Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Історія української філософії

Типи національних і державних утворень


За твердженням В. Липинського, націю творить не етнографічна маса, не тип, не характер, не мова, не окрема територія, а активна група людей, яка об´єднує, організовує етнографічну масу в націю навколо певних політичних цінностей. Це найкращі в певний історичний момент люди, бо вони виступають організаторами, правителями й керманичами нації. Таких людей В. Липинський називав «національна аристократія» не в розумінні родової аристократії, а як дослівний переклад з грецької — «найкращі люди». Ознаками національної аристократії є матеріальна сила, моральний авторитет і воля до влади.

Становлення нації тісно пов´язане з організацією держави, тому націотворчий процес невіддільний від державотворчого. Нація і держава постають тоді, коли на певній території серед пасивної маси з´являється активна група людей — національна аристократія, яка закладає основи окремої державної організації і тим самим започатковує основу нації. Без своєї суверенної державної організації не може бути нації, бо держава — це синонім влади власної аристократії. Як не може бути нації без своєї національної аристократії, так не може бути національної аристократії, а значить, і нації без власної держави.

Творення національної аристократії може відбуватися на основі класократичного, охлократичного і демократичного методів. Демократичний (грец. demokratia — народовладдя) — це метод організації аристократії нації, яка має однакову психологію і на підставі свого матеріального і духовного життя чітко поділилася на класи з однаковими засобами матеріального виробництва, продукції. Однаковість психології зумовлена способом праці, расовою спорідненістю й історичною традицією.

За охлократичного (грец. ochlos — натовп і kratos — влада) методу організації аристократії поділ на класи неможливий через недостатній розвиток матеріального виробництва й культурного життя або попередню руїну. Нація поділяється на політично безформний, економічно не здиференційований натовп і тих, хто править ним за допомогою озброєної та міцної організації.

Демократичний метод організації аристократії проявляється в нації, яка під впливом хаотичного матеріального розвитку або чужої колоніальної експансії настільки класово і расово перемішалася, що зумовлює розпад природних расових, матеріально і духовно споріднених класових угруповань і появу на їхньому місці хаотичного конгломерату одиниць, пов´язаних в одне ціле залишками національних державних організацій, що витворилися за панування колишньої класократичної чи охлократичної аристократії. Між активною меншістю (аристократами) і пасивною більшістю (масами) виникають певні відносини. Залежно від того як формуються ці відносини і хто їх формує, складаються різні типи національних і державних утворень.

Класократичний метод характеризується тим, вважає В. Липинський, що активна меншість здобуває своє право на панівне становище шляхом збройного завоювання. Своє панування вона втримує завдяки внутрішній єдності організації, а відносини з пасивною більшістю формує на підставі громадських законних взаємин без рабського поневолення. Ця лицарська верства може витворитися і за межами держави і стати в майбутньому її національною аристократією (як це сталося під час завоювання Англії зайшлими організованими норманами). В Україні ця лицарська верства витворилася на місці осілого на землі козацтва. Ставши землевласником, козацтво завдяки своїй внутрішній військовій організації та об´єднанню з пасивними масами православною вірою і бажанням визволитися з-під чужої влади за часів Б. Хмельницького започаткувало класократичну монархічну українську націю та державу.

Другий тип відносин між активною меншістю і пасивною більшістю — охлократичний; охлократи також здобувають свою владу шляхом збройного завоювання, але не згори, як класократи, а знизу — бунтом мас проти власної здеморалізованої аристократії. Маючи на озброєнні одну реальну силу — силу меча — і будучи матеріально непродуктивною, малочисельною порівняно з пасивними масами, охлократія, щоб втриматися при владі, змушена репрезентувати ще й певні надлюдські містичні сили, наприклад, як за комунізму.

Над охлократією, на думку В. Липинського, висить дамоклів меч: питання матеріального виробництва. Силою, навіть за наявності містичних ідей, не можна заставити народ продукувати. За розвинутої техніки, що вимагає нестандартного індивідуального свідомого напруження фізичних і духовних сил кожної людини, охлократія як тип національного і державного утворення приречена на загибель.

Негативним, за переконанням В. Липинського є хаотичний, тобто демократичний, тип відносин між активною меншістю та пасивною більшістю. Представники активної меншості цього типу не належать до однієї раси. Вони, як правило, — вихідці з різних країн, представники різних рас, здекласовані елементи різних верств. Оскільки між ними так багато відмінностей, вони ніколи не можуть створити міцної організації. Захопивши владу над пасивною масою, вони утворюють хаотичний конгломерат вічних конкурентів за владу. Представники активної меншості завжди народжуються під захистом чужої класократичної чи охлократичної державної організації шляхом її розколу, підбурення проти неї пасивних мас. Виступаючи від імені народу, вони фабрикують різноманітні програми «народного щастя», реалізація яких здебільшого приносить користь не народові, а демократам, т. зв. буржуазії. Якщо народ не повірить в обіцяні свободи і захоче здобути їх шляхом боротьби, демократи завжди використають державний апарат, щоб його приборкати.

Ці форми організації нації і держави, на думку В. Липинського, не є статичними, застиглими й історично наперед заданими. Як не існує нації, традиції, аристократії взагалі, так не існує і класократії, охлократії, демократії взагалі, а є лише конкретні індивідуальні нації аристократії, традиції класократії, охлократії, демократії, які весь час модифікуються, змінюються, знову витворюються, відновлюються, переходять з однієї форми в іншу. Наприклад, на зміну охлократії може прийти класократія чи демократія, або навпаки. Історія України та інших держав є яскравим підтвердженням цього.

На підставі аналізу різних форм організації та розвитку нації В. Липинський дійшов висновку, що Україна може здобути свою державну незалежність тільки через класократію, а враховуючи національну традицію, — через гетьманську класократичну монархію. Головну передумову творення Української держави він вбачав у наявності творчої і непохитної волі, почуття любові до української землі, бажання знайти спільну мову з усіма її громадянами.

Людей в Україні слід бачити такими, якими вони є, саме завдяки реальним українцям, а не витворам політичної літературної фантазіії, слід намагатися здійснити українську національну ідею: «Ніхто нам не збудує держави коли ми її самі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути».



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць