пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Римське приватне право

4. Оскарження та виконання судового рішення


У принципі на рішення судді не могло бути ніякої апеляції в сучасному розумінні слова, оскільки інстанційного порядку судів не існувало. Звичайно, зацікавлена сторона могла оспорювати дійсність винесеного рішення, доводячи, що воно з тих чи інших причин не є правомірним. У всякому випадку оспорювання недійсності винесеного рішення не є апеляція, яка передбачає новий розгляд справи по суті судом другої інстанції і винесення нового рішення. Такого перегляду формулярний процес принципово не допускав та й судів другої інстанції в Римі тривалий час не було. Захист проти матеріально несправедливого рішення можна було одержати тільки шляхом надзвичайних заходів римських магістратів.

Зокрема, завдяки правилу про intercessio (посередництво), можна було звернутися до того чи іншого магістрата (наприклад, до трибуна) з проханням призупинити стягнення, оскільки воно здійснюється заходами преторської влади. Але intercessio тут тільки паралізує заходи преторської влади і зовсім не зачіпає самого рішення, яке de jure залишається непорушним.

Крім того, можна було звернутися і до самого прeтора, котрий, якщо визнає скаргу зацікавленої особи на рішення важливою, міг в силу своєї влади дати так звану restitucio in integrum, тобто наказ вважати попередній процес таким, що не відбувся, і передати справу на вирішення іншому судді. Але всі ці заходи надзвичайні і залежали від особистого розсуду магістрата.

За певних умов (упередженого вирішення справи) особа, яка потерпіла від несправедливого рішення, може звернутися з позовом про збитки проти самого судді. Своїм неправомірним рішенням суддя ніби переносить претензію на себе.

Виконання рішення. Рішення або припиняє будь-які відносини між сторонами або створює нові: припиняє, якщо рішення було виправдувальне, і створює нові, якщо рішення обвинувальне, і тоді виникає питання про його виконання - про стягнення. Звичайним засобом для такого стягнення є виконавчий позов. Цей позов замінив собою попередню форму стягнення, яка виражалася в захопленні самої особи боржника, зберігши, однак, деякі її риси.

Поряд з тим претор поступово вводить пряму реальну екзекуцію, переносячи стягнення безпосередньо на майно боржника і залишаючи недоторканою його особу. При цьому в історії поступово виділяються два види такої реальної екзекуції: універсальна, коли стягнення охоплює відразу все майно боржника; і спеціальна, коли стягнення спрямовується на ту чи іншу окрему річ.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Міжнародне приватне право
Римське приватне право
Право: Посібник для студентів бізнес-спеціальностей