Вже цитований вище дореволюційний професор І.Тарасов писав про те , що після озброєння поліції холодною та вогнепальною зброєю, з 1879 року на неї було покладено обов’язок: «Об употреблении в дело оружия должно быть немедленно доложено ближайшему начальству»1.

На працівників радянської міліції, яка теж була озброєна холодною та вогнепальною зброєю з 13 грудня 1923 року Інструкцією начальникам районної міліції було покладено такий обов’язок:

«О всех случаях употребления оружия начальник раймилиции доносит начальнику окружной милиции с указанием числа израсходованных огнестрельных припасов.

Если применение оружия имело последствием причинение кому-либо смерти или ранения, начальник раймилиции немедленно составляет о том протокол, с изложением обстоятельств дела, с указанием числа убитых или раненных и с обозначением их личности. Означенный протокол начальник раймилиции немедленно препровождает участковому помощнику губернского прокурора, а копию его – начальнику окружной милиции и предисполкома»2.

Відповідно до вимог Закону України «Про міліцію» (зі змінами та доповненнями) і Статуту патрульно-постової служби міліції України, про застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї працівник міліції зобов’язаний рапортом доповісти своєму безпосередньому начальнику, а у разі поранення або смерті затриманого чи сторонніх осіб, що сталися внаслідок їх застосування, негайно доповісти письмово для сповіщення прокурора.

Громадяни у разі виникнення таких наслідків зобов’язані зручним способом негайно сповістити органи внутрішніх справ та прокурора.

Більшість нормативних актів, що регламентують застосування сили працівниками міліції, посадовими особами, покладають на них обов’язок надання невідкладної долікарської допомоги.

Неможливо нормативно закріпити перелік черговості дій працівника міліції після застосування сили, але приблизно їх можна окреслити в такому порядку:

– оцінити обстановку (припинено напад чи ні, від чого зупинився транспортний засіб, чи є потерпілі від застосування сили тощо);

– вирішити питання, що робити зі спеціальними засобами, вогнепальною зброєю (тримати в готовності чи вкласти в кобуру);

– зручним способом (коли є можливість, запросити сторонніх осіб, очевидців, іншого працівника міліції) сповістити про це чергового територіального органу внутрішніх справ;

– за потреби вжити заходів щодо надання невідкладної долікарської допомоги, дотримуючись при цьому заходів особистої безпеки, викликати карету швидкої медичної допомоги. При наданні допомоги працівник міліції може запропонувати правопорушнику або вимагати від нього лягти на землю, руки витягнути уздовж тулубу, підійти до нього від голови, за потреби застосувати наручники або засоби зв’язування і лише після цього надати долікарську допомогу;

– зафіксувати дані свідків, очевидців (прізвище, імя, по батькові, рік і місце народження, місце проживання, домашній та службовий номери телефонів);

– вжити заходів до забезпечення охорони місця події (стріляні гільзи знаходяться на тих же місцях і не збираються!), до його охорони, в залежності від обставин, можна залучити тих же свідків, попередивши їх перед цим, організувати обмеження доступу і т.ін.);         – в залежності від обставин ужити заходів щодо затримання і, в подальшому, доставлення правопорушника до органу внутрішніх справ;

– дочекатись прибуття до місця події слідчо-оперативної групи
органу внутрішніх справ, керівництва ОВС, представника прокуратури і доповісти старшому про подію, що трапилась;

– по прибутті до органу внутрішніх справ письмово доповісти керівникові (у тих випадках, коли працівник міліції застосовує або використовує зброю поза межами території, що обслуговується цим ОВС, він доповідає своєму безпосередньому керівникові і керівникові органу, на території обслуговування якого її було застосовано).

У рапорті працівник міліції вказує: коли, де, за яких обставин, відносно кого було застосовано зброю, до яких наслідків це призвело, яку допомогу надано потерпілому, де перебуває потерпілий або транспортний засіб, кількість використаних набоїв, наявність свідків та їх дані, кому передано зброю, дату складання рапорту, особистий підпис).

1Тарасов И. Полицейский арест в России. Ч.2: Период «Императорский / Типография Г.В. Фалька. Ярославль, 1886. С.218.

2 История Милиции Украинской ССР в документах и материалах. Т.1. 1917–1937 гг. Под ред. П.П.Михайленко. К., 1969. С.355.