Електронна бібліотекапідручники


Екологія та охорона навколишнього природного середовища

3.1.1. Стан навколишнього природного середовища в Україні (продовження)


Мисливські господарства в Україні є державною власністю, їх розвиток можливий при ефективному господарському контролі та регулюванні використання ресурсів мисливських тварин*

Територію мисливських угідь заселяють десятки видів тварин, птахів, які є постійними об´єктами мисливського промислу і любительського мисливства. Найбільше економічне значення мають дикі копитні тварини, бурі ведмеді, хутрові звірі, від яких отримують м´ясо, шкіру, хутряну та лікарську сировину.

Істотним джерелом отримання коштів від мисливського господарства є іноземний мисливський туризм.

Мисливське господарство є важливим елементом народногосподарського комплексу, в якому виробляється значна частина валового внутрішнього продукту (ВВП). Проте економічне значення мисливських господарств не обмежується продукцією та послугами, які отримуються від мисливства. Регулюючи чисельність вовків, мисливські господарства істотно зменшують матеріальні втрати, яких зазнають сільськогосподарські підприємства від цих хижаків.

Мисливство як вид діяльності сприяє також розвитку економіки суміжних галузей народного господарства, зокрема таких, як легка промисловість, виробництво мисливського спорядження тощо. Зростання чисельності мисливських тварин служить передумовою для збільшення обсягів і номенклатури отриманої від мисливства продукції (харчової, кормової, лікарської, технологічної сировини), а також більш повного задоволення потреб громадян у сфері рекреації та культурно-оздоровчого обслуговування.

Великої шкоди фауні лісів, мисливських господарств завдають наступ цивілізації, браконьєрство. Значної шкоди завдає також наявність хижаків, які особливо ускладнюють проблему з популяцією оленя. Як стверджують фахівці, кожен вовк, щоб прогодуватися, за рік з´їдає не менше 200 козуль або стільки ж диких свиней. Нині на Київщині, зокрема у зоні відчуження — навколо Чорнобильської АБС, розвелося багато вовків. Мисливці називають це справжньою бомбою для тварин. Якщо вовків не відстрілювати, то молодняк з´явиться і в інших регіонах.

Збереження генофонду мисливських господарств, зокрема мисливських звірів, птахів, має велике значення не лише для сучасного людства, а й для майбутніх поколінь. З метою збереження генофонду мисливських господарств потрібно насамперед збільшити фінансування галузі. В Україні, незважаючи на те, що площа мисливських угідь, особливо охоплених мисливським упорядкуванням, зменшилась, а обсяги фінансування в другій половині 80-х років і в 1995—1997 рр. зросли, коштів усе-таки не вистачає. Але ж державні витрати на ведення мисливського господарства скуповуються, як кажуть, сторицею.

Попри все зберігається і відновлюється фауна України. Так, зусиллями ентузіастів на Волині збереглися найбільші та найцікавіші тварини не лише в Україні, а й у Європі — зубри. Адже дорослий бик важить 800—900 кг, а вага окремих тварин досягає близько 1 т. Самки менші, їх вага — 500—700 кг. Зріст дорослого зубра досягає 1,9—2 м, а довжина — 2,8—3 м.

Нині чисельність вільної світової популяції зубрів становить близько 3000 особин, зокрема в Україні — близько 500 особин. Живуть зубри в природних умовах 15—20 років.

Значну частину природно-ресурсного потенціалу лісів становлять дикорослі плоди та ягоди (харчові продукти), лікарська і технічна сировина. У лісовому фонді налічується близько 800 видів лікарських рослин, з яких 150 використовуються в офіційній медицині. Потенційні обсяги недеревних ресурсів лісів становлять майже 84 тис. т, у грошовому вираженні (за цінами внутрішнього ринку) — 41 млн грн, або (за світовими цінами) 60 млн дол. США.

Проте природні запаси дикорослих плодів, ягід, грибів, лікарської сировини використовуються недостатньо повно, їх заготівля не перевищує 40—50 % від експлуатаційно доступних обсягів 45 тис. т на рік.

Проблема відтворення мисливських ресурсів, лісових багатств загалом, як і проблема їх раціонального використання, надзвичайно актуальна. Треба зазначити, що в окремих господарствах, насамперед у державних лісгоспах, цій проблемі приділяється велика увага. Так, у Берегівському держлісгоспі, що на Закарпатті, створено відтворювальний мисливський вольєр ще в 1967 р. Тут розводять муфлонів. Щорічно досягається майже 50-відсотковий приріст поголів´я. Чим більше в Україні буде таких господарств, тим багатшою буде не лише наша природа, а й наша держава та її жителі загалом.

До біологічних належать і рибні ресурси. Нині в рибному господарстві України, як і в усій економіці країни, спостерігається спад (табл. 3.13).

Таблиця 3.13. Вилов риби та добування морепродуктів

Суб´єкт господарювання 1995 2000 2001 2002 2003
Всього 400191 350087 333363 293205 250336
Рибодобувними підприємствами, включаючи промислові 307662 251548 206228 186629 146744
Господарствами об´єднання "Укрриб-госп" 42410 30963 ЗП36 28422 27464
Підприємствами "Укррибколгосп-об´еднання" 44265 32221 39205 27607 24924
Сільськогосподарськими підприємствами 5755 1880 1933 1908 2512
іншими суб´єктами господарювання 99 33475 54861 48639 48692

Помітно зменшилися рибні ресурси внутрішніх водойм. Серед основних причин — порушення технології вирощування риби, відсутність пошуку, енергійності у досягненні мети, виникнення труднощів у роботі, пов´язаних з кризовою ситуацією, тощо.

В Україні проблемами збільшення рибних ресурсів займаються Укррибгосп та Українська спілка рибопромислових підприємств. Джерелами рибних ресурсів є водосховища, річки, озера, лимани, ставки та спеціальні садкові господарства. Ставкове рибництво України посідає одне з провідних місць не тільки на території пострадянського простору, а й у Європі. Особливо великі потенційні можливості для рибництва мають тепловодосадкові та басейнові рибницькі господарства. Саме у ставках, ставково-лиманних, басейнових і садкових господарствах здійснюється товарне рибництво.

Багато рибних ресурсів міститься у Дніпрі — головній водній артерії України (табл. 3.14). До спорудження тут кас

Таблиця 3.14. Вилов риби та добування морепродуктів за видами водоймищ, т

Вид водойомищ 1995 2000 2001 2002 2003
Всього 400191 350087 333363 293205 250336
У внутрішніх водоймах 67816 38210 38257 38011 37692
з них у прісноводних водоймах 59391 38188 38257 38001 37688
у тому числі

в озерах 1871 693 880 760 987
в річках 3020 1937 1804 2210 1800
у водоймищах (без рослиноїдних риб) 8828 8087 7926 7364 6888
у ставках та інших водоймах рибних господарств 39371 24970 25381 25845 25985
У риболовній зоні України 30133 56990 134585 93030 55581
У 200-мильних прибережних водах інших держав 279548 175033 151613 153324 142609
У відкритій частині океану за межами 200-мильних прибережних вод 22694 79854 8908 8840 14454

каду гідроелектростанцій у Дніпро та його притоки заходили на нерест такі цінні види риб, як осетер, оселедець, чехоня. Нині їх можна зустріти лише в пониззі Дніпра.

У водосховищах наявні такі основні види риб, як лящ, пліть, судак, щука, карась, короп, синець, окунь, товстолобик. Після спорудження водосховищ промислові обсяги вилову риби збільшились.

Сировинні ресурси. Обсяги споживання мінерально-сировинних ресурсів на душу населення, як підтверджує світовий досвід, позитивно корелюються з рівнем економічного розвитку країни. В економічно розвинених країнах споживання нафти становить 56—56 % світового рівня, газу — 50, вугілля — 25, урану — понад 80, залізної руди — 43, марганцевої — 35, хромової — 50, мідної руди — 77, свинцю — 72, цинку — 59, нікелю — 67, олова, вольфраму, молібдену — 80, фосфатної сировини — 50 % . Високого рівня економічного розвитку в більшості з цих країн досягнуто за рахунок саме ресурсного потенціалу.

Україна належить до багатих на мінерально-сировинні ресурси країн. На її території розміщується понад 7 тис. розвіданих родовищ з 94 видів корисних копалин. Лише за часів незалежності на теренах нашої держави розвідано й відкрито родовища газу, золота, кольорових металів. Сумарний річний обсяг видобутку сирих мінеральних продуктів із 40 основних їх видів у середині 80-х років перевищував 1 млрд т, або 20 т на душу населення. За цим показником Україна випереджала країни Європи і перебувала на рівні США.

Різноманітність мінеральної бази України значною мірою зумовлена особливостями геологічної будови території.

Одну з найбільших груп мінерально-сировинних ресурсів становлять паливно-енергетичні, до яких належать нафта, природний газ, кокс, кам´яне та буре вугілля, супутний нафтовий газ, горючі сланці, торф, уранові руди. Однак власними паливно-енергетичними ресурсами промисловість України забезпечена на 40—42 %, зокрема вугіллям — на 85—95, нафтою — на 10—15, природним газом — на 15—20 %.

Серед паливно-енергетичних ресурсів важливе місце займає вугілля, яке за складом поділяється на кам´яне, буре, коксівне та енергетичне. В Україні дві третини цих ресурсів становить кам´яне вугілля, запаси якого здебільшого зосереджені в Донбасі (Донецька, Луганська і Дніпропетровська області) і дорівнюють 240 млн т. Тут є всі марки вугілля, які характеризуються високою теплотворною здатністю і незначною зольністю. За запасами коксівного вугілля (25 %) Донецький басейн на пострадянському просторі посідає друге місце після Кузнецького (Росія). Вугілля цього басейну високоякісне, малофосфористе; тепловий коефіцієнт дорівнює 0,93. Товщина шарів коливається в межах 0,5—2 м, а глибина залягання — 500—1200 м. Однак нині вже на 38 % шахт гірничі роботи виконуються на більшій глибині при температурі 35—40 °С. Найближчим часом передбачається освоїти глибини 1600 м.

Умови залягання вугілля Донецького басейну набагато гірші, ніж Кузнецького (Росія) чи вугільних басейнів США,

Китаю. Це позначається на його собівартості та на обсягах видобутку. Останніми роками обсяг видобутку кам´яного вугілля різко зменшився.

Найшвидшими темпами зменшується обсяг видобутку бурого вугілля. І все ж таки на вугілля припадає 65—90 % викопного органічного палива. Воно забезпечувало енергетичну основу першої промислової революції ще в XVII ст. Вугілля визнано найнадійнішою енергосировиною на найближчу перспективу. Найбільшими його споживачами є теплоенергетика, чорна металургія, залізничний транспорт, машинобудування, житлове комунальне господарство. Так, за розрахунками Ради з вивчення продуктивних сил України НАН України, у перспективі до 2005 р. основні показники житлово-комунальної сфери мають зрости порівняно з 1997 р. у 1,4—1,5 раза, металургійної та машинобудівної — у 1,5— 2 рази. Це зумовлюватиме зростання потреби в паливі.

Нині основою паливно-енергетичного балансу у світі є нафта. Продукти нафтопереробки широко використовуються практично в усіх галузях народного господарства. Проте основна частина продукції використовується саме для виробництва енергії.

Найбільші запаси нафти і газу в Україні зосереджені в Дніпровсько-Донецькому, Прикарпатському та Причорноморському регіонах. У Дніпровсько-Донецькому регіоні розміщуються основні нафтові ресурси нашої країни.

Серед родовищ найбільшими є Прилуцьке та Леляківське (Чернігівська обл.), Радченківське (Полтавська обл.), Ох-тирське та Качанівське (Сумська обл.), на Прикарпатті — Долинське, Битківське та Бориславське.

Особливо багатими на нафту геологи вважають шельфи Азовського і Чорного морів (орієнтовні запаси — 4—5 млрд т).

Газ, як і нафта, не лише цінна паливно-енергетична сировина. Його використовують і в інших галузях, зокрема у хімічній промисловості.

В Україні запаси відкритих родовищ газу становлять 500 млрд м3, а потужність промислових — понад 1 трлн м3. Більшість із них розташовані на Харківщині, у Причорномор´ї та Приазов´ї, на шельфі Чорного моря. На вирішення проблем освоєння Чорноморського шельфу спрямована державна програма "Освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектору Чорного та Азовського морів".

Нині цей регіон є провідним у видобуванні газу (50 % видобутку). Однак зі збільшенням глибини добування обсяги видобутого газу зменшуються (через відсутність належних технологій) і не задовольняють усіх потреб у ньому.

Однак запаси в Україні родовищ "чорного золота" незначні (табл. 3.15). Із поточних розвіданих запасів понад 57 % належить до категорії важковидобувних. Для їх освоєння, як стверджують фахівці, потрібні новітні технології і, відповідно, більші питомі капіталовкладення.

Таблиця 3.15. Видобуток палива, млн т

Рік Нафта (включаючи газовий конденсат) Натуральний газ, млрд м5 Вугілля* - всього У томучислі Із зага-льного видобутку вугілля — видобуток відкритим способом Виробництво вугільних брикетів Паливнийторф (умовної вологості)
кам´яне буре
1940 0,4 0,5 83,8 83,3 0,5 - 0,5 3,5
1950 0,3 1,5 78,0 76,4 1.6 0,1 0,3 2,9
1955 0,5 2,9 126,0 116,3 9,7 7,1 2,2 4,1
1960 2,2 14,3 172,1 160,1 12,0 10,2 3,9 4,7
1965 7,6 39,4 194,3 183,2 11,1 9,8 4,4 4,3
1970 13,9 60,9 207,1 196,2 10,9 8,4 4,5 4,1
1975 12,8 68,7 215,7 203,0 12,7 9,2 4,9 4,1
1980 7,5 56,7 197,1 188,2 8,9 6,1 3,7 1,6
1985 5,8 42,9 189,0 180,5 8,5 5,6 3,2 2,1
1990 5,3 28,1 164,8 155,5 9,3 6,5 4,0 1,6
1995 4,1 18,2 83,8 81,5 2,3 2,0 0,6 1,1
2000 3,7 17,9 81,0 79,9 1,1 1,0 0,2 0,4
2001 3,7 18,4 83,9 82,9 1,0 1,0 0,2 0,3
2002 3,7 18,7 82,5 81,6 0,9 0,9 0,2 0,5
2003 4,0 19,2 80,3 79,6 0,7 0,7 0,1 0,6

* До 1995 р. включно обсяги видобутку надано в приведеному обчисленні за середніми нормами зольності, з 2000 р. — за граничними нормами зольності.

Потреби України у нафті становлять 40—50 млн т, тоді як власний видобуток, як свідчать дані табл. 3.12, становить нині близько 4 млн т.

Нині важливою проблемою е перехід у виробництві на технології, що зменшують споживання енергоносіїв, на добування нафтопродуктів із вугілля.

Торф — сировина як для паливної, так і для хімічної промисловості. З торфу одержують, зокрема, феноли, віск, аміак, спирт, виготовляють ізоляційні плити, застосовують як добриво у сільському господарстві.

В Україні розміщується понад 2500 родовищ торфу. Основні його запаси зосереджені в поліських областях — Волинській, Житомирській та Рівненській. Невеликими є запаси торфу в Київській, Черкаській, Чернігівській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях. Товщина пластів становить 10—12 м.

В Україні обсяг видобутку торфу, як і інших видів палива, останніми роками різко зменшився. Горючі сланці видобувають у Карпатах. У багатьох регіонах України (Крим, Карпати і Закарпаття) є термальні води, які використовуються як джерело теплової енергії. Вони знаходяться на глибині 450—2000 м і мають температуру 40—100 °С.

В умовах енергетичної кризи важливим напрямком енергетики є використання відновлюваних ресурсів (енергії Сонця, припливів і відпливів, вітру, морських хвиль, які успішно використовують у світі).

Практика використання нетрадиційних енергоресурсів у невеликих обсягах є і в нашій країні, зокрема на півдні. А проте ширше їх використання прискорило б вихід економіки нашої держави з тривалої всеохоплюючої кризи.

Отже, в Україні є різні паливно-енергетичні ресурси (табл. 3.16).

Провідне місце у структурі паливних ресурсів посідає вугілля. Очевидно, і в найближчій перспективі така структура не зазнає істотних змін.

Україна багата на руди чорних металів. Тут зосереджено 20 % світових ресурсів марганцевих руд, 5 % запасів залізних руд. Руди чорних металів є важливим фактором виробничого комплексоутворення. їх загальногеологічні запаси становлять 27,4 млрд т. На території нашої держави розміщується

Таблиця 3.16. Виробництво продуктів нафтопереробки

Продукт нафтопереробки 1985 1990 1995 2000 2001 2002 2003
Первинна переробка нафти, млн т 59,9 59,0 16,9 9,1 16,1 20,2 21,9
Бензин, млн т 10,0 9,2 3,0 2,1 4,0 4,7 4,4
у тому числі автомобільний 9,3 8,4 3,0 2,1 3,9 4,6 4,3
Уайт-спірит, тис. т

10,1 13,1 13,5 11,4 7,8
Дизильне пальне, млн т 14,6 12,7 4,3 2,7 4,6 5,8 63
Топковий мазут (товарний випуск), млн т 25,5 25,6 6,6 2,7 5,3 7,2 7,9
Нафтобітум (включаючи сланцевий), млн т 1,5 2,5 0,6 0,2 0,3 0,2 0,3
Кокс нафтовий і сланцевий, тис. т 201 179 32,7 18,6 40,3 38,5 32,2
Масла мастильні, тис. т 486 517 227 135 123 149 169
Мастила, тис. т 173 192 35,8 25,0 20,8 18,0 19,4
Парафіни, тис. т 144 120 14,3 21,4 19,0 20,6 14,9

понад 60 родовищ залізної руди. До найбільших і найстаріших у світі залізорудних басейнів належить Криворізький. Вміст заліза у верхніх шарах становить ЗО—40 %, у глибинних — 50—60 %.

За обсягами запасів цей басейн поступається лише Бочкарівському та Курській магнітній аномалії (Росія). За розрахунками фахівців, у Криворізькому басейні запаси залізної руди становлять близько 16 млрд т.

Магнетитові кварцити Кременчуцького басейну характеризуються вмістом заліза близько 36 %, а його запаси становлять 4,5 млрд т. Досить високий (70 %) вміст заліза в магнетитових кварцитах Білозерського родовища. Промислове значення має також Керченський залізорудний басейн (бурі залізняки, що містять ванадій та марганець). Його запаси становлять близько 20 млрд т, вміст заліза — 40—45 %. Найменшим вмістом заліза (ЗО—33 %) відзначається Приазовське родовище, розробка якого здійснюється відкритим способом.

Хромові руди, що використовуються для виробництва нержавіючої сталі, зосереджені на Кіровоградщині. Глибина їх залягання — 60—160 м. Треба зазначити, що в Україні залізорудне, титаномагнієве, уранове, глиноземне та ряд інших виробництв ґрунтуються на комплексній сировині, у складі якої крім основних компонентів наявні германій, галій, ванадій, стронцій, золото, тантал, рідкісноземельні елементи та ін.

Серед родовищ марганцевих руд найбільшими є Велике Токмацьке, Нікопольське, Інгулецьке (Запорізька обл.), Хощеватське (Кіровоградська обл.). Порівняно невеликі, але перспективні родовища марганцю є на Вінниччині, Івано-Франківщині. Товщина шару марганцю коливається від 10 см до 6 м, а глибина залягання — від 15 до 120 м. За запасами марганцевих руд Україна посідає друге місце у світі (після Південно-Африканської Республіки), а за обсягом їх видобутку до 1990 р. була лідером.

В табл. 3.17 наведено обсяги виробництва товарної руди, чавуну, сталі, сталевих труб, прокату, чорних металів з 1913 до 2003 року.

Титан — метал, який використовується у літако-, ракетобудуванні та деяких інших галузях народного господарства. Він легкий і дуже міцний.

Запаси титанових руд в Україні — одні з найбільших у світі (він входить до складу майже 70 різних мінералів — ільменіту, рутилу, титаномагнетиту та ін.). Родовища розташовані на території Житомирщини, Київщини та Черкащини. Запаси титанових руд збільшилися з відкриттям поліме-талічних руд і ртуті в Закарпатті.

Руди кольорових металів мають різноманітний комплексний склад, низький відсоток корисної речовини, складну форму залягання. Мідні руди, цинк, свинець, алюмінієві руди, ртуть, олово, кобальт, нікель, вольфрам, молібден, вісмут мають особливо велике значення в умовах розвитку науково-технічного прогресу. Без кольорових металів не може обходитись машинобудівна промисловість, насамперед радіотехнічна, електротехнічна, авіаційна.

Відомо, що наша країна в цілому бідна на ці ресурси. Лише дві країни — США і Росія — задовольняють свої потреби в кольорових металах за рахунок розробки власних родовищ.

Таблиця 3.17. Виробництво окремих видів продукції добувної промисловості та металургії, млн т

Рік Товарна руда Чавун Сталь Сталеві труби Готовийпрокат чорних металів
Залізна Марганцева млн т млн м
19В 6,9 0,3 2,9 2,4 0,1
1,9
1940 20,2 0,9 9,6 8,9 0,6
5,6
1950 21,0 0,9 9,2 8,4 0,9
5,8
1955 39,9 1,6 16,6 16,9 1,5
11,6
1960 59,1 2,7 24,2 26,2 2 2 277 18,0
1965 83,9 4,7 32,6 37,0 2,9 300 26,0
1970 111,0 5,2 41,4 46,6 4,5 452 32,7
1975 123,0 6,5 46,4 53,1 5,9 554 37,7
то 125,0 6,9 46,5 53,7 6,3 586 36,0
1985 120,0 7,1 47,1 55,0 6,7 615 37,7
1990 105,0 7,1 44,9 52,6 6,5 599 38,6
1995 50,7 3,2 18,0 22,3 1,6 191 16,6
2000 55,9 2,7 25,7 31,8 1,7 229 22,6
2001 55,3 2,7 26,4 33,5 1,7 229 25,4
2002 59,4 2,7 27,6 34,5 1,5 247 26,4
2003 63,0 2,5 29,5 37,5 2,1 321 29,1

Родовища алюмінієвих руд (алуніти, нефеліни, боксити) розміщуються на Дніпропетровщині, Черкащині та Закарпатті. У надрах Землі, як стверджують фахівці, алюмінію майже в 4 рази більше, ніж заліза, у 55 — ніж свинцю, у 100 разів — ніж золота. Однак промислова концентрація трапляється рідко. Тому й не дивно, що алюміній до 1886 р., коли було винайдено електролізний спосіб розщеплення глинозему на кисень та алюміній, належав до дорогоцінних металів і був дорожчий за золото.

Родовища нікелю, який використовується для виробництва бронзи, латуні, спеціальних сортів сталі, чавуну, зосереджені на Кіровоградщині, Дніпропетровщині. Нікель залягає близько до поверхні (глибина залягання — 70—80 м). Вміст цього металу в руді вкрай низький. Промисловими вважаються запаси з вмістом нікелю понад 1 %.

Ртуть — метал, який перебуває у рідкому стані. Відомо 25 ртутовмісних мінералів. Промислове значення має поки що один — кіновар. До речі, поклади цього металу є лише в 15 країнах світу, серед яких і наша держава. Найбільше родовище в Україні — Микитівське (Донбас).

Мідні руди відомі з часів бронзової доби. Електротехнічна промисловість є найбільшим споживачем міді. Геологи вважають, що міді, як і алюмінію, у природі багато. Мідь міститься у понад 240 мінералах. Проте в руді її вміст дуже малий (1—2 %). На Волині відкрито унікальне родовище самородної міді, запаси якого можуть задовольнити потреби нашої держави в цьому металі на найближчі 100 років.

Поліметалічні руди — мінеральні утворення, що включають кольорові (свинець і цинк), рідкісні та благородні метали і найчастіше використовуються в народному господарстві. Цинк, як відомо, використовується для захисту металокон-струкцій від корозії (оцинкування) та для виготовлення високоякісних білил, сплавів.

Останніми роками в Україні виявлено унікальне родовище рідкісноземельних металів і літію.

Руди благородних металів містять золото, срібло та платину. Золото належить до рідкісних елементів земної кулі. Водночас це той метал, який людина першим навчилася видобувати і використовувати. Нині його застосовують у ракетній техніці, атомній та авіаційній промисловості, елект-ро-, радіотехніці, приладобудуванні, оскільки він не окислюється, а плавиться при температурі понад 1000 °С. Золото виявлено в Закарпатській, Кіровоградській, Донецькій та Дніпропетровській областях (понад 300 рудовиявлень, сім з яких вважаються придатними для освоєння). За рахунок своїх покладів, як стверджують фахівці, Україна може щорічно видобувати 15 т золота, однак це потребує великих інвестицій.

Україна досить багата на гірничо-хімічну сировину (апатити, фосфорити, калійна і кухонна сіль, сірка, барит, селітра тощо). Зокрема, калійну сіль видобувають на Львівщині (Стебник, Борислав) та Івано-Франківщині (Калуш, Тростянець).

Поклади кухонної солі, яку добувають в Україні вже понад 1000 років, зосереджені в Донбасі, Прикарпатті, Закарпатті, Криму, Причорномор´ї та Приазов´ї.

Фосфорити поширені в Донецькій, Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Сумській та Харківській областях.

Саме завдяки наявності багатих родовищ калійної солі та фосфоритів в Україні створено розвинену технологічну базу для виробництва мінеральних добрив. Донедавна Україна посідала одне з провідних місць у світі за їх експортними можливостями.

Запаси самородної сірки зосереджені на Прикарпатті. Для виробництва порцеляни, фаянсу, гуми, паперу використовуються каолінові глини, поширені в межах Українського кристалічного щита, зокрема в Житомирській, Хмельницькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Вінницькій областях. Всього в Україні відкрито 28 родовищ каолінів.

В Україні родовища флюсів і вогнетривів (вапняки, доломіти, флюсові вапняки, магнезит, вогнетривкі глини) розміщуються поблизу центрів чорної металургії (у Донбасі, Криму та Придніпров´ї), що досить вигідно. Вогнетривкі глини, запаси яких перевищують 390 млн т (майже третина всіх запасів пострадянського простору), зосереджені в Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Черкаській, Житомирській та Сумській областях.

Технічну сировину видобувають у Кіровоградській, Запорізькій, Дніпропетровській та Донецькій областях. Особливо великими є запаси графіту, що дає змогу задовольняти потреби електротехнічної, хімічної, металургійної, олівцевої промисловості нашої держави, а також експортувати високоякісну сировину до багатьох країн світу.

Відомі як окремі мінералогічні знахідки, так і перспективні ділянки різноманітних самоцвітів. Так, на південному березі Криму, у районі згаслого вулкану Карадаг, знайдено розсипи агату, яшми, гірського кришталю, аметисту, цитрину. З 1978 р. Карадаг оголошено заповідником.

На Житомирщині (Полісся) відомі родовища топазів, "тигрового ока", аквамарину, яшми та опалу. Унікальним є Во-лодарсько-Волинське родовище, де видобувають топази, кварц різних відтінків та берил. Маса деяких кристалів топазу досягає 80 кг. У 1995 р. знайдено найбільший кристал топазу масою 117 кг.

В Україні відомі унікальні родовища бурштину, що вже експлуатуються і є перспективними щодо приросту запасів*

Бурштин має органічне походження. Це викопна скам´яніла смола давніх хвойних рослин, що були поширені на землі в епоху олігоцену (26 млн років тому). Він не є мінералом чи гірською породою. Український бурштин (сукциніт) добре обробляється, має чудове забарвлення, легкий і стійкий до ударів, вологи, дії багатьох хімічних речовин.

Промислові поклади високоякісного бурштину виявлені на Рівненщині, Львівщині, Харківщині.

Україна має великі поклади будівельних матеріалів. Це і граніт, який широко використовується в будівництві метрополітену, урядових споруд, і гравій, і пісок, і цементна сировина. Українські граніти за кольором і якістю не мають рівноцінних. Найбільші їх масиви розміщені в Карпатах і межах Українського кристалічного щита.

Мармур, який використовується як облицювальний камінь, поширений у Криму, Донбасі, Карпатах, Київській і Житомирській областях.

Практично в усіх регіонах України є пісок. Особливо високої якості піски для виробництва скла в Донецькій області, які надходять на всі заводи України з виготовлення кришталю і дзеркал. Всього налічується 23 родовища кварцових пісків, запаси яких становлять майже 130 млн т (Рівненська, Чернігівська, Львівська, Харківська області).

Досить поширена також глина, яку використовують для виготовлення цегли, черепиці, порцеляни, фаянсу.

Важливим будівельним матеріалом є цемент, для виготовлення якого використовують вапняк, мергель, крейду. Родовища цих ресурсів розміщуються в Донецько-При-дніпровській западині, Причорномор´ї, Прикарпатті. Це і бентонітові глини, і польовий шпат, і пірофілітові сланці.

Поєднання масштабності та різноманітності багатства надр забезпечує чималий сукупний природно-ресурсний потенціал, на якому тривалий час працювала промисловість не лише України. Тільки в Росію у 80-ті роки щорічно вивозилося близько 4,1 млн т вугілля, 5,5 млн т товарної залізної руди.

На території України виявлено понад 90 видів мінерально-сировинних ресурсів (табл. 3.18). Проте ефективність використання цих багатств значно менша, ніж у промислово розвинених країнах. Так, у розвинених країнах світу з руд корисних копалин вилучають 60 % корисних речовин, а в Україні — до 12 %.

Таблиця 3.18. Забезпеченість України запасами деяких видів корисних копалин

Корисна копалина % до потреб
Графіт 700
Ртуть 250
Сірка 200
Марганець 175
Склоснровина 167
Кам´яна сіль 150
Залізна руда 140
Вугілля 95
Цементна сировина 100
Нафта 8
Природний газ 22

Уже в процесі видобування (підземного) відносні втрати становлять: вугілля кам´яного — 14,7 %, нафти —65, залізної руди — 13,0, кам´яної солі — 53,5, гіпсу — 51,0; при відкритому видобуванні залізної руди втрачається 4 %, марганцевої — 4,1, каоліну — 6,0, доломіту металургійного — 7,0, глин вогнетривких — 8,5 %.

Природно-ресурсний потенціал країни, який є основою її майбутнього економічного розвитку, має сприяти прискоренню соціально-економічного розвитку. А рівень активності природокористування треба співвідносити зі станом економіки, її здатністю активно використовувати отримані засоби виробництва.

Україна належить до багатих на природні ресурси країн. Ресурсна база нашої держави здатна не лише забезпечувати потреби власної економіки, а й експортувати великі обсяги мінеральної сировини.

Рекреаційні ресурси. У багатьох регіонах України склалася несприятлива екологічна ситуація. Значна частина населення проживає в містах, де концентрація шкідливих речовин через посилення урбанізації та інтенсифікацію виробництва у 5—10 разів перевищує допустиму норму, що, безперечно, негативно позначається на здоров´ї людей.

У цих умовах особливого значення набуває організація повноцінного відпочинку з метою зміцнення здоров´я населення, завдяки чому контакти людини з навколишнім середовищем стають більш тісними та інтенсивними. Цьому має сприяти наявність достатньої кількості рекреаційних ресурсів, тобто ресурсів, які сприяють відпочинку, відновленню сил людини, втрачених у процесі праці. Інакше кажучи" рекреаційні ресурси пов´язані з відновлювальними процесами, що допомагають подолати психофізіологічну та фізичну втому.

Рекреація безпосередньо пов´язана з природним середовищем. Саме тому рекреаційний потенціал — це здатність природного середовища справляти на людей певний сприятливий фізіологічний, психічний вплив, відновлювати сили і здоров´я людей. Він охоплює не лише природні ресурси, а й матеріально-технічну базу (інфраструктурний потенціал), культурно-історичні та соціально-економічні передумови для організації рекреаційної діяльності.

Рекреаційна діяльність територіально пов´язана з рекреаційними пунктами — окремо розміщеними санаторіями, пансіонатами, базами відпочинку; курортом — населеним пунктом із кількома рекреаційними пунктами або районами частиною великого міста" де сконцентровані рекреаційні пункти; рекреаційними — сукупністю рекреаційних пунктів і курортів, які використовують певну територію і розміщену на ній інфраструктуру; рекреаційним регіоном — групою рекреаційних районів; рекреаційною зоною, яку створюють рекреаційні регіони завдяки транспортним і функціональним зв´язкам.

Територія України характеризується як виключно сприятливими природно-кліматичними умовами, так і наявністю різноманітних ресурсів для відпочинку та лікування населення.

Україна має великі рекреаційні можливості.

Тому й не дивно, що курортне будівництво в Україні було характерним практично для всіх її регіонів. Свого часу було сформовано і курортну медицину як систему наукових знань і практичної діяльності, спрямованої на збереження і відновлення здоров´я людини, або медичну реабілітацію з використанням усіх рекреаційних ресурсів. До речі, в Україні вони представлені всіма елементами: бальнеологічними (мінеральні лікувальні води), бальнеогрязьовими, фітолікувальними (масиви лісових і паркових насаджень), ландшафтними, пляжними, пізнавальними тощо.

Використання рекреаційних ресурсів забезпечує зміцнення здоров´я, зниження захворюваності населення та втрат робочого часу, підвищує продуктивність праці, що є своєрідною передумовою одержання фінансових ресурсів для підтримки і розвитку рекреаційного потенціалу України.

Серед названих рекреаційних елементів важливе місце посідають саме бальнеологічні, тобто мінеральні води і лікувальні грязі. Мінеральні води поділяють на такі групи.

Перша група охоплює води без специфічних компонентів і властивостей, їх лікувальна дія зумовлена іонним складом та загальною мінералізацією; азот і метан містяться у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску в незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська обл.), Куяльника (Одеська обл.), Трускавця (Львівська обл.), Феодосії (Автономна Республіка Крим), Очакова (Миколаївська обл.) та ін.

Друга група — вуглекислі води, їх лікувальна дія зумовлена великим вмістом речовинного вуглекислого газу, який становить 95—100 % газів, а також іонним складом та загальною мінералізацією. Ці води також виведені на поверхню, вивчені та використовуються на курортах Поляна (Закарпатська обл.), Голубиний у санаторії "Квітка полонини", Сайми у санаторії "Верховина".

До третьої групи належать сульфідні води. Фізіологічна та лікувальна дія їх зумовлена наявністю сульфідів (вільного сірководню та гідросульфідного іону). Води цієї групи вивчені та використовуються на курортах Любеня Великого (Львівська обл.), Синця (Закарпатська обл.), Черчого (Івано-Франківська обл.).

Четверта група охоплює води залізисті, миш´яковисті або миш´якові з великим вмістом марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія цих вод зумовлена (крім їх іонного, газового складу та мінералізації) одним або кількома з перелічених фармакологічно активних компонентів. Води цієї групи широко використовуються в санаторіях "Гірська Тиса" (Закарпатська обл.).

До п´ятої групи належать води бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин. Розрізняють два типи мінеральних вод з високим вмістом органічних речовин. Води цієї групи активно використовуються на курортах Трускав-ця (Львівська обл.), Березівських мінеральних вод (Харківська обл.).

Шоста група — радонові (радіоактивні) води, які використовуються на курорті Хмільник, що у Вінницькій області.

Сьома група охоплює кремнисті води, що використовуються в санаторіях Сак і Євпаторії (Автономна Республіка Крим).

За даними Одеського НДУ курортології, на території України виявлено понад тисячу свердловин і джерел, раціонально експлуатується менш як 50 водопунктів. Більше половини з них використовувались для господарських потреб і в системах зрошення або ж зовсім не включались у господарський обіг.

Лікувальні грязі мають виражену терапевтичну дію і застосовуються як у вигляді різних екстрактів, мазей, вича-вок, так і в поєднанні з фізіологічними процедурами.

Усі грязі за походженням — природні утворення (відклади боліт, озер, морських заток), які складаються з води, мінеральних та органічних речовин і становлять однорідну тон-кодисперсну пластичну масу з певними тепловими та іншими фізико-хімічними властивостями.

Важливим лікувальним фактором курорту Мелітополь є мулисті грязі Таганрозької затоки. Особливо цінними є грязі Сакського родовища і Куяльницького лиману, які мають не лише високі лікувальні властивості, а й зручні в експлуатації. Сопкові (вулканічні) грязі зосереджені на Керченському півострові (Автономна Республіка Крим).

Основні види лікувальних грязей в Україні — торфові й мулисті. На їхній базі працюють санаторії Миргорода, Хмільника, Черчого, Любеня Великого, Сак, Феодосії, Куяльника, Бердянська, Кирилівки, Слов´янська, Маріуполя та ін. Загалом на території України за весь період курортного будівництва розвідано і затверджено у встановленому поряд ку запаси понад 40 родовищ.

На території Львівщини зосереджені унікальні ресурси озокериту (Бориславське родовище).

Таким чином, в Україні є практично всі види лікуваль них бальнеоресурсів — гідрокарбонатно-сульфатно-кальціє-во-магнієва вода "Нафтуся" (Львівщина); мінеральна вода з вмістом метану та азоту в газовій складовій (Моршин — Львівщина, Миргород — Полтавщина, Слов´янськ — Донеччина); вуглекислі води типу "Нарзан" — гідрокарбонатно-кальцієві, гідрокарбонатно-натрієві, хлоридно-натрієві (Закарпаття, Буковина, Крим); бромні, йодно-бромні (Прикарпаття, Карпати, Причорномор´я); сульфідні (Львівщина, Тернопільщина, Івано-Франківщина); кремнисті (Харківщина, Закарпаття, Хмельниччина, Тернопільщина); кремнієві (Хмельниччина, Харківщина, Тернопільщина).

Як бачимо, мінеральні води здебільшого зосереджені в Карпатському регіоні. Тут є всесвітньо відомі води гідро-карбонатно-сульфатно-кальцієво-магніеві, сульфатно-натрієво-кальцієві, сульфатно-хлоридні, натрієво-магнієво-кальцієві.

Унікальні ж лікувальні грязі переважно зосереджені на півдні України з центрами Куяльник, Євпаторія, Феодосія, Саки, Бердянськ, Маріуполь.

Прискорене їх освоєння, як і інших природних ресурсів, зумовлює істотні зміни ландшафтних структур, що може призвести до негативних наслідків. У цих умовах підвищується актуальність проблеми раціонального їх використання.

Важливим рекреаційним ресурсом є пляжі. Україна має чималі пляжні рекреаційні ресурси. Адже велика кількість санаторно-курортних закладів розташована на узбережжі морів, на берегах річок, озер.

Найбільшою популярністю користується морське узбережжя. Рекреаційність морського узбережжя визначається якісним складом, кількістю і характером поєднання кліматичних умов, бальнеологічних і ландшафтних ресурсів, морських пляжів та прибережних акваторій моря. Море і суша, взаємодіючи з іншими факторами, створюють своєрідну атмосферу, яка приваблює людей. Найпривабливішим є відпочинок біля Чорного моря, узбережжя якого характеризується м´яким кліматом, майже цілорічною плюсовою температурою повітря.

Високу рекреаційну цінність мають узбережжя Чорного й Азовського морів (загальна довжина — 1500 км). На частку Чорноморського узбережжя припадає 870 км, що становить 60 % загальної довжини. З них 650 км — це узбережжя вздовж глибоководних акваторій з пляжами, 220 км — переважно без пляжів, береги, що мають обмежену рекреаційну цінність, у тому числі й для туризму.

Загальна довжина берегів Азовського узбережжя, придатних для рекреаційного використання, становить близько 600 км, з яких найпридатніші — 460 км; 140 км берегів обмежено придатні для стаціонарного відпочинку.

Велику протяжність природних пляжів має район Скадовського узбережжя. Це низинна поверхня, що має сухосте-повий ландшафт у прибережній зоні піщаних кіс.

Західний берег Криму має довжину 227 км. Цей район достатньо придатний для курортного освоєння, хоча в місцях широких терас конче необхідно вжити заходів щодо намивання території та її озеленення.

Південний берег Криму (від гирла р. Альми на заході до м. Феодосії на сході) протяжністю 341 км — один з найрозвиненіших курортних регіонів України незважаючи на те, що рекреаційна структура його берегів не зовсім сприятлива для великого курортного освоєння узбережжя. Адже тут переважають круті береги (понад 223 км, що становить 65 % узбережжя). Вони мають малу рекреаційну місткість, але велику естетичну цінність як об´єкти туризму і місця для прогулянкового відпочинку.

Найкращі пляжі розташовані у східній частині Південного берега Криму (між Алуштою і Феодосією). Повнішому освоєнню цих рекреаційних ресурсів перешкоджає неналагоджене водопостачання, конкуренція з боку сільського господарства.

Дуже привабливим для рекреаційного освоєння є берег від Керчі до Арабатської стрілки, особливо для самостійних форм відпочинку. Адже тут мальовничі бухти перемежовуються з природними пляжами.

Цінними з рекреаційного погляду є морські узбережжя, де пляжі поєднуються з іншими видами рекреаційних ресурсів. Такими, зокрема, є береги Арабатської стрілки, Утлюцького лиману, Федотової коси та коси Бірючий острів, тобто район Генічеського узбережжя, надзвичайно насиченого рекреаційними ресурсами.

Таким чином, в Україні е практично всі види лікувальних бальнеоресурсів — гідрокарбонатно-сульфатно-кальцієво-магнієва вода "Нафтуся" (Львівщина); мінеральна вода з вмістом метану та азоту в газовій складовій (Моршин — Львівщина, Миргород — Полтавщина, Слов´янськ — Донеччина); вуглекислі води типу "Нарзан" — гідрокарбонатно-кальцієві, гідрокарбонатно-натрієві, хлоридно-натрієві (Закарпаття, Буковина, Крим); бромні, йодно-бромні (Прикарпаття, Карпати, Причорномор´я); сульфідні (Львівщина, Тернопільщина, Івано-Франківщина); кремнисті (Харківщина, Закарпаття, Хмельниччина, Тернопільщина); кремнієві (Хмельниччина, Харківщина, Тернопільщина).

Як бачимо, мінеральні води здебільшого зосереджені в Карпатському регіоні. Тут є всесвітньо відомі води гідро-карбонатно-сульфатно-кальцієво-магнієві, сульфатно-натрієво-кальцієві, сульфатно-хлоридні, натрієво-магнієво-кальцієві.

Унікальні ж лікувальні грязі переважно зосереджені на півдні України з центрами Куяльник, Євпаторія, Феодосія, Саки, Бердянськ, Маріуполь.

Прискорене їх освоєння, як і інших природних ресурсів, зумовлює істотні зміни ландшафтних структур, що може призвести до негативних наслідків. У цих умовах підвищується актуальність проблеми раціонального їх використання.

Важливим рекреаційним ресурсом є пляжі. Україна має чималі пляжні рекреаційні ресурси. Адже велика кількість санаторно-курортних закладів розташована на узбережжі морів, на берегах річок, озер.

Найбільшою популярністю користується морське узбережжя. Рекреаційність морського узбережжя визначається якісним складом, кількістю і характером поєднання кліматичних умов, бальнеологічних і ландшафтних ресурсів, морських пляжів та прибережних акваторій моря. Море і суша, взаємодіючи з іншими факторами, створюють своєрідну атмосферу, яка приваблює людей. Най привабливішим є відпочинок біля Чорного моря, узбережжя якого характеризується м´яким кліматом, майже цілорічною плюсовою температурою повітря.

Високу рекреаційну цінність мають узбережжя Чорного й Азовського морів (загальна довжина — 1500 км). На частку Чорноморського узбережжя припадає 870 км, що становить 60 % загальної довжини. З них 650 км — це узбережжя вздовж глибоководних акваторій з пляжами, 220 км — переважно без пляжів, береги, що мають обмежену рекреаційну цінність, у тому числі й для туризму.

Загальна довжина берегів Азовського узбережжя, придатних для рекреаційного використання, становить близько 600 км, з яких найпридатніші — 460 км; 140 км берегів обмежено придатні для стаціонарного відпочинку.

Велику протяжність природних пляжів має район Скадовського узбережжя. Це низинна поверхня, що має сухосте-повий ландшафт у прибережній зоні піщаних кіс.

Західний берег Криму має довжину 227 км. Цей район достатньо придатний для курортного освоєння, хоча в місцях широких терас конче необхідно вжити заходів щодо намивання території та її озеленення.

Південний берег Криму (від гирла р. Альми на заході до м. Феодосії на сході) протяжністю 341 км — один з найрозвиненіших курортних регіонів України незважаючи на те, що рекреаційна структура його берегів не зовсім сприятлива для великого курортного освоєння узбережжя. Адже тут переважають круті береги (понад 223 км, що становить 65 % узбережжя). Вони мають малу рекреаційну місткість, але велику естетичну цінність як об´єкти туризму і місця для прогулянкового відпочинку.

Найкращі пляжі розташовані у східній частині Південного берега Криму (між Алуштою і Феодосією). Повнішому освоєнню цих рекреаційних ресурсів перешкоджає неналагоджене водопостачання, конкуренція з боку сільського господарства.

Дуже привабливим для рекреаційного освоєння є берег від Керчі до Арабатської стрілки, особливо для самостійних форм відпочинку. Адже тут мальовничі бухти перемежовуються з природними пляжами.

Цінними з рекреаційного погляду є морські узбережжя, де пляжі поєднуються з іншими видами рекреаційних ресурсів. Такими, зокрема, є береги Арабатської стрілки, Утлюцького лиману, Федотової коси та коси Бірючий острів, тобто район Генічеського узбережжя, надзвичайно насиченого рекреаційними ресурсами.

Цікавим і цінним із рекреаційного погляду є Бердянське узбережжя, адже Бердянська коса виходить далеко в море. Проте цей рекреаційний регіон бідний на запаси місцевих джерел водопостачання.

Україна володіє багатими ресурсами для туристичної діяльності, яка у світі є найприбутковішою. Багатий природний та історико-культурний потенціал Карпат і Криму, Придніпров´я і Поділля, Волині і Слобожанщини. На території нашої держави налічується 39 міст з понад 1000-річною історією, більшість з яких розташовані на території колишньої Київської Русі. Зокрема, у Києві, Чернігові, Сумській, Полтавській, Черкаській областях, на Поділлі і Галичині зосереджені найцінніші пам´ятки історії, архітектури, культури. Тут збереглось 10 архітектурних пам´яток X—XI ст.

Найцікавішим туристичним регіоном не лише України, а й усієї Східної Європи вважається Крим.

Крим належить до центрів світового розмаїття рослин. Це єдиний центр рослинного розмаїття в Україні й один з п´яти у країнах СНД. Багаті фауна і флора цього регіону. Унікальними є кримський благородний олень, чорний гриф, кримський геккон та ін. Тут зосереджені ландшафти-унікуми: яй-линсько-карстові, гірсько-лісо-лугово-степові, крутосхилі кримсько-соснові тощо.

За розрахунками фахівців, туристичний потенціал Криму становить понад 10 млн туристів, у тому числі близько 5 млн — в неосвоєній передгірній та степовій частинах півострова.

В Україні збереглися місця з унікальною історико-архі-тектурною спадщиною, які є цікавими щодо включення в пізнавальний, культурологічний, природний, сільський, екологічний і міжнародний туризм. Серед них місто-фортеця Жовква. Уже в 1603 р. воно отримало Магдебурзьке право. Це унікальний витвір урбаністики пізнього Ренесансу як на території України, так і в Європі загалом.

Цікавим рекреаційним об´єктом є палацово-парковий ансамбль у Корсуні-Шевченківському (який виріс з невеликої фортеці, збудованої Ярославом Мудрим у 1032 р.) — один з небагатьох в Україні, де збереглися первісні споруди. Тут тісно переплелись історія і сучасність, неповторна природа та творіння людського розуму і рук.

Приваблюють туристів пам´ятки історії періоду національно-визвольної війни українського народу та існування Козацької держави - - Холодний Яр, колишні центри політичного життя України — Чигирин, Глухів, Батурин, а також місця, пов´язані з життям і творчістю видатних письменників, діячів мистецтв — Т. Шевченка на Черкащині, М. Гоголя на Полтавщині, О. Довженка на Чернігівщині, Лесі Українки на Житомирщині та Волині, І. Карпенка-Карого на Кіровоградщині та ін.

Однією із своєрідних геологічних особливостей в Європі є так званий Товтровий кряж, або Мед обори, що в народі називають Подільською Швейцарією. Це горбисте пасмо, що простягається з північного заходу на південний схід і становить кораловий риф, сформований близько 20 млн років тому. Справжнім дивом у Медоборах є ясенець білий, або як ще називають — неопалима купина.

Оригінальними туристичними об´єктами в цьому регіоні є гіпсові печери. До речі, чотири найбільші такі печери світу розміщені на території Тернопільської області. Це Оптимістична, загальна довжина ходів якої досягає 205 км, Озерна — 12, Млинки — 25 і Кришталева — 22 км. Печера Оптимістична — найбільша в Європі і друга за величиною у світі — поступається лише печерній системі Флінт-Рідж-Мамонтова. У Кришталевій печері прокладено електрифіковану екскурсійну трасу.

Туристам на території Тернопільщини пропонуються мінеральні води з високим вмістом органічних речовин типу "На* фтуся", води без специфічних компонентів різного іонного складу, подібні до Миргородської, Куяльника, Кримських; хлоридно-натрієві води зон тектонічних порушень (на основі сірководневих вод працює санаторій "Медобори"), лікувальні грязі. Завдяки наявності комплексу природних ресурсів, сприятливому клімату, мальовничій місцевості це один з найбагатших туристично-рекреаційних районів України, її геологічна енциклопедія, в якій відображено еволюцію земної кори та життя.

На території нашої держави налічується понад 5 тис. об´єктів природного заповідного фонду, які приносять матеріальну користь людям насамперед завдяки своєму природо-регулюючому впливу (табл. 3.19). Серед них всесвітньо відомий біосферний заповідник "Асканія-Нова", що в Херсонській області,

Таблиця 3.19. Природно-заповідний фонд України

Адміністративно-територіальна одиниця Державні заповідники, філіали Заповідно-мисливські господарства Природні національні парки Заказники Пам´ятки природи
державні місцеві Державні місцеві
Автономна Республіка Крим 3 І _ 12 13 13 66
Вінницька обл. - - - 18 27 8 205
Волинська обл. - - 1 5 64 3 97
Дніпропетровська обл. -
- 15 22 3 51
Донецька обл. 1 - - 6 23 10 21
Житомирська обл. 1 - - 10 33 1 25
Закарпатська обл. 1 - 1 27 16 9 340
Запорізька обл. - - - 7 171 6 84
Івано-Франківська обл. - - 1 11 10 13 85
Київська обл. - - 1 7 11 1 34
Кіровоградська обл. - - - 2 1 15
Луганська обл. 1 - 1 13 2 48
Львівська обл. 1 - 9 23 1 239
Миколаївська обл. - - 1 23 1 29
Одеська обл. 1 - 5 17 2 42
Полтавська обл. - 9 32 1 84
Рівненська обл. - - 17 89 8 36
Сумська обл. - - 8 40 2 53
Тернопільська обл. -
13 41 12 295
Харківська обл. - . - 2 81
Херсонська обл. 2 1 5 7 39
Хмельницька обл. - - 13 15 32
Черкаська обл. 1 - 2 149 4 188
Чернігівська обл. - - 4 361 10 141
Чернівецька обл. - 7 6 3 104
м. Київ - - - - 5 8 133

створений понад 100 років тому бароном Фрідріхом Фельц-Фейном. Він відмежував в українському степу велику ділянку, заборонив на ній господарську діяльність, зібрав з усього світу тварин і птахів, які могли б розмножуватися в умовах таврійського степу, і започаткував заповідник на півдні України. Нині в заповіднику налічується 600 видів рослин, корінними мешканцями є понад 600 видів безхребетних, 57 видів хребетних тварин, 5 видів рідкісних птахів, зокрема степовий орел, стрепет, журавель красавка та сірий журавель.

Незважаючи на те що основною метою створення заповідної зони є збереження та відтворення цінних, типових для окремих територій природних комплексів, окремих об´єктів природи, вони мають значення і для оцінки природного потенціалу, і для рекреаційної діяльності. У межах таких зон заборонено всі види господарської діяльності.

Заповідник "Асканія-Нова" приваблює численних туристів та екскурсантів завдяки створеній інфраструктурі. Тут прекрасні умови для бізнесового, екологічного туризму, демонстрації технологій ренатуралізації степових екосистем, сучасного ведення тваринництва у степовій зоні.

Відомо, що чисельність відвідувачів "Асканії-Нова" за 90-ті роки зменшилась. Якщо у 1990 р. тут побувало 125 тис. осіб, то у 1997 р. — лише 35 тис, що в 3,6 раза менше. Це не могло не позначитися на економічних показниках, на стані інфраструктурного потенціалу.

Серед об´єктів природно-заповідного фонду треба виокремити національні парки, тобто ті території, які включають природні комплекси та об´єкти, що мають особливу екологічну, історичну та естетичну цінність і призначені для використання з природоохоронною, просвітницькою, науковою, культурною і рекреаційною метою.

В Україні чудовим прикладом органічного поєднання шедеврів садово-паркової архітектури, геологічного музею, різноманітних колекцій екзотичних дерев і чагарників є Уманський дендрологічний парк "Софіївка". У парку налічується понад 550 видів садових форм деревних та чагарникових рослин.

В Україні розширюється як мережа національних парків і заповідників, так і площа, яку вони займають (табл. 3.20).

Важливе місце у структурі природно-заповідного фонду посідають заказники, тобто території, які мають особливе значення для збереження або відновлення природних комплексів чи їх компонентів і підтримання екологічного балансу.

Таблиця 3.20. Заповідники та природні національні парки

Показник 1985 1990 1995 2000 2001 2002 2003
Кількість заповідників і природних національних парків 18 21 20 31 32 33 33
їх площа, тис. га 368,7 407,0 417,6 887,5 970,8 1013,6 1013,8

У заказниках допускається лише така господарська, зокрема рекреаційна, діяльність, що не порушує спокою і не завдає шкоди об´єктам, які охороняються.

Окремі унікальні природні об´єкти (водоспади, вікові дерева, скелі тощо), які мають наукове, історичне та культурно-естетичне значення, є пам´ятками природи. Це, як правило, пам´ятки садово-паркового мистецтва, старі садиби, що мають меморіальне і художнє значення, комплекси міських парків, музеї-заповідники. У цих місцях забороняється будь-який вид діяльності, що завдає шкоди пам´ятці і навколишньому середовищу або ж погіршує їх стан та перешкоджає охороні.

Серед природних об´єктів, що охороняються, є заклади, завдання яких — створити спеціальну колекцію рослин з метою їх збереження, забезпечення різноманітності і збагачення рослинного світу, здійснення науково-навчальної і просвітницької діяльності. До них належать дендрологічні парки і ботанічні сади. Насадження дендропарків, як правило, здійснюється в стилі ландшафтного дизайну. Вони можуть бути як самостійними, так і входити до складу ботанічного саду.

Як рекреаційні об´єкти використовуються також парки, сквери, особливо в тих місцях, де вони поєднуються з іншими ресурсами. Скажімо, в Криму на схилі гори Монабі розташований курорт "Лівадія", де як один із важливих лікувальних факторів використовується Лівадійський парк.

Основною архітектурною пам´яткою Місхорського узбережжя є "Ластівчине гніздо" (мис Ай-Тодор). Окрасою і важливим рекреаційним ресурсом курорту "Місхор" є також парк.

Отже, природа є не лише індикатором сучасного життя, а й фактором, який визначає його. З природою, пейзажем пов´язана культура. Не випадково серед природних об´єктів багато місць, які приваблюють туристів і є базою для туристичної діяльності.

Облаштування та благоустрій туристичних маршрутів, проведення серед туристів просвітницької природоохоронної роботи сприяють збільшенню кількості рекреаційних послуг. У заповідниках, охоронних зонах це можна зробити за рахунок створення туристичних, екологічних стежок, музеїв природи.

 



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Екологія людини
Основи екології
Екологія та охорона навколишнього природного середовища