Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)

10.3. Слідча діяльність


Це окремий вид практичної юридичної діяльності, який заслуговує на особливу увагу з погляду його ролі та функціонального призначення у про­цесі здійснення правосуддя. Поряд з діяльністю судді, прокурора діяльність слідчого є невід´ємною частиною судочинства, завдяки якій у загальному плані відбувається процес втілення права, а з ним і втілення соціальної справедливості. Слідчу діяльність в аспекті кримінального процесу справді не можна розглядати відокремлено від діяльності суду або прокуратури, але ви­дається цілком можливим виділити її характерні риси та особливості, які б на початковому етапі юридичного навчання допомогли скласти первинні осо­бисті уявлення щодо цього напряму практичної діяльності юристів, визна­читися на майбутнє у своїй професійній орієнтації.

З приводу слідства як виду діяльності та окремих його аспектів є достат­ня кількість наукової юридичної літератури, в якій досліджуються питання особистості слідчого, здійснення ним окремих слідчих дій, підвищення ефек­тивності роботи тощо. Тому, характеризуючи цей вид діяльності, не можна не використовувати результати досліджень юридичної соціології, юридич­ної психології, криміналістики, кримінального процесу, які допоможуть, хоч і на загальному рівні (враховуючи завдання та предмет курсу), сформувати яскраву картину професіограми слідчого.

Основним завданням слідства є розкриття злочину. Зрозуміло, що в ході вирішення цього глобального завдання вирішують ще цілу низку завдань, передбачених кримінальним законом. Але вже на цій підставі можна зроби­ти висновок: слідчий це спеціаліст юрист, працівник спеціального відом­ства, який у встановленому законом порядку здійснює досудове розслідуван­ня кримінальних справ для їх подальшого розгляду в органах правосуддя судах. У цьому визначенні набули відображення ті риси слідства, які вказу­ють на його функціональне призначення у кримінальному процесі та на взає­модію з органами правосуддя.

Однак цих рис було б недостатньо, якщо не висвітлити питання про суб´єктів здійснення слідчої діяльності, принципи їх роботи, взаємозв´язок з іншими учасниками процесу та особливості психологічної діяльності слідчого.

Так, у сучасній юридичній літературі вказують на характерні риси слідчої діяльності, серед яких слід назвати такі.

1. Основне призначення слідчої діяльності є розслідування злочинів.

2. Слідча діяльність дуже чітко регламентована кримінально-процесуаль­ним законом, хоча, з іншого боку, у прийнятті рішень слідчий залишається процесуально незалежною постаттю.

Здійснення слідства передбачає наявність у відповідного суб´єкта владних повноважень, які гарантовані державою та здійснюються від імені держави.

3. Діяльність слідчого характеризується високим рівнем відповідаль­ності, а також надмірним рівнем емоційного напруження.

4. Слідчій діяльності властиві також елементи примусу, на що вказує B.C. Кузьмічов у своїй монографії. Це пояснюється не тільки власне харак­тером слідчої діяльності, а й тим, що в ході встановлення об´єктивної істини зацікавлені, в тому учасники процесу, чинять протидію, для подолання якої і необхідно застосовувати примус.

5. Слідча діяльність, виходячи зі специфіки об´єкта свого впливу, перед­бачає виявлення елементів творчості у ході пошуку об´єктивної істини.

На цій підставі можна погодитися з висновком, що слідча діяльність є специфічним видом соціальної практики, який полягає в пізнанні подій протиправного характеру за допомогою прийомів та засобів, що відповідають закону, включаючи їх примусову реалізацію у випадках вчинення протидії розслідуванню злочинів.

Характеризуючи принципи здійснення слідчої діяльності, підкреслимо, що це основоположні ідеї, які визначають основу та шляхи підвищення ефек­тивності та якості розслідування злочинів. При цьому не всі принципи набу­вають безпосереднього закріплення у статтях законів, керівних роз´яснен­нях, наказах, а іноді формуються у сфері юридичної практики і лише потім отримують офіційне визнання. Але головне — принципи слідчої діяльності не можна формулювати свавільно, на хвилі політичного інтересу, інтересу окремої особи. Це об´єктивний процес, який ґрунтується на цілях та завдан­нях, що постають перед органами слідства. До системи принципів, на які спи­рається робота слідчих органів, слід віднести: законність, етичність, нау­ковість, гласність, плановість, оперативність, динамізм, незалежність, гу­манізм, економічність тощо. В літературі виділяють й інші принципи, які мають більш конкретний характер, є принципами здійснення окремих слідчих дій, використання методик, засобів криміналістичної техніки, взає­модії з іншими підрозділами та установами.

Наприклад, досить поширеним став такий принцип здійснення правосуд­дя, як принцип презумпції невинності, який має безпосереднє відношення до слідчої діяльності, в ході якої попередньо визначають винних осіб та ступінь їхньої вини. Але остаточне рішення щодо винності особи, згідно з чинним законодавством, приймає лише суд (за винятком адміністративного та дисциплінарного провадження, де юрисдикцію можуть здійснювати й інші органи). Головне, що незважаючи ні на які особисті амбіції, ні на інтуїтивні почуття, слідчий у своїх висновках керується лише доказами, що з неупе­редженістю потім вивчаються в прокуратурі та суді.

Окрім того, в літературі традиційно згадують про принципи об´єктивності, всебічності вивчення фактичних обставин справи, винних у скоєнні злочи­ну, принцип забезпечення цивільного позову, якщо такий має місце у ході кримінального розслідування.

Зупинимося на характеристиці суб´єктів слідчої діяльності. Перш за все необхідно зазначити, що органи слідства як спеціалізовані підрозділи, котрі здійснюють досудову підготовку матеріалів, належать до системи органів Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, прокура­тури, податкової міліції1. їх повноваження мають певну диференціацію, що об´єктивно зумовлено функціональною націленістю того чи іншого держав­ного органу або відомства.

Крім того, в Україні створено Національне бюро розслідувань як спеціа­лізований центральний орган виконавчої влади, основним завданням якого є проведення досудового слідства та оперативно-розшукових заходів в особ­ливо складних кримінальних справах2. Такі спеціалізовані структури вже діють в інших країнах, досить ефективно виконуючи свою функцію, але в нашій державі Національному бюро розслідувань такого досвіду ще треба набувати.

Говорячи про слідчу діяльність як можливість здійснювати слідчі дії, необхідно обов´язково згадати про таку форму розслідування як дізнання, що характерне не тільки для органів слідства. Закон передбачає, що розслі­дування кримінальних справ можуть здійснювати також міліція, команди­ри військових частин, митні органи, начальники виправно-трудових уста­нов, органи пожежного нагляду, охорони кордонів, капітани морських су­ден, але кожний у межах своєї компетенції, передбаченої законом. Проте відмінність полягає в тому, що одні з названих вище суб´єктів виконують слідчі дії фрагментарно, в міру необхідності, а інші — працюють на про­фесійній основі.

У зв´язку з цим до кандидатів на посаду слідчого ставляться досить високі вимоги — вища юридична освіта, знання специфіки роботи системи правоохоронних органів, знання процесуального законодавства та навички його застосування, розвинений інтелект, уміння використовувати у мисленні закони логіки, високий рівень комунікативності, моральної культури тощо. На жаль, правоохоронні органи України переживають певні труднощі щодо цього, які передусім пов´язані безпосередньо з кадровою політикою держави. Не вистачає кваліфікованих та досвідчених працівників, посади слідчих зай­мають люди без юридичної освіти, призначені поза своїм бажанням примусо­во або не здатні до такого роду діяльності. Виправленню ситуації сприятиме проведення судово-правової реформи в Україні, дбайливе ставлення до кадро­вого потенціалу державних службовців правоохоронної сфери.

Мабуть, характеристика слідчої діяльності була б неповною, якщо не зу­пинитися на психологічному рівні її розуміння. Це свого роду психологія праці слідчого.

1. Соціальний аспект. Працівники слідства є відокремленою професій­ною групою, з діяльністю якої суспільство пов´язує подолання злочинних діянь, пошук винних осіб і притягнення їх до відповідальності, захист по­терпілих від правопорушення. Слідчі перебувають на передньому краї бороть­би зі злочинністю і в безпосередньому контакті з її представниками. Ефек­тивність розслідування передбачає ефективний захист та втілення справед­ливості у соціальні відносини, забезпечення стабільності суспільного розвит­ку, задоволення індивідуальних потреб та інтересів.

2.  Комунікативний аспект. Як вказує В.Л. Васильєв, у світі є значна група професій за типом "людина—людина". Це, наприклад, професії ліка­ря, педагога, судді, продавця тощо. Слідчий також належить до цієї кате­горії професій1, тому що спілкування з різними категоріями громадян є од­ним з основних шляхів отримання інформації. Звідси до слідчих ставляться професійні вимоги входження в контакт, управління психологічним станом інших людей, вміння скеровувати розмову в необхідне русло.

3. Організаційний аспект. Уміння планувати роботу, розподіляти час з метою його ефективного використання має сенс у будь-якій сфері діяльності. Однак планування робочого часу для діяльності слідчого, організація себе та інших на відпрацювання версії, концентрацію зусиль слідчої бригади або оперативно-слідчої групи є необхідними умовами реалізації повноважень слідчого. Характерною рисою слідчої роботи є також її індивідуальність. Слідчий як головний виконавець провадження у справі особисто виконує пе­реважну більшість різноманітних за характером дій. Організація особистої індивідуальної роботи більш проста справа, ніж, скажімо, організація колек­тивної праці. Виникає необхідність розподілу обов´язків, погодженості та координації дій, налагодження взаємної інформації, злагоди та контролю за виконанням.

Слід пам´ятати, що в провадженні у слідчого одночасно перебувають кілька кримінальних справ, а їх розслідування повинно відбуватися у стро­ки, чітко визначені законом, особливо якщо під вартою перебувають підо­зрювані. На цій підставі планування та розподіл робочого часу, призначення зустрічей, своєчасне виконання слідчих дій та оформлення документів ма­ють виняткове значення, що зумовлює якісне ведення кількох справ одно­часно. Організаційний аспект діяльності слідчого виявляється також у тому, що за характером роботи йому доводиться звертатися до різних установ, по­садових осіб, організацій. Органи слідства з метою отримання необхідної інформації можуть давати доручення іншим органам слідства або дізнання, призначати проведення експертиз. Крім того, виконання окремих слідчих дій також вимагає від слідчого організаційних здібностей. Це, наприклад, проведення затримання підозрюваного, організація обшуку, очної ставки, де від якості організації процесу залежить перспектива справи.

Слідчі дії: допит, експеримент, впізнання, огляд та ін. відрізняються за своїм змістом. Виконання кожної з них пов´язано із застосуванням великої кількості різноманітних заходів, напрацьованих слідчою практикою та кри­мінальною наукою. Одне й те ж завдання можна вирішити різними прийома­ми та засобами, одну й ту ж обставину встановити різними шляхами. Крім найвищих форм інтелектуальної діяльності професія вимагає від слідчого багато суто технічних та маніпулятивних вмінь та дій: зшити справу, згідно з правилами документознавства, надрукувати текст документа, скласти то­пографічний план місцевості, виготовити зліпок, зробити фотозйомку. Для професії слідчого важливою рисою має бути подолання опору його діяльності з боку окремих осіб або в деяких випадках навіть макрогруп. Слідчий у по­шуках істини у справі нерідко стикається з пасивним або активним опором з боку зацікавлених осіб — учасників процесу. Найбільш зацікавленою осо­бою в такому ході справи є сам правопорушник, його представники, які всіма силами чинять протидію провадження слідства. Успіх слідства містить за­грозу життєвим інтересам винної особи, що зумовлює її активність в організації протистояння слідству. Нерівність у становищі слідчого та названих вище осіб пов´язана також з тим, що останні знають, які обставини справи можна затаїти, щоб пом´якшити свою вину. Водночас слідчий постійно має в своєму розпорядженні неповну інформацію та уявлення про події та факти минулого, що підлягають доказуванню.

Своєрідною рисою розслідування є необхідність збереження слідчої тає­мниці. Процес слідства неминуче пов´язаний з проникненням в особисте життя людей, вивченням минулого устрою життя, сімейних відносин та суто інтимних обставин. Оголошення цих даних здатне вчинити велику шкоду, призвести до компрометації людей та особистої трагедії. Відомо багато ви­падків, коли злочинці збагачують свій досвід та знання, виношують нові за­соби вчинення і приховання злочинів. Але справа не тільки в умінні збері­гання таємниці. Необхідно також дотримувати спеціальних вимог конспі­рації, вміти зберігати службові секрети, запобігати їх просочуванню за межі того кола осіб, які займаються роботою в цій справі.

Контроль за роботою слідчих підрозділів здійснюється як з боку відом­ства, в якому зосереджено орган слідства, так і з боку інших правоохоронних структур, зокрема суду і прокуратури. Слід враховувати, що за роботою слідчого здійснюють контроль також інші учасники процесу — свідки, підо­зрюваний, обвинувачений, що втілюється в здійсненні ними права на озна­йомлення з матеріалами справи, заявленні відводу, принесенні скарги на дії слідчого, користуванні правом на захист. Особливою формою контролю за попереднім слідством може стати участь адвоката — професійного юриста, який захищає інтереси однієї зі сторін (потерпілого або підозрюваного). У таких випадках документальні або процесуальні помилки можуть звести нанівець всю роботу слідства.

Відомо, що діяльність слідчих підрозділів перебуває також під контро­лем громадської думки, населення, працівників преси, які уважно стежать за кінцевими результатами слідства, навіть іноді не враховуючи підсумкової ролі суду. Однак ті цифри, що свідчать про кількість розкритих злочинів, характеризують перш за все ефективність роботи органів слідства, а не суду та прокуратури. І сформована на цій підставі громадська думка про діяльність правоохоронних органів є досить впливовим засобом контролю, тому що тема правопорядку стає предметом обговорення і трудових колективів, і громад­ських організацій, і політичних партій.

Депутатський запит також є формою контролю за діяльністю слідчих органів. Такий запит подається, коли скоюються досить резонансні злочи­ни, і політична влада зацікавлена у швидкому і якісному їх розслідуванні або є підозра, що слідство не буде об´єктивним.

За скоєння правопорушень працівники слідства на підставі відомчих статутів та норм чинного законодавства несуть юридичну відпові­дальність у повному обсязі, не користуючись ніякими пільгами. Характер­ним є те, що в разі слідчої або судової помилки заподіюють збитки громадя­нинові. У цих випадках держава бере на себе обов´язок відшкодування шко­ди у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, по­переднього слідства, прокуратури і суду.

Необхідно звернути увагу на той факт, що слідча діяльність в Україні здійснюється поза межами підприємництва. Є й приватний охоронний бізнес, але ці структури не мають права на проведення офіційного розслідування. Однак можна сподіватися на те, що зі стабілізацією обстановки у сфері пра­вопорядку, проведенням судово-правової реформи в Україні питання приват­ної детективної служби постануть у порядку денному роботи Верховної Ради України.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право