Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Історія української філософії

Дві концепції історії філософії


Ступінь поцінування особливостей історії філософії певної цивілізації чи нації залежить від того, чи філософію сприймають як гуманітарну науку, чи вважають її твердження тільки універсальними (за зразком природничих наук). Отже, дослідження історії філософії можна здійснювати двома способами:

1) розгляд історії філософських ідей і проблем незалежно від суспільно-політичного і культурного середовищ, у яких формулюються філософські проблеми, створюються філософські ідеї;

2) розгляд постановки філософських проблем і способів їх розв´язання з урахуванням суспільно-культурного середовища, у якому живе і діє філософ.

Перевагами першого способу є логічна, раціональна впорядкованість, оскільки у центрі уваги дослідника перебуває поступ думки, а соціологію і психологію інтелектуальної діяльності історик філософії залишає осторонь. Так пишуть історії природничих наук, лише принагідно згадуючи про суспільно-культурне середовище, у якому живе і діє науковець (і то переважно під кутом зору того, наскільки воно було сприятливим для діяльності). Об´єкти, з якими має справу природознавець, однакові у будь-якому суспільно-культурному просторі, тому такий виклад зосереджується на здобутках у науковому пізнанні, успішному розв´язанні наукових проблем. Для цього потрібен певний комунікативний простір, який дає змогу науковцеві ознайомлюватися з попередніми спробами розв´язання певної проблеми. Однак формулювання проблеми і підходи до її розв´язання розглядаються у раціонально сконструйованому контексті. За такого способу дослідження поверхові відомості про суспільно-культурне середовище, у якому жив і діяв вчений, не вважають суттєвими для змісту проблем і способів їх розв´язання.

Такий погляд на історію пізнавальної діяльності позначився і на розумінні історії філософії у Новий час, основним джерелом якого був раціоналізм Просвітництва, еволюційні («прогресивістські») теорії в біології (Ч. Дарвін), соціології (Г. Спенсер), соціальній та культурній антропології (Л.-Г. Морган, К. Маркс, Е.-Б. Тейлор, Дж.-Дж. Фрезер та ін.). Їх представники розглядали стадії розвитку під кутом зрілості, тобто вищості пізніших стадій щодо попередніх. Л.-Г. Морган позначив стадії термінами «дикість», «варварство», «цивілізація», К. Маркс називав їх «формаціями»: первісно-общинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична. Відповідно до цього підходу можлива теоретична історія — історія, здатна відкривати історичні закономірності, яким підпорядковується розвиток будь-яких суспільств і цивілізацій.

Історико-філософські концепції, засновані на універсальних історичних закономірностях, яким має відповідати і розвиток філософської думки, узгоджувалися з розумінням історії з погляду дії законів історичного розвитку. Таке натуралістичне розуміння методології гуманітарних наук (наслідування методів природничих наук) панувало у XIX ст., зберігши свій вплив і в XX ст.

Розуміння методології історії філософії залежить від того, як історик філософії тлумачить історію і філософію. Зокрема, чи вважає він, що розвиток філософії підпорядкований певній закономірності або «логіці», чи допускає переривання поступальності. Найрадикальніші зміни в руслі середземноєвропейської (західної) філософської традиції прийнято називати поворотами (англ. turn). Цим словом позначають появу радикально нових філософських ідей і теорій, які впливають на всі напрями філософського мислення. Переважно виокремлюють суб´єктивний, лінгвістичний, герменевтичний (інтерпретивний) і постмодерний повороти, а також антропологічний, започаткований у філософській антропології (публікації М.-Ф. Шелера та Г. Плеснера у 1928 p.), і комунікативний, закорінений у герменевтичному повороті («критична герменевтика» Ю. Габермаса).

В антично-християнській філософії засадничим було поняття «субстанція» (ідея, Бог) — певна основа реальності. У філософії Нового часу це поняття стали вважати різновидом наївного реалізму. Критика його є наслідком суб´єктивного повороту, який символізувала передусім постать Р. Декарта. У новому способі мислення ідея є витвором суб´єкта пізнання, який повинен забезпечити її здатність бути надійним засобом пізнання. При цьому наукові ідеї відрізняли від різноманітних ілюзорних ідей. Оскільки таке розрізнення можливе лише шляхом аналізу свідомості, то філософію свідомості стали вважати основою філософського мислення. За суб´єктивним поворотом західна філософська традиція у XX ст. пройшла крізь лінгвістичний, герменевтичний (інтерпретивний) і постмодерний повороти.

Натуралістичну методологію соціально-гуманітарних наук критикували представники феноменології та герменевтики, що містила певні елементи феноменології (М. Гайдеггер, Г.-Г. Гадамер, Ю. Габермас, П. Рікер). Оскільки, з їхнього погляду, людство культурно різноманітне, то духовність не можна розглядати як щось універсальне, в кращому разі — як певну єдність у різноманітності. Тому в соціально-гуманітарних науках не прийнятний практикований природничими науками різновид універсалізму.

Унаслідок герменевтичного повороту утвердилась думка, що зміст проблем та ідей, якими займаються гуманітарії, у т. ч. філософи, закорінений у соціально-культурному житті різних суспільств, націй, цивілізацій. Об´єкти, з якими мають справу гуманітарії, принципово відрізняються від об´єктів, які вивчають у природничих науках. Гуманітаріїв цікавлять дії, діяльність людей, а також її продукти (тексти, мистецькі твори, культура загалом), які втілюють у собі духовність людей (бажання, почуття, думки, задуми, цілі, цінності, ідеали). Їх не можна досліджувати, спираючись на використання гіпотез і теорій, створених науковцем на основі зовнішніх спостережень. Зовні подібні дії людей нерідко принципово відрізняються, оскільки ними можуть керувати різні мотиви. Для того щоб пояснити дію, діяльність, витвори осіб, колективів, необхідно «ввійти» у стан духовності індивідуальних чи колективних діячів. «Входження» (емпатія), «відтворення» є певними метафорами, за допомогою яких у класичній герменевтиці позначали процес розуміння та інтерпретації. Об´єкт пізнання стає місцем «зустрічі» духовності суб´єкта пізнання (дослідника) з духовністю, втіленою в об´єктах, які він досліджує.

Оскільки історик філософії має справу з певним різновидом інтелектуальної діяльності, результатом якої є переважно тексти, то такі об´єкти не можна пояснити шляхом виявлення деяких зовні спостережуваних повторюваних зв´язків — за зразком причинних пояснень у природничих науках. Адже текст уже містить певний смисл, при з´ясуванні якого вдаються до методу інтерпретації, що передбачає використання герменевтичного кола: а) малого — інтерпретації частини тексту в контексті цього тексту чи текстів інших творів філософа; б) великого — розгляд тексту в контексті світорозуміння певного суспільства та епохи, до яких належав філософ. Це дає змогу історику філософії виокремити також ідеї філософа, націлені в майбутнє. Рухаючись у межах герменевтичного кола (від частини до цілого і від цілого до частини), історик філософії мусить зважати на міру цілісності і різнорідності (непослідовність, незв´язність, внутрішню діалогічність) тексту і ширшого суспільно-культурного цілого, у просторі якого його було створено.

Вимога герменевтики, відповідно до якої гуманітарії і філософи повинні «брати в дужки» свої ціннісні переконання, щоб вони не впливали на розуміння чужих культур і минулих епох, забезпечує ціннісну нейтральність («об´єктивність») гуманітарного пізнання. Проте оскільки філософське мислення націлене в майбутнє, то воно, як і всі гуманітарні науки, не є ціннісно нейтральним. Адже, обґрунтовуючи вибір кращих життєвих перспектив нацією, цивілізацією, людством, філософ мусить відповідати на питання, як повинна жити людина. Ідеться не лише про використання минулого досвіду у виборі майбутнього, а й про виявлення спільного у відмінному. Діалог між світорозуміннями різних націй, цивілізацій та епох дає змогу прийти до визнання деяких засадничих цінностей, здатних об´єднати людство, з одночасним збереженням його культурної різноманітності. Отже, йдеться про «єдність розуму в різноманітності його голосів» (Ю. Габермас).

Наслідком постмодерного повороту була критика мислення, що ґрунтувалася на поняттях «цілість», «однорідність» («гомогенність»), нехтуючи «різнорідність» («гетерогенність»). Відповідно критикують концепції історії культури, науки і філософії, які перебільшують зв´язність, певну логіку розвитку і недооцінюють людську діяльність як джерело новизни, «розриви» в поступальності розвитку тощо. Це вплинуло і на розуміння історії науки, особливо після публікації праці Т. Куна «Структура наукових революцій».

Філософія не є пасивним «відображенням» поглядів, переконань і вірувань, що побутують у суспільному середовищі, до якого належить філософ: його ставлення до поглядів, розумінь і переконань, поширених у суспільстві, принаймні у деяких аспектах, критичне, діалогічне. Тому на питання про те, які елементи світорозуміння конкретного суспільно-культурного середовища увібрала в себе певна філософська концепція, історик філософії може відповісти лише внаслідок конкретного дослідження.

Соціальна і культурна антропологія зазначають, що історичні суспільства і цивілізації виявляють різне співвідношення між збереженням, перетворенням наявних способів життя і відповідних способів світорозуміння (історичних ідеологій). З усіх цивілізацій найдинамічнішою була західна. Внаслідок процесів глобалізації темпи змін (особливо в технологічній, суспільно-політичній сферах) охопили майже всю планету. Філософія відіграла першочергову роль у цих змінах — спочатку підготувавши появу природничих наук, потім витворивши ідею прав людини, представницької демократії тощо. Тому філософія сама є одним із важливих ініціаторів суспільно-культурних змін. Однак унаслідок свого призначення — охоплювати мисленням різнорідні напрями діяльності — вона втілює в собі місію відповідати на ті виклики, що їх породжують ці зміни: її призначення полягає в тому, щоб обґрунтовувати вибір кращих життєвих перспектив суспільствами, націями, цивілізаціями і людством.

Історик філософії виконує роль посередника між минулим життєвим досвідом і знаходженням кращих шляхів у майбутнє.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць