пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Екологія та охорона навколишнього природного середовища

3.1.1. Стан навколишнього природного середовища в Україні


Україна через високий рівень концентрації промислового виробництва та сільського господарства, внаслідок використання природних ресурсів протягом десятиріч перетворилася в одну з найнебезпечніших в екологічному відношенні країн. Нинішня екологічна ситуація в Україні характеризується як глибока еколого-економічна криза, котра зумовлена закономірностями функціонування адміністративно-командної економіки колишнього СРСР. Нарощування продуктивних сил здійснювалося практично без врахування екологічних наслідків, панував відомчий, споживацький підхід до розміщення нових виробництв. Було допущено серйозних помилок в організації комплексного використання природних ресурсів, недостатня увага приділялася управлінню охороною природи та контролю якості природного навколишнього середовища.

Україні притаманні такі екологічні проблеми, як кислотні дощі, транскордонне забруднення, руйнування озонового шару, потепління клімату, накопичення відходів, особливо токсичних та радіаційних, зниження біологічного різноманіття. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року з її величезними медико-біологічними наслідками спричинила в Україні ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

Протягом останніх років у стані здоров´я населення намітився ряд негативних тенденцій, певною мірою пов´язаних з незадовільними екологічними обставинами. В Україні з 1991 року відсутній природний приріст населення, а тривалість життя на 6 років нижча, ніж у розвинутих країнах.

Глибоке занепокоєння викликає стан природних ресурсів.

Як відомо, капітал складається з трьох компонентів; природно-ресурсного, фізичного і людського. Природно-ресурсний потенціал (ПРП) — це сукупність усіх можливостей, засобів, джерел, що можуть бути мобілізовані, використані для досягнення поставленої мети. Ресурси — це джерела, передумови отримання необхідних для людей матеріальних і духовних благ, які можна реалізувати за існуючих технологічних і соціально-економічних відносин. Розрізняють матеріальні, трудові, природні, фінансові та інші види ресурсів [18].

Із загального обсягу ПРП України 44,4 % припадає на земельні ресурси, 28,3 — мінеральні, 13,1 — водні, 9,5 — рекреаційні, 4,2 — лісові, 0,5 % — на біологічні ресурси.

Природні ресурси класифікують як за їх місцем у природних системах, так і за особливостями господарського використання. За останнім показником їх поділяють на ресурси для виробничої і невиробничої сфер, локальні (місцеві), національні (державні), глобальні (світові); вивчені, виявлені та прогнозовані.

Згідно із зробленими у 80-ті роки підрахунками, Україна, займаючи 3 % території колишнього Радянського Союзу, володіла 13 % його ПРП.

Таблиці 3.1—3.3 демонструють величезні інвестиції на охорону навколишнього природного середовища та введення потужностей для захисту довкілля.

Земельні ресурси. Земля — основний ресурс сільськогосподарського виробництва. Водночас вона забезпечує умови для функціонування всіх інших галузей народного господарства. Земельні ресурси універсальні. Адже на основі їх використання формується близько 95 % загального обсягу продовольчого фонду і дві третини товарів споживання. Частка земельних ресурсів у складі продуктивних сил країни перевищує 40 %.

Важливим показником земельних ресурсів є забезпеченість населення орними землями. Загалом на одного жителя України припадає 0,65 га. За областями ці показники різні. Якщо в Донецькій області він становить 0,13 га, то в

Таблиця 3.1. Інвестиції в основний капітал на охорону навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів

Показник 1995 2000 2001 2002 2003
млрд крб мли гри
Інвестиції в основний капітал на охорону навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів (у фактичних цінах) 24665,5 372,6 468,6 518,5 864,3
індекси інвестицій в основний капітал, відсотків до попереднього ´ року 81,5 125,9 110,2 105,3 159,5

Таблиця 3.2. Введення в дію окремих потужностей для охорони навколишнього природного середовища

Показник 1985 1990 1995 2000 2001 2002 2003
Станції для очищення стічних вод, тис. м3 за добу (стічної води) 728 343 131 74 225 33 56
у тому числі
для очищення стічних вод на діючих підприємствах 358 159 20 22 6 10 39
очищення комунальних стічних вод 321 177 Ш 52 219 22 17
І Системи оборотного І водопостачання, тис.м3 за добу (оборотноїводи) 7900 379 8693 20 2 27 4
Установки для уловлювання та знешкодження шкідливих речовин 3 відхідних газів, тис. м3 газу за годину 3786 3710 1090 916 3896 1205 158
Підприємства і полігони з утилізації, знешкодження і захоронения токсичних промислових, побутових Ті ІНШИХ відходів, тис. т
і 7 56 9 45 [

Таблиця 3.3. Структура інвестицій в основний капітал на охорону навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів за напрямами, %

Напрям 1995 2000 2001 2002 2003
Всього 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0
у тому числі за напрямами:




на охорону та раціональне використання водних ресурсів 46,4 50,9 43,4 42,4 45,9
охорону атмосферного повітря 26,9 11,5 21,0 17,4 19,6
охорону та раціональне використання земель 11,4 15,3 14,9 22,8 14,1
охорону та раціональне використання природних рослинних ресурсів 0,0 0,7
0,1 0,5
охорону та раціональне використання мінеральних ресурсів 8,5 18,4 13,8 12,6 8,9
охорону та збереженняприродно-заповідногофонду

0,0 0,3 0,1
раціональне використання, зберігання та знешкодження відходів виробництва та побутових відходів 6,3 3,1 6,7 4,0 6,2
охорону і раціональне використання ресурсів тваринного світу 0,5 0,1 0,2 0,4 0,4
інші витрати 0,0 0,0 0,0 0,0 4,3

Херсонській — 1,48 га. Цей показник значно перевищує середньо-український у Кіровоградській (1,45), Чернігівській (1,09) і Миколаївській (1,28) областях.

Площа України становить 0,5 % загальної площі поверхні суші. Україна займає 6 % європейського субконтиненту. На одного жителя припадає 1,2 км2.

Географічне положення України надзвичайно вигідне. Вона розташована на перехресті шляхів із Європи в Азію і з Північної Європи в Південну. Україна входить до шести країн

світу з найбільшою площею оброблюваних земель (США — 190 млн га, Індія — 160, Росія — 130, Канада — 46, Казахстан — 36, Україна — 34 млн га). За забезпеченістю ріллею в розрахунку на одного жителя Україна має один з найвищих показників. Якщо у Великій Британії цей показник становить 0,12 га, в Європі — 0,26, у світі — 0,29, то в Україні — 0,78 га.

Особливість земельних ресурсів полягає в тому, що верхній тонкий шар землі — ґрунт — має природну родючість і здатен забезпечувати рослини компонентами, необхідними для їхнього життя. Світовий досвід переконує, що при розумному використанні землі її родючість не погіршується.

Ефективне використання ґрунтів є основним фактором виробництва продуктів харчування і поліпшення економічного стану населення країни. Ґрунтовий покрив відіграє важливу екологічну роль у підтриманні складного механізму функціонування біосфери.

Особливістю земельних ресурсів є також те, що їх не можна замінити іншими ресурсами, вони мають використовуватись лише там, де розміщуються. Отже, земельні ресурси — це територіальні ресурси. За експертними оцінками, при раціональній структурі землекористування і відповідному науковому та ресурсному забезпеченні Україна здатна виробляти продуктів харчування на 140—146 млн осіб. У 1990 р. частка України у світових обсягах виробництва становила 20 %. За обсягами вирощування пшениці вона посідала сьоме місце (після Китаю, США, Індії, Росії, Франції та Канади), жита і ячменю — п´яте, картоплі — четверте, за вирощуванням цукрових буряків — Друге (після Франції).

Землю завжди називали годувальницею, бережливе ставлення до неї зумовлене багатьма морально-етичними нормами. Грунти — не лише джерело поживних речовин для рослин, середовище проживання деяких тварин; це унікальне природне утворення, до складу якого входять мінерали, пе-регнилі залишки рослин, коріння, мікроорганізми і тварини. До складу ґрунтів входять також вода і гази. Будь-який вплив на ґрунти позначається на всій природі і, навпаки, зміни природних умов зумовлюють значні зміни ґрунтів.

Тісний зв´язок живих організмів з неживими складовими ґрунтів дає підставу вважати ґрунти особливим природним утворенням, перехідним між живим і неживим.

На процес ґрунтоутворення істотно впливають клімат, рослинність і рельєф. Тому в кожній біокліматичній зоні наявні свої ґрунти.

Внаслідок інтенсифікації господарської діяльності людини дедалі більша частина території суші трансформується в антропогенні ландшафти, тобто територіальні комплекси, істотно змінені людиною. Антропогенні ландшафти займають близько 40 % площі суші. До них віднесено також сільськогосподарські ландшафти — пасовища, ріллю, сади, плантації, сіяні луки, які становлять 34 % території світу.

Землі промислового та міського призначення (зокрема й наземні комунікації, розробки мінерально-сировинних ресурсів) становлять 12 % території. Площа суші, на якій розміщений антропогенний бедленд (землі, що зазнають ерозії, засолення, заболочування), становить 3 %.

Сільськогосподарський ландшафт, або, як його ще називають, агроландшафт, серед усіх видів ландшафтів посідає особливе місце. Це пов´язано з тим, що він забезпечує виробництво понад 90 % продуктів харчування і за площею є найбільшим серед усіх антропогенних систем. Від стану і продуктивності цієї системи залежить добробут населення. До речі, у світі агроландшафти займають понад 4 млрд га, з яких рілля становить 37,5 %.

В одній і тій самій природній зоні на різних формах рельєфу різним є і рослинний світ, і ґрунтові води розміщуються на різній глибині. Це зумовлює різноманіття ґрунтів навіть в одній природній зоні. В лісостеповій зоні ґрунти дерново-підзолисті, в заболочених низинах — торф´яно-глеєві, в долинах — дерново-лугові.

Переважають в Україні родючі чорноземи, темно-сірі лісові та лугові ґрунти (становлять 2/3 території). Втративши за роки експлуатації від 20 до 50 % гумусу, чорноземи продовжують залишатись найбільш родючими і цінними землями. Усього на території нашої держави налічується близько 650 видів ґрунтів, а загальна кількість ґрунтових відмін становить кілька тисяч. Зокрема, на території Прикарпаття переважають кислі, дерново-підзолисті, глеєві та суглинкові ґрунти. На Поліссі переважають дерново-підзолисті ґрунти (до 70 % території). Обробляється тут близько третини загальної території.

Для використання ґрунтів у сільському господарстві важливим є поєднання їх з кліматичними умовами. Найбільш сприятливе таке поєднання в лісостеповій зоні (займає майже ЗО % території), особливо там, де переважають типові чорноземи та сірі опідзолені ґрунти.

Найродючіші землі — чорноземи — характеризуються наявністю високого біопродуктивного потенціалу. Вони зосереджені в центральній частині України, зокрема на Волино-Подільській та Придніпровській височинах, на лівобережжі Дніпра. Однак через неналежне відновлення потужність родючого шару українського чорнозему, відомого своєю природною родючістю, останнім часом зменшується.

На півдні України, на території, що прилягає до Чорного та Азовського морів, поширені темно-каштанові, рідше — каштанові ґрунти. У степовій частині зустрічаються також солонці та солончаки.

Ґрунти відіграють важливу роль у житті суспільства, біосфери. Вони "видихують" в атмосферу вуглекислий газ, обсяги якого в кілька разів перевищують обсяги цього газу, що їх виділяють усі підприємства світу разом. Цей газ поглинається рослинами і використовується у процесі утворення нового рослинного покриву, листя.

Незважаючи на те, що ґрунти в Україні загалом характеризуються високою природною родючістю, а при належному веденні землеробства забезпечують отримання високих і стабільних урожаїв, вони потребують правильного, раціонального використання, що на практиці зустрічається рідко (табл. 3.4) [23].

Таблиця 3.4. Порушення і рекультивація земель в Україні, тис. га

Показник 1985 1990 1995 2000 2001 2002 2003
Порушено земель 18,7 17,0 3,5 1,9 2 2 1.5 3,5
Відпрацьовано земель 17,9 16,4 4,6 2,8 2,6 3,6 2,0
Рекультивовано земель 22,0 19,2 8,4 3.7 2,6 2,8 1.9
у тому числі під ріллю 10,0 8,9 1.5 1,5 0,8 0.7 0,5

Примітка. На кінець 2003 р. площа порушених земель становіть 162,2 тис. га, відпрацьованих — 42,8 тис. га.

