Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Історія української філософії

Міфосвідомість як тип суспільної свідомості


Будь-яке історико-філософське дослідження здійснюється заради виявлення унікального соціального досвіду в унікальному просторово-часовому континуумі. Завдяки конкретному досвіду кожного народу можна простежити загальнолюдські, вічні, інваріантні параметри і формати людського існування.

Відсутність професійної філософії як окремої галузі духовного виробництва на ранніх етапах слов´янської історії не дає права ставитися до давньослов´янської міфології як до «порожньої породи». Саме в ній необхідно шукати «золоті зерна», зародки культурних архетипів, духовних матриць, філософських ідей-образів. Осмислення сутності міфологічної культури як знаково-символічної системи, дослідження типології символів, специфіки їх функціонування в просторі культури є основою розуміння генези філософського мислення.

Архетипи культури представляють певні матричні духовні конструкції та ідеї-образи, що інваріантно пронизують історію людства і задають спектри типових підходів та рішень на кожному рубежі історичного шляху. В багатстві соціокультурних феноменів потрібно розгледіти «прафеномени, архетипи буття в їх проявності... в культурно-історичній дійсності» (С. Кримський). Філософія не здатна виникнути з нічого, тим більше із самої себе, тому доводиться шукати її джерела у попередніх формах мислення і свідомості. Історично першим типом суспільної свідомості є міфосвідомість.

Міфосвідомість є основою ієрархічної піраміди людського мислення (синхронічний аспект), з материнського лона міфу походять релігія, мистецтво, наука, філософія (діахронічний аспект), міф є особливою іпостассю світогляду, інструментом мислення (онтологічний аспект). Філософський тип мислення народжується з міфопоетичного не лише як його продовження чи новий ступінь, а й як заперечення, протиставлення йому. Перші спроби філософування народилися із відторгнення міфу.

Термін «міф» (грец. mythos) від початку містив подвійну семантику: 1) слово, звістка; 2) чутка, плітка, казка. Міф є найдавнішим інструментом пізнання, мислення, першим типом світорозуміння, особливим способом функціонування свідомості. Він відсилає до засновків буття, «робить людину тим, чим вона є зараз» (М. Еліаде). Походження міфу корениться у колективному світосприйнятті, відповідно, міф не має автора. Він є первісною тканиною духовної культури, що працює з образами-символами.

Міф має не тільки наративну форму (розповіді про богів та героїв), а й проявляє себе імпліцитно (зовнішньо не виявлено) — в уявленнях, обрядах, побуті, психологічних установках. Він створює смислове поле культури, особливу форму побутування семантичних полів предметів і явищ, що проявляється у текстах культури, ритуалах, соціальних інститутах, предметах тощо. Дослідники міфосвідомості мають справу з витворами людських рук і людського розуму, т. зв. артефактами — штучно створеними об´єктами, і ментифактами (термін В. Тернера) — об´єктами створеними ментальністю (образи, ідеї, установки, забобони тощо).

В історії людства міфосвідомість, породжені нею культура і спосіб буття охоплюють період від пізнього палеоліту до раннього середньовіччя. Історія людства є історією деміфологізації і створення нових міфів. Міфотворчість — дія екзистенційного порядку. «Міф, як і метафізика, є граничним запитуванням про світ, скінченність, смерть» (С. Гатальська).

Дослідження та реконструкція слов´янського міфопростору традиційно спиралися на історичні хроніки, літописні «слова» проти язичництва, апокрифи, мемуарну та мандрівну літератури, археологічні та фольклорно-етнографічні розвідки, лінгвістичні та етнопсихологічні реконструкції.

Міф є першою формою раціонального осягнення світу, його образно-символічного відтворення та пояснення, що виявляє себе у певних приписах до дій. Первісний міф впорядковує хаос, унормовує світ, допомагає людині осягнути його як організоване ціле, відтворювати його у доступних схемах. Міфологічна схема розуміння світу перетворювалася на магічну дію як засіб підкорення незбагненного. Міф був способом зняття соціокультурних, психологічних суперечностей. Зародившись на стадії панування архаїчної свідомості, міф не відійшов на задній план: антропоморфне бачення дійсності постійно відтворюється в культурі, апелює до масової свідомості, особливо у періоди соціокультурних криз.

Міфосвідомості притаманні первинна цілісність світу, відсутність суб´єкт-об´єктної опозиції (первісна людина не виокремлювала себе з навколишнього середовища). Первісне мислення було нерозчленованим, невідділеним від емоційної, афективно-моторної сфери. Унаслідок цього навколишнє середовище сприймалось як олюднене, відбувалося широке «метафоричне» зіставлення природних і соціальних (культурних) об´єктів. Людина переносила на природу власні якості, приписувала їй людські почуття, стани, структуру та спосіб дії.

Міфологічні образи були субстанціональними (самостійно існуючими), сутнісними для свідомості давньої людини, їх форма тотожна змісту, проте не є його алегорією, ілюстрацією. Як зазначає російський філолог С. Аверінцев, усе людське, соціальне, духовне в міфологічному світобаченні дорівнює природному, є його магічним відтворенням. Етика міфосвідомості є етикою космічної рівноваги сил, полюсами етики міфосвідомості є користь і шкода, а не добро і зло.

Характерна ознака міфосвідомості — символізм. Первісне мислення ще не розділяло суб´єкт і об´єкт, предмет і знак, істоту та її ім´я, одиничне і множинне та ін. Намагаючись адаптувати світ до себе, зробити його потенційно зрозумілим, міфосвідомість «працює» із зовнішніми, вторинними якостями предметів. Завдяки цьому конкретні предмети ставали символами інших, допомагаючи через зрозуміле, знайоме збагнути нове, незрозуміле. Символічна уява продукує образи, що сприймаються як частина дійсності, реально існуюча дійсність.

Міф замінює причинні зв´язки прецедентом (випадок, що став зразком для відтворення), видаючи походження предмета за його сутність, пояснює будову через спосіб виготовлення, описує світ через його походження. Міф розмежовує «сакральний» (лат. sacer — священний) і «профанний» (побутовий, звичайний) час. Міфологічне минуле — особлива епоха першотворення, першопредметів та першодій: перший вогонь, перший спис, перший шлюб. Відповідно до цього все стає прецедентом. Міф є розповіддю про минуле (діахронічний аспект) і засобом пояснення сучасного, майбутнього (синхронічний аспект). У ньому все постає як розгортання первинного прецеденту. Цим зумовлений етіологізм (грец. aitia — причина) міфу — уявлення про устрій світу, яке передається як розповідь про походження тих чи інших його частин.

Зміст міфу сприймається як вища реальність, осмислення дійсності. Закріплений у міфі колективний досвід є серцевиною мудрості, традиції. Осмислення світу у межах міфу не піддається і не потребує перевірки, тому міфосвідомість є «тотальним» типом свідомості. В епоху архаїки міф абсолютно впливає на розум і життя людини, попри його недостовірність і логічну слабкість. Його змістом є не природа, а людська взаємодія з нею. За словами французького філософа Ролана Барта (1915—1980), міф є першим і найпотужнішим дискурсом, текстом, що відображає особистість автора та діяльність, у яку цей текст включений.

Нездатність міфологічного мислення побачити відмінності між природним і надприродним, його байдужість до суперечностей, недостатній розвиток абстрактних понять, чуттєво-конкретний характер, метафоричність, емоційність перетворюють міф на своєрідну символічну (знакову) систему, за допомогою термінів якої сприймали та описували світ давні люди, як зазначає Е. Мелетинський.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць