Поняття і види суб´єктів аграрного права.
   Особливості правосуб´єктності аграрних підприємств.
   Створення і ліквідація суб´єктів аграрного господарювання.

   Поняття і види суб´єктів аграрного права. Суб´єктами аграрного права визнаються учасники господарських відносин, які здійснююють господарську діяльність на землі, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов´язків) у сфері виробництва, переробки, реалізації сільськогосподарської продукції, аграрного сервісу, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов´язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
   Учасниками відносин у сфері аграрного господарювання є аграрні підприємства, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені організаційно-господарською компетенцією.
   Суб´єктів аграрного господарювання можна класифікувати за різними критеріями, зокріма за юридичним статусом, за формою власності, спеціальною правоздатністю та функціями, суб´єктним складом, способом утворення та формування статутного фонду, організаційно-правовою формою, кількістю працівників та обсягом валового доходу.
   За юридичним статусом всі суб´єкти аграрного господарювання поділяються на юридичних і фізичних осіб. Серед останніх вирізняються фізичні особи, які ведуть особисте селянське господарство для задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції, надлишки якої реалізуються на ринках.
   За формою власності аграрні товаровиробники, згідно з Законом України «Про власність», поділяються на приватні, колективні, державні та змішані, а згідно з ЦК — на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права (ст. 81 ЦК). Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів, як правило, на договірних засадах. Юридичні особи публічного права створюються розпорядчим способом на підставі акта органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
   За спеціальною правоздатністю та функціями суб´єкти аграрного господарювання поділяються на суб´єктів у сфері товарного виробництва продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження, суб´єктів у сфері агровиробничого сервісу, суб´єктів у сфері фінансування, кредитування, страхування, торгівлі. До перших належить більшість суб´єктів аграрного господарювання (виробничі сільськогосподарські кооперативи, товариства, спілки селян, фермерські господарства, державні аграрні підприємства тощо). До других — товариства, кооперативи та інші, які здійснюють агрохімічне, меліоративне, виробничо-технічне та інше обслуговування аграрних підприємців. До третіх — банки, кредитні спілки, біржі, страхові компанії тощо.
   За суб´єктним складом аграрні товаровиробники поділяють на українські та спільні за участю іноземного інвестора. Згідно зі ст. 63 ГК підприємство, створене відповідно до вимог законодавства України, в статутному фонді якого не менш як 10% становить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями із дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс."
   За способом утворення гяа формування статутного фонду аграрних товаровиробників поділяють на унітарні та корпоративні підприємства. Відповідно до ст. 63 ГК України унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні сільськогосподарські підприємства, а також підприємства, засновані на власності об´єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
   Корпоративне аграрне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об´єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є сільськогосподарські кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
   За організаційно-правовою формою всіх суб´єктів аграрного господарювання можна поділити на підприємства, кооперативи, господарські товариства та фермерські господарства.
   Окрему групу сільськогосподарських підприємств складають державні і комунальні підприємства, які, на відміну від інших суб´єктів аграрного господарювання, створюються в розпорядчому порядку згідно з рішенням компетентного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
   Згідно зі ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» сільськогосподарським кооперативом є юридична особа, створена фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об´єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу.
   Основними кваліфікаційними ознаками сільськогосподарських кооперативів є:
   - недержавна форма власності;
   - відносини членства;
   - здійснення членами кооперативу управлінських функцій за принципом: «один член — один голос»;
   - особиста трудова участь членів у спільній виробничій або іншій господарській діяльності в аграрному секторі;
   - об´єднання членами своїх майнових пайових внесків;
   - наявність інституту кооперативних виплат і виплат на паї.
   До кооперативних форм виробництва сільськогосподарської продукції також належать колективні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, їх об´єднання тощо.
   Згідно із Законом України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є юридичною особою. Його членами можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім´ї, родичі, які об´єдналися для спільного ведення фермерського господарства і виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, згідно із законом. Фермерське господарство, на відміну від інших сільськогосподарських кооперативів, може бути створено однією особою.
   Господарськими товариствами визнаються підприємства, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об´єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У сфері аграрного виробництва діють переважно акціонерні товариства закритого і відкритого типів і товариства з обмеженої відповідальністю.
   За кількістю працівників Фа обсягом валового доходу сільськогосподарські підприємства поділяють на малі, середні та великі.
   Згідно з ч. 7 ст. 63 ГК малими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує п´ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п´ятистам тисячам євро. Великими підприємствами визнаються підприємстві, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п´яти мільйонам євро. Усі інші підприємства відносять до середніх.
   Особливості правосуб´єктності аграрних підприємств. Правосуб´єктність аграрних підприємств характеризується поєднанням загальних ознак, притаманний Усім суб´єктам господарювання, і специфічних ознак, зумовлених особливостями сільськогосподарського виробництва.
   Суб´єкти аграрного господарювання мають загальну цивільну правоздатність (здатність мати цивільні права та обов´язки) і дієздатність (здатність набувати цивільних прав та обов´язків). Відповідно до цього вони мають господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов´язків), відокремлене майно, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, відповідають за своїми зобов´язаннями своїм майном, можуть від свого імені набувати та здійснювати майнові та особисті немайнові права, дати обов´язки, бути позивачами та відповідачами в суді. Важливою ознакою суб´єктів аграрного господарювання є також обов´язкова державна реєстрація, з моменту якої юридичні особи та фізичні особи підприємці набувають статус суб´єктів аграрного права.
