Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)

10.4. Адвокатська діяльність


У сучасному суспільстві все більшої актуальності набувають питання за­безпечення правового статусу окремих категорій громадян, їх об´єднань або соціальних груп. Особливого звучання ця проблема набула в рік 50-річчя прий­няття і проголошення Генеральною Асамблеєю ООН Загальної Декларації прав людини. Процес посилення юридичних гарантій правового становища люди­ни в суспільстві є по суті об´єктивним, тому що свідчить про розвиток соціаль­ної організації, її вдосконаленість, прогресивність. Крім того, визначаючи Україну правовою соціальною державою, ми повинні визнати і забезпечити реальну наявність закріплених на конституційному рівні прав та свобод гро­мадян. Соціальний прогрес, втілення концепції правової держави справді є досить вагомими чинниками, що вимагають вдосконалення сучасної системи юстиції в Україні, підвищення рівня правової захищеності громадян.

Одним із засобів вирішення цієї проблеми, який за можливостями можна назвати універсальним, є інститут адвокатури, що виступає як надійна право­ва гарантія здійснення захисту прав людини і надання їй правової допомоги.

В цьому випадку, говорячи про здійснення захисту прав, ми не маємо на увазі фізичний захист особи, що є функцією окремих органів держави або при­ватних охоронних структур, а розуміємо захист за допомогою суто юридичних засобів та процедур, дозволених законом, використання яких потребує від суб´єктів наявності спеціалізованих юридичних знань та навичок роботи.

Говорячи про роль адвокатури, її соціальне значення, слід також згадати про функцію щодо правових установ, правосуддя, яку можна назвати конт­рольно-стимулюючою. Участь адвоката у різноманітних процесах змушує їх учасників працювати більш якісно, виважено, відповідно до букви і духу за­кону. Крім іншого, сама наявність інституту адвокатури створює певні мож­ливості для надання широкого кола правових послуг усім верствам населен­ня, особливо тоді, коли без втручання кваліфікованого юриста не обійтись. Професійні асоціації адвокатів виконують життєво важливу функцію з підтримання професійних стандартів юридичної діяльності й етичних норм, на яких вона ґрунтується, а також захищають своїх членів — представників незалежної юридичної професії, від переслідувань, обмежень та різноманіт­них посягань.

Згідно з чинним законодавством, адвокатура України є добровільне про­фесійне громадське об´єднання, покликане сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Розкриваючи основні риси адвокатської роботи як одного з видів прак­тичної юридичної діяльності, необхідно торкнутися питання про види та принципи адвокатської діяльності, порядок набуття та припинення права на адвокатську діяльність, особливості участі адвоката у кримінальному та ци­вільному процесі, питання етики адвоката, його соціального захисту, відпо­відальності тощо.

Характерною рисою сучасного стану цього виду діяльності можна назва­ти значне підвищення престижності серед інших юридичних професій, збільшення корпусу адвокатів. Це пояснюється різними факторами су­б´єктивного та об´єктивного походження. Серед останніх слід назвати підви­щення ролі права у суспільстві, нагальну потребу участі юристів у вирішенні конкретних ситуацій, що передбачає застосування спеціалізованих юридич­них знань у різних сферах життєдіяльності суспільства.

Досить висока роль адвокатської роботи в системі економічних відно­син, де виникають проблеми захисту власності, відшкодування збитків, по­вернення втраченого майна. Це можуть бути ситуації, пов´язані з розподі­лом спадщини або майна подружжя, приватизацією житла, невиконанням договірних обов´язків адміністрацією підприємства. Таких ситуацій справді виникає досить багато і визначити особисту лінію поведінки без компетентного помічника, який вміло розбирається у всіх тонкощах господарського або цивільного права, буває неможливо. Так, говорячи про зміст адвокатської роботи, А.Е. Жалінський вказує на те, що виникають нові види юридичних послуг в економічній сфері: розробка установчих документів, реєстрація юридичних осіб, правове супроводження ліцензування, договорів із нерухомі­стю тощо1. Як приклад він наводить діяльність колегії адвокатів "Московський юридичний центр". Ця колегія, крім інших послуг, провадить економіко-правовий аналіз використання правових засобів у діяльності підприємств та установ, здійснює правове супроводження аудиту, пропонує методику пере­вірки фінансового стану контрагентів, надає допомогу в поверненні боргів тощо.

Не менш важливою вбачається роль адвокатів і в системі політичних стосунків між окремими організаціями, громадянами та державою, коли виборюється право на існування, захищаються честь, гідність, повертається чесне ім´я людині тощо. І знову виникає потреба участі спеціаліста, який за­безпечить інтерес громадянина або організації в ході здійснення юридичних процедур, складання документів, свідчення фактів тощо. Такого спеціаліста, який у разі необхідності зможе сам виступити від імені свого підзахисного: зробити офіційну заяву, висунути вимогу, поставити запитання, надати не­обхідні докази, подавати документи.

Говорячи про престижність та авторитет адвокатів у суспільстві, слід звер­нутися до прикладу західних країн, де вживається такий термін "сімейний ад­вокат", що, на жаль, не можуть дозволити собі громадяни нашої держави. Сама наявність постійного помічника з правових питань сім´ї свідчить про значну поширеність представників цієї професії в розвинутих демократичних країнах. Розвиток демократії, права, правової культури, розширення правових знань по суті є невід´ємними процесами у справі формування правової держави.

Адвокатська діяльність як окремий вид юридичної практичної діяльності має спільні риси з іншими видами, а також певні особливості, які можна спо­стерігати у формах або принципах її здійснення. З цією метою необхідно звер­нутися до Закону України "Про адвокатуру", де в статті 5 вказано на основні види юридичної допомоги, які може здійснювати адвокат:

• давати консультації та роз´яснення з юридичних питань;

• надавати усні та письмові довідки щодо законодавства, тлумачити гро­мадянам зміст окремих юридичних слів та формул;

• складати за дорученням своїх клієнтів скарги та інші документи, що мають правове значення для справи;

• здійснювати також представництво в суді або інших органах держави шляхом особистої присутності;

• надавати юридичну допомогу підприємствам, організаціям, установам у питаннях правового забезпечення їхньої діяльності, допомагати в органі­зації підприємництва, підтриманні господарських зв´язків у межах країни та за її кордонами;

• виконують свої обов´язки із захисту та представництва інтересів у про­цесі дізнання та попереднього слідства. Зазначений вище перелік не є ви­черпним, і закон передбачає здійснення інших видів правової допомоги, які неможливо передбачити в повному обсязі у нормах статті. їх перелік цілком залежатиме від ситуації, що склалася, а також від інтересу та потреб клієнта. Вичерпний перелік значною мірою обмежував би потенціал юриста у питан­нях правової допомоги.

З погляду організаційної структури юристи можуть здійснювати адво­катську діяльність індивідуально шляхом створення адвокатського бюро та колективно шляхом об´єднання з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори відповідно до Закону України "Про адвокатуру".

Проте незалежно від організаційної форми, яку було обрано для здійснен­ня професійної діяльності, вся адвокатська робота базується на певній си­стемі принципів, що висвітлюють порядок організації об´єднань, способи їх діяльності, характеризують моральні критерії оцінки адвокатської роботи.

Серед таких принципів перш за все слід назвати:

• верховенство закону,

• добровільність,

• незалежність,

• самоврядування,

• демократизм,

• колегіальність,

• гуманізм,

• гласність,

• конфіденційність.

Окремо Закон "Про адвокатуру" закріплює норму, яка стосується гарантій адвокатської діяльності. Зокрема, законодавчо встановлено, що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його по­мічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об´єднань відо­мостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони також не можуть допитуватись як свідки. Документи, пов´язані з виконанням адво­катом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без згоди адвоката. Забороняється прослуховування телефонних розмов адво­катів у зв´язку з оперативно-розшуковими заходами без санкції органів про­куратури. Не допускається офіційне негативне реагування з боку право­охоронних органів (дізнання, слідства, суду) на правову позицію адвоката у справі.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу. Кри­мінальну справу проти адвоката можуть порушити тільки Генеральний про­курор України, його заступники, прокурори Автономної Республіки Крим, області, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, мате­ріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв´яз­ку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям.

Особливий інтерес у питанні загальної характеристики адвокатської діяльності становить роль адвоката у кримінальному та цивільному проце­сах, де найчастіше виникають гостроконфліктні ситуації, суперечності, змінюються долі людей тощо.

Згідно зі статтею 29 Конституції України, кожний затриманий має право знати мотиви затримання, отримати роз´яснення його прав відповідно до си­туації, захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захис­ника. Більш детально питання організації захисту за участю адвоката регла­ментуються Кримінально-процесуальним кодексом України. Взагалі в кри­мінальному процесі є й інші учасники крім затриманого. Це — підозрюва­ний, обвинувачений, підсудний, потерпілий, цивільний позивач та цивіль­ний відповідач. Усі учасники процесу мають право на захист своїх законних інтересів. Однак в юридичних питаннях судочинства, організації захисту вони, як правило, не мають досвіду, тому значна роль у відстоюванні їх прав та законних інтересів належить юристам-адвокатам.

Участь у справі захисника, насамперед адвоката, є однією з найважливі­ших гарантій права на захист. Згідно зі статтею 48 КПК України захисник зобов´язаний використовувати усі зазначені в законі засоби і способи для з´я­сування обставин, що виправдовують обвинуваченого (підозрюваного) або пом´якшують його відповідальність, і надавати обвинуваченому (підозрюва­ному) необхідну юридичну допомогу. Захисник допускається до участі у справі з моменту пред´явлення обвинувачення, а в разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування до неї запобіжного захо­ду у вигляді взяття під варту до пред´явлення обвинувачення — з моменту оголошення їй протоколу затримання або постанови про застосування цього запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин після затримання. Коли попе­реднє розслідування не провадилося, захисник допускається до участі у справі після віддання обвинуваченого до суду.

Захисників запрошують самі підозрювані, обвинувачені чи підсудні, а їх законні представники, родичі або інші особи — тільки за їх дорученням або на їх прохання. Один адвокат замінюється іншим лише на клопотання або зі згоди підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. У тих випадках, коли участь захисника, якого обрав обвинувачений (підозрюваний), є неможли­вою, орган дізнання, слідчий, суддя вправі запропонувати йому запросити іншого захисника або призначити останнього через колегію адвокатів.

Закон передбачає низку випадків обов´язкової участі захисника у справі: а) з моменту затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або засто­сування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до пред´явлен­ня обвинувачення, але не пізніше 24 годин з моменту затримання — у спра­вах про злочин неповнолітніх; німих, глухих, сліпих та інших осіб, які вна­слідок своїх фізичних або психічних вад не можуть самостійно здійснювати своє право на захист; осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочин­ство; б) у судовому засіданні при суперечностях між інтересами підсудних, коли хоча б один із них має захисника; коли в судовому розгляді справи бере участь прокурор, а також громадський обвинувач за відсутності громадсько­го захисника тощо.

Дуже важливою у захисті прав та законних інтересів обвинуваченого є участь захисника на заключному етапі попереднього слідства (ст. 218— 222 КПК). При ознайомленні з усіма його матеріалами захисник має право: робити виписки, мати побачення з обвинуваченим наодинці, роз´яснювати йому зміст обвинувачення, обговорювати питання про заявления клопотань, подавати докази, заявляти відводи, оскаржувати дії і рішення особи, що про­вадить дізнання, слідчого, прокурора (ст. 219 КПК). Ознайомившись з мате­ріалами справи, захисник, як і обвинувачений, має право порушити клопо­тання про доповнення попереднього слідства чи дізнання, про зміну квалі­фікації злочину, про закриття справи.

Не менш важливою частиною участі захисника-адвоката є його усні по­яснення в суді касаційної інстанції. Критично аналізуючи вирок, докази, на яких він ґрунтується, адвокат коротко, чітко і ясно викладає сутність касаційної скарги. Зосереджуючись на одному чи кількох найважливіших з погляду захисту моментах, адвокат прагне переконати суд у наявності підстав для скасування або зміни вироку в бік поліпшення становища підза­хисного.

Також відповідальним та характерним для адвокатської діяльності є участь як правозахисника та представника в цивільному процесі, що регла­ментується нормами цивільно-процесуального права України.

Законодавство України покладає на адвоката виконання в цивільному процесі подвійних функцій. Відповідно до статті 6 Закону України "Про ад­вокатуру" і глави 12 (ст. 110—117) ЦПК України адвокати в цивільному про­цесі виконують одночасно функції правозаступництва й представництва і є суб´єктами, котрі здійснюють представництво сторін і третіх осіб у суді (ст. 112) і мають статус осіб, які беруть участь у справі (ст. 98). Отже, участь адвоката в цивільному процесі України полягає у здійсненні ним представ­ництва і захисті суб´єктивних майнових і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (громадян і юридичних осіб) та в сприянні суду у всебічному, повному й об´єктивному з´ясуванні дійсних об­ставин справи, прав і обов´язків сторін. У процесуальному представництві адвоката поєднуються два види правовідносин — між адвокатом і особою, інтереси якої він представляє, між адвокатом і судом у цивільному процесі, які врегульовуються різними галузями права.

Правовідносини між адвокатом і довірителем (стороною, третьою особою таін.) мають матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Ма­теріально-правові правовідносини ґрунтуються на договорі доручення. Про­цесуально-правові зв´язки виникають з приводу оформлення і визначення обсягу повноважень представника в цивільному процесі.

Правові відносини між адвокатом і судом у цивільному судочинстві вре­гульовано нормами цивільного процесуального права (ст. 110—117 ЦПК) і є цивільними процесуально-правовими. Процесуальне представництво є найбільш поширеним у цивільному судочинстві України. При здійсненні професійної діяльності адвокату надано право представляти і захищати пра­ва та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням в усіх судових органах та всіх стадіях цивільного судочинства. Для ведення справи в суді адвокат повинен мати повноваження, підтверджене ордером юридичної кон­сультації (п. 4 ст. 113 ЦПК). Повноваження дають адвокату право на вчинен­ня від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, крім таких: передачі справи до товариського чи третейського суду, повної або часткової відмови від позовних вимог, погодження з позовом, зміни предмета позову, укладення мирової угоди, передачі повноважень іншій особі (передоручен­ня), оскарження рішення суду, подання виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або грошей. Повноваження адвоката на вчи­нення кожної із зазначених дій мають бути спеціально обумовлені у виданому йому дорученні (ст. 115 ЦПК). Адвокат, що займається адвокатською діяльністю індивідуально, набуває повноважень після подання судового до­ручення, виданого довірителем, а також свідоцтва атестаційної комісії про право на заняття адвокатською діяльністю.

Серед усіх питань привертають увагу питання соціального захисту адво­катів. Виходячи з того, що адвокатура є громадським об´єднанням, пробле­ма соціального забезпечення представників адвокатури набуває особливого звучання. Від того, як професійне об´єднання юристів зможе належним чи­ном захищати своїх колег від різноманітних соціальних негараздів, надава­ти їм необхідну допомогу (особливо у зв´язку з виконанням свого професій­ного обов´язку), залежатимуть якість та ефективність юридичних послуг для громадян, ефективність захисту інтересів окремо взятої особи.

Згідно із Законом "Про адвокатуру", адвокати користуються правом на відпустку та на всі види допомоги за державним соціальним страхуванням. Щодо розміру внесків на нього, то адвокат сплачує їх на рівні осіб, які займа­ються діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та ви­ключно на праці. Допомогу, пенсії адвокатам призначають і виплачують відповідно до законодавства про соціальне страхування і соціальне забезпе­чення. Слід зазначити, що адвокати — члени Спілки адвокатів України на відміну рід решти адвокатів, що не є членами Спілки, користуються низкою пільг. Так, у 1992 р. рішенням Правління Спілки затверджено Положення про Фонд соціального захисту адвокатів України. Цей Фонд є центром з аку­муляції коштів, спрямованих для соціального захисту членів Спілки, що є членами Фонду.

Основні завдання Фонду такі: збирання і накопичення внесків; виплата різних видів допомог, організація санаторно-курортного лікування і відпо­чинку членів Фонду та їх сімей; фінансування навчання членів Фонду; забез­печення розширеного відтворення засобів Фонду на основі принципів само­фінансування; міжнародне співробітництво з проблем, пов´язаних із соціаль­ним захистом адвокатів; організація страхування адвокатського ризику; на­дання стипендій дітям членів Фонду—студентам юридичних ВНЗ; кредиту­вання членів Фонду для професійної роботи, оренди приміщень, надання дов­гострокових позик на пільгових умовах тощо. Майно Фонду складається із засобів як у грошовій формі, так і в іншій матеріальній формі, що надходять від засновників, спонсорів, членських внесків, засобів від діяльності Фонду, інших надходжень. Членом Фонду може бути лише член Спілки адвокатів України, який звернувся із заявою про вступ до Фонду і бере участь своїми членськими внесками у формуванні його майна, виконує інші обов´язки, пе­редбачені Положенням про Фонд.

Щодо права на здійснення адвокатської діяльності необхідно розгляну­ти два моменти — умови набуття та умови припинення права на здійснення адвокатської діяльності.

Адвокатом, за Законом "Про адвокатуру", може бути громадянин Украї­ни, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, котрий склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Він не може працювати в суді, про­куратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, національної безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути й особа, яка має судимість.

Для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займати­ся адвокатською діяльністю, створюють (у Автономній Республіці Крим, об­ластях, містах Києві та Севастополі) кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури, положення про які затверджено Указом Президента України від 5 травня 1993 р. Ці комісії діють у складі двох палат — атестаційної та дис­циплінарної. Атестаційна палата має у складі 11 членів: до неї входять чоти­ри адвокати, чотири судді та по одному представнику від Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів і відповідних управлінь юстиції, а також відділення Спілки адвокатів України.

Атестаційна палата розглядає заяви з доданими до неї документами осіб, які виявили бажання займатися адвокатською діяльністю, приймає квалі­фікаційні іспити, ухвалює рішення про видачу або відмову у видачі свідо­цтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Особа, яка має бажання займатися адвокатською діяльністю, подає до атестаційної палати заяву, нотаріально засвідчену копію диплома про вищу юридичну освіту, документ, що підтверджує стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років. Подані документи роз­глядаються палатою протягом одного місяця з дня надходження.

Кваліфікаційні іспити включають відповіді на усні запитання з різних галузей права, вирішення практичних завдань, співбесіди тощо. Програми цих іспитів розробляє і затверджує Вища кваліфікаційна комісія адвокату­ри. Особа, яка не склала кваліфікаційні іспити, має право складати їх по­вторно через рік. Рішення щодо видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або про відмову у його видачі приймається відкритим голосуванням, більшістю голосів від загальної кількості членів палати.

Питання припинення права на заняття адвокатською діяльністю врегу­льовано статтею 17 Закону України "Про адвокатуру", в якій дається кінце­вий перелік випадків, що вважаються правоприпиняючими фактами. На цій підставі адвокатська діяльність може бути припинена рішенням кваліфі­каційно-дисциплінарної комісії адвокатури у випадках:

• засудження адвоката за вчинення злочину — після набрання вироком законної сили;

• обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним;

• втрати громадянства;

• грубого порушення вимог Закону "Про адвокатуру" та інших актів за­конодавства України, які регулюють діяльність адвокатури, Присяги адво­ката України.

Незважаючи на те, що діяльність адвоката порівнюють з роботою неза­лежного професіонала — представника громадського об´єднання, його дії контролюються різноманітними інстанціями крізь призму законності та ви­конання статутних вимог.

З одного боку, має місце конфіденційність у роботі з інформацією відносно клієнта, а з іншого — гласність і публічність у стосунках з посадовими особа­ми, установами та організаціями, що зумовлює наявність зовнішнього конт­ролю за межами спілки, колегії, контори, фірми, в якій працює адвокат. Та­ким чином, можна говорити про здійснення зовнішнього контролю за діяль­ністю адвоката з боку прокуратури, суду, органів слідства, дізнання, з боку самого клієнта, з якими укладено угоду про надання юридичної допомоги.

Негативними наслідками такого контролю у випадках здійснення адво­катом правопорушення може бути притягнення його до юридичної відпові­дальності. Йдеться перш за все про відповідальність за порушення, яке було скоєно у зв´язку з реалізацією адвокатом функціональних повноважень. Таке порушення, якщо воно не містить ознак злочину чи адміністративного про­ступку, можна прирівняти до дисциплінарного, за що накладається й відпо­відна міра стягнення.

Дисциплінарні порушення є найбільш поширеними в практичній діяль­ності адвокатів щодо інших видів правопорушень, а дисциплінарна відповідальність щодо кримінальної та адміністративної — найменш значущою для правопорушника. Адвоката до дисциплінарної відповідальності притягують у результаті здійснення дисциплінарного провадження, яке передбачає виконан­ня цілої низки дій та процедур згідно з вимогами правозастосовного процесу.

Дисциплінарне провадження проти адвокатів здійснюється дисциплінар­ною палатою, яка, як уже зазначалося, створюється при кваліфікаційно-дис­циплінарних комісіях у складі дев´яти членів: п´яти адвокатів, двох суддів, по одному представнику від управління юстиції, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських держав­них адміністрацій, відділення Спілки адвокатів України.

Дисциплінарна палата розглядає скарги громадян, а також окремі ухва­ли суддів, постанови, подання слідчих органів, заяви адвокатських об´єднань, підприємств, установ, організацій на дії адвокатів; вирішує питання про при­тягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності та розглядає порушені з цих питань справи.

До адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення: по­передження; зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на строк до одного року, анулювання свідоцтва про право на за­няття адвокатською діяльністю.

При накладенні стягнення враховують характер порушення та його на­слідки, серйозність проступку, особу адвоката, ступінь його вини. Питання про дисциплінарну відповідальність адвоката як члена адвокатського об´єднання регулюється також статутом адвокатури. Адвокат може бути підданий дисциплінарному стягненню не пізніше одного місяця з дня вияв­лення проступку, і на нього не може бути накладене стягнення пізніше від шести місяців з моменту скоєння проступку.

Право порушити дисциплінарне провадження належить голові дисцип­лінарної палати, який попередньо розглядає матеріали, що стосуються підстав притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, ознайом­лює його з їх змістом і вимагає письмового пояснення. До початку розгляду справи може бути проведена додаткова перевірка підстав притягнення, яку голова доручає одному з членів дисциплінарної палати.

Дисциплінарна справа має бути розглянута у місячний строк. Під час її розгляду участь адвоката, що притягується, є обов´язковою. Під час засідан­ня він вправі у будь-який момент заявляти клопотання і давати додаткові пояснення. За розсудом дисциплінарної палати можуть бути заслухані інші особи, запрошені з ініціативи як адвоката, так і палати, оголошені докумен­ти і досліджені інші матеріали, що є в справі, а також додатково подані.

Рішення виносять у відсутності адвоката, відносно якого порушено дис­циплінарну справу. Рішення про накладання дисциплінарного стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців до Вищої кваліфікаційної комісії або в судовому порядку. Якщо протягом року з дня накладання дис­циплінарного стягнення адвоката не буде піддано новому, він вважається таким, що не піддавався заходу впливу.

Через шість місяців з дня накладення стягнення Дисциплінарна палата може зняти його достроково у разі бездоганної поведінки адвоката і сумлін­ного ставлення до виконання обов´язків.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право