткою і більш оперативною. Пріоритетною метою цієї форми інвестування є не стільки одержання високого інвестиційного прибутку (хоча мінімально необхідний її рівень повинний бути забез­печений), скільки установлення форм фінансового впливу на підпри­ємства для забезпечення стабільного формування свого операційного прибутку.

  1. Вкладення капіталу в доходні види грошових інструментів. Ця форма фінансового інвестування спрямована насамперед на ефективне використання тимчасово вільних грошових активів підприємства. Ос­новним видом грошових інструментів інвестування є депозитний вне­сок у комерційних банках. Як правило, ця форма використовується для короткострокового інвестування капіталу і її головною метою с генерування інвестиційного прибутку.
  2. Вкладення капіталу в доходні види фондових інструментів. Ця форма фінансових інвестицій є найбільш масовою і перспективною. Вона характеризується вкладенням капіталу в різні види цінних па­перів, що вільно обертаються на фондовому ринку (так звані «ринкові цінні папери»).Використання цієї форми фінансового інвестування пов´язане із широким вибором альтернативних інвестиційних рішень як за інструментами інвестування, так і за його термінами; більш ви­соким рівнем державного регулювання і захищеності інвестицій; роз­винутий інфраструктурою фондового ринку; наявністю оперативно наданої інформації про стан і кон´юнктуру фондового ринку в розрізі окремих його сегментів і інших факторів. Основною метою цієї фор­ми фінансового інвестування також є генерування інвестиційного при­бутку, хоча в окремих випадках вона може бути використана для установлення форм фінансового впливу на окремі компанії при рішенні стратегічних задач (шляхом придбання контрольного чи достатньо вагомого пакета акцій).

Реальні інвестиції здійснюються підприємствами в різноманітних формах, основними з яких є (рис. 1.10).

 1.10

Рис. 1.10. Основні форми реального інвестування

1. Придбання цілісних майнових комплексів. Воно являє собою інвестиційну операцію великих підприємств, що забезпечує галузеву, товарну чи регіональну диверсифікованість їхньої діяльності. Ця фор­ма реальних інвестицій забезпечує, звичайно, «ефект синергізма», що полягає в зростанні сукупної вартості активів обох підприємств (у по­рівнянні з їхньою балансовою вартістю) за рахунок можливостей більш ефективного використання їх загального фінансового потенціалу, взає-модоповнення технологій і номенклатури продукції, що випускаєть­ся, можливостей зниження рівня операційних витрат, спільного ви­користання збутової мережі на різних регіональних ринках і інших аналогічних факторах.

  1. Нове будівництво. Воно являє собою інвестиційну операцію, пов´язану з будівництвом нового об´єкта з закінченим технологічним циклом по індивідуально розробленому чи типовому проекті на територіях, що спеціально відводяться. До нового будівництва підприєм­ство прибігає при кардинальному збільшенні обсягів своєї операцій­ної діяльності в майбутньому періоді її галузевої, товарної чи регіональ­ної диверсифікованості (створенні філій, дочірніх підприємств і т.п.).
  1. Перепрофілювання. Воно являє собою інвестиційну операцію, що забезпечує повну зміну технології виробничого процесу для випуску нової продукції.
  2. Реконструкція. Вона являє собою інвестиційну операцію, по­в´язану з істотним перетворенням усього виробничого процесу на ос­нові сучасних науково-технічних досягнень, ЇЇ здійснюють відповідно до комплексного плану реконструкції підприємства з метою радикаль­ного збільшення його виробничого потенціалу, істотного підвищення якості продукції, що випускається, упровадження ресурсозберігаючих технологій і т.п. У процесі реконструкції може здійснюватися розши­рення окремих виробничих будинків і приміщень (якщо нове техно­логічне обладнання не може бути розміщене в діючих приміщеннях); будівництво нових будинків і споруджень того ж призначення замість ліквідованих на території діючого підприємства, подальша експлуата­ція яких по технологічних чи економічних причинах визнана недо­цільною.
  3. Модернізація. Вона являє собою інвестиційну операцію, пов´я­зану з удосконаленням і приведенням активної частини виробничих основних засобів в стан, що відповідає сучасному рівню здійснення технологічних процесів, шляхом конструктивних змін основного пар­ку машин, механізмів і устаткування, що використовуються підприєм­ством у процесі операційної діяльності.
  4. Відновлення окремих видів устаткування. Воно являє собою інвестиційну операцію, пов´язану із заміною (у зв´язку з фізичним зно­сом) чи доповненням (у зв´язку з ростом обсягів чи діяльності, що не­обхідні для підвищення продуктивності праці) наявного парку устат­кування окремими новими їхніми видами, що не змінюють загальної схеми здійснення технологічного процесу. Відновлення окремих видів устаткування характеризує в основному процес простого відтворення активної частини виробничих основних засобів.
  5. Інноваційне інвестування в нематеріальні активи. Воно являє собою інвестиційну операцію, спрямовану на використання в опера­ційному й іншому видах діяльності підприємства нових наукових і тех­нологічних знань з метою досягнення комерційного успіху. Інно­ваційні інвестиції в нематеріальні активи здійснюються в двох основних формах: а) шляхом придбання готової науково-технічної продукції й інших прав (придбання патентів на наукові відкриття, винаходи, промислові зразки і товарні знаки; придбання ноу-хау; придбання ліцензій та франчайзинг і т.п.);
  6. 6) шляхом розробки нової науково-технічної продукції (як у рамках самого підприємства, так і по його замовленню відповідними інжиніринговими фірмами). Здійснення інноваційного інвестування в нематеріальні активи дозволяє істотно підвищити технологічний потенціал підприємства у всіх сферах його господарської діяльності.

