Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Соціологія

§ 43. Організаційна структура соціологічної роботи в Україні


Організаційну структуру соціології в Україні репрезентовано різними соціологічними установами, які здійснюють теоретичні та прикладні дослідження соціологічних проблем, готують фахівців тощо. Перш за все треба назвати такі:

  • установи Академії Наук України, що здійснюють розробку загальних теоретико-методичних і галузевих соціологічних проблем;
  • центри вивчення громадської думки, що утворені на громадських засадах у деяких містах України і вивчають рейтинг політичних діячів, сприйняття трудящими політики уряду, політичну активність, розвиток неформальних рухів тощо. Результати роботи цих центрів використовуються в процесі прийняття рішень на різних рівнях управління суспільними процесами;
  • установи при різних державних організаціях, міністерствах і відомствах, що ведуть соціологічні дослідження за завданнями цих організацій, розробляють теоретико-методологічні проблеми державно-політичної та відомчої роботи;
  • соціологічні кафедри та лабораторії вузів, що готують спеціалістів, розробляють теоретико-методологічні проблеми, виконують замовлення підприємств і організацій на проведення прикладних досліджень;
  • соціологічні служби підприємств та інших соціальних організацій, що здійснюють прикладні дослідження соціологічних проблем, розробку і впровадження соціальних технологій, соціальних програм тощо.

Координує соціологічну роботу Соціологічна асоціація України (САУ). Вона функціонує як наукова громадська організація при секції суспільних наук Президії НАНУ і об’єднує соціологів-фахівців, що ведуть науково-практичну, дослідну, пропагандистську й педагогічну діяльність. Членство в ній може бути колектив­ним та індивідуальним. Мета й завдання асоціації чітко визначені в її статуті (див. додаток 3).

Провідним центром соціологічної роботи є Інститут соціології НАН України, який ставить своїм завданням виявлення закономірностей розвитку соціальних процесів як взаємодії багатьох соціальних груп і верств у різних сферах життєдіяльності суспільства.

Досягнення цієї мети реалізується в таких напрямах досліджень:

¨   історія, теорія і методологія вітчизняної та зарубіжної соціо­логічної думки;

¨   особливості соціальної структури суспільства за умов становлення ринкової економіки: тенденції та механізми соціальної диференціації та стратифікації;

¨   динаміка масової свідомості та соціального самопочуття населення. Ціннісні орієнтації, потреби, інтереси та мотиви поведінки різних соціальних груп;

¨   розробка системи соціологічних показників та проведення моніторингових досліджень, що характеризують стан і динаміку суспільства. Соціодіагностика;

¨   соціальні умови формування ринкової економіки та підприємницької діяльності. Трудова мотивація за різних форм власності;

¨   соціальні та психологічні чинники ідентифікації й адаптації особистості за умов суспільної кризи;

¨   соціологія культури і масової комунікації;

¨   особливості життєдіяльності сім’ї на етапі трансформації українського суспільства;

¨   причини виникнення й механізми подолання соціальних конфліктів;

¨   соціально-психологічні чинники й механізми ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Соціальна політика за умов подолання наслідків великомасштабних аварій. Соціологія відтворення природного середовища;

¨   українська етнічність у сучасному світі. Етносоціологія та етнополітика;

¨   соціологія політики. Формування та реалізація сучасної соціальної політики в Україні;

¨   методологія та методика соціальної експертизи національних та регіональних програм і проектів.

Академічна програма інституту виконується в таких наукових відділах:

  • соціальних структур;
  • економічної соціології;
  • соціальної психології;
  • історії та теорії соціології;
  • соціальної експертизи;
  • методології та методів соціологічних досліджень;
  • соціально-політичних процесів;
  • соціології культури та масової комунікації.

В Інституті працює багато висококваліфікованих соціологів, фахівців у різних галузях соціології.

Нині Інститут є провідним центром України з підготовки аспірантів та докторантів, проведення теоретичних та емпіричних досліджень, поширення соціологічної інформації.

На базі Інституту діє спеціалізована Вчена рада з присудження наукових ступенів доктора й кандидата соціологічних наук за трьома спеціалізаціями: історія, теорія й методологія соціології; економічна соціологія; соціальна структура, соціальні інститути та соціальні відносини.

Розв’язання завдань, зв’язаних з виходом із соціально-еконо­мічної кризи, потребує повної мобілізації внутрішніх резервів, посилення соціального управління економікою, що неможливо без активного дослідного пошуку і своєчасного усвідомлення суті соціально-економічних процесів, які відбуваються у сфері виробництва.
У зв’язку з цим виникає необхідність удосконалення управління соціальними процесами, підвищення рівня роботи у сфері соціального розвитку трудових колективів. Важливу роль у цьому мають відігравати соціологічні служби, або, як їх називають, служби соціального розвитку самих трудових колективів, підприємств, організацій.

Соціологічна служба підприємства проводить соціологічні дослідження на підприємстві і на підставі всебічного вивчення соціально-психологічних проблем праці, побуту і відпочинку трудящих розробляє й реалізує заходи для виявлення і використання соціальних резервів зростання обсягів та ефективності виробництва, удосконалення управління соціальними процесами. Вона організовує роботу з управління соціальним розвитком трудових колективів, методичного забезпечення цього розвитку, координує розробку й реалізацію комплексних соціальних програм і технологій.

Соціологічна служба підприємства є незалежним підрозділом, підпорядкованим його керівникові чи першому заступнику керів­ника, а на підприємствах з великою кількістю працівників — головному соціологу, права і обов’язки якого встановлюються на рівні інших головних спеціалістів підприємства.

Структуру і штати служби затверджує керівник підприємства залежно від загальної кількості працівників підприємства, функцій і обсягу виконуваних соціологічною службою робіт (див. табл.). До її складу можуть входити соціологи, психологи, спеціалісти з профорієнтації, організації та управління виробництвом та інші фахівці.

 

Таблиця

ТИПОВА СТРУКТУРА СОЦІОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ
ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА (ОБ’ЄДНАННЯ)

Загальна кількість праців-
ників,
тис. осіб

Обсяг і характер соціологічної роботи

Несистематичні дослідження, розробка рекомендацій з окремих
питань

Систематичні дослідження, розробка плану соціального розвитку підприємства

Систематичні дослідження,
розробка планів соціального розвитку підприємства
і окремих підрозділів, розв’я­зання окремих проблем

Вид і кількість працівників соціологічної служби

До 1

1 штатний соціо­лог у складі іншого структурного підрозділу

Соціологічна група:
2—3 штатні соціологи у складі іншого
структурного підрозділу

1—3

Соціологічна група: 2—3 штатні соціологи у складі іншого структурного підрозділу

3—4

5—6

Соціологічне бюро:
3—6 штатних соціологів у складі іншого структурного підрозділу

3—5

Соціологічне бюро: 3—4 штатні соціо-
логи у складі іншого структур­ного підрозділу

5—6

7—8

Самостійна лабораторія:
5—8 штатних соціологів у складі іншого структурного підрозділу

5—10

Соціологічне
бюро: 4—5 штатних соціологів у складі іншого структур­ного підрозділу

6—7

8—10

Самостійна соціологічна лабораторія:
6—10 штатних соціологів

Понад 10

Самостійна соціо­логічна лабораторія: 5—7 штатних соціологів

10—12

12—15

Самостійний соціологічний відділ:
10—15 штатних соціологів






На практиці соціологів найчастіше включають у структури відділів кадрів, організації праці та заробітної плати, планово-вироб­ничий відділ, АСУ, бюро технічної інформації тощо. Утворення таких служб значною мірою залежить від керівника підприємства, розуміння ним важливості соціальних завдань. Проте ефективніше ці служби працюють тоді, коли діють автономно. У складі інших підрозділів вони, як правило, виконують ще роботу, що не відповідає їхнім функціям. Якщо взяти за критерій оцінки ефективності роботи соціологічної служби кількість проведених досліджень і запроваджених заходів, то найбільш ефективним, як свідчить практика, є її підпорядкування заступнику директора з кадрів.

Права, обов’язки і функції окремих працівників служби закріп­люються посадовими інструкціями, які відбивають специфіку соціологічної роботи на кожному конкретному підприємстві.

Призначення соціолога як фахівця реалізуються в його функціях, котрі зв’язані з функціями соціології. Вони конкретизують загальні абстрактні уявлення про функції соціології як науки. Детальний розгляд їх сприятиме ліпшому усвідомленню змісту роботи соціолога на підприємстві.

Робота соціолога має здебільшого теоретико-пізнавальну спрямованість і є досить складною, оскільки зв’язана з усвідомленням сутності соціальних процесів, людського буття. Вона є творчою, оскільки зв’язана з пошуком нового, раніше невідомого. Основна мета соціологічної діяльності — пізнання за допомогою загальних наукових та суто соціологічних методів соціальних явищ, процесів та визначення засобів управління їхнім розвитком. Тому теоретико-пізнавальна робота соціолога завжди так чи так поєднана з прак­тичною, управлінською діяльністю. Без зв’язку з практикою соціо­логічна робота втрачає сенс. Кінцевим підтвердженням її значу­щості та доцільності є досягнуті практичні результати.

Як і будь-яка інша інтелектуальна праця, праця соціолога розпочинається з пізнання. Тому найголовнішою функцією є пізнавальна. Її спрямовано на вивчення та аналіз соціальної дійсності, що стоїть за певним фактом чи їх множиною. Що масштабнішим за цілями та проблемами є дослідження, то ймовірнішим є те, що соціолог матиме справу з багатьма складними соціальними фактами. У процесі реалізації цієї функції завдання соціолога полягає у виявленні зв’язків між соціальними фактами, притаманних їм тенденцій і закономірностей.

Реалізація пізнавальної функції розпочинається з вивчення відповідної літератури. Це можуть бути фундаментальні публікації про результати науково-дослідних робіт, публіцистичні статті. Може статися і так, що літератури, яка стосується безпосередньо цієї теми, взагалі нема. Але будь-яка тема зв’язана з іншими, і соціолог повинен спрямувати свої зусилля на пошуки розробок, певною мірою наближених до досліджуваної тематики. Отже, пізнавальна функція праці соціолога передбачає цілеспрямований пошук існуючих досліджень та публікацій.

У пізнавальному процесі соціолога однаково прийнятний як теоретичний, так і емпіричний аналіз соціальної реальності з використання найрізноманітніших способів збирання інформації. Це дуже важливо враховувати, щоб не ототожнювати пізнавальну функцію лише з теоретичним пошуком.

Пізнавальна функція реалізується в розробці соціальних карт працівників і соціальних паспортів колективів, а також програми дослідження: формулювання проблеми, завдань, цілей, визначення об’єкта і предмета дослідження, розробка гіпотез, вибір способів та засобів вивчення проблеми.

Виконання цієї функції потребує глибокого знання методики, техніки й організації соціологічних досліджень.

Пізнавальна функція знаходить своє органічне продовження в прогностичній функції. Вивчаючи соціальну дійсність, її супереч­ності та шукаючи шляхи їх розв’язання, соціолог має прогнозувати перспективи розвитку подій, кінцевий результат усіх змін.

Прогнозування має надзвичайно важливе значення в роботі соціо­лога. Обмеження констатацією фактів, у ліпшому разі аналізом поточних процесів без вивчення тенденцій майбутнього їхнього розвит­ку свідчить про неповне використання професійних можливостей соціолога, низьку ефективність його професійної діяльності.

Конкретизується прогностична функція через соціальне планування, проектування і конструювання. Вона межує з моделюванням перебігу соціального процесу в майбутньому.

Соціальне планування — це передусім розробка цільових комплексних програм розвитку окремих сфер функціонування трудового колективу, планів соціального розвитку підприємства в цілому та окремих його підрозділів. Соціальне проектування передбачає розробку конкретної моделі технології соціального процесу чи соціальної системи з параметрами, специфікою функціонування. Це чітко (кількісно та якісно) виражений прогноз. Соціальне конструювання порівняно з проектуванням не має конкретного характеру, а є загальною умоглядною моделлю соціального об’єкта безвідносно до конкретно заданих параметрів.

Слід зауважити, що ні соціальне планування, ні соціальне проектування, ні соціальне конструювання не є суто соціологічними функціями. Вони тісно зв’язані з функціями економістів, плановиків, математиків тощо.

Як свідчить практика, соціологи на підприємствах інколи, захопившись дослідженням суті явища, не приділяють потрібної уваги пошуку варіантів його вдосконалення, управління його розвитком.

Управлінська функція полягає в тім, що рекомендації, пропозиції, оцінки стану соціального об’єкта, зроблені соціологами, стають основою для прийняття рішень з управління розвитком об’єкта, його використання чи реорганізації. Управлінська функція може матеріалізуватися в соціальній технології, яка містить і програму, і перелік операцій для виконання її з метою змінити ситуацію.

Соціологи на підприємствах мають виконувати й таку специфічну функцію, як соціологічне обґрунтування та соціальна оцінка управлінських рішень, що передбачає врахування соціологічних чинників, оцінку соціальних наслідків різних нововведень. Інакше кажучи, соціологи мають відповісти на запитання про те, що, наприклад, зміниться в умовах і змісті праці, у ставленні до праці, у структурі інтересів людей у разі, скажімо, переходу на виробництво нової продукції, зміни технології, реконструкції виробництва, запровадження нової форми оплати праці тощо.

У завдання соціологів уходить контроль соціальних параметрів розвитку колективу. При цьому слід ураховувати, що економічний ефект не завжди збігається із соціальним. Інколи нововведення спричиняють негативні соціальні наслідки.

У зв’язку з цим реалізація управлінської функції передбачає:

  • обов’язкове узгодження із соціологами певних планових, нор­мативних і директивних документів. Це плани соціального розвитку колективу, роботи з кадрами, поліпшення умов праці, оплати і стимулювання її, організації дозвілля, плани організаційно-технічних заходів, реконструкцій цехів, створення нових підприємств;
  • участь соціологів разом з фахівцями інших служб підприємства в розв’язанні проблем, які не входять безпосередньо до сфери їхньої функціональної діяльності. Це групи представників різних підрозділів, у тім числі соціологів, утворені для діагностики, вироблення рішень та їхньої реалізації. Це ради і комісії з питань соціального розвитку, використання кадрів, організації побуту і дозвілля, молодіжних проблем, технічні ради, комісії з питань охорони праці та оздоровлення;
  • висування відповідних вимог до інших служб, підрозділів і громадських організацій підприємства через:

— технічні завдання на розробку проектів і конструкцій;

— положення про підрозділи й посадові інструкції;

— стандарти підприємств;

— накази, розпорядження, постанови адміністрації та громадських організацій підприємства, які розробляються з урахуванням результатів роботи соціологічної служби.

Нині особливої актуальності набуває функція соціологічної просвіти. Завданням соціології є організація соціологічного навчання кадрів, поширення соціологічних знань та вивчення основ виробничої педагогіки, переконання в необхідності використання цих знань у практичній діяльності, формування в керівників різних рангів соціологічного мислення. Соціологічні служби мають довести необхідність соціологічних знань для підвищення ефективності виробничої діяльності.

Зміст функції соціологічної просвіти полягає в такому:

  • організація вивчення керівниками і спеціалістами основ соціологічних знань, зокрема, соціології праці, соціології управління, соціології організацій тощо;
  • масова пропаганда соціологічних знань серед працівників підприємства, виступи соціологів з лекціями, доповідями тощо;
  • регулярне інформування колективу про результати соціологічних досліджень, про хід розв’язання соціальних проблем, виконання планів соціального розвитку;
  • консультування працівників інших служб з питань розв’я-
    зання соціальних проблем, трудових конфліктів тощо.

Слід зауважити, що виконання функцій соціолога передбачає спілкування з людьми, правильне, точне, коректне тлумачення їхньої думки. А це зумовлює необхідність додержання вимог морального характеру.

Соціолог має бути професійно чесним і компетентним, забезпечувати максимальну вірогідність і надійність соціологічної інформації. У відносинах з респондентами він повинен суворо дотри­муватися принципу конфіденційності та нерозголошування зібраних даних, якщо вони можуть зашкодити людині. Забороняється застосовувати методи та процедури, що порушують права опитуваних чи принижують їхню гідність. Соціолог має бути об’єктивним і прагнути до науковості, несумісної з ідеологізацією, тенденційністю і намаганням «впливати» на наукову істину. Важливо, щоб соціолог мав чітку громадянську й моральну позицію. Непорушною засадою діяльності соціолога має бути повага до чужих ідей та поглядів. Головний принцип діяльності соціолога — «Істина над усе».

Ефективність зв’язку соціології з життям визначається можливостями використання результатів соціологічних досліджень, висновків та рекомендацій соціологів у практиці. Для цього со-
ціологія має стати надійним науковим інструментом пізнання та зміни соціальної реальності, глибше інтегруватися в структуру суспільних відносин.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Арт-терапія в соціальній сфері
Історія соціальної педагогіки та соціальної роботи
Менеджмент соціальної роботи
Соціальна діагностика
Соціальна профілактика
Соціологія