Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Історія української філософії

Поняття «національна філософія». Історія української філософії


Внесок Чижевського в історію української філософії пов´язаний з його працею за такими напрямами:

1) спроба систематичного огляду бібліографії та послідовного викладу історії української філософії. Втіленням цього були публікації «Філософія на Україні. Спроба історіографії питання» і «Нариси історії філософії на Україні», якими Чижевський заклав основу для наступних доповнень. Працюючи над бібліографічним дослідженням, він, затятий бібліофіл і «архівна криса», не мав доступу до джерел, з якими можна було ознайомитися лише в Україні (це стосується і рукописів професорів Києво-Могилянської академії). Упродовж усієї своєї діяльності він доповнював «Нариси...» статтями: «Платон в давній Русі», «Західноєвропейська філософія в старій Україні (XV—XVIII ст.)», «XVII ст. в духовній історії України», «Іван Вишенський», статтями про Паїсія Величковського, філософію Сковороди, філософські аспекти творчості Т. Шевченка, П. Куліша, М. Гоголя, В. Липинського, книгою «Філософія Г. С. Сковороди» та ін. А також рецензії та вставки до різноманітних публікацій, які стосуються української філософії (наприклад, у книзі «Гегель в Росії»);

2) дослідження окремих явищ українського духовного життя (статті про світогляд бароко, значення Харківського університету в українському духовному житті тощо);

3) публікації, спрямовані на ознайомлення європейців із фактом існування української філософської думки. Підпорядковані цій меті славістичні дослідження вчений друкував різними мовами, зокрема, в німецькому «Журналі слов´янської філології». Чижевському доводилось протистояти різноманітним ідеям, які підтримували експансію однієї слов´янської культури за рахунок іншої. Розгляд у контексті історії української філософії, наприклад, світогляду Гоголя чи філософії П. Юркевича спричинив суперечки мислителя з багатьма російськими інтелектуалами-емігрантами.

Окреслюючи предмет свого дослідження в «Нарисах...», Чижевський мусив знайти відповідь на питання, що таке національна філософія. На межі XIX—XX ст. набуло актуальності питання теорій нації. Деякі дослідники вважали, що розкрити природу націй можна через пояснення колективної психіки певної нації, її характеру, особливостей світосприймання і світорозуміння. Одними із перших до проблеми національного характеру звернулися представники німецької етнопсихології та соціальної психології Вільгельм Вундт (1832—1920), Моріц Лацарус (1824—1903) та Гейман Штейнталь (1823—1899), які розвинули ідеї Й.-Г. Гердера про культурну самобутність кожного народу, мову як форму, в якій вона втілюється. Представники школи «психології народів» доводили, що кожен народ, його культура, мова, характер — особливі форми історичної індивідуалізації людського духу.

Дослідження В. Вундта «Психологія народів» (1900—1920) включає детальний порівняльно-історичний аналіз мови, міфів і народних звичаїв як основних форм маніфестації народного духовного життя. Мову Вундт вважав певною «формою», в якій виявляються уявлення, які містить духовність народу; міфи, на його погляд, приховують у собі первісний зміст цих уявлень; звичаї втілюють спрямування волі, які постають із уявлень і прагнень. У праці «Нації і їх філософії» (1921) Вундт стверджував, що кожний народ реалізує свою своєрідність у науці, мистецтві, поезії, філософії. Філософія і поезія мають особливе значення у розкритті духовного характеру нації. Поезія надає вираження почуттям і прагненням, властивим народній душі. Філософія створює цілісну картину духовних цінностей національної культури, оскільки підносить до рівня самоусвідомлення мрії та ідеали, якими живе народна душа. У такий спосіб вона дає цілісну картину духовних надбань національної культури, які в інших сферах можуть виявитися лише частково.

Чижевський був ознайомлений з ідеями названих гуманітаріїв, а з деякими з них спілкувався особисто, прагнув урахувати ці ідеї у своїх спробах обґрунтувати поняття «національна філософія». Водночас він намагався поєднати їх з ідеями Гегеля, неогегельянців та представників «філософії життя». В історії філософії він виокремлював раціоналістичний і романтичний методологічні підходи. За раціоналістичного підходу, цінне лише «вселюдське», наднаціональне, надчасове. З цим Чижевський не погоджувався, оскільки під впливом Гегеля вважав, що кожна нація є «обмеженим» і «однобічним» розкриттям людського ідеалу: якраз у цих обмежених і однобічних здійсненнях ідеалу і виявляється інтелектуальна своєрідність нації. Однак, на його погляд, саме у своєму своєрідному, оригінальному, у своїй однобічності і обмеженості наявне також загальне значення. Так само, як неповторні людські особистості утворюють суспільство, культурно самобутні народи у своєму поєднанні творять людство.

У статті «До характерології слов´ян. Українці» Чижевський стверджував, що своєрідність філософії будь-якої нації можна охарактеризувати за такими критеріями: форма висловлення філософської думки, метод філософського дослідження і будова філософської системи (архітектоніка), обумовлена місцем і роллю цінності в системі. Такі спроби, хоч і містять моменти істини, все-таки не здатні витримати критику.

Чижевський, наголошуючи на зв´язку колективної психології зі способами світорозуміння нації, не вважав цей психологічний чинник вирішальним у з´ясуванні особливостей національної філософії. Адже колективна психіка є наслідком об´єктивізованого духу — культури, у т. ч. світорозуміння, які витворюють етнос, націю. У різні історичні епохи вони зазнають відповідних змін.

Підхід Чижевського до розуміння інтелектуальної історії більше культуроцентричний, ніж психологічний. Тому наголос на «характерології» вченого, спричинений розумінням ним «національної філософії», переважно є невиправданим перебільшенням: коли посилаються на ранні твори Чижевського, то переважно спрощують його підхід, наприклад, коли наводять риси колективної психіки чи ментальності українців, подані ним у статті «До характерології слов´ян...»,— сентиментальність, ліризм, індивідуалізм, психічна рухливість, гумор тощо.

Розуміючи слабкість виокремлення деяких спільних ознак, які характеризують національну філософську традицію як цілісність, Чижевський доповнив цю характеристику застереженням про те, що не йдеться про цілісність, яка б виключала наявність діалогічних філософських напрямів і тенденцій. У статті «До характерології слов´ян...» він зауважив, що полярні протилежності містять у собі щось спільне і внаслідок цього у сукупності вони характеризують націю. Зокрема, у французькій філософії до пізнього середньовіччя боролись між собою містицизм і раціоналізм, в англійській — емпіризм і платонізм, німецькій — спекулятивний та індуктивний методи, у російській — релігійні тенденції і різновиди Просвітництва (матеріалізм, позитивізм тощо). У цій характеристиці національних філософій через поєднання протилежностей можна вбачати вплив Гегеля. Однак у своїх історико-філософських дослідженнях Чижевський переважно розглядав історію філософії як поєднання різних тенденцій і напрямів, а не зводив їх до діалогу двох напрямів.

Загалом Чижевський у своєму розумінні національної філософії прагнув поєднати деякі елементи універсалізму, особливо під впливом Гегеля, з поміркованим релятивізмом — визнанням цінності того унікального внеску у філософію, джерелом якого є творення філософських ідей у просторі національної культури. Тому його підхід критикували прихильники протилежних позицій. Представники універсалістського розуміння філософії, які розглядали філософію за зразком природничих наук, критикували спробу Чижевського обґрунтувати поняття «національна філософія», оскільки вважали неможливим існування особливих національних філософій, як і національних фізик чи математик. За їх переконанням, існує одна філософія, яку розвивають різні нації. Ті, хто розумів філософію як галузь гуманістики і вважав, що філософія містить полілог різних філософських традицій, у т. ч. національних, дорікали Чижевському за непослідовність, невиправданий універсалізм. Наприклад, В. Горський зауважив, що вислів «філософія на Україні» (сучасний варіант «філософія в Україні») замість вислову «українська філософія» у Чижевського є наслідком не тільки узвичаєної фразеології, а і його тяжіння до універсалістського розуміння філософії.

Іноді розгляд філософського мислення українців у контексті європейської філософії зумовлювало недооцінювання Чижевським специфічно українських культурних джерел філософського мислення. Це виявляється в його тлумаченні філософії Сковороди («Філософія Г. С. Сковороди»): намагання «вписати» ідеї українського філософа у європейський контекст (шляхом порівняння його ідей з європейськими містиками) спричинило недооцінювання власне українських джерел його філософії. Захопившись подібністю між релігійними містиками і Сковородою, він вдавався до спрощених аналогій. Адже філософія Сковороди не лише тексти: написане ним поєднане зі способом його життя, бо істину він розумів екзистенційно. Аналіз його текстів неможливо здійснити за допомогою простих зіставлень. Чижевський правильно вказував на деякі вади попередніх своїх дослідників (Д. Багалій), але, виокремивши філософію Сковороди із українського культурно-історичного контексту, також зробив серйозну помилку.

Універсалізм, поєднаний з європоцентризмом, був панівною тенденцією західної філософії першої половини XX ст., представленою впливовими філософськими течіями (неокантіанство, неогегельянство, логічний позитивізм, марксизм), тому, безсумнівно, критика «раціоналістичного» розуміння філософії і спроби обґрунтувати можливість національної філософії є заслугою Чижевського. Переймався він своєрідністю української культурно-інтелектуальної історії, про що свідчать його увага до культурного стилю і світогляду українського бароко, українська версія філософії кордоцентризму («філософії серця»), а також наголошення на культурних та інтелектуальних відмінностях між слов´янськими народами. Чижевський підтримав керівника словацького національного руху Л. Штура в суперечці з чеськими слов´янофілами, які вважали, що не потрібно словакам утверджувати словацьку мову. Звертав увагу він на відмінності культурної та інтелектуальної історії українського і російського народів, зауважуючи, що російському просвітницькому радикалізму 40-х років XX ст. в українській духовній історії немає відповідника, бо в Україні до кінця XIX ст. переважали романтичні і релігійні філософські тенденції. Тільки в останній чверті XIX — на початку XX ст. вони ослабли під тиском раціоналізму, позитивізму та соціалізму.

Важливе значення для розуміння духовної історії України має оцінка Чижевським «впливу» гуманістичних і реформаційних ідей, який він розумів не як пасивне запозичення, оскільки вважав, що ідеї поширюються за сприятливих для цього умов. У контексті гуманістичних і реформаційних впливів оцінював він також діяльність Києво-Могилянської академії; не поділяв звинувачення її у схоластиці, бо якщо схоластикою вважати щось негативне, наприклад позбавлене творчого підходу тлумачення філософії Арістотеля, то виклади професорів академії не можна оцінювати як схоластичні.

Цінність третьої книги Д. Чижевського з історії української філософії «Філософія Г. С. Сковороди» полягає в тому, що його підхід дає змогу пояснити у світогляді філософа моменти, які найважче піддавалися тлумаченню. Попри недооцінювання українських джерел філософії Сковороди, такий підхід Чижевського не виправдано вважати насильним «утискуванням» його філософії до чужорідної традиції, оскільки поза межами середземноєвропейської філософської традиції цю філософію неможливо тлумачити, як і українську філософію загалом.

Чижевський не розробив певної оригінальної філософської чи культурологічної концепції. У своїх загальних світоглядних настановах він був антипозитивістом, його бачення реальності підкріплене визнанням трансцендентного буття (Бог, Дух). Його дослідження важливі не стільки з концептуального, скільки з фактологічного боку. У своїх творах він намагався синтезувати факти у цілісний образ — образ епохи, людини тощо. Дослідження Чижевського цінні своєю зорієнтованістю на руйнування усталених стереотипів, особливо тих, що мають ідеологічне походження. Широка ерудиція сприяла охопленню ним багатьох різнорідних джерел (інтердисциплінарний підхід), що давало йому змогу побачити взаємопов´язаність окремих фактів з погляду певних духовних цілостей. У цьому йому допомагала інтуїція, та цей інтуїтивний (спекулятивний) підхід, розвинутий під впливом Гегеля, він поєднував з увагою до відмінностей, чутливістю до конкретності, фактів. Важлива також етична позиція Чижевського: обстоювання права на життя будь-якої культури, заперечення боротьби за «життєвий простір» культур шляхом поглинання культур інших народів.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць