Як зазначалося вище, юристи здійснюють не тільки юридичну наукову діяльність чи навчаються в системі юридичної освіти, а й насамперед здійсню­ють практичні дії, спрямовані на з´ясування змісту та обсягу нормативно-правових актів та інших правових документів, ведення юридичних справ, конкретизацію нормативно-правових документів, захист прав і свобод суб´єктів права тощо, урешті-решт, на безпосередню зміну правової сфери суспільства (правової реальності, правової дійсності, правової системи).

Ці діяння є складовими елементами правової практики, впливають на соціальну діяльність інших суб´єктів, упорядковують її, забезпечують нор­мальне й безпечне функціонування суспільства.

У нормативних джерелах, науковій та навчальній літературі діяння юристів щодо зміни та збереження правової матерії (дійсності) включають до різних наукових та нормативних понять, позначають різними термінами.

Одним із найбільш поширених підходів є їх віднесення до правової (юри­дичної) практики, під якою розуміють "діяльність з видання (тлумачення, реалізації і т. ін.) юридичних приписів, що береться в єдності з накопиченим соціально-правовим досвідом".

У нормативних джерелах під юридичною практикою розуміють:

•       юридичне обслуговування суб´єктів права, зокрема надання консуль­тацій та роз´яснень з юридичних питань, складання заяв, скарг та письмо­вих довідок правового характеру, здійснення представництва інтересів суб´єктів права у юридичних справах, здійснення правового обслуговування їх зовнішньоекономічної діяльності тощо;

•       практику судової, прокурорської, слідчої діяльності тощо.

Терміни "практика" та "практичний" грецького походження, означають відповідно дію, діяльність, діяльне життя, досвід та такий, що має відношен­ня до діяння, діяльності, використовується у діяльності.

У філософському тлумаченні практика протиставляється теорії, теоре­тичній діяльності, що відповідно дає можливість розрізнити та відокремити юридичну практичну діяльність від юридичної наукової діяльності. Крім того, юридичну практику необхідно відрізняти від правової практики як пра­вової діяльності та правового досвіду. Правова діяльність, за загальним пра­вилом, здійснюється всіма суб´єктами — як юристами, так і не юристами, як на професійній, так і на непрофесійній основі. Юридична практика — це сфера діяльності лише юристів-професіоналів.

До змісту юридичної практики (діяльності) відносять не тільки складання документів, консультування та участь у судовому засіданні, а й багато інших юридично значущих дій, зокрема попередження, припинення та розслідування правопорушень, притягнення до юридичної відповідальності, виконання по­карань, підготовка та прийняття нормативно-правових актів, здійснення правовиховної та науково-дослідницької діяльності, реєстрацію та статистич­ний облік правових явищ, результатів юридичної діяльності тощо.

Виходячи з викладеного вище, юридична практика — це діяльність юристів — професійних знавців права щодо безпосереднього захисту прав, свобод та законних інтересів суб´єктів права (особи, держави, суспільства), надання їм допомоги у складанні правових документів, консультуванні щодо вибору найбільш оптимальних варіантів поведінки відповідно до норм пра­ва, посвідчення юридичних фактів тощо, в процесі яких забезпечується здійснення норм права.