Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Соціологія

§ 21. Соціальні норми як обмеження у поведінці людини


Орієнтуючись на певні цінності, суб’єкт має постійно корегувати свою поведінку, узгоджуючи її з прийнятими в суспільстві соціальними нормами.

Як відомо, у кожній соціальній організації встановлюються свої традиції, певні правила поведінки, і кожний її член повинен поводити себе згідно з ними. Комплекс правил поведінки в різних соціальних ситуаціях, обмежень (вимоги, побажання й очікування стосовно соціальної поведінки), яких слід додержуватися індивідам за нормального функціонування соціальної організації, називається соціальними нормами, що діють у відповідній сфері. Це — сукупність формальних і неформальних вимог, які висуваються соціальною організацією до своїх членів і визнаються більшістю її членів. Cоціальні норми зазвичай за орієнтацією є такими самими, як і юридичні, тільки менш чіткими, не завжди письмово зафіксованими.

Юридичні норми — це встановлені законом правила поведінки. Вони чітко сформульовані та зафіксовані на папері і є обов’язковими для всіх. За їх невиконання передбачаються певні санкції.

В ідеалі соціальні норми мають збігатися з юридичними, тобто всі письмово викладені положення, правила, закони треба визнавати не на словах, а на ділі, і кожне їх порушення необхідно засуджувати. У реальному житті, як правило, соціальні норми є набагато шир­шими від юридичних, хоча дії окремих суб’єктів спрямовано на те, щоб за можливості звузити їх.

Межі застосовування соціальної норми є психологічною нормою. Людину, яка перебуває в таких межах, можуть засуджувати, якщо вона, наприклад, щось робить усупереч соціальним нормам. Якщо ж людина перебуває за межами психологічної норми, то її вважають ненормальною, спільнота відмовляється її розуміти.

У соціальних нормах віддзеркалюються суттєві для даної соціальної організації обставини (умови), в яких відбувається її діяльність. Виникнення і дія соціальних норм, їхнє місце в соціальній структурі організації зумовлені об’єктивною необхідністю в упорядкуванні соціальних відносин. Завдяки соціальним нормам розрізнені індивідуальні дії членів організації, їхні поступки інтегруються в систему соціальних відносин, формують певний соціальний порядок.

Соціальні норми регулюють усі важливі сторони життєдіяльності соціальної організації: функціональні відносини, взаємовідносини між підлеглими і керівниками, їх функціональну актив­ність і навіть манеру поводитися, розмовляти, одягатися тощо. Особливо детально і жорстко вони визначають ступінь участі кожного індивіда в спільній діяльності, його взаємовідносини з керівником. Щодо інших питань, то вони більш гнучкі, допускають варіації та відхилення.

Соціальні норми регулюють поведінку людей у найрізноманіт­ніших сферах соціальних відносин і бувають різними за їхньою соціальною значущістю, мають певну ієрархію. Соціальні норми, охоплюючи всю сукупність соціально-економічних актів поведінки людини, перебувають під впливом політичних, економічних, технічних, організаційних норм.

У соціальній сфері діє багато соціальних норм: ставлення до державної власності, до власної активності, професійно-посадові, моральні та інші норми. Індивіди можуть або визнавати ці норми, або протидіяти їм.

Соціальні норми виробляються в процесі соціальної взаємодії людей відповідно до їхніх уявлень про належне, бажане, вони пов’язані з груповими цінностями і сформовані на їх підставі. Взаємодії, які повторюються, є стійкими, викликані до життя суспільними потребами, а отже, вимагають установлення певного порядку, тобто розробки відповідних стандартів.

У соціальних нормах закріплюються ознаки таких відносин, що відповідають потребам соціальної організації. Стимулююча суть норм у тому й полягає, що вони ніби відкривають і окремому індивіду, і групі, і всьому колективу напрям діяльності, схвалюваної соціальною організацією в цілому. Норми виникають передусім через загальні потреби організації. Повторюваність актів соціальної діяльності, взаємодій потребує наявності таких загальних правил, які б дали можливість регулярно й однаково включатися в ці взаємодії суб’єктам організацій.

Соціальні норми втілюють у собі абстрактну модель регульованих взаємодій, дають змогу індивідам передбачити дії інших суб’єктів і відповідним чином будувати власну соціальну поведінку.

Реалізуючи вибіркове ставлення до різних варіантів соціальної поведінки і виступаючи практичними критеріями такого ставлення, соціальні норми закріплюють за одними з них тип позитив­них, слушних, за іншими — негативних. Орієнтуючи людей у соціальній поведінці, норми стають для них мірою їхньої поведінки, а для організації — масштабом оцінки цієї поведінки. Мірою поведінки керується суб’єкт, а оцінює його дії організація (адміністрація, колектив).

