Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Історія української філософії

Філософські основи концепції старослов´янської мови в острозьких книжників. Значення самопізнання у процесі духовного становлення людини


Завдяки другому південнослов´янському впливу в Україні поширилися властиві Тирновській школі ісихастські ідеї. Вони активно використовувались острозькими книжниками для обстоювання їх позиції в полеміці з католиками і протестантами, були суголосні розумінню філософії як мудрості і життя в істині, пошуків її на шляху містичного єднання з Богом. У творчості Герасима Смотрицького, Йова Княгиницького, Івана Вишенського простежується тісний зв´язок між обґрунтуванням необхідності збереження і розвитку старослов´янської мови, вимогою абсолютної точності при перекладах з грецької мови на старослов´янську священних і богослужбових книг та ідеями ісихазму. Наприклад, реформа Євтимія Тирновського ґрунтувалася на поглядах основоположників ісихазму Григорія Синаїта і Григорія Палами.

Суттєву роль тут відіграла також містична віра в чудодійну силу старослов´янської мови, яка традиційно пов´язувалася з осмисленням ролі слова в культурі Київської Русі. Основою її було уявлення про світ як про книгу, створену надсвітовим творчим началом з допомогою Слова, і про людину, «словесна» частина душі якої вважалася причетною до вічного буття. Божественна істина мислилася «сокровенною» в слові, передусім у священних текстах, що сприймалися книжником через створену Кирилом і Мефодієм старослов´янську писемність, наділену сакральним сенсом. Тому осягнення цієї істини в процесі здобування навичок розрізнення численних смислових відтінків слів, проникнення в їхню приховану духовну сутність уявлялося одночасно і як процес становлення людини як особистості, її самостворення. Ці ідеї набули розвитку в період другого південнослов´янського впливу, використовувались вони також в Острозькому осередку. Інтерес до них не згасав у зв´язку із загостренням уваги до проблеми «внутрішньої» людини, прагненням довести життєздатність духовних цінностей княжої доби.

Важливого значення в духовному становленні людини надавали тогочасні українські книжники самопізнанню. За словами Івана Вишенського, завдяки самопізнанню людина стає спроможною подолати свою земну форму й увійти у внутрішній духовний контакт із вищим буттям. Унаслідок цього осяяний небесним світлом людський розум проникає в приховану сутність вагомого повчального слова Біблії, а сама людина переображається з «ветхої», прив´язаної до земних бажань і пристрастей, на «нову», духовну людину. Свої думки про необхідність через духовні подвиги приготування до читання священних текстів Іван Вишенський супроводжує відповідними посиланнями на авторитетного для нього ісихаста Григорія Синаїта. Аналогічні рекомендації для читання Біблії з «испытанием духовным » подає у передмові до Острозької Біблії Герасим Смотрицький.

Уявлення про те, що осягнення істини можливе через самопізнання, ґрунтувалося на переконанні в нерозривному зв´язку між розумом людини і супернатуральним Розумом — Богом, у контакті людського мислення й буття, що гарантувало істинність пізнання. Самопізнання, на думку острозьких книжників, створювало передумови для проникнення людини в приховану сутність священних текстів, а осягнення божественного слова було умовою її духовного перевтілення, становлення як особистості. Важливою була містична віра в силу старослов´янської мови, в якій, на переконання Івана Вишенського, «лжа и прелесть его никакоже міста иміти не может, ибо ани диалектик и силогизм поганских (ницующих правду Божию во лжу), ани хитрорічием лицемірного фарисейства упремудряет, только истинною правдою Божиею основан, збудован и огорожен есть и ничтоже другое ухищрение в себі не иміет, только простоту и спасение речителю словенского языка еднает». «Хто спастися хочет и освятитися прагнет, если до простоты и правды покорного языка словенского не доступит, ани спасения, ани освящения не получит».

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. розвивалась тенденція витіснення старослов´янської мови книжною українською, в якій активно використовувалися народні слова і словосполучення. Це простежується у творах Герасима Смотрицького, Клірика Острозького, Христофора Філалета, інших острозьких книжників, навіть Івана Вишенського. Видану в 1619 р. «Граматику» Мелетія Смотрицького вже не можна назвати граматикою старослов´янської мови. Вона була граматикою радше слов´яноруської мови, тобто чогось середнього між старослов´янською і народною українською мовою. Згодом українські письменники поступово почали культивувати слов´яноруську мову в народному варіанті.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць