Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Історія української філософії

Актуальні філософські дослідження. Поняття філософії


На противагу історико-філософським актуальні філософські дослідження охоплюють з´ясування природи філософського мислення (предмет та метод філософії), дослідження проблематики різних розділів філософії — метафізики, епістемології, логіки і філософії науки, практичної філософії (у т. ч. філософії цінностей та етики), політичної філософії, естетики і філософії мистецтва, філософії релігії. Учасники дискусій із назрілих філософських проблем уже враховують наявність не лише перекладів західної і світової філософій українською мовою, а й доступність цих творів мовами оригіналів та в перекладах різними мовами.

Півтора десятка літ — короткий термін, щоб в Україні з´явились ґрунтовні й оригінальні філософські концепції. Українська інтелектуальна культура поки що не є повноцінною складовою західної інтелектуальної традиції, до якої історично належить.

В історії західної філософії використовують її поділ на великі періоди — домодерна філософія (деякі філософи виокремлюють у ній «передмодерн»), модерн і постмодерн. Ю. Габермас у статті «Філософія як берегиня та інтерпретатор» , ведучи мову про Канта як представника модерну, зауважив, що основою кантівського формального, диференційованого розуму є теоретична настанова модерну, якому притаманна «відмова від субстанційної раціональності, що була типовою для релігійного та метафізичного світоглядів», а також віра в «процедурну раціональність». Цим зумовлене «надання вірогідності нашим думкам у таких трьох сферах, як об´єктивне знання, морально-практична інтуїція та естетичне судження».

Перехід від домодерного способу мислення через модерн до постмодерну полягає у підважуванні здатності розуму бути джерелом смислів, які б забезпечували смислову цілість буття і різних сфер буття. У зв´язку з цим у вступі до першого тому «Теорії комунікативних дій» Габермас звернув увагу на те, що «філософія сьогодні більше не може виходити з припущення цілісності світу, природи, історії, суспільства, в сенсі деякого знання, спрямованого на відкриття цілостей». Не стільки поступ емпіричних наук підриває такий цілісний підхід, скільки «рефлексивна свідомість, яка супроводжує цей поступ». Цьому «розпаду цілостей» у філософії відповідають зміни суспільної свідомості в сучасних західних суспільствах, які полягають «у втраті впливу традиційних ідеологій, що пропонували цілісний погляд на світ, людину, суспільство, політику». Натомість у сучасних «інформаційних» суспільствах засоби масової інформації, зорієнтовані на пасивне, розважальне і приватизоване споживання інформації, настільки підпорядкували собі суспільно-політичне життя, що «когерентні, тобто цілісні зразки тлумачення (хоча б середнього радіусу дії), просто не здатні утворюватися». Унаслідок цього фрагментизована повсякденна свідомість споживачів, які володіють вільним часом, перешкоджає утворенню ідеології класичного типу, але «вона сама стала панівною формою ідеології». Зокрема, це спричинило відмову від європоцентризму та появу компаративної філософії, яка висвітлює відмінності розуміння філософії у різних філософських традиціях.

Цей «розпад цілостей» у філософії та ідеології є серйозним викликом філософії: фрагментизована, утилітарна і раціональна свідомість приховує в собі передумови виникнення різноманітних загроз — від загрози біологічному виживанню людства (екологічна криза) до втрати морального зв´язку між людьми і смислу життя (на це, зокрема, звернув увагу В. Франкл у своїй «вершинній» психології). Якщо вважати, що основною темою філософії є розум, то йдеться про здатність розуму бути джерелом смислів-цінностей, які б забезпечили порозуміння між людьми і слугували основою для об´єднання людських зусиль, спрямованих на відвернення новітніх загроз. Тому питання, як можна досягти «єдності розуму в різноманітності його голосів» (Ю. Габермас), стає важливою філософською проблемою.

Подібні міркування характерні для більшості західних філософів, свідченням чого є збірка «Після філософії: кінець чи трансформація?» (К., 2000). Однак сьогодні все більше філософів відмовляються від протиставлення «модерного» і «постмодерного» способів мислення. Спроби піднятися над цим протиставленням деякі з них позначають як «після постмодерну».

Хоч традиційний субстанційний та есенціалістський підходи залишилися в 90-ті роки XX ст. впливовими серед українських філософів, та врахування постмодерного повороту спонукало до відмови від класичних «визначень» філософії, які передбачали наявність певної «твердої» основи (суті філософії), що давала змогу однозначно вирішувати, що слід вважати філософією, а що ні. Така відмова засвідчує появу розуміння філософії як «філософії без кордонів». Однак це не означає заперечення певної серцевини філософії, попри весь діалог різних способів філософського мислення в західній традиції.

Спостереження за різними тенденціями, які знаходимо у публікаціях 90-х років XX ст. — початку XXI ст., дають змогу дійти висновку, що більшість українських філософів не приймає радикальних версій постмодерністського способу мислення. Ця поміркованість є наслідком не лише інтелектуальних позицій, а й врахування суспільно-політичних особливостей пострадянських суспільств, які не пройшли крізь необхідні перетворення, позначені словом «модернізація». На модернізацію викладання гуманітарних наук, у т. ч. філософії, була спрямована програма «Трансформація гуманітарної освіти в Україні», розробленої фондом «Відродження». Все ж критика діалектичного матеріалізму в першій половині 90-х років XX ст. привела деяких гуманітаріїв до стану інтелектуальної розгубленості.

У з´ясуванні особливостей філософії 90-х років XX ст. — початку XXI ст. в Україні можна виокремити дві тенденції:

1) наполягання на тому, що розуміння філософії включене в контекст тієї філософської концепції, якої дотримується філософ. Цей підхід найбільше враховує наслідки постмодерного повороту у філософії. У такому разі філософію розуміють як історію філософії: наприклад, читання курсу «сучасної філософії» зводять до розгляду основних напрямів філософії XX ст. (прагматизму, аналітичної філософії, феноменології, герменевтики, екзистенціалізму тощо) і з´ясування діалогу між ними. До розуміння філософії як історії філософії схиляються і деякі європейські філософи. Так, більше половини «Вступу до філософії» (М., 2003) Р. Каратіні займає Книга І (Історія філософії);

2) поєднання системного (проблемного) та історико-філософського підходів. Таке розуміння філософії (закорінене більше в неокантіанстві, ніж у філософії Гегеля, та історизмі) можна умовно назвати «модерним» — з урахуванням поправок, зумовлених постмодерним поворотом. Таке розуміння філософії більш консервативне, оскільки узгоджується з існуванням певної структури філософії, представленої традиційними і новими розділами. Загальна настанова полягає в тому, що можна виокремити перелік проблем, які називають філософськими, і досягти певної їх систематизації (упорядкування). У такому разі відмінності між окремими філософами і напрямами стосуються тільки способів розв´язання проблем.

Різні підходи до розв´язання проблеми розглядаються як такі, що висвітлюють певні її аспекти. Їх можна тлумачити і як полілог, коли кожен «голос» у чомусь доповнює чи поправляє інший. Відповідно, найважливіші філософські поняття («реальність», «істина», «цінність» тощо) можна вважати своєрідними «в´язками» різних підходів, представлених різними філософами і напрямами в історії філософії. Філософію у такому разі розглядають як поєднання у мисленні релятивного, тобто часткового (закоріненого у неповторних особливостях певної культури, цивілізації, нації, епохи), з універсальним. Ідеться про позицію, відповідно до якої розум (мудрість), носієм якого є філософія, розглядається як єдність у «різноманітності його голосів».

Системний підхід відкриває бачення філософії як дисципліни, в якій філософські проблеми розподілені у певні розділи, що полегшує спеціалізацію та викладання. Цю структуру представляють різноманітні тексти з філософської пропедевтики, які містять: а) вступну частину, в якій з´ясовують сутність філософії, поняття філософської традиції, різновиди традицій тощо; б) метафізику як «першу філософію», в якій визначають засадничі питання філософії та онтології; в) епістемологію та філософію науки (у т. ч. філософію гуманітарних наук); г) практичну філософію, включаючи філософію цінностей та етику, політичну філософію; ґ) естетику і філософію мистецтва; д) філософію релігії. При цьому в онтології розрізнення природного, людського буття та Божого буття дає змогу (у викладанні філософії) давати початкові елементи філософської антропології та філософії релігії.

Якщо послідовність розділів філософії (філософських наук) розглядати як ознаку певної систематизації філософського знання, то принцип цієї систематизації полягає в тому, що попередні розділи повинні слугувати (хоча б у певних аспектах) основою наступних. У такому разі метафізика як «перша філософія» має бути першою у цьому переліку. Проблема полягає в тому, що внаслідок важливих поворотів у руслі західної філософії окремі розділи (філософські напрями) стали претендувати на роль «першої філософії» (епістемологія, феноменологія, герменевтика тощо). Однак якщо брати до уваги зміст проблем, а не підходи до їх розв´язання, і вважати, що завдання метафізики полягає у з´ясуванні найбільш фундаментальних, граничних проблем філософії, то саме вона повинна зайняти своє «законне» перше місце.

Часто поява нового розділу філософії була наслідком виникнення нового напряму у філософії, що давало змогу висвітлити нові проблеми. Навіть епістемологія сформувалася як особливий підхід до філософських проблем, який спробував обґрунтувати Кант. Так у XX ст. виникла і семіотика, яку тепер розглядають як особливий розділ філософії, зосереджений на дослідженні знаків, знакових систем та їх функціонування. Герменевтика переважно займається артефактами, що можна розцінювати як її націленість на методологічні потреби гуманітарних наук.

Відповідно до системного розуміння природи філософського мислення можна виокремити кілька тенденцій, артикульованих у публікаціях 90-х років XX — початку XXI ст. в Україні:

а) аналітична тенденція, зосереджена на аналізі філософських проблем і різних підходів до їх розв´язання. Вона передбачає розуміння філософії як певних ланцюгів тематичних дискурсів з погляду функцій, які вони виконують у певних суспільних середовищах. Цей підхід включає здобутки аналітичної філософії, оскільки розглядає філософські тексти як поєднання різних мовленнєвих дій. Прикладом такого підходу є книга М. Поповича «Раціональність і виміри людського буття», в якій автор, на противагу Дж. Серлю, зводить мовленнєві дії до трьох типів — когнітивного, сугестивного та експресивного. Ці виміри комунікації він зіставляє з традиційним виокремленням трьох основних здатностей людини — розуму, волі і почуття. Комунікація, в якій поєднання цих вимірів відбувається у певному суспільному просторі (етноси, нації, цивілізації), має певну структуру й утворює відносно цілісне смислове поле. Філософи, створюючи свої тексти, виконують у ньому важливу роль, оскільки несуть основну відповідальність за цінності-смисли, які забезпечують відносну цілісність суспільно-культурних утворень, і за напрямки трансформації цих утворень;

б) екзистенційно-антропологічна тенденція, за якої вихідною позицією в розумінні природи філософії є людське буття (екзистенція). Джерелами його є феноменологія, екзистенціалізм і філософська антропологія. Представлений він багатьма публікаціями: підручниками з філософії — В. Нестеренка («Вступ до філософії: онтологія людини», 1995), Г. Горак («Філософія. Курс лекцій», 1997). Найпомітніший доробок В. Табачковського (з 1997 р. — голова Антропологічного фонду) та його колег, а також філософів, які поділяли цей підхід (Г. Шалашенко, А. Дондюк, Н. Хамітов, Г. Ковадло, Є. Анрос та ін.). У межах цієї тенденції доводилось зводити рахунки з есенціалістським розумінням природи людини. Якщо зважати на думку, що буття (екзистенція) передує суті, а не суть буттю (Гайдеггер, Сартр), то чи означає це повне відкидання будь-яких різновидів есенціалізму? У книзі «Людина в есенційних та екзистенційних вимірах» (К., 2004) обстоюється виправдана позиція про взаємне доповнювання цих двох підходів. Оцінка есенціалізму значною мірою залежить від того, який зміст вкладається в поняття «суть».

Розроблення проблематики будь-якого розділу філософії починається з опрацювання та коментування джерел. Однак у руслі цього антропологічного руху поки що не представлені найважливіші джерела із філософської антропології (у вигляді хоча б антології);

в) розуміння філософії як «осмислення»: тенденція, у якій засадничими постають поняття «смисл» та «осмислення», може включати елементи різних філософських напрямів XX ст. — аналітичного, герменевтичного, антропологічного. Це зумовлено великим діапазоном значень і смислових конотацій, поєднаних зі словом «смисл»: смисл як інтенсіонал (на противагу екстенсіоналу), смисли-цінності, смисл історії, смисл людського життя тощо. Поняття «смисл», якому протиставляється лише абсурд, переважно є граничним поняттям філософського аналізу та філософського мислення. Однією із важливих публікацій, в якій філософія розглядається як різновид осмислення, є книга С. Кримського «Запити філософських смислів» (К., 2003). Автор ураховує антропологічний поворот у філософії, зауважуючи, що під тиском антропологічної проблематики предмет філософії «змінюється в напрямі персоноцентризму, граничних питань людинознавства взагалі». За його словами, «фундаментальним завданням філософії є смислобудівництво життя та діяльності людини, свого роду "літургія смислу". У своїй смислобудівничій місії філософія визначає стратегію формування духовності людей. Вона забезпечує єдність культури та її зв´язок з наукою, тобто виконує інтегративну функцію». Про те, що автор визнає фундаментальне значення екзистенційно-антропологічного повороту у філософії, свідчить центральність особи (Я) в його концепції: «Що стосується філософії, то вона відверто формулює свій запитальний статус у вигляді, щонайменше, двох циклів питань — метафізичного та гносеологічного штибу. До першого, метафізичного циклу належить питання: "Що є Я?", "Що є не-Я?" (тобто світ чи інша людина в бутті); і "Що є Над-Я?, тобто абсолют, ідеал, Бог (взагалі — трансценденція чи сходження до найвищого регістру існування людини, певної "омего-точки")»;

г) розуміння філософії у руслі феноменологічно-герменевтичної традиції. Феноменологія Е. Гуссерля стала джерелом як екзистенціалізму Ж.-П. Сарта, так і філософії М. Гайдеггера, в якій феноменологію поєднано з герменевтикою (це розвинулось у феноменологічній герменевтиці П. Рікера). У цьому підході провідну роль відіграє осмислення світу під кутом зору внутрішнього досвіду особи. Цей напрям мислення знаходиться в опозиції до позитивізму і аналітичної філософії загалом: він кордоцентричний (націлений на відкриття «істин серця»). Йому надають перевагу автори, які працюють на межі філософії і літературознавства та мистецтвознавства (зі старшого покоління — Є. Сверстюк, з молодшого — О. Забужко та ін.);

ґ) трактування філософії з наголосом на важливості практичної філософії, серцевину якої складає філософія цінностей та етика. У центрі уваги цього напряму перебуває комунікативна дія і спілкування як засіб досягнення інтерсуб´єктивної виправданості засадничих етичних принципів загалом. Хоча цей підхід до філософії зазнав впливу німецької комунікативної філософії (К.-О. Апель, Ю. Габермас та ін.), визначальною його ознакою є твердження, що філософія має бути націленою на розв´язання гострих практичних проблем (етичних, етнополітичних екологічних тощо), пов´язаних із технічним поступом та глобалізацією. Цей інтелектуальний рух представлений діяльністю таких філософів, як А. Єрмоленко, Л. Ситниченко, М. Кисельов та ін. Близькими до нього є дослідження логіки практичної дії, конфлікту і згоди А. Ішмуратова. Важливим осередком спілкування цього інтелектуального руху є журнал «Практична філософія» (започаткований в 1999 р. благодійною організацією «Центр практичної філософії»).



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць