Для Д. Чижевського культура є сукупністю артефактів, які існують у суспільному просторі та часі і виявляються як ознаки спільності (єдності), так і відмінності. Різноманітність культурних явищ у синхронному (одночасовому) зрізі — це унікальність творів, самобутніх культур, зокрема національних, наявність різних традицій тощо.

При встановленні спільного в різних культурних світах недостатньо зупинятися на зовнішній подібності, бо вона може бути оманливою, необхідно з´ясувати, з яким «спільним» маєм справу, чим воно зумовлено тощо. Ним може бути вплив, запозичення, однак потрібно дослідити, яких перетворень зазнав запозичений елемент у просторі конкретної самобутньої культури. Можливо, зберігши зовнішню подібність, наприклад фонетичний склад слова, це явище набуло іншого сенсу. Чинники, що зумовлюють такі зміни є різними: поява нових ідей, релігійні рухи, ідеології, соціально-економічні зміни, політичні обставини. У кожному разі тільки внаслідок конкретного історичного дослідження можна встановити, які з чинників чи їх комбінація спричинили зміну смислів. Зовнішня подібність будь-якого елементу не обов´язково є наслідком запозичення. Наприклад, культури, що належать до середземноєвропейської традиції, у т. ч. слов´янські, могли створювати однакові символи, сюжети, мотиви внаслідок наявності спільного у способі світосприймання і світорозуміння. Тому Чижевський негативно ставився до підходів, які перебільшують роль впливів (концепції «впливізму»).

З огляду на це культуролог має поєднувати синхронічний (порівняльний) підхід з рухом «углиб», в історію традиції чи самобутньої культури. Цей діахронічний (часовий) аспект дослідження не просто доповнює, а коригує синхронічний. Розгляд явищ у культурно-історичному контексті вимагає уміння заглибитися в генетичні зв´язки. У збірці «З двох світів» Чижевський показав, як деякі символи, сюжети, ідеологічні комплекси «подорожують» з однієї національної культури до іншої в межах європейської спільності, переходять від однієї епохи (культурного стилю) до іншої в національній культурі («Книга як символ космосу», «Магічне метання списа», «Гнана правда» тощо).

Використання історико-порівняльного методу спонукало Чижевського, крім мікрорівня гуманітарних досліджень розглядати і питання макрорівня. Не стільки неокантіанське розрізнення методів природничих і гуманітарних наук (природничі користуються узагальненням, гуманітарні — індивідуалізацією), скільки метод ідеальних типів Вебера давав помірковане поєднання узагальнення та індивідуалізації в гуманітарних науках. Чим вища цілісність певних суспільно-культурних утворень (цивілізацій, націй) або їх сімейна спорідненість, тим більша можливість для виявлення шляхом порівняння певних типологій.

Із виникненням структуралістської семіотики і використанням методів структуралізму спочатку в лінгвістиці, потім в літературознавстві, соціальній і культурній антропології структуралізм став претендувати на обґрунтування теоретичної основи компаративістики. Участь Чижевського в Празькому лінгвістичному гуртку, спілкування з М. Трубецьким і Р. Якобсоном, досвід компаративної славістики спонукали його до вироблення власної позиції щодо використання структуралізму у компаративістиці. Застосування структуралістських методів у компаративних славістичних дослідженнях виявило методологічні розходження між Якобсоном і Чижевським, попри їх довготривалі дружні взаємини.

У статті Чижевського «Деякі проблеми порівняння слов´янських літератур» розкрито розбіжності в поглядах Якобсона і Чижевського. Суть їх полягає в перебільшенні Якобсоном формальних ознак спільності, які найлегше виявляються «знизу» — на рівнях мови і фольклору. Чижевський зосередився на чинниках, які впливали на зміни в значеннях і сенсах, хоч спільне в матеріальних носіях цих сенсів, наприклад у лексиці, зберігалось. Це пояснює також його ставлення до структуралістської лінгвістики, до розрізнення мови і мовлення, його роздуми над поняттям «фонема» у структуралістській фонології.

Застереження Чижевського стосуються також слов´янської свідомості як основи слов´янської єдності. Загалом його аргументи спрямовані проти знаходження спільного на рівні абстрактиої, поверхової загальності, якій бракує врахування історико-культурних контекстів. Чижевський звернув увагу і на те, що гасло «слов´янська єдність» може бути прикриттям або теоретичним обґрунтуванням імперіалістичної політики, що й сталося з пізнім слов´янофільством. Це стосується й ідеології євразійства, у теоретичному обґрунтуванні якого важливу, якщо не вирішальну, роль відіграли російські структуралісти. Зауваження Чижевського щодо структуралізму передусім мотивовані пізнавальними цілями, однак альянси інтелектуалів з відповідною політичною практикою, були додатковою спонукою його участі в дискусіях.