пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Адміністративне право України

2.3. Адміністративно-правові відносини


Поняття адміністративно-правових відносин. Адміністративно-правові відносини — це результат впливу адміністративно-правових норм на поведінку суб´єктів сфери державного управління, внаслідок якого між ними виникають сталі правові зв´язки державно-владного характеру.
   Таким чином, адміністративно-правова норма містить абстрактну конструкцію адміністративно-правового відношення. Сутність такої конструкції полягає в тому, що норма від імені держави визначає належну поведінку кожного із своїх адресатів. Одних вона наділяє правом володарювати, інших — обов´язком виконувати волю володарюючого суб´єкта. Вона встановлює обов´язкові правила, за якими відбувається "спілкування". Ці правила формулюються у вигляді взаємних прав і обов´язків.
   З моменту вступу такої норми в силу відносини між сторонами будуються у рамках її приписів. Якщо до моменту прийняття норми (набрання нормою сили) управлінських зв´язків між ними не існувало, то вони формуються. Якщо ж такі зв´язки існували, то вони, по-перше, упорядковуються, як того вимагає норма, по-друге, набувають характеру юридичних зв´язків або правових відносин. Оскільки йдеться про адміністративно-правові норми, то ці юридичні зв´язки будуть адміністративно-правовими відносинами.
   Адміністративно-правові відносини завжди мають державно-владний характер, тобто один із суб´єктів завжди наділений державою владними повноваженнями щодо інших учасників адміністративно-правових відносин. Уданому розумінні не є винятком і так звані "горизонтальні" адміністративно-правові відносини.
   Виникнення адміністративно-правових відносин — це, по суті, об´єктивізація загальної управлінської волі держави в реальній поведінці конкретних суб´єктів. Даний процес складається з трьох послідовно здійснюваних етапів.
   По-перше, визначається необхідність (доцільність) і можливість встановлення конкретного адміністративно-правового відношення. По-друге, створюється відповідна юридична конструкція, своєрідний абстрактний макет (склад) адміністративного правовідношення. Закріплюється певна абстракція в адміністративно-правових нормах. Наприклад, норми Закону України від 26 червня 1992 p. "Про надзвичайний стан" містять достатню кількість абстракцій, які можуть сформувати правовідносини тільки за певних обставин (введення надзвичайного стану). По-третє, це реалізація норм і, як наслідок, виникнення сталих, державно-владних правових зв´язків між адресатами норм, тобто адміністративно-правових відносин.
   Виникають (змінюються і припиняються) адміністративні правовідносини за настання конкретних життєвих обставин, які прийнято називати юридичними фактами. Вони кваліфікуються як юридичні, оскільки передбачені в адміністративно-правових нормах (прямо — у гіпотезі, опосередковано — в диспозиції або санкції).
   Як тільки в житті з´являються факти, вказані в гіпотезі норми, остання починає діяти, внаслідок чого її адресати в одних випадках мають можливість для реалізації своїх прав і обов´язків, в інших — набувають суб´єктивних прав і обов´язків (права і обов´язки передбачаються диспозицією норми).
   Наприклад, Закон України "Про захист прав споживачів" містить норму, згідно з якою Державний комітет України у справах захисту прав споживачів і його органи мають право забороняти господарюючим суб´єктам реалізацію споживачам товарів, які завезені на територію України без документів, що підтверджують їх належну якість. Тут юридичним фактом буде факт завезення на територію України споживчих товарів без відповідних документів. У разі його виникнення органи державного управління реалізують своє право на заборону продажу таких товарів.
   Закон України "Про дорожній рух" від 10 листопада 1994 p. містить норму, згідно з якою кожен громадянин, що не має медичних протипоказань, може в установленому порядку отримати право на керування мототранспорт-ними засобами і мотоколясками — за досягнення 16 років;
   автомобілями усіх видів і категорій (за винятком автобусів і вантажних автомобілів, обладнаних для перевезення більш як 8 пасажирів ) — з 18 років; автобусами і вантажними автомобілями, обладнаними для перевезення більш як 8 пасажирів — з 19 років. У даному разі юридичним фактом буде досягнення відповідного віку. З настанням юридичного факту громадянин набуває суб´єктивного права, якого раніше не було.
   Диспозиція зобов´язуючої або уповноважуючої адміністративно-правової норми приписує, якою може і повинна бути поведінка активної сторони. Дії осіб, здійснювані відповідно до приписів диспозиції норми, тобто дії, що являють собою реалізацію прав і обов´язків, є юридичними фактами. Отже, фіксуючи права і обов´язки, диспозиція опосередковано вказує на юридичні факти.
   Так, відповідно до Загальних правил прикордонного режиму (додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 p., № 304), громадяни, які в´їжджають у прикордонну смугу, повинні мати при собі документи, які посвідчують їх особу і підтверджують необхідність в´їзду, а також пред´являти ці документи на вимогу спеціально уповноважених осіб Прикордонних військ і органів внутрішніх справ. У даному разі юридичним актом буде в´їзд громадянина у прикордонну смугу, тобто дії громадянина, що є реалізацією ним свого суб´єктивного права.
   Нерідко норми права пов´язують юридичні наслідки не тільки з наявністю тієї чи іншої обставини, але й з її відсутністю. Так, одержання права на управління транспортними засобами обумовлене не тільки настанням відповідного віку, але й відсутністю медичних протипоказань (фізичних вад і захворювань). Сюди ж належать факти невиконання зобов´язань. Так, невиконання громадянином обов´язку перереєстрації вогнепальної гладкоствольної мисливської зброї є юридичним фактом і тягне адміністративну відповідальність за ст. 192 КпАП України; невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов´язків щодо виховання дітей тягне адміністративну відповідальність за ст. 184 КпАП.
   Дуже часто для виникнення правовідносин потрібна сукупність двох або кількох юридичних фактів, наявність яких необхідна для настання юридичних наслідків. Наприклад, для одержання права на управління транспортним засобом необхідна наявність таких юридичних фактів: настання відповідного віку; відсутність медичних протипоказань; підготовка у відповідному навчальному закладі (або самопідготовка за відповідною програмою); одержання відповідного посвідчення.
   Юридичні факти можна класифікувати за різними критеріями.
   1. За наслідками, що настали, юридичні факти поділяються на: а) правоутворюючі; б) правозмінюючі; в) правоприпиняючі.
   Правоутворюючі факти викликають виникнення правовідносин, наприклад, вчинення адміністративних правопорушень.
   Правозмінюючі факти змінюють існуючі правовідносини. Так, визнання за правопорушником неможливості сплатити штраф може призвести до винесення постанови про накладення штрафу судовим виконавцем шляхом звернення стягнення на особисте майно правопорушника (ст. 308 КпАП). Такий юридичний факт (винесення постанови) змінює зміст адміністративних правовідносин між сторонами, хоча правовідносини зберігаються.
   Правоприпиняючі факти зумовлюють припинення правовідносин. Такими є дії особи щодо здійснення суб´єктивного права або виконання юридичного зобов´язання. Наприклад, сплата правопорушником штрафу (виконання постанови про накладення стягнення) припиняє адміністративно-деліктні відносини, які виникли у зв´язку із здійсненням правопорушення.
   2. Залежно від наявності або відсутності зв´язку факту з волею суб´єкта їх поділяють на дії та події.
   Дії є результатом активного волевиявлення суб´єкта і поділяються на дії правомірні і неправомірні.
   Правомірні дії завжди відповідають вимогам адміністративно-правових норм. Прикладом таких правомірних дій, які розцінюються нормами як юридичні факти, є: подання громадянином скарги; звернення підприємства, що створюється, за реєстрацією; подання проекту на експертизу тощо. Важливим видом правомірних дій є індивідуальні правові акти органів державного управління, тобто акти, що належать до конкретного адресата і справи. Прямий наслідок прийняття таких актів — виникнення, зміна або припинення адміністративно-правових відносин. Так, наказ про призначення на посаду тягне за собою виникнення державно-службових відносин, що є різновидом адміністративно-правових.
   Неправомірні дії порушують вимоги адміністративно-правових норм. Для сфери державного управління найбільш характерним видом неправомірних дій є різні правопорушення. Вони тягнуть за собою виникнення адміністративно-деліктних (юрисдикційних) відносин. Юридичним фактом цієї ж категорії є неправомірна бездіяльність. Приміром, бездіяльність, наслідком якої стало невиконання законних вимог прокурора, належить до юридичних фактів, які тягнуть за собою виникнення адміністративно-деліктних відносин (ст. 1858 КпАП).
   Події, тобто явища, що трапляються незалежно від волі людей, також можуть у деяких випадках виступати юридичними фактами, (наприклад, стихійне лихо, смерть тощо).
   Адміністративно-правові відносини характеризуються такими особливостями:
   1. Адміністративно-правові відносини складаються переважно в особливій сфері суспільного життя — сфері державного управління. Тут треба підкреслити, що вони виникають у зв´язку із здійсненням органами державного управління своїх управлінських функцій, тобто у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності.
   2. Адміністративні правовідносини виникають у разі обов´язкової участі відповідного органу державного управління або іншого носія повноважень державно-владного характеру.
   Отже, для цих відносин характерна наявність обов´язкового суб´єкта з державно-владними повноваженнями, суб´єкта виконавчо-розпорядчої діяльності. Ця особливість адміністративних правовідносин прямо випливає з владної природи державного управління.
   3. Адміністративні правовідносини можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін. Проте, згода або бажання другої сторони не є обов´язковою умовою їх виникнення. Адміністративні правовідносини можуть виникати всупереч бажанню другої сторони. Дана особливість не випливає з тих обставин, що одна із сторін наділена владними повноваженнями (наприклад, міністерство), а друга — може їх не мати (громадянин).
   У разі звернення громадянина до міністерства, останнє, незалежно від свого "бажання", зобов´язане на таке звернення відреагувати і вирішити справу громадянина.
   Аналогічний вигляд має ситуація і в тому випадку, коли другою стороною є не громадянин, а нижчестоящий орган управління, підприємство, установа, організація. Зрозуміло, що органи управління мають право породжувати адміністративні правовідносини в односторонньому порядку, керуючись інтересами держави і завданнями, що стоять перед ними. Таким чином, адміністративно-правові відносини можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін без згоди другої.
   4. Суперечки, що виникають між сторонами адміністративних правовідносин, як правило, вирішуються у позасудовому порядку, тобто шляхом прямого юридично-владного розпорядження правомочного органу.
   5. Якщо учасник адміністративно-правових відносин порушує вимоги норм адміністративного права, то він відповідальний перед державою в особі його органу.
   Дана особливість зрозуміла, оскільки порушення норм адміністративного права означає посягання на інтереси держави.
   Перелічені особливості адміністративних правовідносин дають змогу зробити висновок про те, що не будь-які суспільні відносини у сфері державного управління входять до кола адміністративно-правових. Такими відносинами перш за все є такі, що виникають "у зв´язку" і "з приводу" практичної реалізації завдань і функцій державного управління і виконавчої влади зокрема.
   Види адміністративно-правових відносин. Існує кілька критеріїв класифікації адміністративних правовідносин.
   1. Залежно від виконуваних функцій вони поділяються на: регулятивні та правоохоронні.
   До регулятивних належать ті, що пов´язані з реалізацією позитивних завдань державного управління. Це організація роботи апарату управління, керівництво нижчими структурами, задоволення запитів громадян тощо.
   Найбільш відомий різновид правоохоронних відносин — відносини адміністративно-деліктні. До них належать відносини, які є зв´язками з приводу відповідальності за адміністративні провини. Вони виникають між правопорушником і правозастосовчим органом (його посадовою особою). Ці відносини також мають організуюче значення. Воно полягає в тому, що через вжиття заходів впливу, передбачених адміністративно-правовою нормою, орган державного управління (тобто держава) прагне юридичними засобами забезпечити належну (правомірну, правослухняну) поведінку людини.
   2 Залежно від адміністративно-правового статусу суб´єктів, що беруть участь у правовідносинах, виділяють:
   - між підпорядкованими суб´єктами державного управління, що перебувають на різному організаційно-правовому рівні, тобто між вищестоящими і нижчестоящими органами;
   - між непідпорядкованими суб´єктами однакового організаційно-правового рівня. Це відносини між двома міністерствами, адміністраціями районів області тощо. Такі відносини прийнято називати горизонтальними;
   - між органами державного управління і підпорядкованими їм організаційно підприємствами, корпораціями, концернами тощо. Це відносини між адміністрацією і безпосередньо підприємством;
   - між органами державного управління і підприємствами, установами, організаціями, які організаційно їм не підпорядковані (організаційно від них незалежні). Це, приміром, відносини між податковою адміністрацією і підприємствами; між органами державного управління і структурами місцевого самоврядування. Такі відносини складаються, наприклад, між державною адміністрацією району і виконкомом селищної ради;
  - між органами державного управління і недержавними підприємствами, установами, організаціями;
   - між органами державного управління і об´єднаннями громадськості;
   - між органами державного управління і громадянами.
   3. За складом учасників виділяють:
   - відносини між главою держави — Президентом України і всією системою державного управління взагалі та виконавчої влади зокрема;
   - відносини між вищим органом державної виконавчої влади, яким за Конституцією України (ст. 113) є Кабінет Міністрів України, і всією системою державного управління взагалі і виконавчої влади зокрема;
   - відносини між органами державної виконавчої влади одного ієрархічного рівня (міністерствами, комітетами, районними державними адміністраціями тощо);
   - відносини між органами державної виконавчої влади різного ієрархічного рівня (обласна державна адміністрація — районна державна адміністрація);
   - відносини між органами виконавчої влади і органами державного управління, які статусом органу виконавчої влади не наділені (міністерство транспорту — відділення залізниці);
   - відносини між управлінськими структурами держави і органами місцевого самоврядування (районна державна адміністрація — виконавчий комітет міської ради);
   - відносин між органами державного управління і структурами самоорганізації населення, об´єднаннями громадян, включаючи професійні спілки, недержавними підприємствами, установами, організаціями;
   - відносини між органами державного управління і особою (громадянами, особами без громадянства, іноземцями).
   4. Залежно від галузевої належності виділяють: матеріальні адміністративні правовідносини процесуальні адміністративні правовідносини. Матеріальні правовідносини — це відносини пасивного типу. Вони виражають статичну функцію права. Такі відносини складаються на основі уповноважуючих і заборонних адміністративно-правових норм, тобто норм матеріальних. Відносини такого типу, виниклій одного разу, можуть тривалий час залишатися "нерухомими", статичними. Так, відносини між громадянином, що одержав право на пільги, і органом державного управління, який надає ці пільги, будуть перебувати у статичному стані (залишатися матеріальними) доти, поки громадянин не вважатиме за потрібне реалізувати дане право.
   Процесуальні відносини — це відносини активного типу. Вони виражають динамічну функцію права. Для їх виникнення потрібна процесуальна норма. Такі відносини постійно перебувають у розвитку, тобто є динамічними. Як правило, вони складаються у процесі вирішення управлінських справ (наприклад, справ про адміністративні правопорушення).
   5. Залежно від змісту виділяють:
   - відносини у сфері загального управління (управлінська сфера Кабінету Міністрів, обласної державної адміністрації);
   - у сфері галузевого управління (управлінська сфера галузевих органів державного управління);
   - у сфері міжгалузевого управління (управлінська сфера міжгалузевих органів державного управління).
   6. За галузями діяльності адміністративно-правові відносини поділяються на такі, що виникають в:
   - галузі економіки;
   - соціально-культурній сфері;
   - адміністративно-політичній сфері.
   Адміністративно-правові відносини поділяють на функціональні й територіальні; внутрішні й зовнішні; майнові й немайнові; такі, що захищаються в адміністративному порядку, і такі, що захищаються у судовому порядку; субординації і координації; внутрішньоапаратні і позаапаратні тощо.
   Значний інтерес становить класифікація адміністративних правовідносин на вертикальні та горизонтальні.
   Вертикальні правовідносини найбільшою мірою виражають сутність адміністративно-правового регулювання і характер зв´язків у сфері державного управління. Ці відносини часто називають владовідносинами. Виникають вони між супідрядними у правовому розумінні сторонами і виражають юридичну залежність однієї сторони від другої.
   Горизонтальними правовідносинами визнаються ті, в яких сторони фактично і юридичне рівноправні. В них відсутні юридично-владні веління однієї сторони, обов´язкові для другої. Зрозуміло, сам факт визнання рівності сторін у адміністративно-правових відносинах, здавалося б, перебуває у прямій суперечності із сутністю адміністративно-правового методу регулювання. Разом з тим, багаторічна дослідницька робота ряду вчених (Ю. Козлов, А. Альохін, Г. Петров, В. Проніна, Б. Лазарєв, В. Юсупов та ін.) свідчить про можливість виникнення та існування таких відносин у сфері державного управління.
   Адміністративно-правовими такі відносини робить державна воля, що вимагає від суб´єктів вступити у правові зв´язки між собою на паритетних засадах. Ця воля завжди виражена у формі адміністративно-правового акта. Таким чином, підставою для виникнення даних відносин є та сама адміністративно-правова норма. Внаслідок цього, суб´єкти (адресати норми) не можуть відмовитися від вступу у правовідносини, а також не можуть вийти за рамки державних настанов, якими регламентовано їхні взаємні права та обов´язки.
   Ці відносини не є типовими для сфери державного управління, їх досить складно розрізнити у загальній кількості управлінських зв´язків, виражені вони не так чітко, як вертикальні. Проте управлінська практика дає підстави віднести до них такі відносини:
   1. Відносини, що передують прийняттю нормативного акта. Вони є передумовою вертикальних і призначені для створення умов, необхідних для прийняття одностороннього юридично-владного рішення. Це зв´язки між суб´єктами, що перебувають на однаковому правовому рівні, в які вони вступають з приводу підготовки прийняття спільних нормативних актів, узгодження спільних управлінських дій; відносини між органами виконавчої влади і профспілковими органами з приводу задоволення вимог останніх (укладення або зміна тарифних угод).
   2. Це відносини, під час яких виробляються спільні заходи щодо виконання нормативних актів (проведення спільних ревізій, формування міжвідомчих комісій).
   3. Відносини адміністративно-договірного характеру, що мають форму різного роду угод (попереднє погодження про прийом на посаду).
   Ведучи мову про горизонтальні адміністративні відносини, треба враховувати, що багато процедурних зв´язків не врегульовано юридичне і через це далеко не всі мають адміністративно-правовий характер (хоч і не втрачають управлінських якостей), будь-які спільні дії однопорядкових суб´єктів переростають у вертикальні відносини. Таким чином, горизонтальні відносини мають чітко виражений допоміжний і тимчасовий характер.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право