Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Історія української філософії

Давньоруська антропологія


Тема людини є однією з центральних у давньоруській культурі. Як і інші галузі філософського знання, християнська антропологія (учення про людину, «людинознавство») ґрунтувалася на ідейно-концептуальному вченні Святого Письма, Святого Передання і творах християнських мислителів. Вплинула на неї й антична філософія.

За християнською антропологією, через гріх у Раю союз людини і Бога, який за задумом Творця мав бути вічним, розпався, і смерть стала долею всього людства. Через одну людину «гріх прийшов у світ», і тому все людство отримує смерть як плату за гріх. Смерть тіла є його розлученням із душею. Тіло руйнується, піддається тлінню, а дух здіймається у нову сферу буття. Гріх зруйнував і зовнішні блага. Бог вигнав людину з Раю у спільне з усіма тваринами місце перебування, щоб вона обробляла землю, могла підтримувати власне існування. Її влада над природою суттєво зменшилася, а тваринний світ став змагатися з людиною за життя. Земля стала проклятою: знизилася її родючість, виникли землетруси, повені, посухи тощо. Через відхилення від колишньої гармонії в природі світ зазнав фізичного розладу, занепаду й ветхості. Саме тому в Євангелії ідеться, що цей світ буде перетворений або очищений вогнем і постане очищеним і оновленим. Людина переживає такий стан «нового народження» й у християнському Таїнстві Хрещення. Цим спростовується ветхозавітне «тіло гріховне», людина «вмирає для гріха», «зодягається у нову людину для пізнання за образом Сотворителя її» (Мт. 3, 11 й далі; Рим. 6, 6; Кол. 3, 9; Гал. 6, 15).

Рукописні тексти кваліфікують суть людини як «живот словесьм и сьмрьтьн». Саме розум і мова відрізняють людину від тваринного та рослинного світів. Тварини теж мають душу, та лише людина має словесну силу. Від неживої природи людина відрізняється наявністю душі і почуттів, від ангелів — тим, що вони безтілесні, хоч і здатні говорити. Лише людина має свободу волі.

За тодішніми уявленнями, в ієрархічній будові Всесвіту, який сконструйовано у формі східців, нагорі перебуває людина, створена інакше, ніж долішній світ. Високе покликання людини пов´язане з творінням її за образом і подобою Божою. Людина потенційно безсмертна. Будучи призначеною для духовного життя, вона наділена Божою благодаттю і душею. Тіло — це лише гріховна, тимчасова оболонка, сховище душі. Суть людини — душа і розум.

Якщо перекладні пам´ятки часто декларували негативне ставлення до тіла, то вітчизняні мислителі значно толерантніші до людини. Вони розуміли її як істоту багатомірну, як «храм», де присутній Бог, тому призначенням її є служіння Богові. Людина — це богообраний посередник між Богом і світом. Здатність мислити єднає її з Богом, а наявність тіла — з матерією. Два шляхи може обрати кожен — життя і смерть. Шлях життя — це шлях вивільнення від смерті, покори Богу, виконання всіх настанов віросповідання; він адекватний спасінню людини. Це тяжка і водночас радісна духовна праця. Шлях смерті — це шлях гріха, гордощів, непокори, що веде до негараздів і довічних страждань.

Значна кількість давньоруських рукописів тією чи іншою мірою стосується питання богоподібності людини. Жодна інша антропологія, крім християнської, не містить у своєму понятійному арсеналі категорій «богоподібність» і «обоження». Подібність людини Богу полягає в її достоїнстві, вищості над чуттєвим космосом, духовній природі, здатності мислити, володінні душею й духом, свободі волі тощо. Оскільки Бог непізнаванний, важко визначити, в чому полягає в людині образ Божий. Це визначається через співпричетність до безкінечної благодаті Божої, через те, що як образ Божий людина є Богом у потенції. Такі теоретичні і практичні пошуки розкривали в людині ще не пізнані глибини, спонукали до самозаглиблення, розвитку духовних дарувань. Тексти сповнені висловлювань про те, що людина співпрацює з Богом, виконує його задум.

Ранньосередньовічна українська філософія дотримувалася думки, що значення особистості полягає в глибокому її антропокосмічному зв´язку з усім світом. У поєднанні і спілкуванні зі своїм прообразом — Богом — особистість набуває мікрокосмічної якості. Тіло як «онтологічна поверхня» містить містичні глибини єства. Тому найвище покликання людини полягає у творенні власного життя, що є розкриттям і здійсненням закладених Богом безмежних потенцій. Свободна воля є здатністю людини вільно визначати підстави для власних дій, реалізовувати духовні, тілесні чинники. Добровільне підкорення надлюдському Началу не обмежує людську волю. Бог — абсолютне благо, що безмежно опікується кожною істотою. Тому свобода є глибинним усвідомленням меж людської поведінки, що залежить від сукупної ситуації не так індивідуального, як суспільного існування. Вона є усвідомленням необхідності і можлива лише у досконалій гармонії з Божественною свободою і Божим премудрим планом світопорядку. Абсолютна свобода лише у Бога. Бог дає свободу людині. Бог є свободою, визволителем: він звільняє людину від прокляття гріха, хвороб, нещасть і смерті. Тому реальна свобода повинна узгоджуватися з волею Божою. «Стяжи свободу в дєлє и в словє своємь» («Пандекти» Никона Чорногорця); «Ащє убо Сын вы свободит, воистину свободни будєтє» (Ів. 8, 36).

Ще одним виявом людської творчості є усвідомлення людиною моральних цінностей. Творення і накопичення добра є моральним подвигом, що походить із любові до Бога і людини. Добровільно підкорюючись найвищій промислительній Божій волі, людина вільно здійснює у власній творчості максимально повну особисту моральну довершеність, удосконалює навколишній соціальний світ. Цим служить вона не лише особистому обоженню, а й обоженню всього людства. Як стверджував Василій Великий, «людина є твар, що одержала веління стати Богом». У цьому ракурсі дух, душа і тіло спрямовують свою природу до Бога і набувають повноти буття. Дух має знаходити собі поживу в Богові, жити з ним, душа — в дусі, тіло має жити душею — таким був первісний безсмертний устрій людської природи. Відвернувшись від Бога, дух починає жити за рахунок душі, душа живе життям тіла, а тіло змушене шукати поживу в бездушній матерії, а тому знаходить смерть.

Умонастрій і психологічні настанови руського суспільства тяжіли до поміркованості, хоч у тогочасних пам´ятках немало песимістичних висловлювань, ригористичних (суворих) і містико-аскетичних рекомендацій. Християнська течія, що передбачала відмову від соціальних контактів, релігійного екстремізму, втечі від світу, не знайшла тут, як у інших християнських країнах, плідного ґрунту. В центрі уваги перебувала звичайна істота Божа — людина з усіма притаманними їй вадами і чеснотами. Усі крайні вимоги до способу життя «істинного християнина» було відкинуто, натомість наголошувалося на необхідності відвертого, щирого ставлення до Бога і його творінь. Головною чеснотою й онтологічною категорією була любов. Усі християнські настанови щодо способу життя адаптувалися, спрощувалися відповідно до реалій руського суспільного буття і практики.

Актуальним було питання про добро і зло в людині. Стверджувалося, що людина не була створена злою, можливістю доброчинства володіє кожен. Природно-соціальні задатки однакові у кожної людини, вони розвиваються і примножуються в діяльності, практиці. Відмінності в мірі доброчинності зумовлені відмінностями у способі життя. У боротьбі з особистим гріхом і суспільною гріховністю реалізувалась одвічно притаманна індивідові свобода. Критерієм розрізнення добра і зла є розум. У боротьбі з гріхом вбачалася боротьба духовного і плотського начал, моралі й аморальності. Свобода — це свобода відмови від гріха, від будь-чого. Благо полягало не в задоволенні біологічних потреб, а в постійній моральній праці, самовдосконаленні, піклуванні про ближнього. Оригінальні пам´ятки акцентують не на особистому спасінні, а на суспільно активному, діяльному характері людської природи, необхідності мужнього протистояння негативним впливам.

Антропологічне вчення Русі несе в собі величезний заряд людяності, визнає примат духовно-раціонального, культивує містико-духовне, пропонує багато стилів життя. За умови, що кожен із них має наближати до Бога.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць