Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Аграрне право України

Тема 1. Предмет, метод, принципи і система аграрного права


Поняття і предмет аграрного права.
   Методи регулювання в аграрному праві.
   Принципи аграрного права.
   Система аграрного права.

   Поняття і предмет аграрного права. Аграрне право України виникло у 70-х роках минулого століття і нині є однією з найважливіших галузей національного права. Аграрне право регулює аграрні відносини, об´єднані за змістом, суттю, цілями та діяльністю. Вони виникають у процесі господарської діяльності аграрних суб´єктів, заснованих на різних формах власності й господарювання, що спрямована на виробництво, транспортування, зберігання, а також реалізацію сільськогосподарської продукції, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, в тому числі й у переробленому вигляді, з метою одержання прибутку.
   Сільськогосподарська діяльність має певну специфіку — пов´язаність із використанням природних властивостей земель сільськогосподарського призначення. Тому аграрне право, поряд із земельним правом, регулює відносини, пов´язані з використанням земель.
   Норми аграрного права України регулюють певним чином і питання розвитку соціальної сфери села, створення належного рівня життя селян, кількість яких становить більш як 3% чисельності населення країни.
   Норми аграрного права України регулюють також відносини у сфері переробки сільськогосподарської сировини, реалізації відповідної продукції.
   Отже, аграрне право України — це комплексна галузь права, що охоплює сукупність правових норм, які регулюють аграрні відносини, що складаються у сфері виробничої та пов´язаної з нею сільськогосподарської діяльності під час використання земель сільськогосподарського призначення суб´єктами аграрного господарювання.
   Аграрне право характеризується властивим їй предметом правового регулювання. Таким специфічним предметом є аграрні правовідносини, які, по-перше, випливають зі спеціального правового статусу суб´єктів аграрного права, зі специфіки їх завдань та предмета діяльності; по-друге, складаються у сфері виробництва продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, переробки та реалізації сировини суб´єктами аграрної підприємницької діяльності. Аграрні правовідносини як предмет аграрного права являють собою взаємопов´язані інтегровані відносини майнового, земельного, членського, учасницького, корпоративного, управлінського і трудового характеру в усій багатогранності їх прояву в процесі здійснення завдань діяльності суб´єктів аграрного підприємництва.
   Суспільні відносини, що становлять предмет аграрного права, являють собою складний комплекс відносин як за складом суб´єктів (зокрема громадян, які беруть участь і є членами чи акціонерами або учасниками суб´єктів аграрного підприємництва, кооперативного чи корпоративного типів), так і за своїм предметом і змістом. Суб´єктами цих відносин є кожний аграрний підприємець зі статусом юридичної особи приватного права кооперативного чи корпоративного типів і відповідно його члени чи акціонери або учасники. У підприємствах кооперативного типу між цією юридичною особою (кооперативом) та його членами виникають складні, ґрунтовані на праві членства, внутрішньогосподарські трудові, управлінські, майнові та земельні правовідносини. Як родове поняття, всі вони складаються з окремих видів і зумовлюються характером виробничо-господарської, фінансової, соціально-побутової діяльності аграрного суб´єкта підприємництва.
   Головну роль в аграрному виробництві відіграють відносини з приводу використання земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва сільськогосподарської продукції. Вони включають у себе порядок і умови надання права власності на землю та права землекористування, права й обов´язки землекористувачів тощо.
   Із земельними відносинами тісно пов´язані майнові аграрні відносини, які виникають з приводу володіння, користування та розпорядження об´єктами власності, розподілу прибутків між членами аграрних підприємств тощо.
   До предмета аграрного права належать також трудові відносини, які складаються у сфері організації праці, дотримання дисципліни праці, оплати праці тощо в аграрному секторі економіки. Самостійним видом аграрних відносин, як різновиду предмета аграрного права, є організаціино-управлінські відносини, які поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні організаційно-управлінські відносини створюються між структурними підрозділами суб´єкта аграрного господарювання та його органами щодо організації та здійснення сільськогосподарського виробництва. Зовнішні організаційно-управлінські відносини створюються між суб´єктами аграрного господарювання та державними органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування щодо регулювання аграрного виробництва.
   До предмета аграрного права належать також соціальні аграрні відносини, які складаються з приводу забезпечення зайнятості сільського населення на сільськогосподарських підприємствах, підвищення рівня заробітної плати селян, розвитку на селі освітянсько-культурної сфери тощо.
   Отже, предметом аграрного права є врегульовані нормами аграрного законодавства земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські, соціальні відносини, які складаються в процесі здійснення аграрними суб´єктами виробничо-господарської та іншої сільськогосподарської діяльності.
   Методи регулювання в аграрному праві. Специфіка аграрного права визначається також методом правового регулювання підприємницьких правовідносин. Визначення методу правового регулювання дає змогу відповісти на питання, яким чином здійснюється регулювання аграрних правовідносин. Метод аграрного права — це сукупність прийомів і способів впливу на правовідносини в галузі сільськогосподарського виробництва. Комплексний характер аграрних правовідносин, які поєднують в собі організаційні та майнові відносини, зумовлює складний характер методу правового регулювання.
   Майнові відносини, які базуються на юридичній рівності сторін, регулюються нормами цивільного права, тому стосовно цих відносин застосовується диспозитивний метод. Згідно з ним суб´єкти аграрного підприємництва, вступаючи у майнові правовідносини, мають право відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України (далі — ГК) з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України. Тобто суб´єкти підприємницької діяльності діють за принципом “дозволено все, що не заборонено законом”. В умовах формування та становлення ринкових, базованих на вільному підприємництві відносин диспозитивний метод набуває пріоритетного значення.
   Із розширенням права колективного самоврядування як системи управління діяльністю колективних сільськогосподарських підприємств і виробничих сільськогосподарських кооперативів дедалі більшого розповсюдження набуває метод локальної правотворчості. Застосування цього методу дає можливість заповнити наявні в аграрному законодавстві прогалини.
   Організаційні відносини, що базуються на підпорядкуванні однієї сторони іншій, здебільшого регулюються нормами публічного права, тому стосовно цих відносин застосовується метод владних приписів, який виходить з того, що суб´єкти аграрного підприємництва зобов´язані підпорядковувати свою діяльність моделям правовідносин, які визначені законодавством. Означений метод застосовують для регулювання порядку землекористування, використання природних ресурсів у сільському господарстві, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, квотування, стандартизації та сертифікації тощо. При цьому органи державного управління економікою мають діяти за принципом “дозволено те, що встановлено законом”.
   В аграрному праві застосовують також метод рекомендацій, згідно з яким держава в особі уповноважених органів виконавчої влади регулює діяльність суб´єктів аграрного підприємництва, пропонуючи зразкові форми договорів (наприклад, договору оренди майна), статутних документів (типовий статут акціонерного товариства тощо).
   Принципи аграрного права. Принципи права — це основоположні засади, ідеї, які закріплені в правових нормах і відображають закономірності певної галузі права, загальну спрямованість правового регулювання. В них розкриваються системні особливості галузі права, що зумовлюють її галузеву сутність.
   Принципи аграрного права ґрунтуються на загальноправових принципах, які мають своєю основою положення Конституції України. Основними правовими принципами, що закріплені в чинному національному законодавстві (в тому числі й в аграрному), є:
   1) принцип справедливості;
   2) принцип пріоритетності і захисту прав людини;
   3) принцип рівноправності;
   4) принцип законності;
   5) принцип правосуддя;
   6) принцип системного формування та побудови національного права й окремих її галузей.
   Аграрне право як комплексна галузь права має систему спеціальних принципів, наявність яких пояснюється особливостями мети та змісту аграрних відносин. Найважливішими спеціальними принципами аграрного права є:
   1) пріоритетність сільського господарства в народногосподарському комплексі України. Значущість цього принципу визначається тим, що аграрний сектор економіки забезпечує суспільство життєво необхідною сільськогосподарською продукцією;
   2) забезпечення економічної багатоманітності та рівнівний захист державою всіх суб´єктів аграрних відносин. Формування ринкової економіки в Україні забезпечує можливість застосування в аграрному секторі різноманітних форм власності на землю та майно, організаційно-правових форм підприємств (сільськогосподарських виробничих та обслуговуючих кооперативів, фермерських господарств, особистих селянських господарств, приватних аграрних підприємств та ін.) Держава гарантує суб´єктам аграрного підприємництва, незалежно від обраних ними організацій правових форм підприємницької діяльності і форм власності однакові права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів;
   3) право суб´єктів аграрного господарювання самостійно здійс нювати будь-яку підприємницьку діяльність. Аграрний підприємець самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займатися з урахуванням встановлених законодавством заборон і обмежень на здійснення такої діяльності, формує програми діяльності, добирає постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучає матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів, використання яких не обмежене законом, встановлює ціни на продукцію та послуги відповідно до закону;
   4) органічний взаємозв´язок трудових і земельних відносин. Сільськогосподарське виробництво органічно пов´язане із землекористуванням. У процесі трудової діяльності селян використовуються корисні природні властивості ґрунтів (родючість та ін.) з метою виробництва продуктів харчування, кормів для тварий і сировини для різних галузей промисловості;
   5) державна підтримка сільськогосподарського виробника. Аграрне господарювання належить до ризикових видів виробничої діяльності, що пояснюється його залежністю від кліматичних умов, від кон´юнктури на ринку паливно-мастильних матеріалів, тривалим проміжком часу між вкладенням праці й одержанням прибутків від реалізації виробленої продукції тощо. Внаслідок цього сільське господарство є дотаційним. Держава повинна забезпечувати паритетність закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, пільгове кредитування аграрних виробників, фінансування соціальної сфери села за рахунок державного і місцевих бюджетів тощо;
   6) забезпечення рівності і справедливого розподілу матеріальних і культурних благ між міським і сільським населенням. Це зумовлює необхідність забезпечення пріоритетного розвитку соціально-культурної сфери села, створення належного рівня життя селян.
   Система аграрного права. Система аграрного права — це сукупність взаємопов´язаних, розміщених у певній логічній послідовності норм і правових інститутів, які регулюють аграрні правовідносини суб´єктів аграрного господарювання.
   Усталеним інститутом аграрного права є інститут права членства в юридичних особах. Правові норми, що утворюють цей інститут, регулюють організаційно-правові відносини, пов´язані з умовами і порядком вступу у члени сільськогосподарських підприємств (виробничі сільськогосподарські кооперативи, спілки селян та ін.) та виходом із них.
   Одним із провідних інститутів аграрного права є інститут права власності на землю, який сформувався в результаті здійснення земельної та аграрної реформи, виникнення аграрних товаровиробників, заснованих на різних формах власності.
   Важливу роль відіграє інститут аграрної оренди як організаційно-виробничої форми сільського господарства. Норми цього інституту регулюють відносини щодо порядку й умов надання земельної ділянки, призначеної для виробництва сільськогосподарської продукції.
   Важливим інститутом аграрного права є інститут корпоративного права. Правові норми, що регулюють цей інститут, пов´язані з умовами та порядком заснування господарських товариств у результаті приватизації державних сільськогосподарських підприємств через створення відкритих акціонерних товариств, а також перетворення колективних сільськогосподарських підприємств, спілок селян, виробничих сільськогосподарських кооперативів в акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Правові норми цього інституту визначають корпоративні права учасників щодо отримання дивідендів та управління справами товариства, розпорядження своїми акціями, частками у статутному капіталі товариства. Порядок реалізації корпоративних прав урегульовано ГК і Цивільним кодексом України (далі — ЦК), Законом України “Про господарські товариства” та установчими документами господарських товариств.
   Дедалі більшого значення набуває інститут фермерського господарства, який включає норми права, що регулюють складний комплекс організаційно-управлінських, трудових, майнових, земельних та інших відносин.
   Традиційним інститутом аграрного права є інститут сільськогосподарської кооперації. Із прийняттям Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” особливого поширення в аграрному секторі набули виробничі й обслуговувальні кооперативи.
   Своєрідним інститутом аграрного права є інститут правового становища приватних підсобних господарств. Правовими нормами цього інституту визначається правовий статус суб´єкта права ведення приватного підсобного господарства, регулюються майнові, договірні та інші відносини, пов´язані з веденням цього господарства.
   В умовах ринкових перетворень у сільському господарстві важливе значення має інститут аграрно-договірних відносин, норми якого забезпечують створення майнових, фінансових та інших передумов для ефективної господарської діяльності аграрних товаровиробників.
   Здійснення завдань щодо активізації соціального розвитку села зумовлює необхідність послідовної реалізації комплексного аграрно-правового інституту — пріоритетного соціального розвитку села. 18 січня 2001 р. було прийнято Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років”, який визначив форми і методи державної підтримки сільського господарства, забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя та праці селянства.
   Система аграрного права як навчальна дисципліна складається з двох частин — Загальної та Спеціальної.
   До Загальної частини належать такі загальнотеоретичні теми, як предмет аграрного права, його принципи й система; джерела аграрного права; аграрні правовідносини; правовий статус аграрних суб´єктів; державне регулювання сільського господарства тощо.
   Особлива частина навчального курсу містить матеріал про правове регулювання виробничо-господарської діяльності аграрних підприємств, особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення, договірні відносини в аграрному секторі, відповідальність за порушення аграрного законодавства України тощо.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право