Соціальні норми мають специфічні ознаки. Їхній зміст формується на основі реальної поведінки індивідів, без участі будь-яких директивних інстанцій, спільною творчістю людей, як підсумок природного відбору їхніх суджень про різні способи поведінки — належні, схвальні та бажані. Тут вони постійно відтворюються, виявляють свою дію у зв’язку із груповими цінностями. Соціальні норми відносно стабільні, постійні, але здебільшого виявляються стихійно. Якщо ж вони закріплені юридично (інституційні), то мають загальнообов’язковий характер. Однак у цьому разі вони втрачають мобільність, можливість самостійно змінюватися, реагуючи на зміни в реальній ситуації. У разі розходження інституційної норми із ситуацією її регулятивна функція стає менш ефективною. За цих умов спонтанно можуть виникати нові норми, які більше відповідатимуть ситуації, що змінилась, але, не будучи легалізованими і перебуваючи поза інституційним контролем, вони сприятимуть виникненню різних порушень.

Соціальні норми, що діють у певній сфері діяльності, підпорядковують орієнтацію суб’єктів у ситуації вибору, а також забезпечують соціальний контроль їх поведінки, узгоджуючи тим самим взаємодії в межах відповідної організації. Тут діють соціальні норми, що відбивають принципи і вимоги, якими керуються суспільство в цілому й окремі соціально-професійні групи. Вони можуть об’єднуватися в кодекси (для лікарів — клятва Гіппократа, для військових — присяга), проте, переважно існують у свідомості людей загалом, без чіткого словесного оформлення. Найзагальніші норми називають моральними принципами. Однак і в тих випадках, коли соціальні норми ніяк не зафіксовані, необхідність їх додержання припускається та перебуває під соціальним контролем.

На формальному рівні соціальні норми в соціальній організації можуть бути подані як певні обов’язки, регламенти, вимоги до поведінки, правила (заборони), де засоби підпорядковані цілям, близькі цілі підпорядковані віддаленим. Їх закріплено в посадових інструкціях, наказах, статутах, тобто в певних організаційних документах, і вони мають важливе значення в регулюванні поведінки людини.

Рівень дотримання посадових норм багато в чому залежить від професійної компетенції особи. Від того, як індивід розуміє ці норми і додержується їх, залежить ефективність його роботи. Цей вид соціальних норм має значення для оцінки діяльності суб’єкта. За тим, як особа виконує свої посадові обов’язки, формується думка про її майстерність, уміння, знання, здібності.

На неформальному рівні норми подано як традиції, громадську думку, звичаї, що встановилися в групі, обряди.

Норми-традиції зазвичай існують у формі стійких ролевих стандартів поведінки, що склалися в організації в результаті спіль­ної професійної практики. Існують взірці ролей керівників різних рівнів, працівників різної кваліфікації, фахівців різної спеціалізації. Не завжди ці норми відповідають суспільним, оскільки в них зафіксовано звички, погляди конкретної організації і діють вони в цій організації. У разі такого розходження може виникнути конфліктна ситуація під час адаптації новачків організації.

Сила традиції як засобу регулювання організаційної поведінки полягає в тому, що норм поведінки, які сформувалися в цій організації, додержуються всі її члени. У результаті цього члени організації поводять себе як годиться, не потребуючи для цього особливих дій з боку адміністрації. Кожен знає, як до нього поставляться колеги, якщо він порушить традицію, і які санкції його чекають після цього.

Дієвість традицій у регулюванні поведінки значною мірою визначається силою громадської думки, яка захищає ці традиції, і залежить від того, чи відповідають вони інтересам усього колективу, наскільки вони актуальні для колективу в певний час. Тому, оцінюючи зміст звичаїв і традицій, дуже важливо поряд із традиціями, що склалися в конкретній трудовій організації, мак­симально враховувати загальнолюдські традиції, засновані на таких нормах, як відповідальність, ретельність, сумлінність тощо.

На неформальному рівні поряд із традиціями норми репрезентовано звичаями та обрядами в публічному та особистому житті людини, її побуті. Звичаї допомагають усвідомити значення подій, що відбуваються, вибрати правильну форму поведінки, вселяють відчуття впевненості в тому, що громадськість підтримує зроблений людиною вибір.

Обряд — це колективні символічні дії, в яких утілено схвалювані способи спілкування, цінності відповідної сфери діяльності.

Слід пам’ятати, що обряди — це завжди завершення громадської, трудової, професійної чи суто особистісної підготовки до нового способу життя чи соціального стану, свідчення того, що людина готова до активного виконання нових соціальних ролей. Тому підготовка до обряду не повинна зводитися лише до організації свята. Це передусім довгий процес формування особистісних якостей індивіда, які необхідні йому для виконання нових соціальних ролей, забезпечення нової соціальної поведінки. Лише за таких умов ці норми сприяють формуванню міцних стосунків між членами групи, між особою і групою.

Як посадові норми, так і норми-традиції є регуляторами поведінки членів групи. Новачок, який з’являється в групі, потрапляє в ситуацію вибору: погодитися з існуючими в групі традиціями й увійти в групу чи навпаки (тоді конфлікт є неминучим). Він може демонструвати зовнішню згоду із традиціями, відчуваючи дискомфорт, що також рано чи пізно викличе конфліктну ситуацію. Тому дуже важливо, щоб норми, що діють у певній групі, ґрунтувалися на загальних моральних принципах суспільства, що сприятиме оптимальному поєднанню всіх трьох видів інтересів (індивідуального, групового, суспільного) і формуванню високомо­ральної поведінки. Це такі принципи, як сумлінне ставлення до обов’язків, товариські стосунки, взаємодопомога, підвищення загальноосвітнього рівня тощо. Важливо, щоб вони були відтворені в нормах усіх спільнот, формуючись у єдину систему норм. Важливим завданням у регулюванні соціальної поведінки є цілеспрямований вплив на формування норм спільнот, які б відповідали загальній меті організації, інтересам усього суспільства.

Стосовно соціальної поведінки норми виконують приписуючу і оцінну функції. Вони задають суб’єктам певний тип поведінки, дають їм змогу оцінювати свої вчинки, вчинки інших, ситуації, співвідносити явища, що оцінюються, з еталонами, вибирати, обстоювати, формувати, направляти і корегувати свою поведінку. Зафіксовані в уяві соціальні норми кожен суб’єкт використовує як масштаб, критерій, за якими оцінюється власна і чужа поведінка, обирається певний її варіант. Об’єктивізуються норми у вчинках, моральних якостях особи, моральних позиціях і ставленні до оточення. Здатність норм до такої об’єктивізації й робить їх справжніми регуляторами соціальної поведінки. Їх приписуюча функція допомагає індивіду вибрати відповідну пове­дінку, а оцінна — судити про правильність такого вибору.

У всіх сферах суспільного життя норми діють поруч із цінностями. Спільне між соціальними нормами і цінностями полягає в тому, що вони регулюють соціальні відносини. З їх допомогою координуються дії та вчинки суб’єктів соціальних відносин. Вони мають сприяти тому, щоб кожна особа діяла в спільних інтересах групи, спільноти, суспільства.

Проте між цінностями і нормами є суттєві відмінності. Якщо в понятті «цінність» превалюють добровільні намагання, то в понятті «норма» — обов’язки.

Цінності, як уже зазначалося, формуються з уявлень про голов­ні та важливі цілі життя, а також про основні засоби досягнення цих цілей. І для того щоб ці уявлення стали рушійними чинниками, вони мають утілюватися в програмі поведінки людини.

Систему цінностей і норм формують суспільство і група.
У свою чергу, кожна особа має свої цінності й норми. Важливо, щоб цінності й норми, притаманні суспільству, групі, були визнані та додержувалися кожною особою. Тому необхідно всією соціальною організацією переконувати людину в необхідності дотримуватися таких цінностей та створювати для цього відповід­ні умови. Розгляньмо, наприклад, таку цінність, як професійні знання. Навряд чи знайдеться людина, яка б не сприймала цю цінність, але далеко не всі прагнуть оволодіти нею. Одні не хочуть відривати на це час від відпочинку, інші — від домашніх справ, треті — ще через якусь причину. У суспільстві має бути створено умови, щоб кожна особа визнала за необхідне досягнення соціальних цінностей. Це принесе користь і особі, і колективу, і суспільству. Якщо ж виникають розбіжності між суспільною нормативно-ціннісною системою і фактичною поведін­кою людини, потрібно застосовувати адміністративні заходи, щоб привести поведінку особи у відповідність з вимогами організації.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Арт-терапія в соціальній сфері
Історія соціальної педагогіки та соціальної роботи
Менеджмент соціальної роботи
Соціальна діагностика
Соціальна профілактика
Соціологія