Поняття й особливості аграрних правовідносин.
   Види аграрних правовідносин.
   Внутрішні аграрні правовідносини.
   Зовнішні аграрні правовідносини.

   Поняття й особливості аграрних правовідносин. Аграрними правовідносинами є суспільні відносини, врегульовані нормами аграрного права, що складаються в процесі виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції. Аграрні правовідносини становлять комплекс взаємопов´язаних організаційно-управлінських, майнових, земельних, трудових та інших відносин.
   Особливе місце в системі аграрних правовідносин належить правовідносинам із використання землі, яка є матеріальною основою й одним із основних засобів сільськогосподарського виробництва. Саме відносини землекористування визначають специфічні особливості комплексу аграрних правовідносин, а отже, особливе місце аграрного права в системі права України.
   Аграрні правовідносини відрізняються як за своїм особливим складом учасників (суб´єктів), так і за специфічними об´єктами та змістом відносин.
   Суб´єктами аграрних правовідносин є фізичні та юридичні особи, наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю у сфері виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, сервісного, фінансового, соціального та іншого забезпечення аграрних товаровиробників. До суб´єктів аграрних правовідносин — юридичних осіб відносять колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, спілки селян, сільськогосподарські товариства, фермерські господарства, приватні (приватно-орендні) підприємства, державні аграрні товаровиробники, спільні аграрні підприємства (із залученням іноземного капіталу). Суб´єктами аграрних правовідносин є також громадяни, які ведуть особисті селянські господарства.
   Об´єктами аграрних правовідносин є: нерухоме майно (земельні ділянки, а також об´єкти, розташовані на земельній ділянці, тощо); товарні продукти харчування рослинного і тваринного в тому числі водного та мисливського) походження; грошові кошти, в тому числі й іноземна валюта, цінні папери тощо; природні ресурси — ліс, водойми, загальнопоширені корисні копалини тощо; земельні й майнові паї; інші майнові та немайнові права, юридичні дії, що підлягають грошовій оцінці і мають вартість.
   Специфічними об´бктами аграрних правовідносин є тварини, які використовуються У тваринництві, бджоли, які використовуються у бджільництві, селекційні досягнення в рослинництві і тваринництві.
   Змістом аграрних правовідносин є права та обов´язки учасників цих відносин. Права та обов´язки учасників аграрних відносин визначаються змістом і цілями аграрного сектора економіки, які полягають у підвиійенні кількісних і якісних показників сільськогосподарського виробництва на основі здійснення земельної й аграрної реформ. Правовою формою, в якій урегульовані права й обов´язки аграрних суб´єктів, є чинне законодавство, а також їх установчі документи (засновницький договір і статут).
   В умовах переходу до ринкової економіки принципово відмінними особливостями аграрних правовідносин є:
   а) існування й функціонування цих відносин на засадах приватної власності, її вияву — колективної та державної форми власності на землю та інше нерухоме майно, зокрема засоби виробництва.
   б) розвиток різноманітних легальних приватних форм аграрного підприємнийтва (від селянських господарств до різних легальних юридичних осіб) поряд із державними юридичними особами;
   в) поступовий перехід від державної форми аграрного господарювання до приватних форм;
   г) розширення кола об´єктів правовідносин, які включають в себе всю повноту змісту й суті аграрного підприємництва, продукти харчування рослинного і тваринного (в тому числі
водного й мисливського) походження і, зрештою, включення до кола об´єктів аграрних правовідносин ряду тих, які раніше за законодавством належали до об´єктів виключно інших галузей права і галузей народного господарства;
   ґ) збільшення питомої ваги майнових аспектів у системі аграрних правовідносин;
   д) відновлення значущості економічних функцій аграрного підприємництва, тобто зміна ролі і питомої ваги інших, особливо соціальних, Функцій усіх легальних організаційно-правових форм суб´єктів аграрної підприємницької діяльності.
   Види аграрних правовідносин. Аграрні правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками.
   Так, за характером правовідносин розрізняють:
   - відносини щодо безпосереднього здійснення сільськогосподарської діяльності (товарного виробництва продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження, переробки та реалізації продукції виконання робіт, надання послуг агрохімічного, меліоративного, виробничо-технічного, фінансового та іншого характеру);
   - відносини щодо управління (у тому числі організації) господарською діяльністю як на рівні окремого аграрного підприємства (внутрішньогосподарські організаційні відносини), так і на загальнодержавному рівні (відносини між аграрними підприємствами і державними органами, які здійснюють регулювання сільського господарства);
   - вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, в тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.
   За видами сільськогосподарської діяльності виділяють такі правовідносини:
   - відносини в галузі тваринництва;
   - відносини в галузі рослинництва;
   - відносини в галузі агровиробничого сервісу.
   За сферою дії правовідносини поділяють на:
   - внутрішньогосподарські, що виникають всередині аграрного підприємства між її структурними підрозділами;
   - міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридично самостійними суб´єктами аграрного господарювання.
   Внутрішні і зовнішні аграрні правовідносини мають свої особливості, зумовлені як їх змістом, так і методами їх регулювання. Зокрема, внутрішньогосподарські відносини, на відміну від зовнішньогосподарських відносин, регулюються переважно локальними актами суб´єктів аграрного господарювання, тим часом як зовнішні аграрні правовідносини — переважно нормативно-правовими актами органів державної влади.
   Внутрішні аграрні правовідносини. За змістом внутрішні аграрні правовідносини поділяють на відносини між підприємством і його членами чи працівниками, між підприємством та його структурними (виробничими) підрозділами, трудові і земельні правовідносини, майнові відносини, організаційно-управлінські відносини.
   Зміст правовідносин між аграрними підприємствами та їх членами (учасниками) становить сукупність їх взаємних суб´єктивних прав і обов´язків, які виникають у зв´язку зі здійсненням організаційно-управлінської і виробничо-господарської діяльності. До цієї групи правовідносин належать відносини з приводу задоволення матеріальних інтересів працівників (щодо розподілу прибутків і виплати дивідендів тощо), соціально-побутових та інших потреб (фінансування індивідуального житлового будівництва, надання послуг з водо-, газо-, енерго постачання тощо).
   Трудові правовідносини ґрунтуються або на членстві у сільськогосподарських кооперативах, фермерських господарствах і регламентуються локальними нормативно-правовими актами, або на трудовому договорі і регулюються нормами трудового права.
   Трудові ііравовідносини за своїм характером і змістом поділяють на: відносини щодо організації та дисципліни праці; відносини щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку; відносини щодо оплати праці; відносини щодо охорони праці.
   Земельні правовідносини, які визначають специфіку аграрних правовідносин поділяють на відносини земельної власності та відносини у сфері використання землі. Серед останніх розрізняють відносини сільськогосподарського й несільськогосподарського землекористування. В аграрному секторі економіки пріоритет належить відносинам у сфері сільськогосподарського землекористування.
   Майнові правовідносини становлять майнову основу аграрного господарювання і пов´язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, яке належить їм на праві власності або праві господарського відання чи праві оперативного управління. Право власності — основне речове право у сфері аграрного господарювання. Згідно зі ст. 134 ГК суб´єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб´єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб´єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві операїивного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.
   Аграрне підприємство, реалізуючи належні йому права власника, переднє своїм виробничим підрозділам (бригадам, фермам та ін.) частину основних і обігових виробничих фондів (приміщення, трактори, комбайни, насіння, корми для тварин тощо) для використання їх на праві господарського відання чи праві оперативного управління.
   Організаційно-управлінські відносини становлять організаційну основу аграрних підприємств. Зміст організаційно-управлінських відносин визначається організаційно-правовою формою суб´єкта сільськогосподарського виробництва. Управління аграрним підприємством здійснюють його органи. Так, згідно зі ст. 145 ЦК вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Загальні збори товариства можуть формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу (ст. 146 ЦК).
   Згідно зі ст. 13 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” вищим органом управління кооперативом є загальні збори його членів. У кооперативі з чисельністю не менше 50 членів може бути створена спостережна рада, що контролює діяльність виконавчих органів кооперативу. Виконавчими органами кооперативу є правління та його голова. Вони здійснюють поточне керівництво діяльністю кооперативу і підзвітні спостережній раді і загальним зборам членів кооперативу.
   Управління фермерським господарством здійснює його голова. Він представляє інтереси фермерського господарства перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об´єднаннями. Згідно зі ст. 4 Закону України “Про фермерське господарство” голова господарства має право письмово доручити виконання своїх обов´язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.
   Зовнішні аграрні правовідносини. Зовнішні аграрні правовідносини охоплюють відносини суб´єктів аграрного виробництва між собою, а також із суб´єктами господарювання (підприємствами, організаціями, фізичними особами-підприємцями, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією), які здійснюють господарсько-виробничу й організаційно-господарську діяльність у різних галузях суспільного виробництва. Зовнішні аграрні правовідносини охоплюють також й зовнішньоекономічну діяльність суб´єктів агробізнесу.
   Зовнішні відносини суб´єктів аграрного виробництва регулюються нормами цивільного, господарського, земельного, фінансового, адміністративного права, а також нормами аграрного права.
   Зовнішні аграрні відносини поділяють на майнові відносини, договірні відносини, податкові відносини, відносини, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.
   Основну частину зовнішніх аграрних правовідносин становлять майнові відносини, що виникають у сфері здійснення права власності та інших речових прав на майно, яке належить суб´єктам аграрного підприємництва. Суб´єкт сільськогосподарського господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб´єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб´єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, здійснювати інші майнові операції, які не суперечать чинному законодавству.
   В умовах ринкових перетворень в агропромисловому комплексі дедалі більше розпарюється сфера застосування договору як форми опосередкування товарно-грошових відносин. До зовнішніх аграрних договірних відносин належать договори, що спрямовані на забезпечення потреб суб´єктів аграрного виробництва у матеріальних, енергетичних та інших ресурсах (купівля-продаж, поставка, постачання енергії тощо), договори майнового найму (оренди землі, оренди майнового і земельного паїв, лізингу тощо) договори контрактації та інщі договори на реалізацію сільськогосподарської продукції, договори про надання послуг (агрохімічне обслуговування тощо).
   Податкові правовідносини виникають під час сплати податків та інших обов´язкових платежів і регулюються нормами податкового права. Суб´єкти аграрного підприємництва вступають у відносини з органами державної податкової служби з приводу встановлення, зміни та стягненая податків у відповідний бюджет (державний, місцевий). Специфічним для аграрного сектора економіки є земельний податок — обов´язковий платіж, що справляється з сільськогосподарських товаровиробників за використання земельних ділянок.
   Певну частину зовнішніх аграрних правовідносин становлять правовідносини, що виникають внаслідок заподіяння майнової шкоди. Майнова шкода, завдана учасникам зовнішніх аграрних правовідносин (суб´єктам аграрного підприємництва та їх контрагентам), відшкодовується відповідно до норм цивільного, земельного і аграрного законодавства.