8. Інвестування приросту запасів матеріальних оборотних активів. Воно являє собою інвестиційну операцію, спрямовану на розширен­ня обсягу використаних операційних оборотних активів підприємства, що забезпечує тим самим необхідну пропорційність (збалансованість) у розвитку позаобігових і обігових операційних активів у результаті здійснення інвестиційної діяльності. Необхідність цієї форми інвес­тування пов´язана з тим, що розширення виробничого потенціалу, що забезпечене раніше розглянутими формами реального інвестування, визначає можливість випуску додаткового обсягу продукції. Однак ця можливість може бути реалізована тільки при відповідному розширенні обсягу використання матеріальних оборотних активів окремих видів (запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, малоцінних і пред­метів, що швидко зношуються і т.п.). Усі перераховані форми реаль­ного інвестування можуть бути зведені до трьох основних його на­прямків: капітальне чи інвестування капітальних вкладень (перші шість форм); інноваційне інвестування (сьома форма) і інвестування при­росту оборотних активів (восьма форма).

Фінансові інвестиції - це вкладання коштів у фінансові інстру­менти (активи), серед яких переважають цінні папери.

Здійснення фінансових інвестицій характеризується рядом особ­ливостей, основними з який є наступні: фінансові інвестиції є неза­лежним видом господарської діяльності для підприємств реального сектора економіки; фінансові інвестиції є основним засобом здійснен­ня підприємством зовнішнього інвестування. Всі основні форми й інструменти фінансових інвестицій мають зовнішню спрямованість інвестованого капіталу, шо виходить за рамки відтворювальних про­цесів свого підприємства; у системі сукупних інвестиційних потреб підприємств реального сектора економіки фінансові інвестиції фор­мують інвестиційні потреби другого рівня (другої черги); стратегічні фінансові інвестиції підприємства дозволяють йому реалізувати окремі стратегічні цілі свого розвитку більш швидким і дешевим шляхом; портфельні фінансові інвестиції використовуються підприємствами реального сектора економіки в основному в двох цілях: одержання до­даткового інвестиційного доходу в процесі використання вільних гро­шових активів і їх протиінфляційного захисту; фінансові інвестиції надають підприємству найбільш широкий діапазон вибору інстру­ментів інвестування по шкалі «доходність-ризик»; фінансові інвестиції надають підприємству досить широкий діапазон вибору інструментів інвестування і по шкалі «доходність-ліквідність»; процес обгрунтуван­ня управлінських рішень, пов´язаних із здійсненням фінансових інве­стицій, є більш простим і менш трудомісткім; висока хибка кон´юн­ктури фінансового ринку в порівнянні з товарним визначає не­обхідність здійснення більш активного моніторингу в процесі фінансового інвестування.

Відповідно й управлінські рішення, пов´язані зі здійсненням фінансового інвестування, носять більш оперативний характер.

Сучасне фінансове інвестування безпосередньо пов´язане з фор­муванням «інвестиційного портфеля». Воно базується на тім, що більшість інвесторів вибирають для здійснення фінансового інвесту­вання більш ніж один фінансовий інструмент, тобто формують визна­чену їхню сукупність. Цілеспрямований підбор таких інструментів являє собою процес формування інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель являє собою цілеспрямовано сформова­ну сукупність фінансових інструментів, призначених для здійснення фінансового інвестування відповідно до розробленої інвестиційної політики. Тому що на переважній більшості підприємств єдиним ви­дом фінансових інструментів інвестування є цінні папери, для таких підприємств поняття «інвестиційний портфель» ототожнюється з по­няттям «фондовий портфель» (чи «портфель цінних паперів»).

Головною метою формування інвестиційного портфеля є забез­печення реалізації основних напрямків політики фінансового інве­стування підприємства шляхом підбору найбільш доходних і безпеч­них фінансових інструментів. З урахуванням сформульованої голов­ної мети формується система конкретних локальних цілей інвестиційного портфеля, основними з який є:

1) забезпечення високого рівня формування інвестиційного до­ходу в поточному періоді;

2)     забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу в майбутній довгостроковій перспективі;

3)    забезпечення мінімізації рівня інвестиційних ризиків, пов´яза­них з фінансовим інвестуванням;

4)    забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфеля.

5)    забезпечення максимального ефекту «податкового щита» у про­цесі фінансового інвестування.

Перераховані конкретні цілі формування інвестиційного портфе­ля в значній мірі є альтернативними. Так, забезпечення високихтемпів приросту інвестованого капіталу в довгостроковій перспективі деякою мірою досягається за рахунок істотного зниження рівня формування інвестиційного доходу в поточному періоді (і навпаки). Темпи приро­сту інвестованого капіталу і рівень формування поточного інвести­ційного доходу знаходяться в прямопропорційному зв´язку з рівнем інвестиційних ризиків. Забезпечення необхідної ліквідності портфеля може перешкоджати включенню в нього як високоприбуткових, так і низькоризикових фінансових інструментів інвестування.

Альтернативність цілей формування інвестиційного портфеля визначає розходження політики фінансового інвестування підприєм­ства, що у свою чергу визначає конкретний тип сформованого інве­стиційного портфеля.

За останні роки в Україні інтерес до інвестування в цінні папери знизився як зі сторони підприємців, так і зі сторони пересічних гро­мадян. Головною причиною цього є та обставина, що фондовий ри­нок дотепер не став інструментом перерозподілу фінансових ресурсів між секторами економіки України.

Крім того, підйом економіки в Україні в останні два роки базуєть­ся на використанні здебільшого застарілих виробничих і маркетинго­вих технологій, що збільшує ризик неліквідності для їхніх підприємців, що використовують. При відсутності діючих механізмів мінімізації та­ких ризиків вкладення засобів в акції й облігації стає справою професі­оналів, азартних гравців.

З іншої сторони, обсяги засобів, які інвестуються в інструменти фон­дового ринку, обернено пропорційні технологічній складності самого процесу інвестування — більш прозорі інвестиційні технології, наприклад, вкладення засобів у банківські депозити, мають пріоритет перед інвесту­ванням у цінні папери. Той факт, що за 11 місяців 2004 року обсяг засобів населення, притягнутих українськими банками, збільшився на 26,6%, підтверджує цю тезу. Росту обсягу засобів, розташовуваних громадянами на банківських депозитах, сприяє також високий попит на кредитні ре­сурси з боку підприємств «реального сектора» економіки.

Таким чином, уданий час в Україні склався комплекс причин, що не сприяють активному вкладенню фінансових ресурсів населення на фондовий ринок.

У 2003 році ринок цінних паперів України продовжував втрачати свою спекулятивну привабливість. Ця обставина була пов´язана, у пер­шу чергу, з відсутністю на ринку придатних для короткострокових спе­куляцій фінансових інструментів.

Якщо рік-два назад на роль таких активів могли претендувати дер­жавні облігації й акції ряду компаній (в основному, сектора енергети­ки), то зараз ці цінні папери демонструють, в основному, стабільне зниження ціни.

Очевидно, свою роль у зниженні спекулятивної привабливості існуючих в Україні фінансових інструментів зіграв відхід з вітчизня­ного фондового ринку нерезидентів, що забезпечували стабільний попит на акції українських емітентів, а також відсутність у нашій країні серйозної маси індивідуальних інвесторів і великих інституціональних інвесторів. У результаті в 2003 р., у порівнянні з попередніми роками, ліквідність українського ринку корпоративних цінних паперів значно знизилася. При цьому існуючі в нашій країні торгові площини (фон­дові біржі і позабіржові торгові системи) так і не стали відігравати роль централізованого акумулятора цінових індикаторів фінансових інстру­ментів ринку. Наслідком зниження спекулятивного потенціалу вітчиз­няного фондового ринку стало розширення сфери «проникнення» тор­говців цінними паперами й інвестиційними компаніями в раніше сла-борозвинені сектори вітчизняного фінансового бізнесу. У 2003 році багато учасників фондового ринку стали пропонувати своїм клієнтам, крім класичного брокеріджа на біржах, у торгово-інформаційних си­стемах і на «телефонному» ринку, послуги по корпоративному фінан­суванню, фінансовому консалтінгу і навіть андерайтингу.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Інвестознавство
Муніципальні інвестиції та кредити
Бюджетна система України
Гроші та кредит