пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Адміністративне право України

7.3. Основні напрями державного регулювання економіки (продовження)


Ініціатори створення ПФГ — підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності на добровільних засадах проводять загальні збори, на яких: приймають протокольне рішення про намір створення ПФГ; приймають Генеральну угоду про спільну діяльність у виробництві кінцевої продукції ПФГ; розробляють та затверджують техніко-економічний проект обгрунтування створення ПФГ; розробляють проекти двосторонніх угод про поставки проміжної продукції ПФГ (або надання відповідних послуг); визначають уповноважену особу ініціаторів створення ПФГ.
 Уповноважена особа подає Генеральну угоду та техні-ко-економічне обгрунтування створення ПФГ відповідному галузевому міністерству чи відомству, Мінекономіки, Фонду державного майна та Антимонопольному комітету, які у двомісячний термін повинні скласти висновки стосовно поданих документів.
 Фізична особа (особи), яка має у встановленому порядку оформлене доручення ініціаторів представляти в Кабінеті Міністрів України проект створення ПФГ.
 Вона також забезпечує перерахування до державного бюджету державного мита за прийняття проекту створення ПФГ до розгляду Кабінетом Міністрів України.
 Після цього уповноважена особа подає на ім´я Прем´єр-міністра України такі документи: доручення ініціаторів представляти в Кабінеті Міністрів України проект створення ПФГ; Генеральну угоду про спільну діяльність у виробництві кінцевої продукції, підписану всіма ініціаторами створення ПФГ; техніко-економічний проект обгрунтування створення ПФГ; висновки відповідного галузевого міністерства чи відомства, Мінекономіки, Фонду державного майна та Антимонопольного комітету про доцільність створення ПФГ, стосовно техніко-економічного обгрунтування та Генеральної угоди; документ про перерахування до державного бюджету державного мита.
 Зазначенні матеріали, після їх отримання, надсилаються Міжвідомчій комісії з питань формування ПФГ, яка у двомісячний термін розглядає їх і готує відповідні пропозиції Кабінетові Міністрів України. Щодо створення транснаціональної ПФГ Міжвідомча комісія готує пропозиції Кабінетові Міністрів України у чотиримісячний термін.
 У разі прийняття позитивного рішення Міжвідомча комісія, або за її дорученням відповідне галузеве міністерство чи відомство розробляє проект постанови Кабінету Міністрів України про створення ПФГ та затвердження Генеральної угоди про спільну діяльність. У разі відмови у створенні ПФГ Міжвідомча комісія готує проект протокольного рішення Кабінету Міністрів України з цього питання. Проекти документів разом з обгрунтуванням прийнятих рішень подаються до Кабінету Міністрів України.
 Кабінет Міністрів України в місячний термін приймає рішення про створення ПФГ або відмову в її створенні.
 Кабінет Міністрів України приймає до розгляду проекти створення ПФГ за умови розрахункового обсягу реалізації кінцевої продукції еквівалентній сумі в сто мільйонів доларів США за рік, починаючи з другого року після створення ПФГ. Цей термін може бути продовжено окремою постановою у разі створення ПФГ для виробництва новоосвоюваних видів кінцевої продукції та з довгостроковим циклом виробництва.
 Щодо створення транснаціональної ПФГ рішення приймається у двомісячний термін.
 Реєстрація ПФГ проводиться Мінекономіки на підставі постанови Кабінету Міністрів України про створення ПФГ та затвердженої Генеральної угоди про спільну діяльність у двотижневий термін. Після реєстрації ПФГ видається свідоцтво встановленого зразка.
 Рішення про створення (реєстрацію) транснаціональної ПФГ приймається Кабінетом Міністрів України лише за умови попереднього укладення міждержавного договору, що підлягає ратифікації Верховною Радою України.
 Чинне законодавство забороняє вживання словосполучення "промислово-фінансова група (ПФГ)" у назвах суб´єктів підприємницької діяльності, що реєструються не за нормами Закону "Про промислово-фінансові групи в Україні".
 З метою вирішення питань щодо формування промислово-фінансових груп при Кабінеті Міністрів України функціонує постійно діючий орган — Міжвідомча комісія з питань формування промислово-фінансових груп.
 На цю Комісію покладається:
 • аналіз соціально-економічної ситуації у промисловості, підготовка пропозицій про збереження єдиних виробничо-технологічних комплексів, продукція яких є конкурентоспроможною на зовнішньому ринку;
 • розгляд проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань створення та функціонування промислово-фінансових груп;
 • розробка пропозицій щодо державної підтримки промислово-фінансових груп, створюваних у сферах, які визначають науковий, виробничий, оборонний та експортний потенціал країни;
 • підготовка разом з провідними науково-виробничими комплексами — головними розробниками сучасних видів техніки пропозицій про склад об´єктів, на базі яких можливо й доцільно створювати промислове— фінансові групи;
 • розгляд питань про доцільність створення промислово-фінансових груп та підготовка відповідних пропозицій Кабінетові Міністрів України;
 • розробка рекомендацій щодо формування ефективної структури промислово-фінансових груп;
 • розробка методичних рекомендацій щодо підготовки установчих документів для промислово-фінансових груп;
 • формування міжгалузевих робочих груп із розробка техніко-економічних обгрунтувань та установчих документів щодо створення окремих транснаціональних виробничо-технологічних комплексів і промислово-фінансових груп;
 • вивчення й аналіз зарубіжного досвіду створення і функціонування промислово-фінансових груп, інших промислових структур з метою його використання у вітчизняній практиці;
 • аналіз діяльності промислово-фінансових груп для врахування його результатів у подальшій роботі.
 Інвестування економіки. Під інвестиціями розуміють довготермінові вкладення у підприємства, підприємницькі проекти, економічні програми тощо, як у власній країні, так і за кордоном.
 Розрізняють інвестиції внутрішні та зовнішні. В першому випадку кошти вкладаються українськими інвесторами, в тому числі й безпосередньо державою з державних фінансових джерел; у другому — кошти вкладаються зарубіжними інвесторами (державами, банками, компаніями, підприємцями, приватними особами).
 Залежно від обсягу коштів, які інвестуються, виділяють інвестиції контролюючі і неконтролюючі. Контролюючі — це прямі інвестиції, що забезпечують володіння більш як 50% голосуючих акцій іншої компанії; неконтролюючі — забезпечують володіння менш як 50% голосуючих акцій іншої компанії.
 Основним нормативним документом, який регламентує діяльність іноземних інвесторів на території України, є Закон України від 19 березня 1996 p. "Про режим іноземного інвестування", що визначає особливості режиму іноземного інвестування, виходячи з цілей, принципів і положень законодавства України.
 Згідно з ним іноземні інвестиції у економіку України можуть здійснюватися у вигляді: іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України; валюти України — при реінвестиціях в об´єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об´єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи); будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов´язаних з ним майнових прав; акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті; грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов´язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями; будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо; прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями; інших цінностей відповідно до чинного законодавства України.
 Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах: часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств; створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю; придбання, не заборонене законами України, нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об´єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів; придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України; придбання інших майнових прав; в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб´єктами господарської діяльності України.
 Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Для окремих суб´єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.
 Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.
 Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведена на підставі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України.
 Іноземні інвестиції підлягають реєстрації згідно із Положенням про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій. Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг та гарантій, передбачених законодавством України.
 Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється протягом трьох робочих днів після їх фактичного внесення, органами державної реєстрації. До таких органів належать: Рада Міністрів Автономної Республіки Крим; обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
 Для реєстрації інвестор або уповноважена ним в установленому порядку особа (заявник) подає до відповідного органу такі документи: інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції у трьох примірниках, заповнене за встановленою формою і з відміткою державної податкової інспекції за місцем здійснення інвестиції про її фактичне внесення; документи, що підтверджують форму здійснення іноземної інвестиції (установчі документи, договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, концесійні договори тощо); документи, що підтверджують вартість іноземної інвестиції; документ, що свідчить про внесення заявником плати за реєстрацію.
 Державна реєстрація іноземної інвестиції здійснюється шляхом присвоєння інформаційному повідомленню про внесення іноземної інвестиції реєстраційного номера, який на усіх трьох примірниках засвідчується підписом посадової особи та скріплюється печаткою органу державної реєстрації.
 Перший примірник інформаційного повідомлення повертається заявникові як підтвердження факту державної реєстрації іноземної інвестиції, другий — надсилається поштовим відправленням Мінфіну в день здійснення реєстрації іноземної інвестиції, третій — залишається в органі, що здійснив її реєстрацію.
 Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі, коли здійснення цієї інвестиції суперечить законодавству України, або подані документи не відповідають вимогам Положення. Не допускається відмова з мотивів недоцільності здійснення іноземної інвестиції.
 Відмова у державній реєстрації повинна бути оформлена письмово із зазначенням мотивів і може бути оскаржена у судовому порядку.
 Реалізацію економічної політики щодо розвитку національного виробничого та експортного потенціалу шляхом впровадження інвестиційно-клірингових відносин і залучення на цій основі зовніїцніх валютних ресурсів та приватного капіталу з метою фінансування обігових коштів і капітальних вкладень українських товаровиробників, забезпечує Державний інвестиційно-кліринговий комітет при Міністерстві промислової політики України. Він центральним органом виконавчої влади.
 Комітет відповідно до покладених на нього завдань:
 1) формує разом з відповідними органами виконавчої влади напрями розвитку інвестиційно-клірингових відносин з метою залучення в економіку України зовнішніх валютних ресурсів і приватних капіталів для фінансування обігових коштів і капітальних вкладень українських товаровиробників;
 2) розглядає пропозиції органів виконавчої влади і суб´єктів підприємницької діяльності щодо розвитку співробітництва на основі інвестиційно-клірингових відносин і визначає проекти для фінансування обігових коштів і капітальних вкладень, організує підготовку техніко-еконо-мічних обгрунтувань з цих питань і приймає рішення про доцільність їх реалізації;
 3) організує залучення валютно-інвестиційних ресурсів і приватних капіталів, у тому числі на міжнародних ринках позикового капіталу, з метою фінансування обігових коштів і капітальних вкладень, проводить переговори і в межах своєї компетенції укладає відповідні договори;
 4) виконує міжвідомчі функції щодо координації роботи та взаємодії з органами виконавчої влади, а також із суб´єктами підприємницької діяльності у справі реалізації державної політики з інвестиційно-клірингових відносин;
 Клірінг (від англійського clearing — очищати) — безготівкові розрахунки взаємозаліків, виходячи з умов баланса платежів.
 5) організує розробку та реалізацію міжнародних проектів регіонального співробітництва за рахунок поєднання фінансово-матеріальних ресурсів окремих регіонів України та залучених зовнішніх валютних коштів і приватних капіталів. Разом з МЗС і МЗЕЗторгом налагоджує співробітництво на такій основі між окремими регіонами України та з іноземними державами;
 6) забезпечує оперативне управління боргами і акціями підприємств-експортерів, які передаються Комітету для реалізації проектів фінансування;
 7) бере участь у реалізації державних експортно-імпортних програм, що потребують передекспортного фінансування обігових коштів і капітальних вкладень;
 8) здійснює функції з управління майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, а також управління державним майном (частками, паями, акціями) суб´єктів підприємницької діяльності на час одержання ними фінансових ресурсів у межах інвестиційно-клірингової діяльності;
 9) готує разом з МЗС або за погодженням з ним пропозиції Кабінетові Міністрів України щодо складу українських делегацій та відповідних директив на переговорах з міжнародними фінансовими та іншими організаціями іноземних держав та їх угруповань з питань, пов´язаних з інвестиційне — кліринговими відносинами;
 10) готує пропозиції та обгрунтування доцільності залучення валютно-інвестиційних ресурсів і приватних капіталів з метою фінансування обігових коштів та капітальних вкладень суб´єктів підприємницької діяльності;
 11) організує, координує і контролює пошук об´єктів фінансування на території України, їх обстеження, проведення маркетингових досліджень, а в разі потреби — незалежних експертиз;
 12) організує, координує і контролює опрацювання інвестиційних проектів, які планується фінансувати в межах розвитку інвестиційно-клірингових відносин, припиняє дію зазначених проектів, якщо вони не відповідають вимогам законодавства;
 13) організує, координує і контролює товарне наповнення експортно-імпортних контрактів у межах валютно-клірингових відносин, сприяє їх укладенню та виконанню;
 14) бере участь в організації та проведенні некомерцій-них конкурсів і міжнародних торгів (тендерів) з метою вибору та реалізації інвестиційних проектів, а також у забезпеченні поставок машин, устаткування, матеріалів тощо в межах інвестиційно-клірингової діяльності;
 15) здійснює контроль за дотриманням законодавства під час проведення зовнішньоекономічних і фінансово-кредитних операцій з питань, що належать до його компетенції;
 16) здійснює оперативний обмін інформацією з учасниками інвестиційно-клірингових відносин стосовно потреб суб´єктів підприємницької діяльності в обігових коштах і капітальних вкладеннях, сприяє створенню інфраструктури для їх ефективного використання, відповідної інформаційно-аналітичної бази, проводить семінари і конференції, в тому числі міжнародні;
 17) надає консультації українським та іноземним учасникам з питань інвестиційно-клірингового співробітництва, що належать до його компетенції;
 18) узагальнює досвід і практику реалізації інвестиційно-клірингових проектів, розробляє і подає Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо удосконалення законодавства з питань економіки та зовнішньоекономічної діяльності;
 19) взаємодіє з органами виконавчої влади, а також з підприємствами, установами і організаціями України та іноземних держав, які беруть участь у реалізації проектів на умовах міждержавних інвестиційно-клірингових відносин;
 Комітет має право:
 - у межах своєї компетенції проводити переговори і укладати міжнародні договори міжвідомчого характеру про розвиток інвестиційно-клірингових відносин з відповідними іноземними установами і організаціями;
 - виконувати повноваження, делеговані йому іншими центральними органами виконавчої влади з питань інвестиційно-клірингової діяльності;
 - укладати договори (контракти) з юридичними особами та здійснювати інші дії, пов´язані з практичною реалізацією інвестиційно-клірингових угод;
 - за згодою юридичних осіб, що фінансуються в межах інвестиційно-клірингового співробітництва, утворювати централізовані фонди за рахунок відрахувань від прибутку, що залишається у їх розпорядженні, з яких здійснювати витрати на утримання Комітету в межах кошторису витрат, погодженого з Мінфіном, а також на інші організаційні цілі у порядку, встановленому за погодженням з Мінекономіки і Мінфіном;
 - створювати за погодженням з відповідними органами виконавчої влади комісії, експертні, робочі та консультативні групи, брати участь у роботі урядових комісій, залучати, в тому числі на контрактній основі, вітчизняних та іноземних експертів, фахівців, учених для консультацій з питань, пов´язаних з діяльністю Комітету;
 - залучати в установленому порядку спеціалістів органів виконавчої влади, суб´єктів підприємницької діяльності для розгляду питань, що належать до його компетенції;
 - одержувати в установленому порядку від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також суб´єктів підприємницької діяльності інформаційні відомості та документи, необхідні для виконання покладених на нього завдань.
 Приватизація. Під приватизацією державного майна слід розуміти відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна", з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.
 Приватизація здійснюється на основі принципів: законності; державного регулювання та контролю; надання громадянам України пріоритетного права на придбання державного майна; надання пільг для придбання державного майна членам трудових колективів підприємств, що приватизуються; забезпечення соціальної захищеності та рівності прав участі громадян України у процесі приватизації; платності відчуження державного майна; пріоритетного права трудових колективів на придбання майна своїх підприємств; створення сприятливих умов для залучення інвестицій; безоплатної передачі частки державного майна кожному громадянинові України за приватизаційні папери; додержання антимонопольного законодавства; повного, своєчасного та достовірного інформування громадян про порядок приватизації та відомості про об´єкти приватизації; врахування особливостей приватизації об´єктів агропромислового комплексу, гірничодобувної промисловості, незавершеного будівництва, невеликих державних підприємств, підприємств із змішаною формою власності та об´єктів науково-технічної сфери; застосування переважно конкурентних способів у разі: приватизації невеликих державних підприємств, законсервованих об´єктів та об´єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу; продажу акцій відкритих акціонерних товариств, створених на базі середніх та великих підприємств.
 Щорічно Верховною Радою України, шляхом прийняття окремого закону, затверджується Державна програма приватизації, яка розробляється Фондом державного майна України. Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, і складається із завдання на перший бюджетний рік та прогнозу на два наступних роки. Вона містить:
 • завдання щодо приватизації майна, яке перебуває в державній власності, та державного майна, що належить Автономній Республіці Крим;
 • відповідні способи приватизації для різних груп об´єктів;
 • квоти обов´язкового застосування приватизаційних паперів для приватизації різних груп об´єктів;
 • завдання відповідним органам виконавчої влади щодо забезпечення проведення приватизації;
 • заходи щодо залучення в процесі приватизації інвесторів;
 • особливості участі в процесі приватизації громадян України, іноземних інвесторів та інших покупців;
 • розрахунок витрат на виконання програми приватизації, порядок їх відшкодування та джерела фінансування;
 • прогноз надходження коштів від приватизації та напрями їх використання.
 Законодавством визначаються об´єкти приватизації, зокрема до них належать: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються; об´єкти незавершеного будівництва та законсервовані об´єкти; акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об´єднань.
 Але приватизації не підлягають об´єкти, що мають загальнодержавне значення. Є чотири групи таких об´єктів:
 1. Об´єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об´єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України.
 2. Об´єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей.
 3. Об´єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтро-льованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв.
 4. Об´єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому.
 До об´єктів першої групи належить:
 • майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого законодавством встановлено особливості приватизації), Національної гвардії України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, правоохоронних і митних органів;
 • надра, корисні копалини загальнодержавного значення, водні ресурси та інші природні ресурси, які є об´єктами права власності Українського народу;
 • майнові комплекси підприємств з лісовідновлення, лісорозведення та охорони лісу, лісництва, їх підрозділи;
 • золотий і валютний фонди та запаси, державні матеріальні резерви;
 • емісійна система, майнові комплекси підприємств і установ, що забезпечують випуск та зберігання грошових знаків і цінних паперів;
 • радіотелевізійні передавальні центри та об´єкти, що становлять загальнодержавну систему зв´язку, а також об´єкти, що забезпечують зв´язком органи законодавчої та виконавчої влади;
 • державні радіоканали та телевізійні канали;
 • засоби урядового, фельд´єгерського та спеціального зв´язку;
 • інші об´єкти права державної власності, які забезпечують виконання державою своїх функцій.
 До об´єктів другої групи належать:
 • об´єкти Національного космічного агентства України при Кабінеті Міністрів України;
 • архіви;
 • майнові комплекси установ Національної академії наук України з основних напрямів досліджень;
 • об´єкти культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки тощо загальнонаціонального значення;
 • об´єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.
 До об´єктів третьої групи належать:
 • майнові комплекси підприємств по виготовленню та ремонту всіх видів зброї, яка є на озброєнні Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, майнові комплекси підприємств, що виробляють вибухові, сильнодіючі речовини;
 • майнові комплекси підприємств по випуску наркотичних, бактеріологічних, біологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (крім аптек);
 • майнові комплекси підприємств, що забезпечують діяльність у сфері обігу зброї, вибухових та радіоактивних речовин;
 • протирадіаційні споруди;
 • полігони, будови, споруди та устаткування для захоронення твердих промислових та побутових відходів, скотомогильники.
 До об´єктів четвертої групи належать:
 • структурні підрозділи майнових комплексів, що забезпечують постійне розміщення і зберігання державних резервів і мобілізаційних запасів;
 • пенітенціарні заклади;
 • майнові комплекси підприємств геологічної, картографічної, гідрометеорологічної служб, служби контролю за станом навколишнього природного середовища;
 • об´єкти державних систем стандартизації, метрології та сертифікації продукції;
 • майнові комплекси підприємств авіаційної промисловості;
 • автомобільні дороги, крім тих, що належать підприємствам до першого розгалуження їх за межами території цих підприємств;
 • майнові комплекси підприємств, які здійснюють виробництво основної залізничної техніки (електровози, тепловози, дизель-поїзди, вагони);
 • майнові комплекси підприємств залізничного транспорту з їх інфраструктурою;
 • метрополітен, міський електротранспорт;
 • майно, що забезпечує цілісність об´єднаної енергетичної системи України та диспетчерське (оперативно-технологічне) управління, магістральні та міждержавні електричні мережі;
 • атомні електростанції, гідроелектростанції з греблями, що забезпечують водопостачання споживачам та проведення гідромеліоративних робіт, теплоелектроцентралі;
 • магістральні нафто— і газопроводи та магістральний трубопровідний транспорт, що обслуговують потреби держави в цілому, підземні нафто— та газосховища;
 • транспортні засоби спеціального призначення, що забезпечують виконання робіт, пов´язаних з об´єктами інженерної інфраструктури та благоустрою міст, включаючи мережі, споруди, устаткування, які пов´язані з постачанням споживачам води, газу, тепла, а також відведенням і очищенням стічних вод;
 • майнові комплекси структурних підрозділів хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств, що забезпечують розміщення і зберігання мобілізаційних запасів;
 • майнові комплекси підприємств соляної промисловості;
 • акваторії портів, причали всіх категорій і призначень, причальні у портах і гідрографічні споруди, набережні причалів, захисні споруди та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури та споруди зв´язку, енерговодопостачання та водовідведення, автомобільні дороги та залізничні колії (до першого розгалуження за межами території порту), навчальний та гідрографічний флот, майнові комплекси судноплавних інспекцій;
 • водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди;
 • майнові комплекси підприємств, що виготовляють спирт, вина і лікеро-горілчані вироби;
 • крематорії, кладовища.
 Державну політику в сфері приватизації здійснюють:
 а) Фонд державного майна України; б) його регіональні відділення та представництва у районах і містах; в)органи приватизації в Автономній Республіці Крим.
 Вони становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.
 Фонд державного майна України підпорядкований, підзвітний і підконтрольний Верховній Раді України. Голова Фонду державного майна України призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України.
 Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження: змінюють у процесі приватизації організаційну форму підприємств, що перебувають у державній власності; здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації; виступають орендодавцем майна, що перебуває у державній власності, згідно з законодавством; продають майно, що перебуває у державній власності, в процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, об´єктів незавершеного будівництва та колишнє військове майно, що набуло статусу цивільного, а також акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств; створюють комісії з приватизації; затверджують плани приватизації майна, що перебуває у державній власності, плани розміщення акцій акціонерних товариств у процесі приватизації; розробляють проекти державних програм приватизації і подають їх на затвердження Верховній Раді України; укладають угоди щодо проведення підготовки об´єктів до приватизації та їх продажу; укладають угоди щодо проведення експертної оцінки вартості об´єктів приватизації; здійснюють ліцензування комісійної, представницької та комерційної діяльності з приватизаційними паперами; виступають з боку держави засновником підприємств із змішаною формою власності; беруть участь у розробці міжнародних договорів України з питань державної власності та її використання; здійснюють захист майнових прав державних підприємств, організацій, установ, а також акцій (часток, паїв), що належать державі, на території України та за її кордоном; контролюють виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна.
 Чинним законодавством встановлено особливий порядок приватизації державного майна. Він передбачав: опублікування списку об´єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі; прийняття рішення про приватизацію об´єкта на підставі поданої заяви або виходячи із завдань Державної програми приватизації та створення комісії з приватизації; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об´єкта; проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об´єктів малої приватизації); затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію.
 Приватизація державного майна здійснюється шляхом:
 • продажу частини державного майна кожному громадянину України за приватизаційні папери;
 • продажу об´єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом, у тому числі з виключним застосуванням приватизаційних паперів;
 • продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців;
 • продажу на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується” або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства.
 Ініціатива щодо приватизації може виходити як від державних органів приватизації, а також від покупців. Покупці цілісних майнових комплексів та інвестори, які бажають придбати контрольний пакет акцій, зобов´язані разом із заявою подати бізнес-план або техніко-економічне обгрунтування післяприватизаційного розвитку об´єкта, що включає план зайнятості працівників підприємства, пропозицію інвестора з зазначенням максимального розміру інвестиції, строків та порядку її внесення, а покупці — фізичні особи подають також декларацію про доходи.
 Заяви про приватизацію подаються до державних органів приватизації за місцезнаходженням об´єкта, що приватизується, у письмовій формі та в порядку, що встановлюється Фондом державного майна України.
 Державні органи приватизації протягом місяця розглядають заяви та приймають рішення щодо приватизації об´єкта і в п´ятиденний строк письмово повідомляють про це заявника, адміністрацію та трудовий колектив підприємства, що приватизується, а також відповідний орган виконавчої влади, уповноважений управляти цим майном.
 У разі відмови в приватизації відповідний орган приватизації повідомляє заявників про причину відмови.
 У кожному конкретному випадку, з метою розробки плану приватизації і забезпечення тим самим її ефективного проведення і дотримання усіх передбачених вимог і процедур, державним органом приватизації утворюється комісія з приватизації об´єкта.
 До її складу за принципом однакового представництва входять представники господарського товариства, створеного членами трудового колективу підприємства, що приватизується, в тому числі й від представницького органу трудового колективу — профспілкового комітету або іншого уповноваженого ним органу, інші особи (або їх представники), які подали заяву на приватизацію, представники місцевих рад, фінансових органів, державного органу приватизації, Антимонопольного комітету України або його територіальних відділень, органу, уповноваженого до прийняття рішення про приватизацію управляти відповідним державним майном. Відповідні органи та особи зобов´язані в п´ятиденний строк з моменту одержання повідомлення про прийняття рішення щодо створення комісії делегувати до її складу своїх представників. Якщо в зазначений строк вони не делегували своїх представників до складу комісії, державний орган приватизації має право затвердити склад комісії без представників цих органів. За рішенням комісії до її роботи можуть залучатися експерти, консультанти та інші спеціалісти, які користуються на її засіданнях правом дорадчого голосу. Для забезпечення гласності та прозорості приватизації у роботі комісії з приватизації об´єкта можуть брати участь народні депутати України.
 Основними завданнями комісії є: контроль за проведенням інвентаризації майна об´єкта приватизації; розробка проекту плану приватизації об´єкта та подання його на затвердження органу приватизації; оцінка вартості і визначення початкової ціни об´єкта приватизації, розміру статутного фонду господарського товариства та розробка акта оцінки; визначення форми платежів відповідно до квот застосування приватизаційних паперів та компенсаційних сертифікатів; розробка, при необхідності, рекомендацій щодо реорганізації об´єктів; формування списків громадян, які мають право на придбання акцій на пільгових умовах; заповнення форм статистичної звітності.
 Для виконання поставлених завдань комісія має право:
 зобов´язати адміністрацію підприємства, що приватизується, здійснити у встановлені терміни інвентаризацію державного майна; давати розпорядження, обов´язкові для адміністрації об´єкта приватизації, що пов´язані з розробкою проекту плану приватизації; залучати до роботи експертів, консультантів, радників, спеціалізовані аудиторські фірми, консалтингові організації та фірми з правом дорадчого голосу на засіданнях комісії.
 Результатом роботи комісії є проект плану приватизації. Якщо трудовий колектив підприємства, майно якого приватизується, або інші покупці не погоджуються з проектом плану приватизації, розробленим комісією, вони можуть підготувати його альтернативний варіант.
 Проект плану, розроблений комісією, та альтернативний проект плану трудового колективу чи інших покупців подаються на розгляд регіональних відділень Фонду державного майна України або його представництв у районах та містах, які протягом десяти днів зобов´язані розглянути подані проекти, затвердити план приватизації і довести його до заінтересованих осіб.
 Після видання наказу про затвердження плану приватизації діяльність комісії припиняється.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право