пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія української філософії

Внесок українських мислителів у розвиток філософії культури


У 20—30-ті роки XX ст. активно розвивалася вітчизняна філософія культури. Філософське осмислення багатьох питань теорії та історії світової, української культур, історико-філософський аналіз вітчизняного літературно-мистецького процесу, ідейних засад творчості його провідних представників (Т. Шевченко, П. Тичина, М. Хвильовий) характерні для досліджень літературознавців і філософів Володимира Юринця (1891—1937) і Петра Демчука (1900—1937).

Застосовуючи метод «іманентної критики» для дослідження ранньої творчості П. Тичини (віршів, уміщених у збірках «Сонячні кларнети», «Плуг», «Вітер з України»), В. Юринець здійснив комплексний історико-філософський аналіз відчування поетом космосу, природи, кохання, історичного процесу (чотирьох важливих аспектів його поетичної проблематики) крізь призму античної та європейських філософських традицій.

Історико-філософському осмисленню актуального на той час питання взаємообумовленості, співмірності історичних шляхів українського та європейського культуротворення присвячено вміщені в альманасі «Літературний ярмарок» діалоги, охарактеризовані В. Юринцем як чудернацька розмова кількох вітчизняних письменників з письменниками інших класів і епох про цінність культурної спадщини, її місце і роль у комуністичному суспільстві. У цьому уявному діалозі між «фалангою молодих творців» (тогочасних українських письменників) і класиками світової літератури (Й.-В. Гете, О. де Бальзак, В. Вітмен та ін.) В. Юринець наголосив на очікуванні нового типу вітчизняного діяча культури — «пролетарського Лессінга», вільного, за його словами, працівника безкласового суспільства з глибоким знанням ленінізму не в догматичних схемах, а в діалектичній гнучкості з широкою філософською культурою.

Над проблематикою філософії культури активно працював учень В. Юринця, фахівець з історії західноєвропейської філософії XIX — початку XX ст., вихованець Віденського університету П. Демчук.

У праці «Шевченко та його вчителі філософії» П. Демчук піддав історико-філософському аналізу засвідчені «Щоденником» великого Кобзаря основні впливи російських і європейських мислителів, насамперед німецького вченого О. Гумбольдта, на формування його ідейної позиції, роз´яснив такі проблеми, як тлумачення феноменів геніальності та «великих людей», співвідношення поетичної і філософської творчості, залежність рівня розвитку суспільної свідомості в Україні XIX ст. від специфіки її соціально-економічного поступу.

Багатий матеріал для філософського осмислення давало тогочасне літературно-мистецьке життя. То був час активного розроблення проектів вітчизняного і світового культуротворення. Особливо цікавим щодо цього є вчення про світову культуру як систему культів, авторами якого були ідеологи панфутуризму (пролетарського футуризму) Михайло Семенко (1892—1937) та Георгій Шкурупій (1903—1937). Це вчення було сформульоване у статтях «Постановка питання в теорії мистецтва переходової доби (Панфутуристичний маніфест)», «Маніфест Марінетті і панфутуризм», «Мистецтво як культ». Панфутуризм 20-х років XX ст. формувався на творчому поєднанні засад західноєвропейського футуристського літературно-мистецького руху, здобутків художньої практики його російських апологетів у межах похідних від нього кубофутуристської та егофутуристської платформ. Наголошуючи, що панфутуризм є другим і завершальним етапом започаткованої «основним футуризмом» Ф.-Т. Марінетті загальної деструкції буржуазного культурно-мистецького життя на початку світової пролетарської революції, Г. Шкурупій визнав його мистецтвом «переходової доби», яким вперше дощенту руйнується буржуазна ідеологія в мистецтві і заміняється пролетарською.

Основою платформи панфутуризму є проект еволюції світового культурного процесу як системи культів, методологічною основою розбудови якого М. Семенко визнав ленінізм як «діалектичний метод практики». Наголошуючи, що культура є системою кількох культів, по-різному розміщених стосовно кінцевого пункту розвитку історії, і розрізняючи як культи або конкретно-історичні складові системи культури, феномени релігії та мистецтва як комплекс культів докомуністичної доби, а феномени науки і техніки як комплекс культів комуністичної доби, ідеологи панфутуризму сформулювали основні закони становлення кожного культу і розвитку світового культурно-мистецького процесу — закон деструкції і закон конструкції. Розглядаючи ці закони як похідні єдиного загальноісторичного закону деструкції і конструкції кожного природного процесу, ідеологи українського панфутуризму вважали, що цей закон відповідає законам класової боротьби в суспільстві і, будучи використаним в активній формі свідомої деструкції чи свідомої конструкції, дає наукову тактику, організовану практику і загальнообов´язкову політику.

Принциповою була заміна ідеологами панфутуризму категорій «зміст» і «форма» на «ідеологія» та «фактура». Ідеологія, на їх думку, є вольовим (свідомим — класова свідомість або несвідомим — суспільна психологія) організаційним чинником мистецтва, який, відповідно до основного закону Маркса, функціонально залежить від бази, а фактура — це матеріалізація ідеології в речових ознаках, речова характеристика культу. Стверджуючи, що розвиток виробничих сил обумовлює життя або занепад культу, ідеологи панфутуризму вважали комуністичну революцію чинником усунення економічних передумов існування культу мистецтва, вирішальним фактором переходу до культу «великої техніки» з його методологією тотальної наукової організації праці і побуту. Це вони розглядали як програму-максимум комуністичного мистецтва. Оскільки, на їх погляд, комуністичне мистецтво буде комуністичною екструкцією, тобто пропагандою науки і техніки для наукової організації діяльності і побуту, вони проголосили безумовний пріоритет в реалізації завдань комуністичного мистецтва засобів виробництва, техніки, яка позбувається вузького значення в класовому суспільстві, стає домінантним культом «великої техніки» в безкласовому суспільстві і підкоряє собі інші культи.

Найвідомішим тогочасним вітчизняним проектом українського і світового культуротворення була філософія культури поета, прозаїка і публіциста, ідейного натхненника і співзасновника письменницьких організацій «Гарт», «Урбіно», ВАПЛІТЕ, «Пролітфронт» Миколи Хвильового (Фітільова) (1893—1933), оприлюднена ним під час літературної дискусії 1925—1928 pp. у памфлетах: «Камо грядеши», «Думки проти течії», «Апологети писаризму», «Україна чи Малоросія?», художніх творах, листах. У цій концепції історіософська, суспільно-політична проблематика тісно пов´язана з проблематикою історії і теорії української, зарубіжної літератур і мистецтва. Від середини 20-х до початку 30-х років XX ст. вона перебувала у центрі вітчизняної громадської думки, офіційно засуджувалася як антипартійний націоналістичний ухил.

У своєму історіософському вченні про чотири культурно-історичні типи, розробленому під впливом концепцій теорії історичного коловороту М. Данилевського й О. Шпенглера, марксистсько-ленінського вчення, «філософії життя» та, ймовірно, ідей німецького романтизму, М. Хвильовий поділяв історичний і культурний поступ народів Азії та Європи на взаємообумовлені патріархальний, феодальний, буржуазний і прийдешній пролетарський цикли. Розбудова пролетарського циклу, як і патріархального, на відміну від інших, є наслідком творчої ініціативи, «життєвої енергії» не «людського матеріалу» Західної Європи, а народів Сходу, насамперед Китаю та Індії, а також колишніх провінцій Російської імперії, передусім України. Про початок завдяки жовтневим подіям 1917 р. досить тривалого перехідного до пролетарського періоду національно-культурного відродження і державотворення цих народів внаслідок їх антиколоніалістської збройної боротьби з імперіалізмом свідчить, на думку М. Хвильового, сучасна йому доба «азіатського ренесансу», що має спровокувати європейські комуністичні революції, спільне будівництво пролетарями усіх країн соціалізму, тобто перехід через диктатуру пролетаріату до «царства свободи». Проголошуючи у своїй «теорії комуністичної самостійності» України у складі СРСР багатовіковий процес українського націо- і державотворення невід´ємним елементом світової історії, М. Хвильовий закликав Компартію активно підтримати вітчизняне національно-культурне відродження як необхідний етап на шляху УСРР до соціалізму, відзначив провідну роль у цьому процесі української пролетарської інтелігенції як суб´єкта реалізації політики дерусифікації та українізації.

На підставі порівняльного аналізу ідейних традицій літератур народів Західної Європи і Росії М. Хвильовий різко засудив дух «мертвого християнського дуалізму», «пасивно-песимістичний характер» російських письменства і культури, історичні проросійські «позадництво», «культурний епігонізм», а також «рабську психологію» більшості вітчизняної інтелігенції. Він наголосив на необхідності дотримання західноєвропейського вектора поступу українських літератури, мистецтва і культури на основі ґрунтовного ознайомлення вітчизняних пролетарської інтелігенції, робітництва зі світовою культурною спадщиною, зокрема античною та ренесансною. Згідно з теорією М. Хвильового пролетарське мистецтво доби «азіатського ренесансу» буде важливим чинником духовного відродження і соціалістичного будівництва народів Азії. Головним художнім напрямом цього мистецтва є ідейно і художньо споріднена з французьким романтизмом «романтика вітаїзму». Чільними провідниками «азіатського ренесансу» в літературно-мистецькій царині, на думку М. Хвильового, стануть насамперед українські діячі культури — «комунари», пролетарська інтелігенція («конкістадори Великого Сходу») як творці «золотого віку» вітчизняного державотворення.

Неабияку цінність для історії вітчизняної філософії мають концепції пролетарських мистецтва і культури «перших хоробрих» Г. Михайличенка, В. Чумака і В. Елланського, теорія «пролетарського конструктивного динамізму — спіралізму» В. Поліщука.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць