пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія української філософії

Онтологічні, натурфілософські, космогонічні і космологічні концепти


У філософії онтологію розуміють як філософське вчення про буття, а також ті аспекти світоглядно-філософських уявлень, де містяться або досліджуються граничні основи буття; натурфілософію — як філософське умоглядне вчення про природу як цілісність; космогонію — як учення про походження й еволюцію космічних об´єктів, речовини, а космологію — як науку, що досліджує походження, еволюцію, структуру Всесвіту, його часових і просторових масштабів тощо.

За винятком таких трактатів, як «Християнська топографія» Козьми Індикоплова, «Шестиднев» Іоанна, екзарха Болгарського, та окремих апокрифічних текстів, ці питання в інших руських рукописних книгах не розглядаються, оскільки християнський світогляд ґрунтується на вченні про Бога як Творця Всесвіту і всього, що його наповнює. Тому викладені у Святому Письмі знання про походження й устрій Космосу і світу вважалися абсолютно істинними й достатніми. Християнське бачення онтологічно-натурфілософських і космогонічно-космологічних проблем докорінно відрізнялося від античних учень.

Відповідно до основного догмату, що визначав картину світу, першою дією Бога щодо задуманого ним способу існування кінцевого буття було створення самого цього буття. Церковні догмати вчили, що Бог — «творець неба і землі, всього видимого і невидимого», єдина першопричина світу, яка не виникла сама собою, безпричинно або випадково. Вважалося, що відповідь на питання про спосіб, яким було створено світ, дає одкровенне християнське учення. Створенням у цьому вченні вважається така дія всемогутності Божої, якою продуковано все існуюче поза Богом не з чогось, а з абсолютного небуття. Таким креаціоністським ученням про походження світу через творення з нічого, інспірованим уявленнями про Бога як надсвітову особистість, яка власним творчим актом створює світ, людину з їхньою історією, християнство спростовувало всі інші вчення. До них належали: дуалізм — учення про створення Богом світу з готової матерії (наголошувало на бінарності першоначал світу); пантеїзм, за яким Бог і світ є тотожними, а Бог створив світ із свого власного єства; матеріалізм — вчення про створення світу з вічної матерії; деїзм, що визнавав буття Бога як першопричину, але обмежував його діяльність лише актом первісного створення світу; натуралізм, за яким усі створені речі, їх походження, порядок і розвиток беруть свій початок від самої природи, а світ існує сам по собі.

Уже в перших словах першої біблійної Книги Буття проголошується вихідна й базова істина про Бога як Творця світу: «На початку Бог створив Небо та землю» (Бут. 1,1). Словами «небо» і «земля» тут позначається весь обсяг буття створеного. У Новому Завіті підтверджується старозавітне вчення про творіння, але воно доповнюється вказівкою на участь у цьому творчому акті Сина Божого.

Тогочасна людина була переконана, що спонукання і мета творіння полягає в преблагості й предосконалості Бога. Він чинив так, щоб твориво, прославляючи його, брало участь у його благості. Отже, спонуканням була безкінечна благість Бога або бажання мати причасників (таких, що причащаються славою Божою) Божої слави поза його внутрішнім життям, а метою — блаженство творива і слава Творця. Ще однією спонукою до творіння була любов. Усі наступні дії Бога щодо світу — промисл, спокутування і спасіння — мають на меті блаженство творива. Все створене (природа, небеса, земля, ангели і люди) має стати відображенням чеснот і досконалостей Божих, екстрапольованих (поширених) у зовнішньому бутті і таких, що існують для слави Божої. Друге пришестя Господа на землю також буде заради слави. Отже, слава Творця, поєднана з досконалістю і блаженством, є загальною й останньою метою всього створеного буття.

Бог покликав до буття три роди творива: світ духовний, світ речовинний і людину. Спершу було створено світ духовний (невидимий) — царство безплотних (нематеріальних) сил та енергій, потім світ чуттєвий (матеріальний). Закінчилось світотворення створенням людини (чоловіка і жінки), яка за своєю тілесною природою примикає до світу чуттєвого і є його найвищим елементом (вінцем творіння), а за духовною — до світу надчуттєвого (духовного). У ній знаходиться центр зіткнення і єднання двох світів — світу чистих духів і світу чистої матерії (макрокосму і мікрокосму).

Християнська онтологія і космологія розрізняють різноприродні сфери: 1) ідеальне, трансцендентне, незмінне, вічне, надчуттєве і сутнісне небо; 2) речовинна, видозмінювана, минуща, чуттєва й феноменальна земля. Така онтологічна дуальність прокламувала ієрархічність нижнього рівня світобудови та її вертикально-спадну аксіологічну градацію.

За уявленнями християнських мислителів, запозиченими в античних філософів, речовина, яку Бог створив у перший день і використовував для наступних творінь, складається з чотирьох природних стихій (першоначал). У «Шестидневі», з урахуванням учення Арістотеля, йдеться про те, що в перший день Богом було створено першоматерію, а в інші дні — образи та форми, що видозмінюють першоматерію, надають їй зримі контури. Творець продукує основну просту речовину — чотири першоелементи: воду, повітря, землю й вогонь, розміщуючи їх у певному порядку. Всі вони можуть перебувати в автономному стані, проте доповнюють одне одного та взаємотрансформуються. У «Богословії» Іоанна Дамаскіна роз´яснюється, що ця фізична основа речей розташовується у просторі за своєю вагою. Найлегший вогонь сягає небес, нижче за нього повітря, а ще нижче земля і вода. Дамаскін наголошує на особливому онтологічному статусі вогню — ця стихія наймогутніша, здатна знищити інші. Невипадково створено її було у перший день, адже світло і було вогнем.

Як і в багатьох інших рукописах, у «Шестидневі» онтологічний першоелемент теологізується. Природа священного світла є наскрізною у цьому творі. Передусім наголошується на його нематеріальності. Вищий вогонь іманентно пов´язаний із сутністю ангелів (створених з вогню), з душею людини (вона має вогняну природу), із знаменнями Бога, Сонцем. Він має всепроникну і неречовинну якість, невимовну красу та освітлює Всесвіт. Вогонь нижній — матеріальний, пов´язаний із світилами, блискавкою. Два роди цього вогню були чинними як у Старому (наприклад, знищення Содому і Гоморри), так і в Новому Завітах. У новозавітний час розвивається вчення про те, що відбудеться світова пожежа і християнська віра має бути очищеною в очікуванні цього есхатологічного вогню. Про два види вогню йдеться і в «Одкровенні» Іоанна Богослова: вогонь, через який являє себе Бог, і вогонь суду (вогонь пекельний).

У «Шестидневі» прокламується геоцентрична концепція світоустрою: Земля має центральне розташування у сферичному Космосі. Створена світобудова поділена на понадпростір — сферу (надчуттєву, надприродну, надсвітову, вічну, досконалу) ідеальних сутностей, і простір — сферу (чуттєву, природну, світову, швидкоплинну, недосконалу) матеріальних сутностей. Друге небо (надпростір, твердь), згідно з античними вченнями про кулястість неба, уявляється таким, що має сферичний вигляд. Крайня льодово-водна межа природного світу підвішена на повітряному м´якому єстві. За геоцентричною концепцією Всесвіту, тут відбувається кругообертання неба. Води на поверхні тверді, що кругообертається, утримуються божественною силою.

Там, де у «Шестидневі» роз´яснюється природа особливого п´ятого елементу — небесного тіла, що кругообертається і якісно відрізняється від сутності чотирьох першоелементів, ідеться про арістотелівську ідею небесного ефіру. Під впливом критичних античних космологічних теорій у цьому творі стверджується про кулястість землі та її серединну локалізацію в небесній сфері. Попри певне визнання геоцентричної концепції Парменіда, Емпедокла й Арістотеля, у цьому тексті вона не вважається цілком істинною.

Ідеться у «Шестидневі» також про плоску, чотирикутну Землю. Такою (з певними відмінностями), як сказано у творі, уявляли її Фалес, Демокріт та Анаксагор. На цьому наголошували деякі християнські мислителі. У творі стверджується, що земля підвішена «ни на чем же» на рівновіддаленій відстані від окружності небесної сфери. Небес є троє, хоч і не виключається більша їх кількість. Одночасно відкидається учення атомістів про існування множини світів. Щоправда, у деяких поширених у Русі апокрифічних пам´ятках йдеться про сім, дев´ять і більше небес. В одному з численних екскурсів в історію космологічних ідей укладач «Шестиднева» зауважує, що багато їх запозичено християнськими ученими в еллінських філософів.

Інший погляд на світоустрій представлений у популярній у Русі «Християнській топографії» Козьми Індикоплова, у передмові якої є такі слова: «Християнська топографія, що охоплює ввесь світ, бере докази зі Святого Письма, в якому християнам сумніватися не можна». Автор спростовує погляди щодо кулястої форми неба і те, що воно обертається по колу. Він висміює платонівське вчення про те, що небо складається з чотирьох елементів, арістотелівське — за те, що додає до цього п´ятий елемент. Заперечує вчення про самостійність руху зірок, неба, землі, світу. Безглуздим називає твердження про антиподів (людей, що живуть на протилежному боці Землі). «Як стоятимуть вони вниз головою?» — запитує він, адже дощі не можуть падати знизу догори. У творі критикується положення, що земля наповнена повітрям, а причиною землетрусів є його коливання. Байкою називає «гадку софістичних філософів» , що небо є тілом, яке оточує весь світ і що поза ним нічого не існує.

Наявність різних поглядів на світоустрій засвідчує прагнення руських перекладачів «Шестиднева» і «Християнської топографії» до розкриття протилежних концепцій, світоглядно-наукової толерантності. Поширені в Русі натурфілософські і космологічні уявлення ґрунтувалися на християнській картині світу й античних філософських ученнях. У текстах побутували античні, але домінували християнські ідеї. «Шестиднев» демонструє близькість до грецької традиції, «Християнська топографія» — до християнської. Відкидаючи античний геоцентризм, «Християнська топографія» описує світ за аналогією до земних будівель (як двох´ярусну споруду), поділяє його на божественний (верхній) і людський (нижній), одомашнює його, доводить, що Земля чотирикутна. У «Шестидневі» наголошується, що Сонце обертається навколо Землі, яка має форму кулі.

В інших тогочасних рукописах стверджується, що небо як місце перебування Бога неприступне жодній людині. Неприступні їй і земні глибини. Поширеним було уявлення про множинність небес, над якими розташоване помешкання Бога. Там перебуває його воїнство — ангели. За Апокаліпсисом («Одкровенням» Іоанна Богослова), невідворотний кінець земного існування призведе до створення «нових небес і нової землі». Старий всесвіт (колишнє небо і колишня земля) зникне, «згорнувшись, мов сувій». Буде абсолютно новий всесвіт для праведників, створений для їх спілкування з Богом.

Тогочасну людину вабив надчуттєвий, надприродний світ, де перебували Бог і світ чуттєвий, природний. Світ перший виник значно раніше від другого, тому йому приписували онтологічне панування. Світ природний, земний не є самодостатнім. Другорядність його зумовлювала другорядність натурфілософії. Тому сенс буття полягав не в тому, як проникнути в таїни світоустрою, а як урятуватися в ньому. Природа та її явища вважалися потаємним знаком, символом, натяком і тлумачилися за певними герменевтичними правилами, що свідчить про телеологічне сприйняття природного довкілля. Ієрархізований і впорядкований світ, що підкоряється єдиному Богові, мислився за аналогією із земною Церквою, храмом, що захищає, рятує людський рід, об´єднує людство в єдине тіло.

Такий підхід до світу (світів) спричинив певну онтологізацію категорій «добро» і «зло». Їх уявляли як реальні космічні чинники, що визначають життя всесвіту, якими пройняті всі матеріальні та духовні явища. Панівне на землі зло в есхатологічному майбутньому має перетворитися на вселенську гармонію для праведних, у Царство Небесне (Рай) і довічний хаос для грішних (пекло). Тому в прийдешньому докорінно зміняться всі параметри навколишнього та позамежного світів.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць