Електронна бібліотекапідручники


Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)

9.5. Етична культура


Інтерес суспільства до особливостей професії правознавця залишається по­стійним, незалежно від місця, яке займає юрист за родом своєї діяльності, ос­кільки з правосуддям суспільство співвідносить свої моральні критерії та ідеа­ли. У зв´язку з цим крім професійних знань юрист має володіти високою куль­турою поведінки та ведення діалогу, мати глибокі навички аналітичного стилю мислення та інші важливі якості, про що вже йшлося у попередніх розділах.

Слід вирізняти в особі юриста соціальне, професійне та індивідуальне, але саме в єдності цих аспектів виявляється ідеальний образ, який шанується всім суспільством. При цьому особливу увагу привертає етична сторона діяль­ності юриста, що визначається як нормами права, так і нормами суспільної моралі. Сприйняття цих нормативів, використання у повсякденній роботі, у спілкуванні з оточенням називають виявом етичної культури юриста. В су­часному науковому уявленні, виходячи з ролі та соціального значення юри­дичної професії, видається можливим сформулювати основні положення пра­вил етикету, які становлять зміст етичної культури юриста:

• служіння суспільним інтересам шляхом зміцнення законності та пра­вопорядку;

• безумовне виконання вимог закону та процесуальної норми в юри­дичній практиці;

• досягнення об´єктивної істини та справедливого рішення в юридично­му спорі;

• співвідношення мети юридичної діяльності з моральними засобами її досягнення;

• пріоритет гуманістичної націленості в діяльності юриста, визнання людини найвищою соціальною цінністю;

• самокритичність, готовність до конструктивного діалогу з опонентом;

• самостійність мислення, розумний скептицизм та конструктивний критицизм у спілкуванні;

• коректність та шанобливе ставлення до співрозмовників.

Як зазначено вище, юридична професія містить рису конфліктності, що передбачає дотримання цілого комплексу етичних вимог для досягнення най­більшої ефективності в роботі та збереження іміджу служителя Феміди. Але конфліктність виявляється по-різному, з різним ступенем гостроти, що пе­редбачає використання різних форм та методів етичного спілкування.

Скажімо, в безконфліктній ситуації або в режимі слабкого конфлікту ве­дення дискусії з правових питань пріоритетним критерієм моральної оцінки спілкування є його логічність або алогічність, доказова аргументація або со­фістична спекуляція. Коли ж йдеться про юридичну полеміку в умовах заго­стреної конфліктності, наприклад, під час допиту в ході попереднього слідства, тоді суто логічних критеріїв моральної оцінки юридичного діалогу недостатньо.

Позитивне вирішення спірного питання у більшості випадків у діяльності юристів залежить від тактичної, коректної поведінки учасників процесу. Всім відомо, що безтактний опонент у спорі, як правило, буває агресивним, безце­ремонним, намагається нав´язати особисту думку, свою волю іншим учасни­кам діалогу, ігноруючи думку співрозмовників. Вияв безтактності в розмові може порушити нормальний хід вирішення проблеми, призвести до деструктивності.

Наприклад, дуже важливим в юридичній практиці є дотримання такту ведення судового спору, що значною мірою впливає на рішення суду. Неко­ректна поведінка однієї зі сторін може спрацювати не на користь порушника судового етикету. Законодавець передбачив навіть застосування низки санкцій за неповагу до суду або судової процедури. Або, наприклад, у про­цесі юридичного консультування, якщо юрисконсульт виявив елемент безтактності, то це може викликати у клієнта почуття недовіри та стриманості, що ускладнює ефективність обговорення проблеми.

Такт ведення спору — це міра поведінки, яка може виявлятися в умовах конфлікту та безконфліктної ситуації. Людина, яка добре поводиться у зви­чайних обставинах, буває не в змозі витримати інтелектуальне та емоційне навантаження у ході боротьби думок. Говорячи про тактичність та ко­ректність поведінки в спорі, необхідно перш за все згадати поважне ставлен­ня кожного учасника до особи опонента, арбітра, аудиторії слухачів. Марно спорити з опонентом, якого не поважаєш, також немає сенсу спорити з ауди­торією слухачів, думкою яких нехтуєш, безглуздо апелювати до суду, до якого не маєш довіри.

Вступаючи в спір, слід відкинути будь-які особисті почуття неприязні, щоб не перетворити обговорення головного питання у взаємний обмін грубо­щами. Тільки коректність, витримка та спокійний тон можуть підсилити позиції, які треба відстояти. Тільки довіра та взаємна ввічливість благодійно впливають на хід дискусії. Повага до учасників спору виявляється також в умінні слухати співрозмовника, аналізувати його доводи, що має надзвичай­ний прагматичний ефект у знаходженні контакту в процесі спілкування з опонентом. Особливого значення ці правила набувають у ході ведення допи­ту, ділової розмови, переговорів або звичайної юридичної консультації. Не­обхідно також зауважити, що вміння вислухати опонента, взяти до уваги його аргументацію є моральним обов´язком кожного учасника дискусії. Ступінь тактичності та коректності поведінки в процесі юридичного спілкування ви­являється у формі ставлення учасників обговорення до думки та аргумен­тації опонента. Головна умова чесного спору — повага до переконань та віру­вань опонента. Не можна в опоненті бачити ворога, навіть якщо зіткнення думок має конфліктний характер, бо його позиція може бути помилковою. І, врешті-решт, треба пам´ятати, що вияв поваги до думки інших закріплює право на повагу до власних переконань.

Під час ведення спору велике значення має самокритичне ставлення до себе, до власної позиції та аргументації. Почуття самокритичності дає змогу признавати свої помилки та знаходити можливості для припинення дискусії чи відкладення її доти, доки не буде знайдено більш ґрунтовних доводів. У юридичній, особливо у судовій практиці кримінального процесу, позиція самокритичності також сприяє ефективному провадженню справи. Напри­клад, якщо зі сторони державного обвинувачення не знайдено достатньої кількості доказів вини підсудного, то буде коректним відкрито заявити про це суду та зняти обвинувачення. У політичній дискусії або парламентських дебатах самокритичність опонуючих сторін є моральним гарантом плодотвор­ного вирішення проблем.

У такті юридичного спілкування значну роль відіграє культура мови. У разі виникнення спору важливим є як зміст слова, так і форма його виражен­ня. Вміло знайдений тон, правильне акцентування, виразна дикція — все це благодійно відображається на прагматиці процесу обговорення правових пи­тань, на психологічному стані учасників співбесіди (спору), сприяє налаго­дженню емоційного напруження1. Від умілого використання лексичних мож­ливостей мови, її виразності залежать ясність вираження думок, їх правиль­не сприйняття. Словесна неохайність чи обмеженість мовних засобів можуть зіпсувати не тільки авторитет виступаючого, а й престиж самої позиції, яку він представляє.

Діяльність суду, органів прокуратури, попереднього слідства, дізнання, адвокатури базується на законі. Це — правова діяльність, пов´язана з твор­чим застосуванням юридичних норм, але норми права завжди мають мораль­ну основу, тобто завжди можна простежити взаємозв´язок правових та етич­них норм. На цій підставі юристи у своїй діяльності повинні керуватися не тільки правовим законом, а й дотримуватися принципів моралі, які цілком узгоджуються з принципами права та принципами правового регулювання.

Проблема моральних цінностей, їх збереження та розвитку — одна з го­ловних проблем судової етики. Етична культура судового процесу виконує також виховні завданні з формування у громадян моральних якостей. Висо­ка культура судового процесу — це також підвищення вимог до якості робо­ти суддів, прокурорів, адвокатів. На цій підставі домінуючою вважається думка, що етична сторона роботи юристів найбільше виявляється у судовому засіданні, де необхідно висловити особисту думку, враховуючи наявність су­перечності думок та принцип змагальності процесу.

Таким чином, характеристику особистої культури юриста можна розкла­сти на окремі елементи, де обов´язковими частинами є моральність та етикет поведінки. Це випливає з об´єктивної взаємодії норм права та норм моралі, які формувалися паралельно, виходячи з уявлень суспільства про добро, зло, справедливість. І виконання одних приписів передбачає відповідно дотриман­ня інших, які з різних обставин не набули чіткого формалізованого виражен­ня. Тому у підготовці фахівців права слід враховувати обов´язкове знання ними не тільки норм, що видаються від імені держави, а й тих нормативів, що складалися історично протягом усього періоду розвитку суспільства.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право