пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія української філософії

Феномен духовно-академічної філософії


Духовно-академічне філософування у XIX — на початку XX ст. було складним і розгалуженим культурно-історичним явищем, що розвивалося у межах православної традиції і своїм генетичним корінням сягало далеко за межі ранньослов´янської релігійно-філософської культури. Формальним змістом його були насамперед філософські курси, які викладали впродовж XIX ст. у духовних академіях тогочасної Росії. Крім них, до духовно-академічного філософування можна зарахувати філософські статті в богословських часописах, які видавали при цих академіях, а також диспути і дискусії, що виникали внаслідок діяльності різних релігійно-філософських товариств при академіях. Загалом ідеться про творчі пошуки і здобутки професорів, викладачів духовних академій.

На початку XIX ст. в Російській імперії, до складу якої входила Україна, були сформовані чотири духовних академії — в Санкт-Петербурзі (1809), Москві (1814), Києві (1819), Казані (1842). Освітні реформи, розгорнуті Олександром І у 1802—1804 pp. і продовжені у майбутньому були найвпливовішим чинником соціокультурного контексту реформування Києво-Могилянської академії, її трансформації у Київську духовну академію, яка була націлена на виконання нової суспільно-культурної місії.

Київську духовну академію планували відкрити у 1816 р. Однак цього не сталося у визначений термін. Затримка з відкриттям КДА виникла у зв´язку з відсутністю відповідних наукових кадрів. Ні професура, ні студенти старої академії не відповідали новим потребам і загальним вимогам нового статуту. У зв´язку з цим упродовж двох років замість КДА функціонувала духовна семінарія, яка мала готувати студентів і викладачів для нової академії. Тоді керівництво духовними училищами Київського духовно-навчального округу тимчасово здійснювалося Петербурзькою духовною академією. Із Петербурга прибули на посаду ректора і професора богослов´я преосвященний М. Богданов-Платонов, а також два викладачі, серед яких був і професор філософії І. Скворцов.

Відкриття КДА як принципово станово вищого навчального духовного закладу відбулося 28 вересня 1819 року. Більшість студентів академії була дітьми священнослужителів, що зумовлювалось спеціальними указами Святого Синоду та Київської консисторії, згідно з якими священики зобов´язувались віддавати своїх дітей на навчання під загрозою штрафу, позбавлення парафії і навіть переведення у селянський стан.

Від часу свого заснування КДА, як і її попередниця, стає центром Київського духовного округу. Крім Київської єпархії до нього входили Чернігівська, Волинська, Подільська, Полтавська, Катеринославська, Харківська, Херсонська, Таврійська, Донська, Воронезька, Курська, Орловська, Мінська, Варшавська, Кишинівська, Грузинська та Імеретинська. Для дітей духовенства цих єпархій академія була єдиним навчальним закладом, де вони могли здобути безкоштовну вищу освіту. Після закінчення академії її колишні вихованці отримували призначення в усі єпархії.

Філософські науки за статутом 1814 р. були в академіях базовими стосовно наук богословських. Читали їх упродовж першого і другого навчальних років 10 годин на тиждень. Словосполучення «богословські науки» та «філософські науки» взяті з академічного лексикону тих часів. За статутами 1869 і 1884 pp. обсяг викладання філософських наук у духовних академіях не зменшувався, як у світських закладах: ніколи не закривалися філософські кафедри і не заборонялося викладання філософії, як це сталося 1850 р. в університетах імперії.

Філософію в академіях, зокрема КДА, вважали цінним засобом здійснення двох головних максим загальної місії вищого духовного закладу: 1) освітньої, спрямованої на формування високого рівня гуманітарної наукової ерудиції; 2) виховної, що робило академії виховними закладами, які готують відповідно налаштованих служителів церкви.

Досягнення цього забезпечувалося філософськими науками, які викладали на «нижчому» відділенні академії. Упродовж першого навчального року студентам читали історію давньої філософії, логіку і психологію, другого — історію нової філософії, метафізику і моральне богослов´я. До 1831 р. філософські науки читали латиною, після — російською. Згодом професорам філософії давали змогу читати власні авторські курси, які вони розробляли з урахуванням закордонних віянь. Із прийняттям нових статутів (1869, 1884 pp.), змінювалася структура академії, вимоги до управлінських посад, але філософія і філософська професура зберігали свій високий статус. Проте у 1843 р. з ініціативи митрополита Філарета в КДА до філософських наук зарахували педагогіку, яку викладали професори філософії в останній рік академічного курсу.

За сто років існування КДА в ній працювало майже півтора десятка викладачів філософії. Саме тут склалася самодостатня філософська спільнота зі своїми оригінальними світоглядними уподобаннями, традиціями, відображеними у спадку її представників. Цю філософську спільноту ще називають Київською релігійно-філософською школою (ця назва більше прижилася в Україні) або Київською школою філософського теїзму (цю назву вживають дослідники з Росії).

Філософська спільнота КДА, як і в інших академіях, мала свої теоретичні засоби, які визначив статут 1814 p.: «Поряд з Писанням у якості вчителя "істинної філософії" у "Статуті" був рекомендований Платон з послідовниками своїми, бувшими в стародавній і новий час». Схильність до платонізму й одкровення була притаманною не лише КДА, вона реалізувалась у працях випускників і викладачів КДА: у перекладі та історичних, філологічних і філософських коментарях В. Карпова до праць Платона, у творах І. Скворцова, зокрема у праці «Про філософію Плотіна»; Й. Міхневича «Про успіхи грецьких філософів...»; багатотомному проекті О. Новицького, ідеєю якого була єдність платонізму й одкровення; працях П. Юркевича, П. Авсенєва, П. Ліницького.

Філософська спільнота КДА мала науковий вплив. Зокрема, І. Скворцов був авторитетним в освічених колах всієї Російської імперії, саме він здійснив у викладанні філософії перехід від традиційного вольфіанства до кантіанства та інших філософських систем. Він, як і О. Новицький, П. Авсенєв, С. Гогоцький, працював професором в Університеті Св. Володимира і зробив, на думку українських істориків В. Шульгіна та М. Владимирського-Буданова, внесок у розвиток філософії. Автором першого в Росії багатотомного видання з історії філософії був О. Новицький, автором першого в Росії філософського словника — С. Гогоцький. Кращим перекладачем праць Платона у XIX ст. був В. Карпов, а Й. Міхневич переніс філософські традиції КДА до Рішельєвського ліцею, де вплинув на зародження фундаментальних ідей «філософії загальної справи» тодішнього студента М. Федорова. Відчутним був вплив П. Юркевича та В. Соловйова, які працювали у Московському університеті.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць