пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)

3.3. Зміст та структура юридичної науки


Юриспруденція є достатньо розгалуженою і диференційованою системою наукових знань, видів і форм наукової діяльності. Кожна її структурна частина обумовлена потребами пізнавальної і практичної правової діяльності і відбиває багато-аспектне і багатоцільове призначення юриспруденції як науки.

Зміст юриспруденції складають такі блоки наукових юридичних знань:

Фундаментальні теоретичні й історичні основи юриспруденції.

Методологія юриспруденції (парадигми, методологічні підходи, методи побудови наукових знань, теоретичних і емпіричних досліджень).

Системи наукових юридичних знань галузевого і проблемного характеру (теорія правопорушень, теорія правоохоронної діяльності, науки цивільного, адміністративного, кримінального права та інші);

Системи наукових знань прикладного характеру, що відбивають порядок, форми, методи, прийоми, засоби різноманітних видів правової, зокрема, юридичної діяльності.

Зміст систем наукових юридичних знань складають теорії, наукові закони, постулати та аксіоми, проблеми, гіпотези, методи, поняття та категорії, наукові факти. Галузеві та прикладні (спеціальні) системи правових наукових знань, які допускають емпіричну перевірку за допомогою фактів, як правило, повинні містити такі елементи: вихідні принципи або аксіоми, на підставі яких будуються висновки для прояснення або передбачення специфічних явищ; сукупність логічних правил, які вводяться для оперування поняттями, термінами, знаками в межах цих систем знань; спосіб побудови логічних висновків, які дозволяють передбачати специфічні факти в предметній області єдиним чином; твердження або правила, за допомогою яких уведені поняття, терміни та знаки, що пов´язуються з тими або іншими конкретними характеристиками вивчаємої предметної області - властивостями, зв´язками, залежностями та іншими характеристиками; твердження про факти як суттєву складову частину системи знань.

1. Теорії (доктрини, концепції, вчення)

— комплекси поглядів, уявлень, ідей, які спрямовані на тлумачення та прояснення будь-якого явища, форма організації наукового знання, яка дає цілісне уявлення щодо закономірностей та сутністних зв´язків певної області дійсності.

Власне, теорії як найбільш розвинуті сукупності наукових знань є внутрішньо диференційовані, але цілісні системи знань, що характеризуються логічною залежністю одних елементів від інших, можливістю виведення змісту теорій з певної сукупності тверджень (вихідного базису теорій) за певними логіко-методо-логічними принципами та правилами.

2. Наукові закони

- це суттєві зв´язки або відношення, що володіють загальністю, необхідністю і повторювальністю за даних умов. Наукові закони юриспруденції відтворюють істотні і необхідні зв´язки (відношення) правових явищ і правових процесів в їх соціальній обумовленості, насамперед зв´язки правових форм соціальної діяльності суб´єктів або їх діянь, або, іншими словами, сталу взаємодію суб´єктів права і їх рівноутворюючу (рівнодіючу) складову, що розкриває сутність явищ і процесів.

Наукові закони юриспруденції різняться:

¨ за часом дії - на постійні (чинні на всіх етапах розвитку соціальних і правових систем) і тимчасові (чинні на окремих взаємозалежних етапах);

¨ за ступенем спільності - на загальні (характеризують розвиток соціальних і правових систем в цілому) і специфічні (визначальний розвиток їх окремих елементів);

¨ за способом їх прояву - на динамічні (визначають напрямок, чинники і форми змін у соціальних і правових системах, фіксують жорсткий, однозначний зв´язок між послідовністю подій у конкретних умовах) і статистичні, або стохастичні (відбивають тенденції при зберіганні стабільності даних соціальних і правових систем, обумовлюють зв´язок явищ і процеси не жорстко, а з визначеним ступенем можливості. Характеризують не поводження кожного об´єкта в досліджуваному класі явищ, а деяку специфічність або ознаку, властиву класу об´єктів в цілому. Встановлюють тенденцію поводження даного класу об´єктів відповідно до їх загальних властивостей і ознак)

¨ за формою обумовлення - на причинні (фіксують суворо детерміновані зв´язки розвитку соціальних і правових явищ) і функціональні (відбивають емпіричні взаємні залежності між соціальними і правовими явищами).

¨ за формою зв´язків між соціальними, правовими явищами -на наукові закони, що відбивають незмінність цих зв´язків чи тенденції розвитку, або встановлюють функціональну залежність чи фіксують причинний зв´язок.

Правові діяння, як і інші соціальні дії, характеризуються випадковими величинами, що у сукупності утворюють певну середню рівнодіючу величину. Саме ця величина виступає як форма прояву суспільного (соціального) закону. Для її виявлення необхідно дослідити за допомогою спостереження дії множини суб´єктів, зокрема: спрямованість дій тотожних груп суб´єктів в однакових умовах; систему зв´язків, рамками яких ця діяльність обумовлюється; ступінь повторюваності й сталості дій і взаємодій груп суб´єктів в умовах даної системи функціонування.

3.Постулати та аксіоми

- вихідні, незалежні, несуперечні і повні твердження або положення наукових теорій, що при аксіоматичній або дедуктивній побудові теорій приймаються за істинні, і з яких виводяться, за прийнятими у них правилами виводу, всі інші положення (основні абстракції). Істинність аксіом і постулатів доводиться не в рамках даних теорій, а в інших теоріях.

4.Наукові проблеми

виникають тільки перед дослідником, і тільки він у змозі їх формулювати, шукати шляхи для їх вирішення та вирішувати їх. Тільки вчений, усвідомлюючи дійсність^ осмислюючи її певним чином на тому або іншому рівні, формулює проблеми, специфічні для наукового пізнання. Він здійснює цей процес, діючи в цілком визначеній конкретно-історичній ситуації, тому наукова проблема обумовлена реальністю. Реально проблема в науці виникає тоді, коли визрівають необхідні для цього умови. Наукова проблема як суб´єктивне уявлення об´єктивної дійсності є вид знання, яке виявляє і межі незнання. У цьому розумінні наукова проблема є "знання про незнання".

Оскільки постановка наукової проблеми припускає окреслення не тільки меж досягнутого знання, але і меж незнання, тих невідомих і нез´ясованих сторін досліджуваного об´єкта, у результаті вивчення яких буде отримане нове знання, тому в самій проблемі, якщо вона правильно поставлена і сформульована, знаходиться і окреслена сфера можливих наукових відповідей, варіанти її потенційного вирішення.

5. Гіпотеза

- це наукове допущення або припущення, істинне значення яких не визначено і які є найважливішою формою

розвитку наукового знання. Гіпотеза тоді стає науковою теорією, якщо вона задовольняє таким вимогам як:

¨ осмисленість (досягається операційною визначеністю понять, які входять до теорії);

¨ несуперечливіс*ть (логічна узгодженість висловлювань, що приймаються в теорії);

¨ можливість перевірки, порівняння теоретичних висловлювань із досвідом, правовою практикою;

¨ підтверджуваність (відповідність теорії даним дослідів з заданим ступенем точності, підтвердження теорії в контексті соціальної практики);

¨ екстраполяція (здатність теорії до узагальнення за межами того досвіду, на грунті якого Вона утворилась);

¨ адаптованість (здатність теорії шляхом деяких модифікацій з´ясовувати нові факти);

¨ потенційна фальсифікованість (вказівка на такі обставини, що однозначно визначають, у яких випадках теорія вважається такою, що розходиться з досвідом)2.

6. Метод

- це спосіб відбиття і відтворення в мисленні досліджуваного предмета. Застосування науково обгрунтованих методів є важливою умовою одержання нових істинних наукових знань. Головними елементами методу є: принципи, правила, прийоми,способи і засоби.

Наукові методи поділяються на:

¨ загальні методи вищого (філософського) рівня, до якого відносяться діалектична і формальна логіка, що використовуються не тільки у науковому пізнанні, але й у практичній діяльності (практичному пізнанні);

¨ загальнонаукові методи - наукові методи, які використовуються всіма науками (у свою чергу поділяються на теоретичні й емпіричні);

¨ конкретно-наукові методи, що використовуються окремими групами наук;

¨ спеціальні методи, що використовуються окремою наукою.

7. Поняття та категорії, якими оперує правознавство,

є логічним вираженням знань про предмет. Правові наукові поняття — це змістовні, предметні уявлення, що відтворюють у мисленні (ідеально) об´єктивну суть реальних процесів правової дійсності і відношень, що існують у ній, виражають специфічну правову якісну визначеність даних процесів і явищ. Правові категорії граничні за рівнем узагальнення, фундаментальні абстрактні поняття теорії правознавства.

Понятійний апарат правознавства (сукупність понять правознавства) є засобом організації існуючих знань. Він виконує не тільки логічну, пізнавальну, але і світоглядну функцію, тому що дає можливість мислити правильно при вирішенні правових проблем. Проте ці поняття і категорії, взяті окремо не складають ані теорії, ані науки тому, що в цьому випадку вони не володіють достатньою доказовою силою і не можуть відбивати конкретну істину. Об´єктивна конкретна істина досягається тоді, коли поняття і категорії правознавства представлені у системі, тобто є взаємозалежними і складають наукову систему знань (теорію, концепцію).

8.  Наукові факти.

У науці об´єкт дослідження розкривається як сукупність наукових фактів, тобто наукових описів його фрагментів, складових. Самий термін "факт" походить від латинського "fac-tum", що означає "зроблене". Під науковим фактом розуміється певна форма знання, більш-менш логічно оброблений факт, тобто та сторона або частина дійсності, що перетворилася на об´єкт дослідження і уточнена суб´єктом пізнання за допомогою засобів виміру, опису й ін. Науковий факт - це відображена у висловлюванні реальність. Взагалі, будь-що стає науковим фактом лише тоді, коли воно зафіксоване тим або іншим прийнятим у даній науці способом (протокольний запис у вигляді висловлювань або формул, фотографія, магнітофонний запис тощо). Будь-який факт науки має багатомірну (у гносеологічному значенні) структуру, у якій можна виділити чотири шари:

¨ об´єктивну складову (реальні процеси, події, структури, які є похідною основою для фіксації пізнавального результату, що називається фактом);

¨ інформаційну складову (інформаційні посередники, які забезпечують передачу інформації від джерела до адресату - засобу фіксації факту);

¨ практичну детермінацію факту (зумовленість факту наявними якісними і кількісними можливостями спостереження, вимірювання й експерименту);

¨ когнітивну детермінацію факту (залежність способів фіксації та інтерпретації фактів від системи похідних абстракцій теорії, теоретичних схем, психологічних установлень тощо).



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право