Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Історія української філософії

Викладання філософських дисциплін і розвиток філософської думки у навчальних закладах, наукових установах і товариствах УСРР


У перші роки існування Української академії наук у Києві (1918—1921), реорганізованої з червня 1921 року у Всеукраїнську академію наук, у її складі не було структурних одиниць філософського профілю, хоч планувалося, що її історично-філологічний відділ займатиметься і філософськими дисциплінами. У травні 1920 року при ньому було створено Комісію для дослідів над громадськими течіями в Україні під керівництвом С. Єфремова, співробітники якої вивчали суспільно-політичні погляди учасників Кирило-Мефодіївського товариства. Історико-літературне товариство історично-філологічного відділу досліджувало філософські погляди Г. Сковороди, а очолювана А. Кримським Комісія для видання творів В. Антоновича, М. Драгоманова, Т. Шевченка, І. Франка вивчала українські суспільно-політичну і філософську думки XIX ст.

Упродовж 20-х років XX ст. у Києві почали досліджувати проблематику філософських дисциплін такі пов´язані з ВУАН інституції, як семінар з вивчення суспільного життя під керівництвом О. Гілярова та Науково-дослідна кафедра марксизму-ленінізму. Семінар було організовано при відділі суспільно-історичних наук ВУАН наприкінці 1922 р., а в 1925 р. перейменовано на семінар соціальної філософії. Його учасники займалися розробкою питань діалектичного, історичного матеріалізму, логіки, матеріалізму, методології суспільних наук, методологічними проблемами мистецтва та ін. Восени 1926 р. при ВУАН на базі міжвузівського марксистсько-ленінського семінару було засновано Науково-дослідну кафедру марксизму-ленінізму в складі філософсько-соціологічної, економічної та історичної секцій, а в 1934 р. її було реорганізовано в Комісію філософії під керівництвом академіка Семена Семковського (Бронштейна) (1882—1937), зорієнтовану на ідеологічне обслуговування сталінського режиму (висвітлення ленінського етапу у розвитку філософської науки; викриття буржуазної ідеології, зокрема т. зв. українського буржуазного націоналізму і російського великодержавного шовінізму; боротьба проти ідеології німецького і польського фашизму).

У тогочасній столиці УСРР, місті Харків, у 20-ті — на початку 30-х років XX ст. було засновано вищі навчальні заклади, наукові установи і товариства. У 1921 р. розпочала діяльність організована й очолювана С. Семковським Науково-дослідна кафедра марксизму і марксознавства, яка мала розробляти і популяризувати питання діалектичного й історичного матеріалізму, готувати філософські кадри. Через рік її було реорганізовано в Український інститут марксизму, з 1924 р. — Український інститут марксизму-ленінізму, філософсько-соціологічний відділ якого був представлений кафедрами філософії та соціології. Згідно з постановою ЦК КП(б)У з 1931 р. — це вже Всеукраїнська асоціація марксистсько-ленінських науково-дослідних інститутів. У її складі того ж року на базі філософсько-соціологічного відділу було засновано Інститут філософії і природознавства, перейменований у 1933 р. на Інститут філософії. Проіснував він до 1936 p., коли багатьох його співробітників, як і співробітників ВУАН, інших наукових установ, вищих навчальних закладів, передусім Харкова і Києва, було репресовано.

У 20-ті — на початку 30-х років XX ст. філософські дисципліни викладали співробітники кафедр філософії інститутів народної освіти, зокрема Харківського, при якому в 1925 р. було засновано факультет політосвітніх працівників, перетворений у 1929 р. на Інститут комуністичної освіти із філософсько-атеїстичним факультетом.

Одним із перших кроків щодо запровадження марксистської філософії у вузах України були рішення проведеної у Харкові в липні 1922 року першої Всеукраїнської конференції з педагогічної освіти. На ній зазначалось, що в основу курсу марксизму повинні бути покладені з´ясування закономірностей суспільних явищ (історичний матеріалізм) і тенденцій розвитку сучасного періоду історії (науковий соціалізм) з метою вироблення об´єднуючого у вищому синтезі природничі й суспільні науки, теорію та революційну практику (діалектичний матеріалізм) цільного наукового світогляду.

У першій половині 20-х років XX ст. у вітчизняних вищих навчальних закладах викладали комплекс соціально-економічних дисциплін (соціально-економічний мінімум), до якого було включено і філософію під назвою «Історичний матеріалізм». Згодом, значною мірою завдяки висновкам першої Всеукраїнської конференції викладачів суспільствознавства (1926) і другої Всеукраїнської конференції викладачів соціально-економічних дисциплін (1928), було вирішено запровадити у вузах курс марксистської філософії «Діалектичний матеріалізм» як окрему дисципліну, хоч у навчальних планах і програмах залишилась його попередня назва «Історичний матеріалізм». Під цією назвою було опубліковано більшість тогочасних підручників із філософії. Навчальні програми з курсу марксистської філософії були зорієнтовані на тематику історичного матеріалізму: теорія суспільного розвитку, розвиток продуктивних сил і виробничих відносин, класи і класова боротьба, держава і диктатура пролетаріату, базис і надбудова. Висвітлювались і кілька тем діалектичного матеріалізму (ідеалізм і матеріалізм, діалектичний метод у філософії). Пізніше цей курс починали з проблематики діалектичного матеріалізму разом з екскурсами в історію філософії.

Рішенням X з´їзду КП(б)У, що відбувся 1927 p., задекларували орієнтацію на побудову системи освіти, методів викладання і навчання на засадах наукового світогляду і матеріалістично-діалектичного методу. З цією метою до вищих навчальних закладів для викладання суспільних дисциплін було відряджено комуністів — партійних працівників і лояльних безпартійних пропагандистів. Їх завданням було подолання опору, розвінчування ідейних концепцій антирадянських елементів, роз´яснення політики компартії і радянської влади, здійснювання перебудови вищої школи, навчально-методичної і наукової роботи відповідно до потреб диктатури пролетаріату і соціалістичного будівництва. Попри всю складність, породжену наступом більшовизму, вагомим був внесок у розвиток філософії О. Гілярова, С. Семковського, В. Юринця і багатьох інших фахівців.

Утвердження в СРСР у 30-ті роки XX ст. сталінського тоталітаризму спричинило різкі негативні зміни: було репресовано значну кількість філософських кадрів, закрито Інститут філософії, у всіх вузах, крім університетів, ліквідовано кафедри філософії, припинено викладання діалектичного та історичного матеріалізму. В університетах курс марксистсько-ленінської філософії читали тільки на історичному, філологічному і економічному факультетах. Замість діалектичного та історичного матеріалізму було запроваджено курс «Основи марксизму-ленінізму», в якому філософія зводилася до викладу включеної до «Короткого курсу історії ВКП(б)» праці Сталіна «Про діалектичний та історичний матеріалізм».

Політика радянської влади завжди була спрямована на популяризацію марксистсько-ленінського вчення та атеїзму. Відповідно до рішення VII Конференції КП(б)У (1923) в УСРР було розгорнуто масову роботу з антирелігійної пропаганди, у 1923—1924 pp. створено перші атеїстичні гуртки. Значні зусилля спрямовувалися на формування Спілки безвірників СРСР (з липня 1929 року — Спілки войовничих безвірників), яка започаткувала масову пропаганду атеїстичних знань. Діяли товариство «Войовничий матеріаліст України» (згодом перейменоване на «Товариство войовничих матеріалістів-діалектиків») та Спілка безвірників України.

Філософські знання у 20—30-ті роки XX ст. в Україні пропагували спеціалізовані видання вищих навчальних закладів, наукових установ і товариств, друковані органи КП(б)У, письменницьких організацій, спілок, республіканські видання. Найпомітніший серед них — неодноразово реформований друкований орган Українського інституту марксизму, а згодом — Українського інституту марксизму-ленінізму «Прапор марксизму», що виходив протягом 1927—1930 pp. у Харкові і розглядав питання філософії та соціології, економіки і права, історії. Після реорганізації УІМЛу у ВУАМЛІН (1931) цей журнал уже як двомісячний орган Інституту філософії та природознавства виходив під назвою «Прапор марксизму-ленінізму» (1931—1933) і мав постійні відділи: Ленін і ленінізм, актуальні проблеми філософії діалектичного матеріалізму, історія філософії, у т. ч. в Україні, атеїзм, історичний матеріалізм, історія соціалізму, національно-культурне будівництво, марксо-ленінське природознавство, питання літератури і мистецтва, актуальні проблеми культурної революції, критика філософії фашизму, відділ аспірантських праць Інституту червоної професури, критика і бібліографія та ін. У 1934—1936 pp. він виходив під назвою «Під марксо-ленінським прапором». У 1932 р. вийшло у світ перше число журналу «За марксо-ленінське природознавство» — друкований орган Асоціації природознавства Українського інституту філософії і природознавства та марксо-ленінських природничих товариств ВУАМЛІНу. Крім того, друкувались наукові записки, збірники та інші періодичні видання ВУАН, вищих навчальних закладів, органи згаданих атеїстичних організацій «Безвірник», «Войовничий матеріаліст» тощо.

Другу категорію утворюють найпопулярніші республіканські журнали: «Більшовик України», «Червоний шлях», «Життя й революція», «Критика». Дослідження вітчизняних філософів друкували літературно-художній і критичний місячник Спілки селянських письменників «Плуг» «Плужанин», літературно-мистецький і громадсько-політичний журнал організації комсомольських письменників УСРР «Молодняк» з однойменною назвою, літературно-художній та критичний журнал Всеукраїнської спілки пролетарських письменників «Гарт», альманах «Літературний ярмарок», журнал революційної формації мистецтва «Нова генерація», літературно-громадський місячник Об´єднання студій пролетарського літературного фронту «Пролітфронт» та ін.

Протягом кількох останніх відносно сприятливих для філософської діяльності років прискореного переходу СРСР від короткотривалого періоду непу до позначеного «роком великого перелому» початку епохи великого терору 30-х років XX ст. (згортання політики українізації, загострення т. зв. класової боротьби, інсценізації великих показових політичних судових процесів та перехід до масових репресій) представники філософської думки в УСРР були вимушені приділяти головну увагу популяризації і пропаганді ленінсько-сталінської інтерпретації марксизму, використовувати лише його методологічну базу та категоріальний апарат у науковій і викладацькій роботі, щоб запобігти надто швидким та небезпечним закидам у шкідництві й «ухилах». Вітчизняна філософська думка 20—30-х років XX ст. в УСРР, як і вся тогочасна українська наука, все радянське суспільство загалом, стала заручницею сталінської диктатури, її дієвим інструментальним засобом ідейно-теоретичного обґрунтування та проведення державної політики т. зв. соціалістичного будівництва, зокрема пропагандистського обслуговування завдань «класової боротьби» із «ворогами народу» й боротьби проти «світового імперіалізму».



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць