Електронна бібліотекапідручники


Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)

3.6. Методологія юриспруденції


Методологія — це система методів пізнання і практики, тобто система принципів, правил, прийомів, способів і засобів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему. Виходячи з цього визначення:

¨ методологія наукової діяльності — це система методів (принципи, правила, прийоми, способи і засоби), зокрема, пізнання (відбиття) об´єктів зовнішнього світу та* організації (формування) систем наукових знань;

¨ методологія практичної діяльності - це система методів (принципи, правила, прийоми, способи і засоби) впливу на об´єкти, організації практичної діяльності як одного з об´єктів;

¨ вчення про систему методів наукової і практичної діяльності - це сукупність наукових знань щодо змісту, структури наукових і практичних методів, умов та правил їх застосування.

1. Зміст методології юриспруденції.

Методологію юридичної науки можна визначити як систему принципів і способів організації, побудови і здійснення теоретико-пізнавальної юридичної діяльності в області досліджений державно-правової дійсності, а також вчення про цю систему. Методологія сучасної юридичної науки являє собою складне і багатопланове утворення, яким охоплюються:

¨ проблеми структури наукового знання взагалі і наукових правових теорій особливо;

¨ закони виникнення, функціонування і зміни наукових правових теорій;

¨ понятійний каркас юридичної науки та її окремих дисциплін;

¨ структура й операційний склад методів юридичної науки;

¨ аналіз її мови, формальних і формалізованих методів дослідження (методики і процедури дослідницької діяльності), типології систем наукового правового знання і т.д.

Змістові характеристики методології правознавства виявляються в тому, що:

¨ методологія правознавства поки що не є самостійною юридичною наукою. Вона виникла і розвивалася всім комплексом наукового юридичного знання, а її функціональне призначення складається в обслуговуванні будь-якого наукового юридичного дослідження, тобто це загальнонауковий феномен, внутрішньо властивий правознавству в цілому і кожній його окремій науковій дисципліні зокрема. Причому такий загальний характер методології правознавства припускає її пристосування, адаптацію до специфіки кожного досліджуваного юриспруденцією об´єкта;

¨ методологія правознавства має ряд компонентів: світоглядну позицію (тип наукового мислення), загальні теоретичні принципи (парадигми), систему методів та засобів пізнання, вчення про неї. Ці компоненти органічно між собою пов´язані, взаємопроникають і збагачують один одного;

¨ ядром методології правознавства є єдність і взаємоперетворення діалектики, гносеології і логіки, кожна з яких несе на собі цілком визначене методологічне навантаження, тобто одна система законів і категорій у діалектиці виступає як світогляд і принципи пізнання об´єктивного світу, у гносеології як засіб вирішення конкретних пізнавальних задач, а у логіці -як форми наукового мислення;

¨ структурно методологія правознавства має декілька рівнів: світоглядний, що визначає головні напрямки і загальні принципи пізнання в цілому; загальнонауковий (міждисциплінарний), який використовується при пізнанні особливої групи однотипних об´єктів; конкретно-науковий, який застосовується у процесі пізнання специфіки окремого об´єкта групою наук; спеціально-науковий — властивий вивченню визначених властивостей об´єкта в межах конкретної науки; рівень процедур і методик - властивому конкретному науковому дослідженню з дослідження тієї або іншої властивості об´єкта.

Між приведеними рівнями методології правознавства існує органічний зв´язок, залежність, підпорядкованість і взаємопроникнення.

2. Структура методологи юриспруденції.

Важливе місце в структурі методології юридичної науки займають її теорії і понятійно-категоріальний апарат. Правова теорія, якщо вона використовується для дослідження державно-правових явищ, перетворюється на науковий метод, особливості застосування якого визначаються особливостями теорії, її призначенням, функціями, понятійним апаратом і т.д. Теорія, виступаючи в ролі методу наукового пізнання, дозволяє пояснювати державно-правові явища, виявляти і досліджувати їхні нові властивості, прогнозувати розвиток явищ, є доказом і критерієм їхньої істинності. Таким чином, поняття та категорії юриспруденції, що зафіксовані у відповідних термінах і визначеннях, є одним із головних "інструментів" наукового правового дослідження тому, що являють собою узагальнені результати пізнання суттєвих властивостей, зв´язків і відношень державно-правових явищ.

Необхідність, розвитку методології сучасної юриспруденції обумовлена як ускладненням і динамізмом об´єкта пізнання — державно-правовою дійсністю, так і самого процесу пізнання і його засобів. Поява нових і удосконалення наявних наукових правових методів обумовлені необхідністю точного й адекватного відбиття всього розмаїття правової реальності. Вимога всебічності і точності результатів конкретного юридичного дослідження викликає необхідність комплексного використання ряду методів у їх єдності та взаємному доповненні, методологічній обумовленості, визначення правильного співвідношення між методами "традиційними" для юриспруденції і новими соціологічними, філософськими, політологічними і психологічними підходами до права і держави, емпіричними і теоретичними прийомами їх пізнання.

У пізнавальній і практичній діяльності використовуються різноманітні методи, які можна класифікувати за формами діяльності - на пізнавальні (повсякденні і наукові) та практичні, а за формами мислення — на раціональні й ірраціональні (інтуїтивні). Традиційно в структурі методології юриспруденції виділяються такі взаємозалежні між собою головні складові:

¨ обумовлений предметом юридичної науки і пристосований до нього арсенал пізнавальних засобів — сукупність теоретичних принципів, підходів, наукових методів пізнання державно-правових явищ;

¨ відповідним чином сформульовані теоретичні положення юридичної науки (апарат категорій і понять, положення про особливості, структуру і типологію юридичного знання і т.п.);

¨ процедури, методики і техніка пізнавальної діяльності.

Серед арсеналу методів, яким користується юридична наука, практично немає жодного, що не застосовувався б в інших галузях знання (навіть формально-логічний метод тлумачення права, що багатьма вченими вважається "чисто" правознавчим, заснований на законах і методах формальної логіки). Водночас, проникнення в юридичну науку способів, прийомів і процедур дослідження, які притаманні іншим наукам, не є чисто формальним, механічним процесом, а супроводжується відповідною їхньою перебудовою, трансформацією, пристосуванням до специфіки об´єктів державно:правової дійсності.

Проте, можливі й інші класифікації складової методології юриспруденції, коли за різними критеріями та підставами виділяються:

¨ її вертикальна (ієрархічна) і горизонтальна (однорівнева) структура;

¨ методи організації (формування) наукового знання і здійснення наукових досліджень;

¨ методи відбиття об´єктів і зміни (перетворення) їхніх наукових образів;

¨ загальні, загальнонаукові, конкретно-наукові, спеціальні методи;

¨ теоретичні й емпіричні частини методології, причому й в одному і в другому випадках можна виділити методи відбиття та перетворення.

Всі ці класифікації методології правознавства не є ізольованими, а взаємопроникають і взаємодіють, збагачують один одного. Тому побудова різноманітних класифікацій або виділення різноманітних структур методології правознавства не є самоціллю, а обумовлена необхідністю встановлення взаємозв´язків між компонентами методології, встановлення їхньої підпорядкованості •(ієрархічна структура) або зв´язків координації (горизонтальна структура) для правильного вибору, упорядкування "арсеналу", "інструментарію" методологічних принципів, прийомів, правил, засобів юридичних досліджень відповідно до природи об´єкта й особливостей певної системи наукового правового знання. Первинними і головними в цьому плані є вертикальна і горизонтальна структура методології юриспруденції.

Вертикальну (ієрархічну) структуру методології складають її рівні, утворені в напрямку від вищого до нижчого шляхом виділення компонентів за ступенем їхньої ієрархічної залежності (підпорядкованості). У цьому випадку виділяються:

¨ домінуючий світогляд - цілісна сукупність домінуючих уявлень про світ, ролі в ньому людини, а також похідних від них переконань, ідеалів, принципів, ціннісних орієнтацій пізнавальної і практичної діяльності людей, їхньої життєдіяльності в цілому;

¨ тип наукового мислення — сукупність взаємозалежних і взаємообумовлених наукових ідей, принципів, форм відбиття і пізнання дійсності, її істотних зв´язків і відношень, напрямків розвитку;

¨ парадигми - сукупності загальновизнаних на даному етапі розвитку науки взаємозалежних наукових досягнень, наукових теорій і відповідних їм правил, стандартів, методів наукових досліджень;

¨ методологічні підходи - об´єднані загальними принципами взаємозалежні методи досліджень;

¨ методи - у широкому розумінні - це способи досягнення мети, певним чином упорядкована наукова діяльність або сукупність принципів, правил, прийомів, способів і засобів наукових досліджень;

¨ процедури - системи конкретизованих, формалізованих принципів наукового дослідження, сукупність дослідницьких методик, техніки і методів збору й опрацювання даних

Методи структуруються за ієрархією не тільки на рівні загальної методології, але і на рівні окремої науки або окремої наукової дисципліни, тобто виділяються система і структура методів юриспруденції і структура методів певної юридичної наукової дисципліни. Так, наприклад, система методів криміналістики складається з чотирьох рівнів:

¨ загально-пізнавальні методи, теорія яких розробляється філософськими науками (діалектичною та формальною логікою, наукознавством), частково психологією і математичними науками;

¨ галузеві методи, теорія яких розробляється галузевими науками (фізикою, хімією, соціологією, психологією і т.п.), що розділяються на природно - наукові методи і методи гуманітарних наук;

¨ регіональні методи, тобто конкретизовані галузеві методи, у назві яких відбиті окремі явища, процеси (наприклад, спектральний аналіз, анкетування, кореляційний аналіз і т.п.), теорії яких розробляються відповідними науками;

¨ конкретний метод, що являє собою галузевий або регіональний метод, конкретизований задачею й об´єктом дослідження (наприклад, люмінесцентний аналіз витравлених штрихів із метою їх виявлення).

Загальнопізнавальні методи поділяються на методи емпіричного рівня (спостереження, експеримент і методи фіксації даних спостереження й експерименту - опис і вимір) і методи теоретичного рівня (формалізацію та ідеалізацію, аксіоматизацію, моделювання, математичні методи та ін.). Регіональні методи являють собою нижчий щабель у класифікації галузевих методів, а конкретний метод може входити до будь-якої ланки системи.3

Підводячи підсумок, слід зазначити, що в ході наукових досліджень того чи іншого предмету комплексно використовуються різні методи, що передбачає визначення їх послідовності та сполучення. Іноді один метод складає передумови для використання іншого методу, таким чином, складається ціла система послідовних цілеспрямованих дій, які об´єднуються поняттям "дослідницька діяльність".

3. Процедура конкретного наукового правового дослідження.

Окреме наукове юридичне дослідження є головною формою одержання знань про державно-правові явища, найбільше формалізованої і конкретизованої, яка за допомогою дослідницьких наукових процедур вивчає конкретні властивості, зв´язки, взаємодії явищ.

Структура наукового дослідження містить у собі приблизно такі етапи і дії:

¨ постановку й уточнення завдання;

¨ висування гіпотез або вихідних положень;

¨ теоретичну розробку гіпотез, їх формальну перевірку, критику й оцінку, створення програм і інструкцій для емпіричного дослідження;

¨ проведення емпіричних досліджень і спостережень, збір і опрацювання емпіричних даних:

¨ порівняння запропонованих гіпотез із даними експерименту й спостережень, остаточну Оцінку (у рамках даного дослідження), прийняття або відкидання запропонованих гіпотез;

¨ формулювання невирішених питань і виявлення труднощів, що ведуть до постановки нових завдань4.

Оскільки для пізнання правового процесу, явища і т.д. необхідно одержати первинну детальну інформацію про нього, її суворий добір і аналіз, то очевидно, що одним із головних інструментів у процесі такого пізнання є емпірична частина наукового дослідження. На відміну від методів, процедура дослідження - це найбільше загальна система дій і спосіб організації наукового дослідження державно-правових явищ.

До головних елементів процедури проведення конкретного юридичного дослідження відносяться:

¨ спосіб - сукупність головних операцій збору, опрацювання або аналізу даних, властивих визначеному методу;

¨ техніка - сукупність спеціальних правил використання того або іншого способу;

¨ методика - сукупність технічних прийомів, пов´язаних із даним способом (а також приватні дії), їхня послідовність і взаємозв´язок;

¨ засоби - матеріальні і нематеріальні "інструменти" збору, опрацювання, аналізу й узагальнення інформації.

На вибір конкретних елементів і правил процедури впливають компоненти методології більш високих рівнів, зокрема, парадигма, методологічні підходи, методи.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право