   Специфіка правового статусу суб´єктів аграрного господарювання полягає в тому, що всі в#ни, незалежно від їх організаційно-правової форми, є учасниками цивільних, земельних, трудових, організаційно-управлінських (адміністративних), фінансових та інших правовідносин. Коло і характер таких відносин різноманітні, мають індивідуальну визнченість Для кожної конкретної організації, яка зумовлюється йе тільки її організаційно-правовою формою, але й спеціалізацією, іншими особливостями окремих видів сільськогосподарських юридичних осіб. Водночас зазначеній сукупності правовідносин (аграрних правовідносин) притаманні специфічні риси, які зумовлюються галузевим характером господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників, пов´язаної з використанням як основного засобу виробництва, а також рослин і тварин, тобто природного й біологічного чинників виробництва, які зазнають постійного впливу погодно-кліматичнихумов.
   Визначальним у характеристиці правосуб´єктності суб´єктів аграрного господарювання є особливості предмета і завдань їхньої діяльності, які полягають у виробництві, переробці й реалізації сільськогосподарської товарної продукції (продуктів харчування та сировини).
   Особливості правового статусу суб´єктів аграрного господарювання визначаються нормами аграрного законодавства. Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», сільськогосподарські кооперативи залежно від завдань і предмета діяльності поділяються на виробничі й обслуговувальні. Виробничі кооперативи здійснюють свою господарську діяльність на засадах підприємництва з метою одержання доходу. Обслуговувальні кооперативи спрямовують свою діяльність на обслуговування сільськогосподарського та іншого виробництва учасників кооперації. У свою чергу, залежно від виду діяльності обслуговувальні кооперативи поділяються на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі та інші. Здійснювані ними послуги пов´язані з виробництвом, переробкою, збутом продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва та рибництва.
   Особливість правосуб´єктності аграрних підприємств кооперативного типу полягає також у тому, що в них, на відміну від акціонерних аграрних товариств, має місце об´єднання насамперед робочої сили, а не капіталів.
   Особливості правосуб´єктності сільськогосподарських підприємств накладають відбиток на всі аграрні правовідносини. Так, сезонний характер виробництва сільськогосподарської продукції обумовлює вагому роль локального регулювання режиму праці й відпочинку, норм праці та оплати праці, правил дисципліни праці та внутрішнього трудового розпорядку. Договірні правовідносини характеризуються наявністю спеціального виду договору — договору контрактації сільськогосподарської продукції, на підставі якого здійснюється державна закупівля сільськогосподарської продукції.
   Створення і ліквідація суб´єктів аграрного господарювання. Створення суб´єктів аграрного господарювання проходить низку стадій: ініціативну, організаційну та легалізаційну.
   Згідно зі ст. 56 ГК суб´єкт аграрного господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) дієвого (дієвих) суб´єкта (суб´єктів) господарювання. Вони можуть утворюватись також шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб´єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до законодавства України про захист економічної конкуренції.
   Організаційна стадія має свої відмінності залежно від того, в якому порядку (розпорядчому чи нормативно-явочному) створюватиметься суб´єкт аграрного підприємництва. Державні унітарні аграрні підприємства утворюються компетентним органом державної влади у розпорядчому порядку. Більшість суб´єктів аграрного підприємництва утворюється в нормативно-явочному порядку, тобто на підставі спеціального закону, який визначає правовий статус тих чи інших суб´єктів підприємництва, порядок їх утворення та припинення (наприклад, Закон України «Про фермерське господарство»).
   Відповідно до ст. 87 ЦК України для створення суб´єкта аграрного господарювання його учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлено іншого порядку їх затвердження. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститись також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).
   Суб´єкт аграрного господарювання вважається створеним із дня його державної реєстрації (ч. 4 ст. 87 ЦК України). Правила державної реєстрації не поширюються на особисті селянські господарства, які не є суб´єктами підприємницької діяльності й лише підлягають державному обліку за місцем їх розташування.
   Згідно зі ст. 104 ЦК України суб´єкт аграрного господарювання припиняється у результаті передання всього свого майна, прав та обов´язків іншим господарюючим суб´єктам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або в результаті ліквідації. Порядок припинення суб´єктів аграрного господарювання у процесі відновлення їх платоспроможності або банкрутства встановлюється Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
   Суб´єкт аграрного господарювання ліквідується за рішенням його учасників або органу суб´єкта господарювання, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв´язку із закінченням строку, на який було створено суб´єкт аграрного господарювання, досягненням мети, для якої його створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; за рішенням суду про визнання судом недійсною державну реєстрацію суб´єкта аграрного господарювання через допущені під час його створення порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.
   Ліквідація суб´єкта аграрного господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб´єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГК. Ліквідацію суб´єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб´єкта, що ліквідується (наприклад, на правління господарського товариства).
   Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред´явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна господарюючого суб´єкта, що ліквідується, перелік пред´явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками господарюючого суб´єкта або органом, який прийняв рішення про його ліквідацію.
   У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються за такої черговості:
   1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування збитків, завданих каліцтвом, іншим ушкодженням здоров´я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;
   2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов´язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;
   3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов´язкових платежів);
   4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги (ст. 112 ЦК України).
   Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.
   Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредитору відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність рїайна суб´єкта аграрного господарювання, що ліквідується вважються погашеними.
   Після завершення розрахунків із кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджують учасники господарюючого суб´єкта або орган, що прийняв рішення про його ліквідацію.
   Майно суб´єкта аграрного господарювання, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передають його учасникам, якщо це не встановлено установчими документами суб´єкта аграрного господарювання або законом.
   Суб´єкт аграрного господарювання є ліквідованим із дня внесення до єдиного державного реєстру запису про його припинення.