пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія української філософії

Етногенез і націостановлення українців


Політичні обставини не сприяли в минулому дослідженню етногенезу і націостановлення українців. У радянській імперії історики й етнологи займалися здебільшого дослідженнями етногенезу слов´ян, тобто надетнічної культурної спільності (не спільноти). Твердження, що принаймні східнослов´янські нації (білоруси, українці, росіяни) в минулому утворювали одну «народність», було пов´язане з ідеологією, метою якої було знищення націй заради творення особливої «радянської нації». Тому наголошувалося на культурній однорідності якщо не всіх, то принаймні східних слов´ян (українців, білорусів, росіян), із відповідним ігноруванням фактів, що цьому суперечили. Такий підхід одержав підтримку також у культурно-структуралістських дослідженнях (В. Іванов, С. Токарев, В. Пропп та ін.). Структуралізм методологічно зорієнтований на знаходження шляхом порівняння універсальних структур (спільного), моделей, архетипів, а не індивідуалізації та входження в самобутні культурні світи.

Тенденція наголошувати на культурній однорідності та нехтувати культурною різноманітністю простежується, зокрема, в поясненні культури Київської Русі. Твердження про існування культурно однорідної давньоруської народності було підняте на рівень офіційної догми: її захищало немало вчених, залишаючи поза розглядом відмінності у релігійних віруваннях, звичаях, побуті, способах соціальної організації в різних регіонах Київської Русі (де були дуже сильні племінні відмінності). Таке твердження частково було наслідком ототожнення держави з культурною спільнотою. Відповідно до факту існування однієї «офіційної» культури (зокрема, однієї писемної мови) робили висновок про етнокультурну однорідність на великій території давньоруської держави. Проте всупереч офіційній ідеології деякі українські історики, археологи, етнографи вказували на факти етнокультурної різноманітності Київської Русі, а також чинники, які відіграли важливу роль у формуванні нової культурної цілості — української етнічної нації.

Формування європейських націй відбувалося у XIII—XVIII ст. Визначення хронологічних меж націостановлення містить елемент умовності, що залежить від того, яку частину етногенези включено в націогенезу. Має значення і те, як відбувається націостановлення: інтенсивно чи повільно, з перервами чи безперервно, як впливали на нього зовнішні чинники. Становлення української нації відбувалося повільно, переривалося й ускладнювалося зовнішніми втручаннями.

Націостановлення українців, як і будь-якої іншої нації, не можна пояснити без розгляду етногенези, етнічних процесів, що тисячоліттями тривали на теренах, де сформувалась українська нація. Певну роль у цьому процесі відіграла консолідація племен і племінних союзів Київської Русі. Очевидно, це відбувалося під впливом адміністративних і політичних чинників (провідна роль полян-росів, феодальна роздрібненість тощо). Важливе значення мав адміністративний чинник у литовський період і за гетьманської адміністрації. Однак його роль у націостановленні українців була значно меншою, ніж при формуванні європейських націй чи російської. Це зумовлено епізодичним і короткочасним існуванням Української держави від розпаду Київської Русі аж до 90-х років XX ст. Унаслідок цього процес становлення української нації не може вважатися завершеним і сьогодні (не подолані наслідки російської асиміляції). У певні періоди особливо важливою була роль релігійного чинника, наприклад у протистоянні польській асиміляції.

Особливість націостановлення українців полягала в тому, що державницька і культурна еліта, яка відігравала провідну роль у формуванні багатьох націй, в Україні періодично асимілювалася чи знищувалася. Це дало підставу І. Лисяку-Рудницькому стверджувати про демократичний, а не елітарний спосіб формування української нації (називати її «неісторичною»). Добре розвинута українська етнокультура, носієм якої виступав народ, давала змогу протистояти асиміляції тоді, коли культурна еліта значною мірою піддавалась асиміляції. Однак це не означає, що становлення української нації відбувалося без провідної ролі культурницької еліти, адже без неї цей процес був би неможливим.

На формуванні української нації суттєво позначився геополітичний чинник: сусідство степу вимагало високої демографічної мобільності, колективних зусиль самозахисту тощо. Важливою була і роль професійної культури. Однак творці української культури, яким завжди було притаманне усвідомлення своєї місії (захищати, розвивати й утверджувати українську самобутню культуру як основу національного буття), внаслідок перебування українців у межах чужих держав діяли в несприятливих умовах. Особливо важко давалось це в умовах Російської та комуністичної імперій, з їх нетерпимістю до вільнодумства, шовінізмом як складовими офіційної ідеології. Найпоказовішим щодо цього є геноцид української інтелігенції у 30-ті роки XX ст. Національно свідомих українських діячів культури, освіти, науки і філософії було небагато, оскільки служіння українській культурі, захист української нації потребували жертовності. Їх вплив на масову свідомість був обмеженим, бо така діяльність блокувалась силами, вороже налаштованими до становлення української нації. Усе це спричинило ослабленість масової національної свідомості українців, ознаки несформованості української нації відчутні і в сучасній Україні.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць