Електронна бібліотекапідручники


Римське приватне право

5. Правові відносини між батьками і дітьми


За загальним визнанням римських юристів, такої влади над дітьми, як у римлян, не знав жоден інший народ. У стародавні часи це була, як уже зазначалось, абсолютна влада патріархального домовладики, самодержця всієї сім’ї. У майновому відношенні син, як підвладна особа, був особою чужих прав. Він мав цивільну правоздатність, але не для себе, а свого батька. Усе, що син набував, автоматично ставало власністю батька. При цьому батько за зобов’язання дітей не відповідав. Тільки за делікт (правопорушення) він ніс повну відповідальність, а саме: або відшкодувати заподіяні втрати, або видати винного потерпілому. В особистому відношенні викидати новонароджених дітей було заборонено вже імператором Ромулом, хоч продаж дітей допускалася. втратила майже всю свою патріархальну гостроту.

Щодо майнової самостійності, то на перших порах вона йде тими ж шляхами, які були визначені стосовно рабів. Як рабам, батьки часто виділяли своїм повнолітнім дітям певне майно для самостійного господарювання - пекулій.

Проте згодом становище дітей домовладики чимраз більше віддаляється від становища рабів. Першим кроком у цьому напрямі була постанова часів Цезаря або Августа, за якою все те майно, здобуте сином на війні або військовій службі, належало йому як його власне майно, і він міг вільно ним розпоряджатись

Нові обмеження майнової сторони влади батька встановив наказ імператора Костянтина, за яким все те, що одержано дітьми (не тільки сином) у спадщину від матері, вважалося їхньою власністю

Врешті-решт була визнана майже повна майнова самостійність дітей, а разом з тим зруйнована початкова юридична єдність сім’ї: тепер сім’я з юридичного боку не була єдністю, а союзом осіб, кожна з яких була самостійним суб’єктом прав, котрий може мати майно, виступати стороною в судовому процесі і укладати юридичні угоди.

Встановлення та припинення батьківської влади. Батьківська влада виникає насамперед природним чином внаслідок народження дитини в законному шлюбі.  Закононародженими   вважалися   діти, які народилися під час шлюбу, а також ті, які народилися після спливу 181 дня після одруження і не пізніше 300 днів після смерті чоловіка. Кожна дитина, народжена заміжньою жінкою, вважалася сином або дочкою її чоловіка, поки не буде доведено протилежне. Батьком дитини вважався той, на кого вказує факт шлюбу.

Щодо незаконних дітей, тобто народжених поза шлюбом, то батьківська влада може бути встановлена тільки шляхом узаконення. Право на узаконення з’являється тільки в період абсолютної монархії і тільки для  l і b e r і  n a t u r a l e s - так званих природних дітей. Поступово виникли три способи такого узаконення:

1) з часів імператора Феодосія і Валентина узаконення стало можливим  шляхом висунення сина в стан місцевих декуріонів, попередньо наділивши його майном (декуріон - особа, яка відала місцевими справами, іноді погашала податки неплатоспроможного місцевого населення своїми коштами);

2) за часів імператора Анастасія узаконення відбувалося зі вступом родичів у законний шлюб (після того як були усунуті перешкоди, які не давали змоги це зробити раніше;

3) за часів Юстиніана узаконення могло відбутися шляхом спеціального рескрипту імператора.

Щодо чужих дітей, то батьківська влада могла бути встановлена шляхом усиновлення, форми якого розрізнялися залежно від того, хто усиновлювався: усиновлення особи власних прав називалося a r r o g a t і o, а усиновлення особи чужих прав (підвладної) - a d o p t і o.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Міжнародне приватне право
Римське приватне право
Право: Посібник для студентів бізнес-спеціальностей