пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів

Правові засади застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї


Ще в 1886 р. ординарний професор, доктор поліцейського права Росії І. Тарасов писав: «Лучшею общею полицией считается полиция не вооруженная, но раз она вооружена с головы до ног не только холодным, но и огнестрельным оружием, то употребление в действие этого оружия должно быть тотчас же нормировано законом, а потому закон 1879 г. нельзя не назвать законом несколько запоздалым, имея в виду, что новое оружие дано было в 1859 г.»1.

Звертаючись до історії, слід відзначити, що ще 10 жовтня 1879 р. в Російській імперії були закріплені законом правила про застосування зброї поліцейськими та жандармськими чинами. Відповідно до цих правил вони могли застосовувати зброю в наступних випадках:

1) коли на них здійснено озброєний напад;

2) коли здійснено неозброєний напад, але групою осіб, і іншого способу відбити цей напад не було;

3) для оборони інших осіб від нападу;

4) при затриманні злочинців, коли вони будуть протидіяти цьому насильницькими діями, або коли буде неможливим переслідувати або наздогнати втікаючих;

5) при втечі арестантів, коли неможливо наздогнати їх або коли вони чинять опір насильницькими діями2.

Після Жовтневої революції в Росії протягом певного часу у вжитку радянської міліції існували дещо інші підстави для застосування зброї. Наприклад:

«На убийство в с. Чеберяках мы ответили расстрелом трех кулаков, помогавших бандитам: Войтенко, Рябенького и Янцулы. Кроме того, за террор и за нападения в Перекоповской, Бацмановской и Глинской волостях расстреляны в ночь с 15 на 16 августа 6 заложников из концентрационного лагеря: Носенко П., Ищенко Иван, Ковбаса Олекса (Бацмановской волости), Скоромец Протас (Перекоповской волости), Волнянский Павел (Глинской волости), Тележенко Семен (Андреевской вол. Гадячского уезда). В концентрационном лагере сидит еще много заложников.

Уездный исполком доводит до общего сведения, что за каждое убийство советского работника, незаможника, красноармейца, которое произойдет после объявления этого сообщения, исполком ответит расстрелом десяти заложников»1.

Або: «Исключительное время требует исключительных мер. За пьянство, продажу вина, водки – расстрел... Это необходимо, потому что без революционного порядка, повторяем, немыслимо существование твердой Рабоче-Крестьянской власти»2; «Все неизвестные личности, пытающиеся бежать при задержании их милиционерами, должны расстреливаться на месте»3.

І лише 13 грудня 1923 р. наказом начальника міліції та розшуку з оголошенням Інструкції начальнику районної міліції (пункт 16), дія якої розповсюджувалася на усіх працівників міліції, було визначено правові підстави застосування вогнепальної зброї. Такими підставами були:

«Начальник раймилиции при исполнении служебных обязанностей может употребить оружие в следующих случаях:

а) при вооруженном на него нападении или при вооруженном сопротивлении его законным требованиям;

б) для отражения произведенного на него нападения, хотя и не вооруженного, но угрожающего опасности его жизни, здоровью, свободе или сделанного с целью отбить препровождаемых арестантов или отнять находящееся у него по делам службы имущество, деньги, бумаги либо оружие, когда другое средство защиты не было возможно;

в) для защиты других лиц от застигнутого нападения, угрожающего опасностью их жизни, здоровью и личной неприкосновенности, если прибегнуть к другим средствам защиты не представляется возможным;

г) для прекращения насильственного посягательства на имущество, если прекратить это посягательство другими средствами нельзя;

д) для задержания преступника и поимки арестанта, дезертира,

бежавших из-под стражи, когда настичь и задержать их нельзя иначе, как путем применения оружия»[1].

8 червня 1973 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про загальні обов’язки та права радянської міліції по охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю»[2] як крайній захід працівникам міліції було надано право застосовувати зброю в наступних випадках:

а) для захисту громадян від нападу, що загрожує їх життю чи здоров’ю, якщо іншими способами та засобами їх неможливо захистити;

б) для відбиття нападу на особливо важливі чи інші важливі об’єкти, а також для відбиття озброєного нападу на охоронювані об’єкти;

в) для відбиття нападу на працівника міліції, коли його життю загрожує безпосередня небезпека, а також при нападі на конвой міліції, якщо він не може бути відбитий іншими заходами;

г) для затримання злочинця, який чинить збройний опір чи застигнутий при скоєнні особливо небезпечного злочину, чи злочинця (за винятком жінок та неповнолітніх), що намагається втекти з-під варти, коли іншими способами і засобами затримати цих злочинців неможливо.

Правовими засадами застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї (далі – застосування сили) є законні та підзаконні нормативні акти, якими регулюються підстави, порядок та дії посадових осіб, працівників правоохоронних органів до, під час та після застосування сили.

Перш за все слід відзначити, що спектр питаннь у галузі застосування сили регламентовано Законами та підзаконними актами, які не суперечать Конституції України.

Безпосередньо повноваження у сфері застосування сили регламентовані Законами України:

– «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (зі змінами та доповненнями)[3];

– «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. (зі змінами та доповненнями)[4];         

– «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р. (зі змінами та доповненнями);

– «Про оперативно-розшукову діяльність» від 17 лютого 1992 р. (зі змінами та доповненнями);

– «Про війська внутрішньої та конвойної охорони від 26 березня 1992 р. (зі змінами та доповненнями)2;

– «Про державну податкову службу в Україні» від 24 грудня
1993 р. (зі змінами та доповненнями)3;

– «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. (зі змінами та доповненнями)4;

– «Про підприємництво» від 7 листопада 1991 р. (зі змінами та доповненнями)5;

та іншими Законами України, на підставі яких приймаються Постанови Кабінету Міністрів України. Ось деякі з цих нормативних актів:

– Постанова Ради Міністрів УРСР «Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні» від 27 лютого 1991 р. (зі змінами та доповненнями)6;

– «Положення про дозвільну систему» від 12 жовтня 1992 р. (зі змінами та доповненнями)7;

– «Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії» від 7 вересня 1993 р. (зі змінами та доповненнями)8 ;

– «Положення про порядок застосування вогнепальної зброї» від 12 жовтня 1992 р.9; інші постанови уряду.

Різновидом нормативно-правової бази можуть бути Укази та розпорядження Президента України. Наприклад, Указ Президента України від 29 квітня 1995 р. «Про заснування відзнаки Президента України «Іменна вогнепальна зброя»[5], яким затверджене Положення про цю відзнаку.

До підзаконних актів з питань урегулювання відносин по застосуванню сили слід віднести і низку наказів МВС України, вимоги яких розповсюджуються не лише на працівників органів і підрозділів внутрішніх справ, а іноді й на громадян, посадових осіб, підприємства, установи і організації незалежно від форм власності.

Так, наприклад, чинним законодавством передбачено видачу в користування вогнепальної зброї деяким категоріям осіб (Указ Президента України «Про заснування відзнаки Президента України «Іменна вогнепальна зброя», Постанова Президії Верховної Ради України від 10 листопада 1994 р. «Про забезпечення безпеки народних депутатів України та окремих посадових осіб апарату Верховної Ради України»[6] та ін.).

Однією з умов закріплення вогнепальної зброї за вищевказаною категорією осіб є обов’язкове складання заліку зі знання Інструкції про заходи безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю, затвердженої наказом МВС України від 21 лютого 1996 р. №115 (зі змінами та доповненнями).

Наказом МВС України від 18 жовтня 1993 р. №643 затверджено Інструкцію про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності ліцензії на виробництво, ремонт і реалізацію спортивної, мисливської вогнепальної зброї, виготовлення і реалізацію спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту активної оборони та засобів для виконання спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів, створення та утримання стрілецьких тирів, стрільбищ, мисливських стендів і штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів.

Приймання від працівників міліції, посадових осіб чи громадян вилученої, добровільно зданої, знайденої зброї і боєприпасів до неї та її оформлення регулюється відповідною Інструкцією, затвердженою наказом МВС України від 31 травня 1993 р. №314.

Порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення і використання вогнепальної зброї, боєприпасів до неї та вибухових матеріалів здійснюється відповідно до інструкції, затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622.

Закріплення вогнепальної зброї за працівниками міліції здійснюється відповідно до вимог наказу МВС України № 54/2001.

Дії працівника міліції після застосування сили визначаються Статутом патрульно-постової служби міліції України (наказ від 28 липня 1994 р. №404).

Ряд наказів та рішень Колегії МВС України вимагають від працівників міліції дотримання заходів безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю. 



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право