Не всі ґрунти нині використовуються в сільськогосподарському виробництві. У світі ріллєпридатні ґрунти становлять 32 млн км2 (це близько 22 % суші планети, не покритої льодовиками), а обробляється лише 15 млн км2 (11 % суші). Однак це не означає, що нині існує реальна можливість розширити цю площу. Адже чимала площа земель перебуває під об´єктами несільськогосподарського призначення (під дорогами, лініями зв´язку, об´єктами промислових підприємств, рекреаційної сфери тощо). Лише для внутрішньогосподарського будівництва, інших невиробничих потреб займається 5—7 % загальної площі продуктивних земель.

Великі площі продуктивних земель втрачаються також унаслідок природних процесів (ерозії ґрунтів, дефляції (видування), засолення тощо).

В Україні нормативи відведення земельних ділянок для потреб промисловості, транспорту, енергетики в 2,6—2,7 раза перевищують нормативи, прийняті в країнах Західної Європи. Великі площі зайняті відходами виробництва, відвальними породами. У 1997 р. обліковано понад 166 тис. відпрацьованих у процесі розробки, переробки і проведення геологорозвідувальних робіт покладів рудних і нерудних копалин. У зонах впливу водосховищ підтопленню до 500 тис. га сільськогосподарських земель. А всього недостатньо ефективно використовується 2,4 млн га земель, що перебувають під водою. Інтенсивність використання земель у різних регіонах, як свідчать розрахунки академіка Л. Новаковського, різна (табл. 3.5). За останні три десятиліття площа ріллі з розрахунку на одного жителя зменшилась майже на третину.

До проблеми розширення площі під ріллю фахівці радять підходити зважено. Адже не лише вирубування лісів" а навіть розорювання чагарникових ландшафтів веде до ерозії ґрунтів.

Нині у США вирощується половина світового експортного зерна. У цій країні великі обсяги виробництва, як і висока продуктивність праці, досягаються головним чином завдяки високому рівню механізації землеробства. У США 3,4 млн сільськогосподарських працівників обробляють 600 млн га — площу, що дорівнює землеробським площам чотирьох країн — Китаю, Індії, Пакистану і Бангладеш.

Водночас родючість ґрунтів малих господарств з обмеженою механізацією вища, ніж на великих високомеханізова

Таблиця 3.5. Інтенсивність використання земель (суходолу) України

Назва адміністративного утворення, зони Індекси
сільгосп-ОСВОЄНОСТІ 1 розораност і 1 лісистості урбанізованої та індустріальної території
Автономна Республіка Крим 0,75 0,51 0,12 0,08
Донецька обл. 0,78 0,64 0,07 0,10
Дніпропетровська обл. 0,83 0,70 0,06 0,08
Запорізька обл. 0,88 0,75 0,04 0,03
Кіровоградська обл. 0,86 0,75 0,07 0,03
Луганська обл. 0,73 0,53 0,12 0,07
Миколаївська обл. 0,87 0,73 0,05 0,04
Одеська обл. 0,83 0,68 0,07 0,04
Херсонська обл. 0,82 0,73 0,06 0,03
Степ 0,82 0,67 0,07 0,06
Вінницька обл. 0,78 0,67 0,14 0,03
Київська обл. 0,64 0,53 0,24 0,06
Полтавська обл. 0,80 0,67 0,10 0,04
Сумська обл. 0,73 0,56 0,19 0,03
Тернопільська обл. 0,78 0,65 0,15 0,04
Харківська обл. 0,79 0,64 0,14 0,05
Хмельницька обл. 0,78 0,62 0,14 0,04
Чернівецька обл. 0,60 0,43 0,32 0,05
Черкаська обл. 0,75 0,66 0,17 0,03
Лісостеп 0,74 0,60 0,18 0,04
Волинська обл. 0,54 0,35 0,34 0,04
Житомирська обл. 0,54 0,41 0,35 0,04
Закарпатська обл. 0,37 0,15 0,57 0,04
Івано-Франківська обл. 0,46 0,3/ 0,47 0,06
Львівська обл. 0,60 0,40 0,32 0,08
Рівненська обл. 0,48 0,34 0,40 0,04
Чернігівська обл. 0,68 0,48 0,23 0,04
Полісся 0,52 0,35 0,38 0,05
Україна 0,72 0,57 0,18 0,05

них фермах США і Канади. Це означає, що потрібно максимально використовувати закономірності ґрунтового і циклічного обміну речовин у біосфері.

Проблема раціонального використання земельних ресурсів є нині вкрай актуальною. Недостатнє внесення добрив погіршує стан ґрунтів, знижує їх родючість, зокрема чорноземів. Під впливом численних обробок ґрунтів важкою технікою погіршується їхній во дно-повітряний режим, що також негативно позначається на родючості. Тому для збереження землі потрібно забезпечити належне її використання.

В табл. 3.6 наведено структуру інвестицій в основний капітал на охорону і раціональне використання земель.

Таблиця 3.6. Структура інвестицій в основний капітал на охорону і раціональне використання земель, %

Напрям 1995 2000 2001 2002 2003
Всього 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0
у тому числі:
на протиерозійні гідротехнічні споруди 11,3 5,0 2,3 5,9 23,5
протисельові, протизсувні, протилавинні споруди 23,2 8,4 12,8 10,0 8,0
берегоукріплювальні споруди 40,1 10,5 51,4 26,4 35,9
терасування крутих схилів 0,2 0,3 0,0 2,1 2,7
створення захисних лісових смуг 0,1 0,1 0,0 0,0 0,1
рекультивація земель 6,8 14,3 13,4 20,2 20,1
інші витрати 18,3 61,4 20,1 35,4 9,7

Водні ресурси. Серед природно-ресурсного потенціалу важлива роль відводиться воді.

Водні ресурси — один з найважливіших факторів господарського розвитку. Одночасно вони, зокрема річки та озера, відіграють важливу роль у формуванні середовища.

Відомо, що основна частина води (97 %) акумульована в океанах і морях, і лише 3 % її міститься на суші і в атмосфері. З них 77 % водних запасів зосереджено в гірських снігах і льодовиках, 22 % становлять підземні запаси і лише незначна частина міститься в озерах і річках.

Прісна вода необхідна для життя, санітарно-гігієнічних цілей, сільського господарства, промисловості, міського будівництва, виробництва електроенергії, риболовства в материкових водах, транспортних перевезень, відпочинку та ін.

У багатьох частинах світу бракує прісної води через поступове знищення і зростання забрудненості джерел прісної води. Серед причин такого стану треба виокремити збільшення обсягів не перероблених належно стічних вод і промислових відходів, що потрапляють у прісноводні басейни; втрату природних водозабірних площ; зменшення лісових масивів; неправильні методи ведення сільськогосподарського виробництва, в результаті чого у річки й озера потрапляють хімікати, пестициди тощо. У країнах, де немає належних санітарних умов, де спостерігається недостатній рівень забезпеченості питною водою, 80 % усіх хвороб і третина смертей зумовлені споживанням брудної води.

Україна, водні ресурси якої складаються з місцевого стоку і транзиту, є однією з найменш водозабезпечених країн світу. У розрахунку на одного жителя показник водозабезпеченості в Україні у 12—18 разів менший, ніж у країнах, розташованих на пострадянському просторі. Таким чином, за запасами і використанням водних ресурсів Україна належить до країн, мало забезпечених прісними водами.

Процеси самовідновлення водних систем забезпечуються при відборі стоку з них обсягом близько 10 %. Критична межа, що призводить до кардинального порушення водних систем, становить приблизно 70 %. Загальний обсяг водозабору з Дніпра — головної річки України — в окремі роки становить близько половини стоку, а безпосереднє водоспоживання — майже ЗО %. Загальний обсяг стоку в Україні становить 210 км3, зокрема за межами України формується близько 130 км3.

У маловодні роки річний стік становить менш як 60 км3, з яких місцевий стік, що формується в межах України, становить 29,7 км3. На одну людину річна водозабезпеченість ресурсами місцевого стоку становить 1,1 тис. м3. В Білорусі цей показник становить 3,3 тис. м3, у європейській частині Росії — 8,7, в Естонії — 7,3, у Латвії — 6,1, в Австралії — 7,7, у Великій Британії — 5,0, у Франції — 3,5 тис. м3. За світовими нормами, країна з водними ресурсами менш як 1,5 тис м3 на одного жителя вважається водонезабезпеченою.

Територію України омивають найцінніші в рекреаційному аспекті Чорне та Азовське моря. Площа першого становить 420,3 тис. км2, середня солоність води — 14 %, тоді як Середземного моря — 37—38 %. Азовське море має площу дзеркала 39,1 тис. км2, що ві 1 разів менше за площу Чорного моря. Середня глибина — 7—10 м, а найбільша — 16 м. Це наймілководніше море у світі. Азовське море, колись чисте, тепле, прісноводне, було дуже багате на рибні ресурси. Останнім часом воно дедалі більше забруднюється стічними водами, а у зв´язку з недоотриманням прісної води, що забирається з річок для зрошувальних систем, і частковим випаровуванням море солоніє. Внаслідок цих причин море, яке славилося унікальними умовами для прісноводних риб, втрачає свою рибопродуктивність. На міжнародному форумі в 1991 р. Азовське і Чорне моря офіційно оголошені зоною економічного лиха. Нинішній економічний стан цих морів зумовлений значним перевищенням забруднення над асиміляційною здатністю морських екосистем. Основними факторами забруднення є понаднормовий вміст мінеральних і органічних речовин у прибережній смузі морів, потрапляння у морську воду нафтопродуктів із суден, порушення середовища існування морських рослин і тварин (фауни і флори), руйнування прибережної смуги та ін.

Чорне і Азовське моря омивають територію України, про-довжуваність прибережної смуги становить близько 2,8 тис. км. Майже половина цієї території придатна для використання з рекреаційною метою.

Прибережна частина Чорного моря наймілководніша. Тут багатий рослинний і тваринний світ. Зустрічається близько 180 видів риб, значна частина яких має промислове значення. Починаючи з глибини 120—200 м вода насичена сірководнем і практично біологічно мертва. У ній немає живих організмів. Водночас висока концентрація сірководню сприяє промисловому його використанню.

Азовське море влітку прогрівається до 25—35 °С і попри те, що якість його води останнім часом погіршилась, налічує майже 350 видів риб і має великі рекреаційні можливості.

Річкові води, які поповнюють басейни Азовського і Чорного морів, не завжди найкращої якості. Адже, як стверджують фахівці, із сільськогосподарських угідь до Дніпра та його приток надходить понад 19 тис. т азоту, 630 т фосфору, 118 т пестицидів. Значна частина з них потрапляє в ці моря, що негативно впливає на їх рослинний і тваринний світ, різко погіршує якість води.

Кожен другий житель України змушений використовувати воду, яка за багатьма показниками не відповідає гігієнічним нормам, майже третина населення користується децентралізованими джерелами водопостачання без відповідної обробки води. Загалом рівень споживання води знизився (табл. 3.7) [23].

З метою подолання негативного впливу нестачі водних ресурсів в Україні збудовано сім каналів загальною довжиною 1190 км і потужністю — 21,1 млрд м3 щорічної подачі, річковий стік відрегульований водосховищами. Проте, незважаючи на ці заходи потреба у водних ресурсах дедалі зростає, оскільки у країні свого часу були сформовані водомісткі виробництва.

З народногосподарською метою широко використовуються води річок, озер, ставків, інших водоймищ, які служать

Таблиця 3.7. Основні показники водопостачання та водовідведення,

млн м3

Показник 1990 1995 2000 2001 2002 2003
Спожито свіжої води (включаючи морську) 30201 20338 12991 12168 11589 11034
у тому числі
для виробництва 16247 10421 6957 7033 6632 6068
для побутово-питних потреб 4647 4404 3311 3041 2870 2724
Відведено (скинуто) зворотних вод 20261 14981 10964 10569 10005 9459
у тому числі

забруднених 3199 4652 3313 3008 2920 2948
з них без очищення 470 912 758 746 782 804
нормативно очищених 3318 1936 2100 2188 2111 1946
Обсяг оборотної та послідовно (повторно) використаної води 67661 51054 41523 41334 41315 42345
Потужність очисних споруд 8131 8419 7992 7790 7546 7733

також базами для занять різними видами водного спорту, туризму, відпочинку. Відкриті водоймища збільшують вод* ний ресурсний потенціал України, а відтак підвищується інтенсивність використання цих територій, урізноманітнюється набір рекреаційних видів діяльності тощо.

Незважаючи на наявність на території України великої кількості водних об´єктів, дві третини її території розміщені в умовах із несприятливим водним режимом. Для подолання таких умов побудовано понад 1100 водосховищ* При наповненні їх до нормального рівня сумарна площа водної поверхні становить 9,9 тис. км2, а загальний об´єм — 55,3 км3. Серед них — шість водосховищ Дніпровського каскаду, в якому акумульовано 80 % стоку і з якого постачається вода на значну частину України, а також забезпечує стабільне судноплавство і зрошення земель південних регіонів. На малих річках побудовано близько 29 тис. ставків сумарною площею 3,2 тис. км2 і загальним об´ємом понад 3 км3. Загалом водосховища і ставки акумулюють близько 59 км3 води, що перевищує сумарний стік Дніпра і ресурси місцевого стоку України в середній за водністю рік [20].

Необхідність регулювання стоку річок зумовлена нерівномірністю стоку залежно від сезону, що призводить до нестачі води в одну пору і до повені — в іншу. Це негативно позначається і на таких видах діяльності, як зрошення, водний транспорт, гідроенергетика.

Створення водосховищ якщо не усуває, то зменшує негативний вплив згаданих явищ, сприяє перерозподілу стоку між сезонами і роками різної водності, між днями і годинами в інтересах іригації, водопостачання, залученню до господарського використання непродуктивних земель шляхом акумуляції на них водних ресурсів, створенню в окремих випадках більш продуктивного водного середовища (рибальства), поліпшенню природних умов на прилеглих територіях (пом´якшення клімату).

Більшість водоймищ, зокрема комплексного призначення, створено поблизу великих міст. Вони, як правило, е і окрасою місцевості. Водночас не слід забувати, що такі водоймища часто мають негативний вплив для сільськогосподарського використання території — насамперед через затоплення і підтоплення її. До несприятливих умов, зокрема для відпочинку, фахівці відносять також цвітіння води, відсутність на значній частині берегової смуги шляхів, постійні зміни рівня води, збільшення площ мілководдя тощо.

Створення штучних водоймищ також призводить до вилучення із сільськогосподарського виробництва чималих земельних ресурсів. Наприклад, внаслідок створення таких водоймищ у басейні Дніпра із сільськогосподарського виробництва вилучено понад 200 тис. га землі (це площа, яку займає Чернівецька область), що зумовило структурні зміни в господарській діяльності.

Затоплюються ландшафти, ліси, населені пункти, дороги, промислові об´єкти, лінії зв´язку та електропередач.

У прибережній смузі внаслідок підняття рівня ґрунтових вод спостерігається заболочення території. Під впливом підтоплення відбуваються істотні зміни в ґрунтах, рослинному покриві й тваринному світі.

Для захисту берегів від впливу хвиль, особливо від шторму, необхідні спеціальні спорудження, що потребує значних матеріальних і фінансових ресурсів.

Лише у степовій зоні розміщено три водосховища (Каховське, Дніпровське та Дніпродзержинське). Велика довжина абразійних берегів та ерозійно небезпечних територій вздовж них викликає необхідність створення системи захисних лісових насаджень. Лісоводами України у степовій зоні навколо цих водосховищ створено 68,4 тис. га таких насаджень, з них площа лісу, становить 47,3 тис. га. Це дає змогу, з одного боку, запобігти замулюванню водосховищ, зменшити каламутність води, що надходить у турбіни гідроелектростанцій і зрошувальні канали, а з іншого — зменшити обсяги руйнування прилеглих земель внаслідок ерозій та абразій берегів, прикрасити ландшафт місцевості й поліпшити її кліматичні умови.

Чималі водні ресурси зосереджені в озерах, яких в Україні налічується понад 3 тис. Найбільші з них розміщені у приморській частині, зокрема в басейні Дунаю, — озера Ялпуг площею майже 150 км2, Кагул — 90, Кугурлуй — 82, Катлабух — 18 км2. Із загальної кількості озер лише ЗО мають площу, що дорівнює 10 км2 і більше.

В озерах України акумулюється близько 11 тис. км3 води, четверта частина якої — прісна.

Деякі озера розміщені на узбережжі Чорного моря. Найбільші з них — озера Сасик площею 210 км2 і Тилігул — 160 км2.

На північному заході Волинського Полісся розташована група озер, що мають назву Шацькі. На їх основі в 1983 р. створено Шацький національний природний парк, до якого входить і найбільше поліське озеро Світязь, площа якого становить 27,5 км2, а максимальна глибина — 58,4 м.

Провідна роль у забезпеченні потреб господарства та населення прісною водою належить, безперечно, річкам. На території України налічується близько 73 тис. великих і малих річок. Однак лише 125 з них мають довжину понад 100 км.

За запасами річкових вод наша держава посідає друге місце серед країн пострадянського простору.

Найбільша річка — третя за величиною в Європі — Дніпро. Довжина її 2285 км. У межах України довжина цієї водної артерії становить 1205 км. Басейн Дніпра з такими великими притоками, як Прип´ять, Десна, Сула, Псел, Ворскла та ін., займає дві третини території України* На другому місці — Південний Буг, довжина якого понад 800 км, потім ідуть Сейм — 748, Псел — 717, Дністер — 705 і Дунай — 174 км (на території України). Саме остання річка забезпечує потреби України транзитним водним стоком. Середній річний стік її перевищує 120 км3, що вдвічі більше від стоку Дніпра.

Благополуччя великих водних артерій прямо залежить від стану малих річок. В Україні за останні 10—20 років багато з цих річок перетворились на струмки або залишили після себе сухе русло.

Причина відмирання річок і струмків, перетворення їх на суходоли чи заболочені балки криється насамперед у діяльності людини. Сільськогосподарські підприємства, тваринницькі комплекси нерідко скидають у річки гній, сечовину, зумовлюючи тим самим посилене підживлення водяної рослинності, а отже, заростання річок. Забруднюються малі річки також відходами промислових підприємств, стічними водами міст. Належно очищують лише незначну частину стічних вод. Тому дедалі активніше ставиться питання про збереження та використання потенційних можливостей малих річок.

Підземні води, запаси яких, за визначенням фахівців, вині становлять 5,6 км3, як правило, використовують для задоволення потреб населення. Слід зазначити, що кияни мають можливість практично у кожному адміністративному районі використовувати ці найбільш чисті води. Глибина залягання артезіанських вод в Україні коливається від 100 до 600 м. Основна частина їх міститься в Донецько-Придніпровському і Південно-Західному (2,3 км3) регіонах. За запасами ґрунтової води на полях Україну можна поділити на такі зони:

— надлишкової вологості (Полісся);

— достатньої вологості (південна частина Полісся);

— нестійкої вологості (лісостеп);

— недостатньої вологості (степова частина).

Значна частина орних земель розташована в зонах нестійкої та недостатньої вологості, що зумовлює уразливість сільського господарства до погодних умов та кліматичних змін. У цілому ресурси вологи в землеробних районах України значно менші, ніж у країнах Західної Європи та США. У зв´язку з цим необхідно вжити спеціальних заходів із меліорації ґрунтів.

Практично всі річки, озера, штучні водоймища є потенціалом рекреаційних водних ресурсів. Дефіцит прісних вод потребує реалізації комплексу заходів, спрямованих на раціональне їх використання та всебічне збереження.

Водні ресурси України потребують постійного відтворення для якісного забезпечення ними населення і підприємств різних галузей економіки в необхідній кількості.

Як відомо, в Україні нерідко великої шкоди завдають повені. А тому важливою є охорона народногосподарських об´єктів від їх дії. Це, зокрема, попередження повеней, ліквідація негативних наслідків їх впливу — підтоплення і вод ної ерозії.

Лісові ресурси. Важливим природно-рекреаційним і народногосподарським ресурсом є ліс. Він дає цінну сировину, має велике природоохоронне і санітарно-оздоровче, протиерозійне і кліматичне, ґрунтозахисне та водоакумулятивне значення. Нерідко цей природний ресурс є основою для вдосконалення власної економіки.

Серед природних характеристик найважливішими з погляду рекреаційного лісокористування є лісистість, бонітет, заболоченість лісових територій. Як потреби в лісових територіях, районах відпочинку, так і сам характер рекреаційного лісокористування залежать насамперед від заселеності міських поселень та положення поселень відносно лісових масивів; наявності інших рекреаційних ресурсів, від місця та ролі у них лісу. Неабияку роль при цьому відіграє природний склад лісу, його особливість, що визначає фізіологічну та психологічну комфортність відпочинку на природі (просторова структура лісових масивів, наявність відкритих і напіввідкритих просторів).

На території України налічується 25 тис. видів рослин.

За видовим різноманіттям на одиницю площі Україна значно випереджає всі пострадянські території, за винятком Кавказьких і Середньоазіатських гір.

Україна першою серед союзних республік розробила ряд заходів щодо подолання негативної дії кліматичних факторів.

Вдалося залісити 91,2 тис. га піщаних і 30,5 га яружно-балкових земель. На нижньодніпровських пісках було засаджено лісом 86 тис. га, а відтак зупинено вітрову ерозію та відновлено господарську діяльність.

Нині в Україні налічується близько 350 тис. га полезахисних, 90 тис. га водорегулюючих лісових смуг. Під їх захистом перебуває 13 млн га, що дорівнює 40 % ріллі. Існування таких лісових насаджень має важливе народногосподарське значення.

В Україні лісами зайнято близько 9,4 млн га. Загальний запас деревини становить 1,7 млрд м3, що оцінюється в 3,4 млрд дол. США, а за світовими цінами — у 27 млрд дол. Наша країна — одна з найменш лісистих у Європі. Частка лісового фонду в балансі земель не перевищує 16 %. Це у 2,5 раза менше, ніж на пострадянській території. Для порівняння зазначимо, що лісистість Італії становить 21,2 %, Франції — 27,8, Німеччини — 29,0, Фінляндії — 58,9, Швеції — 67,7 %.

В табл. 3.8 наведено дані щодо площі земель лісового фонду та площ фактичної рубки лісу по Україні загалом та за областями.

Лісова площа у розрахунку на одного жителя України становить 0,2 га (у Росії — 8,5, у Білорусі — 0,8), що навіть у 2,5 раза менше, ніж на Кубані (степ), а запаси деревини — 34 м3.

В Україні зосереджені великі запаси цінних лісових порід. Дубові насадження становлять 15 %, букові — 20, ясеневі — 10 % відповідних лісових насаджень на території колишніх республік СРСР. Загалом у лісах України зустрічаються як твердолистяні (дуб, бук, граб), так і м´яко листяні породи. Переважають хвойні дерева, які становлять 54 % запасів деревини.

Таблиця 3.8. Площа фактичної рубки лісу за регіонами у 2003 р., га

Адміністративне утворення   Площа земельлісового фонду,тис. га * Плоша фактичної рубки лісу,га *• У тому числі
рубки головного користування рубки, пов´язані з веденням лісового господарства 3 них
рубки догляду інші видирубок, пов´язані з веденням лісового господарства
1 2 3 4 5 6 7
Україна 10782,2 465175 26099 354006 123541 230465
Автономна Республіка Крим 331,2 4561 _ 3520 i960 1560
Області


Вінницька 362,6 22778 989 20720 6841 13879
Волинська 697,3 52380 2451 23566 8050 15516
Дніпропетровська 198,6 2435 _ 2231 977 1254
Донецька 213,2 2739 - 2678 1072 1606
Житомирська 1089,5 47246 4331 41163 14194 26969
Закарпатська 694,0 27976 1781 15900 5632 10268
Запорізька 121,9 1621 - 1579 376 1203
Івано-Франківська 626,0 21991 1275 16308 5546 10762
Київська 746,0 31010 2100 25253 8541 16712
Кіровоградська 167,8 7418 212 4661 1388 3273
Луганська 340,0 10048 146 9198 5229 3969
Львівська 689,9 22539 1855 17159 8612 8547
Миколаївська 127,4 3088 - 1954 388 1566
Одеська 260,0 3164 - 3048 1037 2011
Полтавська 270,6 7813 296 6236 1470 4766
Рівненська 845,9 45388 2237 27436 9397 18039
Сумська 444,9 23551 1465 20971 5628 15343
Тернопільська 196.4 10344 532 9131 4487 4644
Харківська 419,4 14611 153 13065 3574 9491

Закінчення табл. 3.8

1 2 3 4 5 6 7
Херсонська 265,1 4027 - 3552 2412 2140
Хмельницька 285,9 21363 1084 18971 7736 11235
Черкаська 345,0 21691 646 18775 5772 13003
Чернівецька 258,0 13079 1891 10990 6108 4882
Чернігівська 713,4 38434 2655 32545 7639 24906
м. Київ 34,6 3606 - 3217 368 2849
м. Севастополь 37,6 274 - 179 107 72

* За даними державного обліку лісового фонду на 1 січня 1996 р. ** Включаючи очищення від захаращеності та дострокові рубки.

Однак найціннішим і найдовговічнішим серед дерев є дуб, який завжди в Україні був символом могутності, величі, краси, сили, невмирущості та волелюбності нашого народу. Деревостани дуба в Україні займають 2,3 млн га, що становить 24,2 % вкритих лісовою рослинністю земель держлісфонду.

Ліси на території України розміщені досить нерівномірно. Найбільші лісові масиви зосереджені на півночі країни.

Заготовку лісу здійснюють насамперед у Карпатах (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська області), де ліси становлять 40 % території регіону, на Поліссі (Чернігівська, Волинська та Рівненська області) — площа лісу дорівнює тут 29 %, та в лісостепу. Однак Чорнобильська катастрофа завдала лісовим ресурсам величезних збитків. З народногосподарського обороту виведено 200 тис. га території. Останніми роками не добирається щорічно близько 1 млн м3 деревини, істотно зменшились обсяги заготівель грибів, ягід, лікарської сировини. Ресурси деревини скорочуються.

Лісові ресурси є важливою складовою рекреаційного потенціалу території.

Основними показниками, які визначають рекреаційні якості лісу, є його віковий та породний склад, від чого залежать кількість виділення кисню, чистота і якість повітря, шу-мопоглинаючі, фітонцидні і тонізуючі властивості [21]. Встановлено, що найвищу рекреаційну цінність мають ліси, які найкраще впливають на оздоровчий процес людини та найбільш ефективно виконують санітарно-гігієнічні функції.

Старі високобонітетні ліси виділяють набагато більше кисню, ніж ліси середнього віку та молодники. Тому їх рекреаційна цінність є вищою.

Найпоширенішими видами рекреаційної діяльності в лісах є мисливство, збирання грибів, ягід, горіхів, лікарської сировини. Зона масового короткотермінового відпочинку в лісі створюється лише поблизу великих промислових центрів і лікувально-курортних закладів.

За останні п´ятдесят років площа, вкрита лісовою рослинністю, збільшилася в Україні на 3,4 млн га. У лісах державного значення майже 50 % вкритих лісовою рослинністю земель становлять штучні лісонасадження. Однак упродовж 90-х років запас деревини в розрахунку на одного жителя зменшився так само, як і обсяги річного лісокористування. Адже значна частина лісів поліського регіону, як зазначалося, стала недоступною для використання. Лісове господарство не лише цього краю, а й усієї України зазнає величезних збитків у зв´язку з Чорнобильською катастрофою, оскільки масиви Полісся, де вона сталася, становлять 40 % лісів України. Враховуючи те, що ця територія є басейном водозбору Дніпра та Прип´яті, ліс тут слід зберегти, не допустити ерозії ґрунтів та виносу радіонуклідів у водоносні горизонти.

Нерідко лісовим ресурсам завдають збитків пожежі (табл. 3.9).

Надмірне наголошування на розвитку місцевого самоврядування, лібералізація господарської діяльності підприємств, непродумана приватизація деревообробних структур лісокомбінатів, наприклад, Карпатського регіону, незбалансована цінова політика призвели до численних негативних наслідків. Серед них — масові самовільні рубки в лісах сільськогосподарських підприємств і лісосмугах, самозахоплення лісового фонду. Усе це негативно позначилось як на показниках діяльності лісового господарства, так і на рівні забезпеченості лісовими ресурсами населення.

У лісах, лісогосподарствах виконуються роботи не лише із заготівлі деревини, включаючи рубки, пов´язані з веденням лісового господарства, виробництвом лісоматеріалів для розпилювання тощо, а й з лісовідновлення та захисту лісів, лісорозведення (табл. 3.10).

Таблиця 3.9. Лісові пожежі за регіонами у 2003 р.

Адміністративне утворення Кількість випадків Лісова плота, охоплена поже* жами, га Заподіяні збитки, тис. грн
Україна 4527 2833 1817,5
Автономна Республіка Крим 98 25 3-8
Області
Вінницька 9 9 8,6
Волинська 176 257 75,2
Дніпропетровська 325 509 172,4
Донецька 203 49 40,4
Житомирська 249 164 69,6
Закарпатська 7 22 64,5
Запорізька 113 115 34,8
Івано-Франківська 10 10 3,2
Київська 596 200 70,1
Кіровоградська 121 49 1,2
Луганська 353 65 64,6
Львівська 35 101 38,5
Миколаївська 58 22 3,3
Одеська 5 10 0,0
Полтавська 256 124 206,7
Рівненська 40 39 19,7
Сумська 103 154 248,3
Тернопільська 10 10 -
Харківська 212 38 37,6
Херсонська 223 251 448,5
Хмельницька 86 29 6,9
Черкаська 254 195 93,1
Чернівецька 2 5 6,9
Чернігівська о 252 72,8
м. Київ 590 126 24,9
м. Севастополь 13 3 1,9

Таблиця 3.10. Лісовідновлення за регіонами* га

Регіон 1985 1990 1995 2000* 2001 2002 2003
Україна 43480 37458 38398 37806 42577 45854 48260
Автономна Республіка Крим 1080 935 323 89 110 79 17
Області
Вінницька 1169 1060 1025 1047 1045 1074 1061
Волинська 2536 1715 2690 3177 3723 3632 4002
Дніпропетровська 1000 441 805 529 656 602 330
Донецька 1002 739 305 461 559 616 473
Житомирська 3865 4179 4604 4621 4910 5214 5786
Закарпатська 4546 2825 2348 2205 2677 2405 2372
Запорізька 703 351 550 438 420 452 268
Івано-Франківська 2021 2227 2281 2039 2211 2125 2361
Київська 2259 3317 2881 2583 3380 3641 3970
Кіровоградська 477 353 282 398 523 727 551
Луганська 1501 поз 1210 1756 2458 3722 3611
Львівська 3070 2556 2539 3126 3537 , 3834 4183
Миколаївська 1008 1301 873 393 478 308 459
Одеська поз 1204 1085 407 387 383 322
Полтавська 905 823 892 626 671 635 992
Рівненська 2899 3077 3805 3466 2976 3270 3918
Сумська 1206 879 1322 1453 1388 1971 2071
Тернопільська 815 659 860 782 825 817 857
Харківська 2662 966 892 1639 2221 2292 1924
Херсонська 1977 1656 366 185 440 325 341
Хмельницька 1275 1171 1280 1231 1276 1467 1600
Черкаська 1304 935 1096 1149 1180 1242 1223
Чернівецька 1053 967 1311 1436 1611 1512 1687
Чернігівська 2044 2019 2590 2476 2734 3325 3625
м. Київ

118 93 171 176 227
м. Севастополь

65 1 10 8 29

* Крім того, відтворення лісів на землях лісового фонду по Укрзалізниці (Мінтранс) становило у 2000 р. 11 га.

Найлісистішою серед областей є Закарпатська, понад половину території якої покривають ліси. Породний склад її лісового фонду становлять: бук — 59 %, ялина — ЗО, ялиця — 2, дуб — 7,5 %.

У лісах України налічується 80 видів дерев і 280 видів чагарників. Хвойні дерева становлять 54 % загального запасу деревини, 40 % — твердолистяні породи. Важливе місце в діяльності лісівництва посідає створення високорозвинених рекреаційно-туристичного та оздоровчо-лікувального комплексів загальнодержавного та міжнародного значення. У 1985 р. під егідою Конвенції про широкомасштабне транскордонне забруднення атмосферного повітря Європейською економічною комісією ООН та Європейською комісією ЄС було започатковано Міжнародну спільну програму моніторингу лісів. Вона є вагомим напрямом діяльності в межах пан´європейського процесу збереження та захисту лісів Європи, в якому бере участь і Україна.

Мета програми — проведення погодженими методами довгострокових систематичних спостережень за станом лісів в Україні у зв´язку з впливом на них стресових факторів (зокрема, забруднення повітря) в регіональному, національному та міжнародному масштабах; сприяння вивченню дії забруднювачів та інших негативних факторів на лісові екосистеми.

На зрошуваних землях лісосмуги підвищують вологість повітря на 15—20 %, зменшують випаровування вологи рослинами і ґрунтом на 18—20%.

Фахівцями встановлено, що захисні лісові насадження навколо водосховищ затримують 75 % поверхневого стоку і переводять його у ґрунтові води.

У лісах водяться цінні дикі звірі та птахи. У заповіднику "Медобори", що на Тернопільщині, зареєстровано 1200 видів безхребетних, 11 — земноводних, 4 — плазунів, 172 — птахів, 28 видів ссавців. Поряд із звичайними багато рідкісних видів тварин, 20 з яких занесенні до Червоної книги України. Це борсук звичайний, лелека чорний, орел-карлик, махаон, мне-мозина, сатурнія руда, жук-олень, бджола-тесляр звичайна та ін*

Лісолікувальні ресурси в Україні розміщені досить нерівномірно. Більшість таких ресурсів зосереджені в Півден-но-Західному регіоні, де формування рекреаційних територій спирається саме на цей фактор. У Закарпатській, Київській,

Житомирській, Черкаській областях ліси виконують функції водорегулювання, водоохорони, ґрунтозахисту.

Для збільшення лісових ресурсів необхідно повніше використовувати всю біомасу дерева, вторинні та інші матеріали; насаджувати ліси на еродованих (невикористовуваних) або низькопродуктивних землях. Фахівці вважають, що лише проведення насаджень за промислово-експлуатаційним типом дало б змогу щороку одержувати до 2,5 млн м3 деревини.

Таблиця 3.11. Лісозахисні роботи (на кінець року)

Показник 1990 1995 2000 2001 2002 2003
Загальна площа осередків шкідників і хвороб лісу, тис. га 343,5 420,5 443,7 506,9 694,3 693,2
Захист лісу від шкідників і хвороб, тис. га 304,6 289,6 174,3 169,5 169,9 225,3
у тому числі
біологічними препаратами 278,0 228,5 159Д 159,1 153,5 183,2
хімічними препаратами 26,6 61,1 15,2 10,4 16,4 42,1
Ліквідовано осередків шкідників та хвороб лісу заходами боротьби, тис. га 131,8 108,2 71,8 63,8 Щ 132,4
Загибель лісових насаджень, га 4020 7468 8908 8861 11562 12071
у тому числі


від пошкоджень шкідливими комахами 48 536 388 272 392 618
пошкоджень дикими тваринами 192 73 5 43 44 98
хвороб лісу 323 1252 1278 1726 2050 2456
антропогенних факторів 276 92 120 54 70 28
з них від впливу промислових викидів 15 4 4 2 _
несприятливих погод-них умов 2024 3484 6421 4187 6093 6784
лісових пожеж 1157 203! 696 2579 2913 2087

Біологічні ресурси. Частина населення свою діяльність чи відпочинок пов´язує з біологічними ресурсами. Останні є передумовою для таких видів діяльності, як мисливство, збирання грибів, ягід. Мисливство — один з основних і традиційних видів використання тваринного світу.

Основні показники ведення мисливського господарства наведено в табл. 3.12.

Таблиця 3.12. Основні показники ведення мисливського господарства

Показник 1991 1995 2000 2001 2002 2003
Кількість мисливських господарств
719 842 872 854 928
Площа мисливських угідь на кінець року, млн га 51,8 50,6 48,0 47,7 47,7 47,5
у тому числі охоплених мисливським упорядкуванням 51,7 46,4 37,3 34,6 33,3 36,1
Кількість працівників, зайнятих у мисливському господарстві 3652 4432 5018 5315 5388 5530
Витрати на ведення мисливськогогосподарства* 143 6406,9 20924,8 26430,8 30577,3 34919,5
Витрати на охорону та відтворення диких звірів та птахів, включаючи біо-технічні заходи* 6,1 2179,6 9402,2 12550,0 13143,3 13747,0
Витрати на штучне розведення мисливських звірів і птахів для розселення* 1,2 6829,9 278,4 270,7 378,2 516,6

* У фактичних цінах: 1991, 1995 рр. — млн крб, 2000— 2003 рр. — тис. грн.

Постійно розширюється асортимент цінної лікарської сировини, отриманої від мисливських тварин.

 



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Екологія людини
Основи екології
Екологія та охорона навколишнього природного середовища