Електронна бібліотекапідручники


Римське приватне право

1. Поняття особи та її право- і дієздатність


Цивільне право за самою своєю ідеєю передбачає наявність багатьох окремих автономних центрів, між якими зав’язуються найрізноманітніші господарські відносини. Усі такі центри господарського життя, клітинки того чи іншого суспільства і називаються суб’єктами цивільного права.

. основну масу цивільно-правових центрів суб’єктів прав становлять люди, громадяни  в загальноприйнятому розумінні - так звані фізичні особи.

Разом з тим часто ті ж людські інтереси потребують, щоб у ролі самостійного центру господарського життя була визнана не та чи інша окрема фізична особа, а певна сукупність осіб (наприклад, цех, корпорація, підприємства усіх форм власності) або незалежна від них установа (лікарня, притулок). У такому випадку з’являються певні організації, яких називають юридичними особами.

У Римі особа позначалась терміном persona. Пам’ятки римського права як джерела пізнання не тільки права, але й історії і культури Стародавнього Риму, свідчать, що тільки вільна людина є носієм прав і обов’язків і в цьому розумінні вона є особою, здатною до права.

Здатність особи бути суб’єктом цивільних прав, здатність мати право називається правоздатністю, а здатність своїми діями набувати певні права і нести відповідні обов’язки називається дієздатністю. Хоча повнота якості суб’єкта передбачає  наявність того й іншого, однак для самого поняття суб’єкта суттєвішою є правоздатність.

Здатність бути суб’єктом цивільних прав римські юристи позначали терміном caput. Людина стає правоздатною з моменту народження, проте цього ще недостатньо. Правоздатність особи припиняється з її смертю.

У Римській державі вже на початку республіки проживало багато людей, які прибули з різних країн, і всі вони користувалися певною мірою правоздатності. Однак для того щоб володіти повною правоздатністю в усіх галузях політичних, майнових і сімейних відносин, особа повинна відповідати таким трьом станам:

1) стану свободи - status libertatis:

2) стану громадянства - status civitates:

3) сімейному стану - status familiae.

За станом свободи розрізнялися вільні і раби. За станом громадянства - римські громадяни та інші вільні особи, але не громадяни. За сімейним станом - домовладики і підвладні особи.

Отже, повна правоздатність передбачала свободу, громадянство і самостійне становище в сім’ї. Таке становище в сім’ї займав тільки домовладика - глава сім’ї

З початку ІІІ ст. усе вільне населення Риму користувалося всією повнотою правоздатності у сферах політичного, майнового і сімейного життя. У даному випадку важливо з’ясувати зміст цивільної правоздатності, з яких конкретних цивільних прав вона складається.

Цивільна правоздатність римського громадянина складається з двох основних елементів: 1) jus connubii  - права вступати в шлюб, в якому діти набувають статус римських громадян; 2) jus commercii - права торгувати, яке охоплює право бути власником всякого майна, здійснювати будь-які цивільно-правові правочини, зокрема дарувати, міняти, право бути спадкоємцем, вести цивільно-правові спори в суді.

Повна втрата правоздатності - capitis dominutio maxima. Вона наступала щоразу, коли людина втрачала свободу..

Середня втрата правоздатності - capitis dominutio media наступала тоді, коли особа зберігала свободу, проте втрачала право римського громадянина. Наприклад, римський громадянин стає перегрином або латином з метою одержання землі на периферії. В імператорський період громадянство втрачалося у випадку заслання. Особа, піддана capitis dominutio media, втрачала свої цивільні права, але зберігала відносини jus gentium.

Мінімальна втрата правоздатності - capitis dominutio minima відбувалась зі зміною сімейного стану особи, що траплялося в таких випадках: а) особа власних прав перетворювалась в особу чужих прав; б) сімейно самостійна особа всиновлювалась іншою особою; в) жінка, яка не перебувала ні під чиєю владою, одружується та ін. Результатом capitis dominutio minima - це повний розрив попередніх сімейних зв’язків з усіма правами, які з них випливали (спадкування тощо). Усі перелічені фактори тісно пов’язані з правоздатністю особи в Римській державі.

Наявність правоздатності - тільки одна сторона правосуб’єктності. Для того, щоб повною мірою користуватися благами права, однієї правоздатності замало. Адже правоздатність - це лише наявність прав, а користуватися ними самостійно особа може тільки за наявності дієздатності.

За віковим цензом дієздатність громадян поділялася на три групи.

До першої групи відносили дітей віком  до 7 років, які були повністю недієздатними.

Друга група - це частково дієздатні. До них належали дівчатка віком до 12 і хлопці - до 14 років. Такі особи могли здіснювати лише дрібні правочини: робити незначні покупки, приймати невеликі подарунки, проводити дрібний обмін речей тощоДо третьої групи відносилися особи жіночої статі віком з 12, а чоловічої з 14 і до 25 років, які визнавалися як неповнолітні, але дієздатні. Такі особи мали право укладати різного роду цивільно-правові угоди, проте, уклавши явно невигідну для себе угоду, могли просити претора визнати її недійсною і повернути сторони у стан до укладення угоди, тобто провести реституцію.

На дієздатність особи в Римі впливав її фізичний стан. Зокрема, глухонімі не могли укладати такі угоди, як стипуляція, виступати в суді під час дії легісакційного процесу, в якому необхідно було проголошувати формули, тощо. Душевно хворі та недорозвинуті на час хвороби визнавалися повністю недієздатними. Обмеженими в дієздатності були марнотратники - особи, нездатні розумно розпоряджатися своїм майном. Таким особам призначали піклувальників, які були зобов’язані піклуватися про їхній майновий стан. Після призначення піклувальника особа-марнотратник  самостійно здійснював лише такі правочини, які були спрямовані на набуття майна, а не відчуження, і ніс особисту відповідальність за вчинені правопорушення. Деякі обмеження дієздатності залежали від постійного місця проживання.

Крім вищеназваних факторів, повнота цивільної дієздатності і правоздатності передбачає ще стан громадянської честі. Повне позбавлення честі в результаті покарання судом, пов’язане з втратою громадянства.

Приниження честі зазнавали у формі іnfamia (ганьба) або  turpitudo (аморальність).



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Міжнародне приватне право
Римське приватне право
Право: Посібник для студентів бізнес-спеціальностей