Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Історія української філософії

Філософський світ ідей В. Вернадського


Одним із досягнень філософії XIX ст. є філософія космізму, яка, на думку деяких авторів, зародившись на Заході, особливого розвитку досягла у творчості М. Федорова, Е. Ціолковського, В. Вернадського. Цілісна ідея космізму була розроблена українським мислителем Й. Міхневичем, лекції якого слухав М. Федоров у Рішельєвському ліцеї. Е. Ціолковський зосереджував увагу на практичних аспектах освоєння космосу, тобто на створенні літальних апаратів. Його попередником у цьому був вихованець Новгород-Сіверської гімназії М. Кибальчич. Практичне освоєння космосу в СРСР було здійснене значною мірою завдяки вихованцю Київського політехнічного інституту С. Корольову, який розробляв космічні проекти і космічні апарати для їх застосування. Прислужилися в освоєнні космосу теоретичні розробки М. Кондратюка, на яких ґрунтується космічна програма НАСА.

Розробка цілісної концепції космічної філософії відбувалася з використанням надбань антрополого-еволюціоністського вчення М.-Ф. Шелера і П. Тейяра де Шардена, які використав у своїх філософських побудовах український і російський природознавець Володимир Вернадський (1863—1945). Прислужилася йому і видана брошура «Праця людини і її втілення до розподілу енергії» (1880) українського вченого, мислителя, письменника, громадського діяча Сергія Подолинського (1850—1891). На відміну від існуючих інтерпретацій праці як винятково економічного чинника створення вартості і зростання суспільного багатства він підійшов до її розгляду через осмислення роботи як фізичної (енергетичної) економіки. На його думку, специфіка праці полягає в тому, що вона (осмислена праця, а не безсистемна робота) орієнтована не на розсіювання енергії, передусім сонячної як основи життя, а на пакетування енергії, придатної для забезпечення вищих форм діяльності людини. Функція людського розуму за таких умов полягає в тому, щоб завдяки регулюванню господарського життя, організації енергетичних потоків перетворити світ і привнести в нього нові якості. Процес розподілу і перетворення енергії сприятиме можливим перебудовам землі і енергетичного простору за її межами, природним перетворенням у космічному просторі, з яким пов´язане існування людини та людства.

Аналіз енергетичних складових праці дав змогу С. Подолинському відкрити закон протилежної спрямованості обміну речовин у живій і неживій природі, раніше відкрив роль білкових ферментів в енергетичних процесах живих організмів. Ці ідеї, наукові відкриття високо цінував і використав В. Вернадський при розробленні концепції ноосфери, яку вважав єдино можливим науковим обґрунтуванням «справжнього соціалізму».

Праці В. Вернадського збагатили науковий світогляд, сучасну наукову картину світу. Всесвіт він розглядав як сукупність живої речовини, біосфери і людства. Із появою людства починається, на його погляд, якісно новий етап розвитку Всесвіту, де розвитку планетарного характеру сприятимуть розум і людина, а їх наслідком будуть перетворення біосфери на нове середовище життя — ноосферу (сферу розуму), суттєві зміни біосфери, соціальні перетворення (організація нових форм людського співжиття, повна рівність рас і народів, відмова від війни як засобу вирішення спірних питань). Вчення Вернадського про біосферу, формування біосферного мислення було не лише відповіддю на виклик часу, а й новим підходом до осмислення об´єктивної необхідності переходу людини до нових взаємин з біосферою, створення «цивілізованого культурного людства». Із розвитком ноосфери він пов´язував необхідність охоплення світовою наукою всієї планети, створення вселенської науки як могутньої історичної і геологічної сили, в якій природно-історичне, природне (космічне) і соціально-гуманістичне знання поєднаються в одне ціле, як і сфери людської діяльності, пов´язані з цими знаннями.

На сьогодні по-різному сприймають концепцію Вернадського, навіть стверджують, що вона спрямована на підкорення природи, а не на гармонізацію взаємин з нею. Однак слід враховувати, що, виступаючи з вимогами нового мислення, В. Вернадський постійно наголошував на відповідальності людини за свої дії, в яких головним повинно бути не часове, а вічне. «В житті людини справжнім життям є одна миттєвість. Але через цю миттєвість, яку б різноманітну форму вона б не приймала..., все життя людини набуває іншого сенсу. Ця миттєвість часом, чи буде вона поривом Ероса, релігійним переживанням чи поглибленням, подвигом самозабуття та любові до ближнього, художнім проникненням, чи науковою творчістю або чим-небудь іншим — філософським розумінням чи дійсним проясненням думки... є частина того вічного, що складає суть живої речовини, одним з проявів якої ми є». Це вічне він вважав вищим від усього і намагався знайти його у вільній думці, науковій творчості, які підпорядковував головному смислу святого життя — служінню науці.

У науковому доробку В. Вернадського — питання про наукову регуляцію обміну речовин, системність і цілісність вивчення біосфери, наукове положення про автотрофність (здатність утворювати органічні речовини з неорганічних) людини, яке ще не повністю осмислене. Одним із перших він проаналізував структуру, властивості простору і часу, наголосивши на особливій їх ролі у формуванні наукового світогляду і практичній діяльності людини, поставив питання про самостійний статус біологічного часу і простору, вказав на їх специфіку, головні особливості, зокрема симетрію та асиметрію.

В. Вернадський досліджував різноманітні філософські та методологічні проблеми: логіку дослідної науки; співвідношення емпіричного і раціонального в науковому пізнанні (етика наукової творчості); природу наукового світогляду; взаємозв´язок філософії та природознавства. Він тяжів до широких синтетичних узагальнень, не заперечуючи ролі та значення аналітичного підходу до пізнання і освоєння природи. Аналізуючи дві форми синтезу в розвитку наукового пізнання, зазначав, що наука багато втрачає через відсутність натуралістів типу французького природодослідника Жоржа-Луї-Леклерка Бюффона (1707—1788), схильність до вузької спеціалізації. При обстоюванні наукового світогляду вчений не абсолютизував роль і значення науки, як і не виключав участі в його формуванні інших форм духовного освоєння людиною світу, її переживань. «Досить часто доводиться чути, — писав він, — це те, що наукове — то вірне, правильне, служить вираженням чистої і незмінної істини. В дійсності це не так. Незмінна наукова істина складає той далекий ідеал, до якого прагне наука». Світогляд, який ґрунтується на науці, на його погляд, не може не бути обмеженим, бо загальні уявлення про явища у світі мають мозаїчний характер. При його формуванні потрібно пов´язати всі аспекти діяльності людини, які знаходять своє місце в системі її цінностей.

Науковий світогляд у Вернадського є творенням і вираженням людського духу, нарівні з яким фігурують релігійний світогляд, мистецтво, суспільна та індивідуальна етика, філософська думка. Знищення або припинення одного виду діяльності людської свідомості проявляється через пригнічення іншого: «Припинення діяльності людини в галузі мистецтва, релігії, філософії не може не відбитися подавляючим, хворобливим чином на науці. Ми не знаємо науки, а значить і наукового світогляду без одночасного існування інших сфер людської діяльності». З цього погляду, важливе значення В. Вернадський надавав релігійній формі суспільної свідомості, розглядаючи її як глибинне внутрішнє переживання, пов´язане з людськими або космічними переживаннями соборного типу, де без релігійного життя одиничні переживання розпорошуються. Більш того, Вернадський був переконаний, що в атмосфері соціальної помсти, прагнення до грабунків, насильства, наживи, породженої більшовицькою пропагандою, саме релігія мала породити почуття спільності, думку про загальнолюдські основи життя, духовну єдність і любов.

В. Вернадський виступав за розвиток демократії, громадських свобод і свободи мислення, наголошував, що не можна боротися в ім´я самої боротьби, а лише заради вічних, безумовних істин та основних прав людини. Відданість ідеям демократії, гуманізму обумовила його ставлення до соціалістичної революції та більшовизму: «Важка соціалістична революція своїм насильством та нерівністю. Несоціалісти — парії та іліоти в державі». Гостро переживав він події революції та громадянської війни з їх руйнаціями, пограбуванням, зверхністю озброєного над беззбройним. Негативно ставився до більшовицької ідеології, більшовизму, сталінщини. Однак це не зашкодило зберегти віру в здорові сили народу, встановлення в країні людських відносин, виходу її на шлях прогресу.

Своїм походженням, родинними зв´язками із сім´ями українських інтелігентів (Гулаки, Короленки, Старицькі) В. Вернадський завжди усвідомлював свою належність до українського народу. Його ставлення до української проблеми, що формувалося під впливом умонастроїв ліберальної інтелігенції XIX — початку XX ст., вилилося в пошуки ненасильницьких шляхів і методів, які б враховували демократичне право на свободу кожної людини при її розв´язанні. Ще в дореволюційний період він стверджував, що політика Росії полягала в тому, щоб повністю розпорошити українців у панівному народові, знищити в їх свідомості національні особливості. У скрутному становищі Росія завжди нехтувала інтересами українського народу на користь потрібних для неї в певний момент сусідів. Критикував централістські прагнення російських властей, унаслідок чого російська адміністрація, особливо нижча, під виглядом боротьби з українським «сепаратизмом» переслідувала найневинніші і природні права української національної стихії, упереджено витлумачувала їх як шкідливі.

В. Вернадський виступав за збереження української культури, культурної самобутності українського народу. На відміну від своїх політичних однодумців він вважав відродження української мови значним позитивним явищем, хоч із проголошенням Української Народної Республіки побоювався можливості насильницької «українізації». Майбутнє України вбачав у союзі з Росією в межах єдиної федеративної держави.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць