Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Гроші та кредит

Доходи власників облігацій


В недалекому минулому марксистська економічна думка облігації відносила: по-перше, до одного з найважливіших важелів перерозподілу додаткової вартості між різними групами власників капіталу; по-друге, до однієї з головних форм руху фіктивного капіталу, що нібито, з одного боку, був формою руху позичкового капіталу, а з іншого - породжував додаткову форму відчуження новоствореної вартості, виробленої трудящими масами. За таких умов облігаційний дохід діє як невидимий додатковий податок на користь експлуататорів; по-третє, збільшення в обігу облігацій і функціонування облігаційного кредиту нібито лише поширювало спекуляції з метою збільшення доходів рантьє. Основу даної концепції складала відома вказівка В.Леніна про нетрудові доходи рантьє як паразитизм у квадраті, що визначає загнивання та вмирання капіталізму.

Але в нинішніх умовах формування засад соціально орієнтованої ринкової економіки і радикальних соціально-економічних перетворень подібні погляди на економічні відносини облігаційного кредиту слід відкинути як пропагандистсько-ідеологічні догми минулого. Насамперед облігації слід тлумачити як специфічний фінансово-кредитний документ, що діє як фактичне посвідчення власника облігації про надання позики функціонуючим товаровиробникам для створення відповідних ефективно використовуваних робочих місць і потужностей підприємств. Створений на основі облігаційної позики додатковий продукт і стає об´єктивною основою економічних відносин розподілу та справедливого права власника облігації на отримання встановленої частини прибутку у вигляді процентів.

Звідси стає очевидним, що процент не може бути інструментом експлуатації, а складає частину додаткового чистого продукту, створеного у виробництві внаслідок піднесення його ефективності, вдосконалення техніки і технології переважно коштом додаткових капіталовкладень, джерелом яких стала облігаційна позика. Він виражається у певній сумі грошей, яка сплачується власникові облігації за тимчасове користування позиченими у нього коштами. Отже, облігаційний процент - це звичайна ціна за використання чужої вартості як товару, що виступає платою за кредит. Його величина залежить від ефективності виробництва і складається під впливом взаємодії попиту і пропозиції на ринку позичкових капіталів. Процент регулюється чинним законодавством так, щоб величина доходу за облігаціями покривала затрати кредиторів, формувала середні доходи такого розміру, що приносять позичальникам прибуток. Границі розміру відсотка коливаються між дивідендами - максимально, позичковим процентом -мінімально.

Слід критично проаналізувати й іншу догму минулого, яка проголошувала право на випуск облігаційних позик лише державою.

Розміщуючи облігації державних позик серед фізичних осіб, підприємств і організацій, нібито лише держава здатна була мобілізувати додаткові кошти для стимулювання розвитку економіки в інтересах усього народу.

Але така концепція в сучасних умовах неприйнятна. Адже випуск облігацій підприємствами або будь-яким іншим суб´єктом господарського життя не може заперечувати чи принижувати інтереси суспільства, тому що воно облігаційним кредитом фактично підносить ефективність і масштаби розширеного відтворення. Спираючись на раціональний характер кредитних відносин, Закон України надає право вільного випуску облігацій підприємствам усіх форм власності. Це особливо вигідно тим із них, які вже склалися як потужні виробники. Для них мобілізація додаткових коштів за допомогою емісії та розміщення своїх акцій стала б значно дорожчим джерелом.

Зокрема, за акціями потрібно сплачувати дивіденди їх власникам безстроково. Водночас випуск облігацій здійснюється на основі двох умов: по-перше, на заздалегідь зазначений термін часу, що встановлюється емітентом, виходячи з особливостей обороту свого капіталу і строків окупності фондів; по-друге, за твердо встановлену плату у вигляді фіксованого відсотка.

Після збігу терміну облігаційної позики підприємство - емітент зобов´язане викупити облігації у їхніх держателів коштом нагромаджених грошових ресурсів.

Якщо ж під впливом непередбачених чинників фінансове становище не дозволяє своєчасно виконати умови емісії, то емітент зобов´язаний за згодою власників замінити старі облігації на нові і за вищою ставкою відсотка. Такі дії емітента називають конверсією облігації. Вони підтверджують, що випуск і продаж облігацій відображають відносини позики з відстроченням платежу і безпосередньо пов´язані з кінцевими результатами діяльності підприємств. Від них залежать також доходи за облігаціями.

Провідними формами доходів власників облігацій стають такі надходження:

•      Доходи у випадку продажу облігацій за більш високою ринковою ціною у вигляді курсової різниці;

•      Доходи, що утворюються купівлею облігації з дисконтом (за ціною, що є нижчою від номіналу) та викупом її емітентом за номіналом після збігу терміну обертання;

•      Доходи за умов конвертації облігації у акцію або за умов зменшення терміну обертання;

•      Доходи у вигляді регулярних процентних (купонних) платежів.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Інвестознавство
Муніципальні інвестиції та кредити
Бюджетна система України
Гроші та кредит