Електронна бібліотекапідручники


Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)

3.11.4. Перспективи розвитку юриспруденції


Основні шляхи розвитку юриспруденції. Загальні об´єкт, методологія юридичних та інших наук, потреби комплексного дослідження соціальних процесів припускають подальшу інтеграцію і диференціацію наукового знан­ня, причому передусім саме по лінії дослідження "стикових", суміжних на­укових проблем. У цьому аспекті можна виділити кілька шляхів удоскона­лення юридичної наукової діяльності:

1) інтеграцію, взаємопроникнення, взаємоузгодженість, взаємну пере­вірку істинності отриманих результатів на міждисциплінарному рівні, що спрямовано на створення цілісної наукової картини правової сфери світу;

2) прагматичну орієнтованість наукових досліджень на комплексне ви­вчення актуальних соціально-правових проблем. Принциповою для бага­тьох юридичних наук, особливо нормативних (галузевих), є переорієнтуван­ня з вивчення і тлумачення нормативно-правових актів на проведення емпі­ричних досліджень, зокрема конкретно-соціологічних, соціально-психоло­гічних і психологічних, на основі використання методів математичної ста­тистики, математичного моделювання і т. ін.;

3) прогностичний характер наукових юридичних досліджень, що не тільки пояснюють і описують сучасний стан державно-правових явищ, а й виявля­ють імовірні варіанти їх подальшого розвитку, здійснюють їх оцінку, вияв­ляють причини й умови, що сприяють або перешкоджають їх настанню. При­чому такий прогноз не повинен мати тільки короткочасний, "тактичний" ха­рактер, а бути розрахованим на довгострокову перспективу, відбивати "стра­тегію" й альтернативність правового розвитку;

4) пріоритетний розвиток фундаментальних юридичних дисциплін. Праг­матичність наукових досліджень не повинна "затьмарювати" розвиток фун­даментальних юридичних досліджень, без результатів яких ніколи не осяг­нути стратегії правового розвитку;

5) розуміння варіативності й альтернативності перспектив правового роз­витку, що зумовлює необхідність докорінної перебудови методологічної бази юриспруденції, наявних парадигм, методологічних підходів, методів, дослідницьких програм і методик, насамперед за рахунок їх комплексного застосу­вання з використанням можливостей комп´ютерних технологій, математич­ного і соціального моделювання;

6) розширення емпіричної бази юридичних досліджень, що не може бути обмежена вітчизняним досвідом соціального та правового розвитку, а має охоплювати досвід інших країн, різних цивілізацій. У цьому аспекті важко переоцінити роль і значення порівняльних правових досліджень, які дають можливість не тільки виявити різноманітні способи вирішення соціальних проблем, а й оцінити їх ефективність, розробити механізми і процедури ре­цепції цього досвіду для забезпечення внутрішнього розвитку. Порівняль­ний аналіз спрямований також на виявлення глобальних проблем, законо­мірностей, тенденцій розвитку, на забезпечення ефективного прояву їх по­зитивних сторін у внутрішньому розвитку і, навпаки, створення ефективних механізмів попередження негативних впливів;

7) розвиток критичності наукових досліджень, покликаних виявляти не тільки позитивне в соціальному і правовому розвитку, а і його негативні сто­рони, що потребує виявлення вченими певної громадянської сміливості, а також забезпечення їх соціальної захищеності, підвищення соціальної відпо­відальності за істинність і обґрунтованість результатів досліджень, забезпе­чення об´єктивності їх оцінки. Вирішення цих завдань потребує зміни форм організації юридичної науки і підготовки юридичних наукових кадрів, сти­мулювання праці вчених, її технічного і фінансового забезпечення.

Проблеми удосконалення методології та структури юриспруденції. Вод­ночас інтеграція наукового знання має межі, що зумовлено об´єктивними чинниками. Інтеграція юриспруденції з іншими науками йде шляхом адап­тації їх методології щодо особливостей її предмета.

Предметна цілісність юридичної науки, єдність її предмета і методу, внут­рішня послідовність і несуперечність юридичної теорії припускають, що в юридичній науці методи інших наук можуть і повинні використовуватися лише як способи і прийоми саме юридичного пізнання, тобто як пізнавальні засоби і компоненти самого юридичного методу.

Юридизація методології припускає адаптацію неюридичних методів і дисциплін, перетворення їх відповідно до особливостей правової реальності й побудови юридичних наукових знань, що забезпечує методологічну і пред­метну однорідність юриспруденції.

Ефективність використання в юриспруденції таких філософських і загальнонаукових методів, як логічний, системний, структурний, функціональний, синергетичний, моделювання, експериментування та багатьох інших, зале­жить від ступеня їх юридичного "заломлення" і конкретизації як прийомів і засобів саме юридичного пізнання — діалектики як юридичної діалектики, тобто специфічної діалектики специфічного юридичного предмета, систем­ного методу щодо особливостей правових систем, методи моделювання й екс­перименту мають бути методами юридичного моделювання або юридичного експерименту і т. ін.

Іншим напрямом розвитку юриспруденції є становлення нових юридич­них дисциплін міждисциплінарного характеру: філософії права, соціології права, психології права, юридичної політології, правової кібернетики, пра­вової риторики, правової лінгвістики, правової семіотики, юридичної антро­пології, юридичної логіки, правової статистики, правової інформатики і низ­ки інших або, навпаки, відокремлення від юриспруденції як самостійних наук політології, державознавства.

Раніше подібні дослідження проводилися в межах існуючих юридичних та інших дисциплін, проте розвиток і ускладнення наукового знання, збільшення його обсягів, розвиток понятійного апарату, а головне потреби соціального розвитку зумовили актуальність їх існування як самостійних юридичних дисциплін. При цьому не виключається, а навпаки, передбача­ється формування таких же за найменуванням дисциплін, але що входять до структури суміжних наук. Наприклад, філософія права як філософська на­ука, юридична психологія як психологічна наука тощо.

Незважаючи на те, що рівень розвинутості цих нових юридичних дис­циплін неоднаковий, методологічне і теоретичне значення їх таке, що вони повинні мати статус не нормативних (галузевих) або прикладних, а юридич­них наук загальнонаукового в межах юриспруденції характеру, статусу і профілю, що підвищує розвиненість, динамічність юриспруденції в цілому, відбиває її спроможність до саморозвитку.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право