Електронна бібліотекапідручники


Історія української філософії

Філософія у Харківському університеті


Харківський університет було засновано 17 січня 1805 року завдяки ініціативі В. Каразіна та харківської громадськості, зокрема письменника та архітектора О. Паліцина, харківського міського голови Г. Урюпіна. В університеті працювало чотири факультети: словесний, етико-політичний, фізико-математичний і медичний. Першим ректором був Іван Рижський (1759—1811).

У перші роки своєї діяльності І. Рижський виступив з ініціативою видати літопис про Слобожанщину. Роботи з лінгвістики, мовознавства про виникнення і розвиток мови, її залежність від рівня науки, літератури, філософії, особливостей кожного народу, взаємозв´язок мови і мислення зумовили виникнення школи харківських мовників, представником якої був О. Потебня. Кафедру філософії у той час очолював німецький філософ Йоган-Баптист Шад (1758—1834).

Філософські погляди Й.-Б. Шада змінювалися впродовж його діяльності відповідно до розвитку німецької класичної філософії — від Канта до Гегеля. Захоплення Кантом справило на нього, як він сам стверджував, подвійне враження. З одного боку, кантівська філософія приваблювала його ідеєю свободи та гідності людини, а з іншого — відштовхувала приниженням розуму, підпорядкуванням розуму вірі, що вело до духовного рабства. Не сприймав філософ гносеологічних установок Канта, вважаючи, що вони приводять до антиномій, в яких все зводиться до взаємовиключення, тоді як протилежності мають бути в єдності, оскільки в абсолюті всі протилежності збігаються, стають тотожними. Це стосується і питання про взаємозв´язок практичного і теоретичного розуму. Адже якщо розум практичний перебуває в боротьбі з теоретичним, то немає жодних критеріїв, що допомогли б встановити, якому з них вірити. Постулювання критичного розуму Канта нездатне допомогти людині, бо ґрунтується не на знанні, а на уявленні. Існує тільки один розум, а різним він здається тому, що виявляється у різних функціях — як теоретичний і практичний, між якими не існує абсолютної протилежності.

Ці розходження в поглядах зумовили перехід Шада на позиції філософії Й.-Г. Фіхте. Він стає його послідовником. Невдовзі Й.-Б. Шад стає прихильником шеллінгіанства з його зведенням філософії до абсолютної тотожності суб´єкта та об´єкта, пантеїстичним розумінням природи, трактуванням космосу як цілісного живого організму, основним законом якого є закон розвитку.

За Шадом, природа матеріальна, а вся матерія наділена силами, які і є джерелом її розвитку. Це позитивні і негативні сили, що існують у неорганічній і органічній природі, а також у людському суспільстві, тільки проявляються по-різному. В неорганічній природі — це притягування і відштовхування, в органічній — подразливість і відчуття, а в суспільстві — бажання й здатність мислити. Продукування існує в усій природі, бо ніщо не відбувається без сутичок і безперервної боротьби двох протилежних видів. Завдяки цьому все в природі поєднане і пов´язане; вона стає одним організмом, не перестаючи народжувати нові покоління, знаходити в цьому задоволення, ніколи не старіє і не буває безплідною.

Процес пізнання Шад розглядав як єдність чуттєвого і раціонального. На його думку, чуття — це своєрідний канал, яким здійснюється зв´язок з дійсністю і саме за його допомогою формуються категорії для діяльності розсудку і розуму. Розсудок має справу з досвідом, об´єднує протилежності лише формально, розум — з ідеями, які вносять у світ єдність і гармонію. Один і той самий розум є у функції мислення (cogitandi) і у функції хотіння (volendi). У першій функції розум є теоретичним, у другій — практичним, але кожний з них користується одним вищим законом, внаслідок чого абсолютна протилежність між ними не може бути допустимою. «Закон, — наголошував Шад, — загальний як для теоретичного, так і практичного розуму, і вищий у функціях того й другого є закон абсолютної гармонії». Сам розум у функціях мислення робить реальне ідеальним (розумне ідеальне), а у функціях хотіння — перетворює ідеальне на реальне (здійснює ідеальне). На основі цього філософ робить висновок, що істинна філософія рухається не простим пізнанням феноменів, а абсолютним і єдиним знанням можливості феноменів, основа якої покладена в ідеї. Керуючись ідеями, ми пізнаємо речі, «як вони існують в собі», тому й речі за своєю природою відповідають ідеям, що виходять з чистого джерела — розуму.

Щоправда, сам Й.-Б. Шад розглядав розум дещо теологічно, як відображення «абсолютного розуму», що є творцем світу. Однак, долаючи кантівський апріоризм, закони і принципи логіки він виводив не безпосередньо з розуму, а з дійсності, обґрунтовуючи здатність розуму пізнавати речі в собі.

Розуміння світу і пізнавального процесу Й.-Б. Шадом стало підставою для звинувачення його не тільки у «гордині безвір´я», а й у «наслідуванні ним "системи Шеллінга", сумнівної щодо впровадження його системи в Росії і вкорінення її в пам´яті молодих росіян». Водночас йому висували й серйозніші звинувачення: «Неузгодження з корінними в державі поняттями про державну владу», «некоректні закиди закладам, що існують в Росії».

Аналогічні погляди простежуються в лекціях і в працях Б.-Й. Шада при висвітленні соціально-політичної проблематики. Вихідним положенням при розгляді соціально-політичних питань було визнання того, що закон розвитку як основний закон природи, Всесвіту є основою походження людини, соціальних процесів. У своєму розвитку людина проходить три етапи: тваринний, природний і моральний (надприродний, вищий — supernaturalis). Перехід від одного стану до іншого зумовлюється соціальним середовищем, а умовою нормального життя кожного організму є протилежність його частин, їх різноманітність. Ідеться про вільне діяння і протидіяння, їх протилежність, що залежить від клімату, рівня культури, звичаїв, тілесних та духовних здібностей. Різноманітність у природі і людському роді відтворює різноманітність джерел життя, прагнень, з яких постають гармонія і вдосконалення. Щодо людини протилежності виявляються в сім´ї через протилежність роду і віку, в державі — правителя і народу, а також станів і поколінь, у людському роді загалом — через відмінність націй, де одна з протилежностей виявляє досконалість чи недосконалість іншої. Й.-Б. Шад акцентує, що будь-яке прагнення до вдосконалення згасає, коли зникає різниця між народами і націями, а нація, яка підкоряється іншій, навіть зважаючи на прагнення вічного миру, занепадає.

Поглядам Й.-Б. Шада на державу і право притаманне гостре несприйняття деспотизму, самодержавної тиранії. У них він вбачав «найзагрозливішу для людського роду виразку», «моральну смерть для народів, могилу для всякої свободи, гідності, досконалості, щастя людського». Прибічник теорії природного права Шад визнавав, що держава і влада існують за угодою для досягнення зовнішньої і внутрішньої безпеки, і те, що для досягнення цієї головної і єдиної мети держави вона повинна бути фізично сильною, а громадяни зобов´язані підпорядковуватися встановленій владі. Однак, на його думку, дія влади не повинна сягати далі зовнішнього порядку, охорони майна та особистості громадян за допомогою цієї ж фізичної сили так, щоб ні моральна, ні релігійна совість громадян не підлягала контролю держави.

Права та обов´язки мають бути узгоджені, щоб не допустити їх протиставлення, коли одні мають усі права без обов´язків, і навпаки. Саме ж питання про внутрішній зв´язок і зв´язок права та обов´язку може бути вирішеним належним чином тільки в царині розуму, законом якого є закон абсолютної свободи. Суть його полягає в тому, що людина володіє абсолютною свободою в тому розумінні, що вона здатна панувати над собою, спонукати себе до таких справ, до яких не може бути примушена зовнішніми силами. У розумі і його абсолютній свободі полягає вища вартість і перевага людини, її абсолютне благо, абсолютна мета і абсолютне спонукання, а тому позитивні закони повинні відповідати законам розуму і мати закони розуму у своїй основі. Якщо законодавство в суспільстві суперечить розуму або людина обирає його не за своєю волею, то вона втрачає гідність розумної істоти, потрапляє в рабство, яке є вищою формою насильства. Вона полягає в тому, що людину починають розглядати як річ, а це суперечить природному праву, самому суспільному життю, бо природа людини визначає і закони суспільства, і права кожної особистості щодо досягнення призначеної їй природою вищої мети.

Цим зумовлені засудження Шадом усіх форм деспотизму, вимога свободи освіти, думки, заборони всіх форм рабства: від кріпосного до поневолення батьками своїх дітей. Шад обстоював думку про те, що батьки повинні обов´язково дати своїм дітям освіту, а потім не перешкоджати їм у виборі власного шляху. Єдиною школою справжньої людяності, на його думку, є громадянське суспільство як середовище, в якому розвивається людська природа, пробуджуються і вдосконалюються всі сили людини.

Прихильником Й.-Б. Шада та романтичної традиції Ф.-В.-Й. Шеллінга був український філософ Андрій Дудрович(1782—1830), що дало підставу Д. Чижевському зарахувати його до представників українського романтизму.

Широко послуговуючись ідеями І. Канта, Й.-Г. Фіхте, Ф.-В.-Й. Шеллінга, Дудрович розглядав світ як накреслення божества, а людину — вінцем його творіння, оскільки в ній найповніше представлене божество. Концепцію Шеллінга витлумачував як філософію загального примирення в дусі Божого промислу та одкровення, що цілком вписувалося у вимоги духовного відомства, під контролем якого перебувала народна освіта.

Попри те що з вигнанням Й.-Б. Шада ситуація в Харківському університеті змінилася на гірше (реакційність професорської ради, некомпетентність викладачів), загалом роль цього університету в розвитку освіти і науки, формуванні української інтелігенції, письменства була потужною, адже з його стін вийшло багато вчених: Д. Багалій, В. Безескул, О. Данилевський, М. Ковалевський, М. Костомаров, І. Мечников, М. Остроградський, О. Потебня, І. Срезневський, М. Сумцов, М. Сухомлинов та ін. З вигнанням Й.-Б. Шада філософія в Харківському університеті була придушена. На кафедру філософії призначалися далекі від неї люди, а в 1831 р. посаду професора філософії обійняв колишній поліцейський комісар Ф. Чанов.

Духовне управління в 1832 р. відійшло до Міністерства внутрішніх справ, яке перебрало на себе, крім охоронної, і поліцейську функцію в боротьбі з вільнодумством.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць