пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія української філософії

Умови і джерела формування чинного націоналізму Д. Донцова


Націоналізм як засіб згуртування, самоідентифікації нації, утвердження права на власне життя, історію, мову, культуру, незалежність і самостійність закорінений у житті кожного етносу. Характерними його ознаками є також прагнення до самозбереження через самоусвідомлення «ми не вони», протиставлення «свого» і «чужого» у формі культурно-етнічної, політичної спільноти. Починаючи з другої половини XIX ст. поняття «нація» сформувалось як синонім суверенності народу, незалежності держави, стало символом економічної і політичної єдності народів, що належать до певної територіально-політичної, а не лише етнічної чи мовної спільноти. Відповідно, термін «націоналізм» набув значення ідеологічного, політичного засобу втілення в життя цього символу у формі національної ідеї.

У своїй національно-визвольній боротьбі за незалежність Україна, як і інші слов´янські держави, хоч з різними наслідками, подолала однакові культурно-освітні, народницькі, ідеологічні і політичні етапи. В Україні ідеологічні і політичні етапи пов´язані з діяльністю українського публіциста, політичного діяча Дмитра Донцова (1883—1973) як теоретика ідеології націоналізму, що «дав одне з найкращих в українській суспільній думці розуміння нації як спільноти, об´єднаної, насамперед, духовними чинниками, серед яких чільне місце посідає спільний ідеал як спільне бачення майбутнього й бажання творити це майбутнє спільними зусиллями».

Суспільно-політичні і філософські погляди Д. Донцова формувалися і розвивалися під впливом різних чинників. Навчаючись у Царськосельському ліцеї, а потім на юридичному факультеті Петербурзького університету, він встановив зв´язки з українською громадою в Петербурзі, переймався ідеями соціалізму, брав активну участь у революційному русі, у 1905 р. став членом УСДРП. Поступово розчарувався в культурно-освітній діяльності громадівського українофільства, у марксистських ідеях універсалістського інтернаціоналізму, засуджував поширення в Галичині москвофільських тенденцій, відійшов від соціалізму, припинив співпрацю з УСДРП, у своїх літературно-публіцистичних працях різко критикував «московщину» і пропагував ідеї революційного визволення України.

В обґрунтуванні ідей революційного визволення України мислитель мав своїх ідейних попередників. Ще в 1891 р. у Полтаві було організовано таємну студентську організацію Братство тарасівців, програму якої «Самостійна Україна» написав український громадсько-політичний діяч Микола Міхновський (1873—1924). Програма проголошувала ідею самостійної, суверенної і неподільної Української держави у формі федерації Лівобережної, Правобережної, степової України, Кубані і Галичини. Розвиваючи цю ідею у праці «Profession de foi молодих українців», опубліковану у львівському часописі «Правда» (1893), М. Міхновський наголошував на необхідності «бути націоналами, бо того вимагає від нас моральне почуття наше. Ми повинні віддати всі свої сили на те, щоб визволити свою націю з того гніту, в якому вона зараз перебуває, і дати задля користі людства ще одну вільну духом одиницю».

Тарасівці закликали до боротьби за національну свободу, заявляючи, що Російська імперія є окупантом України, а вирішення соціальних питань можливе лише за умови створення незалежної Української держави. За словами М. Мixновського, кожна нація прагне до свободи і самостійного розвитку, бо тільки держава одноплемінного національного змісту може створити своїм громадянам умови всебічного духовного і матеріального розвитку: «Державна самостійність є головна умова існування нації, а державна незалежність є національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин». Ґрунтовно аналізував він причини поневолення української нації, стверджуючи, що на момент підписання Переяславського договору Україна була самостійною суверенною державою, але московська влада зробила все, щоб знищити її державну самостійність. Тому є всі підстави для відновлення державності без будь-яких зобов´язань перед стороною, яка порушила договір, що повинно стати першим кроком на шляху утвердження незалежної самостійної держави як програми-мінімуму кожного свідомого українця. Передумовами реалізації цієї програми-мінімуму є прагнення українців, провідників нації (інтелігенції), національний солідаризм, ненависть до насильства над собою.

В утвердженні самостійної Української держави незначну роль відіграли революційні події 1917 p., політика Центральної Ради, її поступливість Тимчасовому урядові. Під їх впливом Д. Донцов емігрував. В обґрунтуванні незалежності України він звертав увагу на інтегральний націоналізм, який почав проявлятися в Італії, Іспанії та Німеччині.

На формуванні світогляду Донцова позначились юридична освіта, ґрунтовні знання філософії античності, європейського середньовіччя, Нового часу, німецької класичної філософії, новітніх філософських течій, ідей вітчизняної філософської та суспільно-політичної думок, обізнаність із питань української, російської, західноєвропейської літератур. Філософську і культурну спадщину, ідеї сучасників він сприймав крізь призму національної ідеї, яка була альфою і омегою його світогляду, теоретичних роздумів. У служінні цій ідеї він ішов «і за Богом, і за Мамоною», використовуючи все, що, на його думку, на цю ідею працює: радикалізм російської революційної інтелігенції з її принципом «все або нічого», однобічне тлумачення історичних фактів, практику більшовизму і фашизму; приписування іншим своїх думок і побажань; обґрунтування національної ідеї не лише реальними фактами з життя України, а й посиланнями на іноземні джерела.

Нечіткість меж теоретичного осмислення спричинила еклектичні побудови в теорії, крайній радикалізм у практиці. Донцов брав за основу те, що не існує проблеми, яка була б непідвладною суб´єктові політичної дії, спрощено бачив складні ситуації, визнавав правомірність граничного загострення проблеми як засобу її розв´язання. Однак, як зауважував В. Липинський, він ніколи не брався за реалізацію ідей, які проголошував, не уточнював їх у формі політичних чи соціальних програм, а лише продукував гасла.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць