Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Соціологія

§ 16. Соціальні інститути, їх види і функції


Необхідною передумовою соціальної інтеграції і стабільності суспільства є наявність загальносуспільної системи цінностей — спільної мови, спільних ідеалів, моральних норм, вірувань тощо. Їхня інтеріоризація (засвоєння) забезпечує інтеграцію особистості в соціальну систему, а отже, є найпершою умовою нормального функціонування суспільства.

Конкретним механізмом, що забезпечує соціальний порядок, інтеграцію, стійкість і стабільність суспільства, його відтворення, є соціальні інститути.

Як проблема соціологічного вивчення соціальні інститути беруть початок з часу становлення соціології як самостійної науки.

Ще Г. Спенсер розвиток регулятивної системи суспільства поєднував з розвитком соціальних інститутів. Він уважав, що соціальні інститути («інституції») є складниками каркаса соціуму і виникають у результаті процесу диференціації суспільства.

Е. Дюркгейм тлумачив природу соціальних інститутів у контексті цілісності суспільства. Суспільство, на його думку, є органічною цілісністю, що складається з окремих груп та інститутів, кожний з яких відіграє свою функціональну роль. І голов­не завдання науки про суспільство — відкрити, яким чином постали інституції — політичні, юридичні, моральні, економічні, релігійні тощо, які причини породили їх, яким життєвим потребам вони відповідають.

Вітчизняний соціолог дореволюційної доби М. Ковалевський виокремлює суспільні і політичні інститути (установи), порівняльна історія яких, на його думку, власне, і є предметом соціології.

Видатний російсько-американський соціолог П. Сорокін, ви-
вчаючи соціальні інститути, класифікував їх, аналізував їхні функції в системі соціальної взаємодії суспільства і розглядав ці інститути як механізми соціального тестування, селекції і розподілу індивідів у суспільстві.

Соціальні інститути стають центральним поняттям соціології для сучасного американського соціолога Р. Парсонса, а саму соціологію він визначає як науку про інститути. У його тлумаченні інститути є зразками, що окреслюють фундаментальний зміст поведінки, якої ми маємо право очікувати від осіб, що виконують важливі стосовно структури ролі в системі суспільства.

Як свідчить дослідження сучасного вітчизняного соціолога С. Войтовича, у свій час у радянській соціології не виробився конкретний підхід до визначення соціальних інститутів. Вони розглядалися як сукупності елементів різного рівня і порядку, як суб’єкти діяльності, як предмет діяльності чи функції тощо. Унаслідок такого тлумачення соціальних інститутів до їх складу потрапляє наука, матеріальне виробництво, мистецтво тощо. З іншого боку, соціальним інститутом уважаються тільки якісь компоненти або суттєві властивості, що трансформують певне соціальне явище в соціальний інститут. Отже, соціальний інститут визначається як певна форма соціальності, стабільне утворення, організована група людей, функціонально єдина система установ, політична організація.

Досить поширеним у радянській і зарубіжній соціології було визначення соціальних інститутів за сферами життя. Відповідно до цього інститути поділялися на економічні, духовні, політичні тощо (див. рис.). Інакше кажучи, усі соціальні утворення в різних сферах суспільного життя приписували до соціальних інститутів.

Майже всі перелічені підходи до визначення соціальних інститутів, як свідчить аналіз С. Войтовича, визнають їх функціональну здатність налагоджувати суспільне життя і соціальний порядок через узгодження, об’єднання, організацію та інтеграцію намірів і поведінки соціальних суб’єктів, структурних і функціональних компонентів соціальної системи.

Більшість соціологів пояснюють соціальні інститути насамперед як сукупність норм і цінностей, в яких втілено значущість (як для кожного індивіда, так і для суспільної системи) певних зразків поведінки.

Російський соціолог С. Фролов стверджує, що соціальний інс­титут — це організаційна система соціальних зв’язків і норм, яка об’єднує значущі суспільні цінності і процедури, що задовольняють основні потреби суспільства. Під суспільними цінностями він розуміє стандартизовані взірці поведінки в групових процесах, а під системою соціальних зв’язків — переплетіння ролей і статусів, за допомогою яких ця поведінка здійснюється й утримується в пев­них межах. Наприклад, в інституті родини сукупністю суспільних цінностей є кохання, сімейне життя, турбота про дітей, повага до батьків; суспільними процедурами є виховання дітей, допомога старшим, ведення домашнього господарства; виконуються ролі чоловіка, дружини, дітей, сина, брата тощо. Будь-який соціальний інститут виникає і функціонує, задовольняючи певну потребу. Якщо потреба стає незначною або взагалі зникає, то існування інституту втрачає сенс.

8

Види соціальних інститутів

 

Проте є інститути, конче необхідні суспільству, покликані до життя вічними цінностями. Учені зазначають, що таких інститутів принаймні п’ять: сімейні, політичні, економічні, освітні й релігійні. Зважаючи на те що нині стали дуже важливими цінності науки, до цього переліку можна було б додати інститут науки. Соціальна діяльність і медицина, що також починають характеризуватися жорстко встановленими взірцями і нормами поведінки, теж мають бути віднесені до інститутів.

До кожного інституту входить багато груп, які визначають інституційну поведінку. Так, інститут освіти реалізується через школи, вузи тощо, інститут родини — через конкретні сім’ї, інститут релігії — через церковні організації і т. д.

В. Оссовський зводить пояснення змісту соціальної інституції до такої структуризації:

  • група осіб, покликана виконувати організаційно-ділові функції, важливі для певної спільноти;
  • форма організації комплексу соціальних дій, які виконуються певними членами групи від імені всієї спільноти;
  • комплекс установ і знарядь діяльності, які дають змогу певним членам групи виконувати публічні функції, що мають на меті задоволення потреб групи і регулювання поведінки її членів. Специфічними ознаками інституції є сталість її форми, орієнтація на розв’яза­ння основних соціальних проблем, культурний статус і культурна легітимність.

Отже, соціальні інститути — це певні форми організації і регулювання суспільного життя (політика, економіка, сім’я, релігія, освіта), що історично склалися і забезпечують виконання життєво важливих для суспільства функцій, включають сукупність норм, ролей, взірців поведінки, дописів, спеціальних установ, систему контролю. Інституційна діяльність є формою людської діяльності, яка ґрунтується на чітко розробленій системі правил і норм, а також розвинутому соціальному контролі за її виконанням. Вона здійснюється людьми, об’єднаними в групи, асоціації, де є поділ на статуси і ролі згідно з потребами групи чи суспільства. Таким чином, інститути підтримують соціальну структуру і порядок у суспільстві.

Без соціальних інститутів жодне сучасне суспільство існувати не може. Інститути є символами порядка й оргіназованості в су-
спільстві.

Кожен соціальний інститут має спільні з іншими інститутами ознаки: настанови і взірці поведінки, культурні символи й утилітарні риси, кодекс усний і письмовий, ідеологію (див. табл.).

 

Таблиця

ФУНКЦІЇ, РОЛІ ТА ОЗНАКИ ОСНОВНИХ СОЦІАЛЬНИХ ІНСТИТУТІВ СУСПІЛЬСТВА

Інститути

Функції

Ознаки

ролі

утилітарні риси

культурні символи

настанови
і взірці
поведінки

кодекс
усний і
письмовий

ідеологія

Політичні

Розподіл політичної влади; підтримка законів, правил і стандартів

законодавець, суб’єкт
права

громадські будівлі та місця, бланки, форми

партія, прапор, гімн

лояльність, субординація, законопослух

конституція, закони

державне право, демократія, раціо­налізм

Економічні

Виробнича, обмінна, адап­тації, стимулююча, інтегративна та інноваційна

роботодавець, підприємець, найманий робітник, менеджер, покупець, прода­вець

фабрика, устаткування, магазин, офіс

гроші, фабрична марка, запатентований знак, реклама

підприємливість, економічність, прибутковість

ліцензії, положення, інструкції

монополія, право на працю, вільна торгівля

Освітні

Професійно-економічна, трансляції та поширення цінностей, забезпечення історичної спадкоємності, соціалізації, інтегруюча, інноваційна, виховна,
соціальної селекції

учитель,
викладач, учень,
студент

підручники, школа,
коледж,
вуз

значок, атестат, диплом, ступінь

прагнення до знань, сумлінність у навчанні

правила учнівства

рівність у навчанні, свобода академічна,
прогресивне навчання

.

Інститути

Функції

Ознаки

ролі

утилітарні риси

культурні символи

настанови
і взірці
поведінки

кодекс
усний і
письмовий

ідеологія

Релігійні

Поглиблення віри, комунікативна, інтегратив­на, психотерапевтична

священнослужитель, мирянин

храм,
церква, собор, монастир

мощі святих, ікони, хрест, олтар,
біблія

ушанування, поклоніння, лояль­ність

віра, церковні заборони

іудаїзм,
православ’я, католіцизм,
іслам, протестантизм,
баптизм

Сімейні

Репродуктивна, виховна, соціалізації, комуніка-
тивна

батько, мати, дитина, сестра, брат, чоловік, дружина

квартира, дім, присадибна ділянка, власний транспорт,
предмети культурного і
побуто-
вого
вжитку

шлюбні обручки, весільний ритуал

прихильність, лояль­ність, відповідальність, повага

сімейні заборони і матеріальні обов’язки

кохання, соціально-пси­хологічна сумісність, індивідуалізм

 

 

Так, наприклад, інституту родини притаманні такі настанови і взірці поведінки, як прихильність, лояльність, відповідальність, повага; держави — законопослух, лояльність, субординація; освіти — прагнення до знань; бізнесу — підприємливість, економічність, прибутковість; релігії — поклоніння, лояльність, ушанування.

Сім’я має такі символічні ознаки: культурні — шлюбна обруч­ка, весільний ритуал; утилітарні — будинок, квартира, меблі; кодекс — сімейні заборони і дозволи; ідеологія — романтичне кохання, соціально-психологічна сумісність, індивідуалізм тощо.

Крім спільних ознак інститути мають і специфічні, які залежать від потреб, що їх вони задовольняють. Деякі інститути не мають повного набору ознак. Це свідчить про те, що вони недосконалі, не розвинулися або занепали. Якщо ж таких інститутів більшість, то це означає, що суспільство, в котрому вони функціонують, перебуває в глибокій кризі чи на початковій стадії розвитку.

Соціальні інститути як підсистема соціального цілого, діяльність котрої зв’язана з реалізацією життєво важливих потреб загальної системи, є основою всього соціального життя й забезпечує життєдіяльність людей через виконання певних функцій (див. рис.).

 9

 Види функцій соціальних інститутів

 

Можна вважати, що основною функцією кожного інституту є задоволення суспільних потреб. Проте для здійснення цієї функції інститут має виконувати низку явних функцій, що забезпечують спільну діяльність людей, які намагаються задовольнити власні потреби; це — регулятивна, інтегративна, транслююча та комунікативна функції.

Регулятивна функція проявляється в тім, що функціонування соціальних інститутів забезпечує закріплення та відтворення суспільних відносин, створюючи певні шаблони поведінки. Уся життєдіяльність кожної людини відбувається через її участь у функціонуванні різних інститутів. Людина, виконуючи ті чи ті ролі, додер­жується певних правил і знає, чого можна очікувати від людей, з якими вона взаємодіє. Саме за допомогою інститутів забезпечується передбачуваність поведінки, коли кожна людина задовільняє ролеві вимоги, тобто її дії відповідають соціальним очікуванням. Таке регулювання є необхідним для спільної діяльності.

Інтегративна функція полягає в забезпеченні згуртування, взаємозалежності і взаємовідповідальності членів суспільства, що відбувається під впливом інституціоналізованих норм, правил, санкцій і системи ролей. Інтеграція людей в інститути перед­бачає консолідацію чи об’єднання зусиль, мобілізацію кожним членом групи своїх ресурсів для досягнення спільної мети і узгодження особистих цілей із цілями інших членів групи.

Транслююча функція полягає в передаванні соціального досвіду новачкам соціальних інститутів. Це допомагає їм адаптуватися до цінностей, норм, ролей інституту і забезпечує нормальне його функціонування. Так, виховання дітей у сім’ї спрямоване на додержання сімейних традицій; церква залучає якомога більше людей до відповідної віри; державні установи орієнтують громадян на дотримання норм закону.

Комунікативна функція полягає в розповсюдженні інформації як у самому інституті з метою управління його діяльністю, так і в його взаємодії з іншими інститутами.

Окрім явних функцій, що розкриваються як визнана частина цілей соціальних інститутів, вирізняють ще й латентні функції, котрі здійснюються несвідомо і можуть офіційно не визнаватись.

Явні функції є необхідними і очікуваними. Вони формуються й декларуються в кодексах і закріплені в системі ролей та статусів. Коли інститут не може впоратися з виконанням своїх явних функцій, вони можуть бути передані іншим інститутам.

Поруч з прямими результатами дії соціальних інститутів існують такі, що не передбачаються заздалегідь і не є безпосередніми цілями цих інститутів. Наприклад, церква має на меті поширення віри з допомогою повчання і переконування. Проте незалежно від її мети з’являються фанатики, які починають гоніння на іновірців, і замість єднання починається розбрат. Отже, лише розуміння латентних функцій інститутів дає можливість уявити справжню картину соціального життя.

Будь-який соціальний інститут успішно функціонуватиме тільки за певних умов:

1) наявність відповідних норм і приписів, що регулюватимуть поведінку людини в межах інституту;

2) інтеграція інституту в соціально-політичну, ідеологічну й ціннісну структуру суспільства, що забезпечує формально-правову основу його діяльності, з одного боку, і можливість здійснювати соціальний контроль над інституціональними типами діяльності — з другого;

3) наявність матеріальної бази, яка б забезпечувала успішне виконання інститутом нормативних приписів і здійснення соціального контролю.

Перша умова передбачає наявність функціонально-ролевих обов’язків, зумовлених поділом праці у структурі певного соціального інституту. Наприклад, в економіці, на промислових підприємствах існують положення про структурні відділи, посадові інструкції для окремих працівників, де визначено їх права та обов’язки, а також система службового підпорядкування й субординації.

Друга умова означає, що коли цінності, культивовані організацією, котра претендує на статус соціального інституту, не збігаються із загальносуспільними, то її діяльність не сприйматиметься суспільством як легітимна.

Третя умова є добре зрозумілою сама по собі. Жодний соціальний інститут не може існувати без матеріальної основи — ані держава, ані релігія, ані культура, ані сім’я. Для виконання своїх функцій інститути мають необхідні матеріальні засоби, ресурси, установи, у межах яких вони організовують і контролюють діяльність людей, здійснюють управління соціальними діями і зв’язками тощо. Саме через соціальні інститути індивід зв’язаний із суспільством. Їхня діяльність забезпечує впевненість індивіда, що ту чи ту його потребу буде задоволено, а мету його дії буде досягнуто.

Зовні соціальний інститут виглядає як сукупність осіб, установ, які наділені певними матеріальними засобами та ресурсами і здійснюють конкретні соціальні функції.

Загалом соціальний інститут характеризується наявністю таких ознак:

  • цілі діяльності;
  • конкретні функції, що забезпечують досягнення цілей;
  • низка соціальних статусів і ролей, притаманних тільки даному соціальному інституту.

За характером цільових функцій соціальні інститути поділяються на:

  • нормативно-орієнтувальні, що здійснюють морально-етич­ну орієнтацію поведінки індивідів, утверджують у суспільстві загальнолюдські цінності, спеціальні кодекси та етику поведінки;
  • нормативно-регулювальні, що здійснюють регулювання поведінки на основі норм, правил, спеціальних приписів, закріплених у юридичних та адміністративних актах. Гарантом їх виконання є держава, її представницькі органи, зокрема адміністрації установ, підприємств тощо;
  • церемоніально-символічні та ситуаційно-конвенційні, що визначають правила взаємної поведінки, регламентують способи обміну інформацією, комунікативні форми неофіційної субординації (звернення, привітання, схвалення/несхвалення тощо).

Визначення ролі соціальних інститутів у соціальних змінах і розвитку можна звести до таких двох взаємозв’язаних дій:

1) забезпечення переходу до якісно нового стану соціальної системи, її прогресивного розвитку;

2) руйнування соціальної системи чи принаймні її дезорга-
нізація.

Інституціональний аналіз дає змогу з’ясувати причини негатив­них явищ, що зумовлюють соціальну дезорганізацію та кризові явища в суспільстві. Ключовим моментом у розвитку процесів дезорганізації є руйнування соціальних інститутів, що створює ситуацію, яку Е. Дюркгейм назвав аномією, — коли індивіди не можуть інтегруватися в основні інститути суспільства і не визнають найбільш значущих соціальних норм.

Аномія характеризується втратою соціальними інститутами мети діяльності, послабленням нормального регулювання поведінки людини в головних сферах життєдіяльності; втратою чіткого визначення соціальних норм, послабленням механізму соціального контролю, зростанням соціального напруження. А це означає, що діяльність соціальних інститутів набуває дисфункціонального характеру, перестає задовольняти потреби суспільства, нові умови його життєдіяльності. Отже, головним агентом соціальних змін є соціальні інститути, а не соціальні групи і класи, як уважають марксисти. Річ у тім, що класи (коли не йдеться про політичну революцію) можуть впливати на хід су-
спільного розвитку лише через інституціоналізовані форми ді-
яльності, які спрямовуються й координуються в межах певних ціннісно-нормативних комплексів. Тобто соціальний розвиток суспільства відбувається через розвиток самих соціальних інститутів і налагодження регламентованих соціальних зв’язків. Що більш інституціалізованим є суспільство, то більші можливості воно надає для прогресивного розвитку.

Інституціалізація — це процес виникнення стабільних взірців соціальної взаємодії, що ґрунтується на формалізованих нормах, правилах, законах, звичаях, ритуалах; приведення їх у систему, здатну прогнозувати соціальну поведінку в певних соціаль­них ролях — батьків, службовців, священиків тощо. Інакше кажучи, інституціалізація — це заміна спонтанної поведінки на передбачувану, котра очікується й регулюється.

Інституціалізація — тривалий та складний процес. Її ознаками є:

  • оформлення соціальної групи, для якої певна діяльність стає професійною;
  • зміна якості самої діяльності, яка стає ролевою, цілеспрямованою, ієрархічною;
  • поява спеціальних закладів, у яких відбувається ця діяльність;
  • виникнення регулюючих її норм, що в міру розвитку професійної діяльності розділяються на моральні та правові.

Інституціалізація проявляється у формуванні певної ідеології, яка є підґрунтям для створення зразків поведінки, ритуалів, символів і надає організації та її цілям характеру суспільної місії.

Зрілість суспільства визначається різноманітністю соціальних інститутів, їх розвиненістю, здатністю задовольняти різноманітні потреби індивідів, соціальних спільнот.

Розвиток соціальних інститутів відбувається двома способами:

¨   виникнення нових соціальних інститутів. Так, в Україні в процесі становлення державності створюються такі важливі соціальні інститути, як освіта, наука, армія, дипломатія тощо;

¨   удосконалення вже існуючих соціальних інститутів, поглиблення спеціалізації їхніх функцій, відокремлення від них нових соціальних інститутів. Так, із загальної судової системи народжується Конституційний суд України, з’являється незалежний інститут слідства тощо.

Намагаючись задовольнити свої потреби, люди шукають засоби це зробити. У процесі суспільної практики виникають певні шаблони, взірці поведінки, які згодом підтримуються громадською думкою і закріплюються законом. Так, працюючи в бізнесі, люди, прагнучи задовольнити потребу в нагромадженні коштів та позиках, створили банки, які згодом виокремилися з бізнесу в самостійний інститут.

Найбільш важливими соціальними інститутами сучасного суспільства є:

  • економічні, що регулюють соціальні зв’язки в господарській сфері, забезпечують процес виробництва, виконують нормативно-розподільну функцію, розподіляючи та перерозподіляючи матеріальні блага чи їх еквіваленти. Вони формують економічний потенціал суспільства, підтримують стійкість його соціальної структури, розмежовують організації і професійно-статусні групи за способами і якістю споживання, за типами способу життя;
  • політичні, що регулюють соціальні зв’язки з приводу використання влади, її здійснення та розподілу. Політичні інститути встановлюють і підтримують політичну владу соціальної групи, що домінує в суспільстві, забезпечують відтворення і стійке збереження ідеологічних цінностей;
  • культури та соціалізації, діяльність яких зв’язана з розвитком і поширенням культури, соціалізацією особистості, засвоєнням нею соціальних цінностей. Соціокультурні інститути засвоюють, а потім відтворюють культурні та соціальні цінності, на-
    громаджувані в процесі соціальної діяльності, залучають індивідів до певних субкультур, а також регулюють їх соціалізацію через засвоєння стійких соціокультурних стандартів поведінки, захист відповідних цінностей і норм.

Одним з найважливіших соціокультурних інститутів є сім’я. Його діяльність, відносини між батьками та дітьми, методи виховання тощо визначаються системою правових та інших соціальних норм. Поруч із цим інститутом функціонують соціокультурні інститути освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, культурно-виховні та ін.

Дещо виокремлюється тотальний інститут, що характеризується, за Е. Гофманом, соціальною обмеженістю контактів з рештою суспільства, неподоланною дистанцією між різними соціальними ролями, формалізованим, жорстко контрольованим розпорядком життя. Це виправні колонії, військові табори, спецлікарні, монастирі тощо.

Усі соціальні інститути у своїй діяльності взаємозв’язані. Так, організація виробництва забезпечує сімейні потреби в квартирах, одязі, продуктах харчування; державна політика визначає перспективи розвитку освіти; торгівля враховує запити споживача, релігія впливає на розвиток освіти і діяльність державних установ тощо.

Аналіз численних взаємозв’язків інститутів може пояснити, чому вони не можуть повністю контролювати поведінку своїх членів, забезпечуючи сумісність їх дій з інституційними нормами. Так, вузівська програма одна для всіх студентів вузу, але неоднаково всіма засвоюється. Інтереси студентів формувалися, починаючи з дитинства, — у сім’ї, дитсадку, школі. У юнаків і дівчат, які змалку розвивали свої розумові здібності, більшою мірою сформувалися інтелектуальні інтереси проти тієї молоді, що віддавала перевагу перегляду розважальних телепередач та читанню легковажної літератури.

Потреба гармонізувати систему ролей, що їх приписано індивіду різними інститутами, може задовольнятися домовленостями між інститутами. Ураховуючи важливість певних інститутів у суспільному житті, інші інститути намагаються контролювати їхню діяльність. Наприклад, у будь-якій цивілізованій країні відносини між окремими інститутами промисловості й торгівлі регулюються державою за допомогою податків.

На інститут освіти намагаються впливати політичні установи, виробничі організації, церква та ін.

Інституційні ролі можуть конфліктувати через належність особистості, що їх виконує, до різних інститутів. Наприклад, ролі, зв’язані з орієнтацією на професійну кар’єру і на сім’ю. Тут має місце зіткнення норм і правил кількох соціальних інститутів. При цьому кожен інститут намагається якомога більше «відлучити» своїх індивідів від виконання ролей інших інститутів, «втягнути» членів їх сімей до сфери своєї діяльності, щоб на них впливали єдині інституційні норми.

Між інститутами існує залежність; зміни в одному інституті, як правило, спричинюються до змін в інших. Проте це не означає, що бракує інституційної автономії. Кожен з інститутів намагається зберегти недоторканними свої інституційні норми, правила, кодекси та ідеологію. Соціальний порядок може бути забез­печений лише вдалим поєднанням взаємодії інститутів і збереженням ними незалежності стосовно один одного.

У всіх складних суспільствах інститути потребують постійної організаційної підтримки, посилення ідеології, системи норм і правил, на які вони спираються. Це можуть забезпечити такі ролеві групи членів інституту, як бюрократи, що стежать за інституційною поведінкою, та інтелектуали, які коментують і пояснюють ідеологію, норми і правила соціальних інститутів, а також соціальний розвиток суспільства в часових проміжках, котрі відповідають інституційним нормам.

Наприклад, інтелектуали, які керуються інтересами комуністичних політичних інститутів, намагаються довести, що сучасна історія розвивається згідно з передбаченнями К. Маркса і В. Леніна. Водночас інтелектуали, що обстоюють інтереси політичних інститутів США, Західної Європи, доводять, що історія базується на розвитку ідей вільного підприємництва й демократії. При цьому лідери інститутів розуміють, що інтелектуали, вивчаючи базові основи підтримуваної ними ідеології, можуть виявити не тільки її переваги, а й вади і почнуть розвивати конкурентну ідеологію, яка більше відповідає вимогам часу. У цьому разі інтелектуали стають революційно налаштованими і намагаються реконструювати традиційні інститути. Саме тому за побудови тоталітарних інститутів їх прагнуть ізолювати від дій інтелектуалів. Така ситуація спостерігалась у Китаї в 1966 р., у СРСР — у передвоєнні роки. Загалом історія свідчить, що будь-яка влада, що ґрунтується на вірі в здібності вождя (харизматична влада), а також влада насильницька, недемократична, намагається відмежуватися від інтелектуалів або повністю їх підкорити своєму впливові.

Таким чином, інтелектуали виконують подвійну роль: з одного боку, вони є корисними, бо можуть ерудовано захистити інституційні цінності, повагу до інституту, а з іншого — небезпечними, бо в пошуках істини здатні стати ворогами цього інституту.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Арт-терапія в соціальній сфері
Історія соціальної педагогіки та соціальної роботи
Менеджмент соціальної роботи
Соціальна діагностика
Соціальна профілактика
Соціологія