Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Історія української філософії

Історичні і неісторичні нації


З погляду І. Лисяка-Рудницького, якщо внаслідок циркуляції еліт (заміни однієї еліти іншою) нова провідна верства, яка замінює попередню, успадковує від неї її культурну місію як носія національної свідомості і сприяє цим згуртуванню людей в націю, така нація є історичною. Якщо національно свідома вища верства (культурницька, державницька еліта) знищується або культурно асимілюється, а формування нації відбувається шляхом мобілізації народу (нація формується «знизу»), така нація є неісторичною.

Поділ націй на історичні і неісторичні закорінений у філософії Гегеля (з її універсалізмом, лінійністю, відповідно до яких «світовий дух», прокладаючи собі дорогу крізь різні нації, обирає якусь одну із них, тому вона опиняється на вершині світового поступу). Така філософія історії заперечує самобутність історичного шляху різних етносів і націй.

У статті «Міркування про проблему "історичних" та "неісторичних" націй» І. Лисяк-Рудницький обстоював свою позицію, доводив, що він не є прихильником ні лінійної, ні універсалістської філософії історії. Закидаючи Г. Грабовичу прив´язаність до методології голізму, стверджував, що він перебільшує унікальність націй, внаслідок чого вони стають «ізольованими монадами». Погоджуючись із Г. Грабовичем, що кожна нація володіє унікальною «субстанцією» (характером, самобутністю, особливими прикметами), вчений доводив, що не існує іншого шляху визначення цієї унікальної самобутності, ніж порівняння. Існує суперечність між двома методами дослідження: емпірично-порівняльним та історизмом, герменевтикою. Пошук подібних і відмінних ознак у самобутніх культурах може навести на хибні висновки, оскільки зовнішні подібність чи відмінність можуть бути оманливими. Крім того, при порівнянні певна ознака вилучається з органічного цілого, що може спричинити неприпустимі спрощення.

Поділ І. Лисяком-Рудницьким націй на історичні та неісторичні спрямований тільки на розрізнення двох шляхів, способів їх формування. Схожий підхід використовує сучасний англійський дослідник етнічності і націй Е. Сміт, розрізняючи латеральний і вертикальний способи формування націй. За латерального способу формування відбувається «згори — донизу» (основним націотворчим чинником є вища суспільна верства), за вертикального — «знизу — вгору» (націостановлення відбувається внаслідок національного самовизначення народу, тобто демократичним шляхом). Другий шлях, крім певних недоліків, має суттєві переваги, оскільки молоді «неісторичні» народи будівельно суцільніші за своїх «історичних» товаришів, у яких націогенеза мусила переборювати атомізм (розпорошування) як традицію будування нації згори.

Однак категоричні ствердження про перевагу одного способу над іншим мають недостатньо підстав. Якщо циркуляція еліт забезпечує успадкування, безперервність історичного процесу, вона, безперечно, є важливим чинником успішного націостановлення. А якщо культурне успадкування на рівні еліт переривається і основою націостановлення стає народ, з маси якого формується нова еліта, то такий спосіб націостановлення має серйозні недоліки, оскільки відсутність історично сформованих державницької і культурної еліт утруднює процес формування нації, побудову національної держави. У становленні української нації все-таки існували певні елементи «історичного» способу (успадкування на рівні еліт), на що звертав увагу І. Лисяк-Рудницький.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць