Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)

6.4.3. Соціологічне праворозуміння


Соціологічне праворозуміння на відміну від нормативного визнає осно­вою права не сукупність (систему) абстрактних і формальних соціальних норм, а безпосередньо суспільне життя, певним чином упорядковану взаємо­дію соціальних суб´єктів, "живе" право як конкретне, динамічне, фактично існуюче явище, що лежить в основі створення законів та прийняття інших юридичних рішень.

Такий підхід до визначення сутності, змісту, форм існування, призначен­ня права притаманний ліберальним та гуманістичним традиціям у праворозумінні.

Право як "нормальна" соціальна поведінка і право як правила цієї пове­дінки, узагальнені та сформульовані в законі, співвідносяться як форма і зміст.

Сутністю права є свобода людини, але свобода не будь-яка, а певним чи­ном визначена та забезпечена.

Свобода — це притаманні людині властивість і форма життя, що відбивають її прагнення до самовираження, самореалізації, але це не означає, що свобода є можливістю здійснення будь-яких діянь. Та свобода, яка полягає в можливості робити все, що забажається, є ілюзією свободи, її сурогатом, свавіллям. Справж­ня свобода тісно пов´язана з необхідністю — об´єктивними законами розвитку суспільства, реалізується на основі їх пізнання і відповідно до них.

Свобода суб´єкта включає свободу вибору певного варіанта діяння, свобо­ду волі як властивість суб´єкта приймати відповідне рішення, свободу діян­ня як безперешкодне його здійснення. Наявний характер соціальних зако­номірностей передбачає обмеження лише абсолютної свободи суб´єкта, але зумовлює наявність свободи вибору і здійснення певного розмаїття діянь, що в тому чи іншому випадку відбивають необхідність.

Право і є "царством реалізованої свободи", тієї її сферою, в межах якої соціальний суб´єкт, спроможний приймати адекватні соціальним законо­мірностям рішення, є вільним у виборі варіанта діяння і безперешкодному його здійсненні.

Наявна сфера свободи соціального суб´єкта як сутність права виявляє себе в різних правових явищах — нормах права, суб´єктивних правах і обов´яз­ках, правових принципах, правовідносинах тощо, кожне з яких у властивій йому формі відбиває сферу свободи того чи іншого суб´єкта (суспільства, дер­жави, громадської організації, людини).

Сфера свободи є єдністю протилежностей — свободи як варіантів діянь, що їй відповідають, і несвободи як обмеження кількості цих варіантів. Але й несвобода за сутністю є свободою в тому розумінні, що розглядалося вище. Несвободу як об´єктивно зумовлене обмеження свободи вибору слід відрізняти від абсолютної свободи, бо саме остання є протилежністю дійсної свободи — свавіллям чи несвободою. Тому якщо свобода є проявом необхідності, то не­свобода, свавілля — випадковості, хаосу.

Різні соціальні суб´єкти володіють неоднаковою спроможністю пізнава­ти об´єктивні умови свого життя, діяти на їх основі, тому в суспільстві ство­рюються різноманітні механізми, які притаманними їм засобами сприяють реалізації свободи суб´єктів чи протидіють проявам свавілля (звичаї, мораль, релігія, юридичне право, політичні норми тощо).

 

Не тільки право, а й деякі інші соціальні явища відбивають сферу свобо­ди соціального суб´єкта, наприклад, мораль, наука, звичаї, політика тощо. Проте кожному з них властиві як "своя" сфера вільного суспільного життя, так і засоби її визначення та забезпечення.

Сфера свободи як суттєва риса права набуває втілення:

• у правосвідомості у формі правових ідей, принципів, теорій, концеп­цій, почуттів, поглядів, переконань суб´єктів права;

• правоздатності її суб´єктів, тобто їх властивості мати вільну волю, здійснювати вільний вибір;

• правовій поведінці у вигляді дій чи бездіяльності, що є результатом свободи вибору і свободи волі суб´єктів, що взаємодіють;

• правових нормах-моделях правової поведінки та їх системі як масш­табі свободи суспільства і його членів;

• законах та інших нормативних актах й індивідуальних рішеннях, що є зовнішньою формою визначення та вираження права як міри свободи;

• суб´єктивному праві та обов´язку — форми свободи відповідно як мож­ливості та необхідності певних дій тощо.

Право як міра свободи, її масштаб відбиває характеристики, властивості визначати межі свободи, відокремлювати її від несвободи (сваволі), оцінюва­ти соціальну поведінку з погляду її відповідності об´єктивним закономірно­стям функціонування і розвитку суспільства. На відміну від інших соціаль­них визначень свободи право — це її міра, яка є:

• формально визначеною, тобто чітко зафіксованою у формі моделей по­ведінки в нормах і нормативних приписах, які зовнішньо відображені в особ­ливих письмових документах (нормативних актах, договорах, судових пре­цедентах);

• рівною — свобода різних суб´єктів визначається єдиним способом, на єдиних засадах;

• справедливою — відбиває об´єктивно зумовлене співвідношення сво­боди вибору варіантів поведінки та їх обмежень відповідно до досягнутого суспільством рівня цивілізованості, соціального прогресу;

• інституціональною — у розмаїтті своїх проявів, форм становить пев­ний соціальний інститут як феномен, самостійне явище;

• легітимною — загальновизнаною, сприйнятою суспільством;

• універсальною — спроможною врегульовувати різні за природою соці­альні відносини.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право