Електронна бібліотекапідручники


Історія вчень про державу і право

2. Криза демократичного правління


Тенденцію занепаду інститутів та цінностей демократії відзначають цілий ряд дослідників кінця XX століття. Помітною роботою цього періоду стала праця М.Крозьє, С.Гантінгтона та Д.Вантукі «Криза демократії», надрукована у 1975р., де йдеться про надлишок та некерованість демократії.

С.Гантінгтон, М.Крозье, Д.Вантукі виокремлюють такі прояви кризи як:

1) зниження рівня довіри до інститутів влади і політичного лідерства;

2) фрагментарність партійного життя;

3) посилення націоналізму.

Доповідь «Криза демократії» містить твердження про те, що групи інтересів підривають суспільну дисципліну, збочують традиційні принципи американського індивідуалізму, призводять до зменшення почуття громадянської відповідальності та дезінтеграції суспільного порядку.

Найважливішим висновком праці є твердження про те, що демократизм був прийнятний тільки до певної межі, після якої він перетворився на свою протилежність, призвівши до загострення конфліктів, зниження ефективності державного керівництва та підриву стабільного функціонування суспільної системи.

Наявність кризи демократії констатують також і критики лібералізму. Так, Е.Арбластер зазначає: «Під покровом таких гасел, як потреба боротьби з тероризмом, уряди поступово ліквідовують права індивіда, зокрема право на демонстрації і протести, і виявляють дедалі більшу схильність до авторитаризму. Водночас, обсяг повноважень і визнаної відповідальності обраних урядів невідступно зменшується супроти дедалі більшої сили величезних транснаціональних корпорацій». Як наслідок, резюмує автор – недовіра до самої демократії.

Серед проявів кризи виділяють такі складові як розпад соціальних зв´язків, згортання асоціативної діяльності, перетворення громадянського суспільства у споживацький натовп.

Довести цю точку зору можна і розглядаючи конкретні країни. Так, український політолог С.Сененко у статті «Парадокси демократії» викриває недоліки американської політичної системи. Згідно з його висновками, яскравою рисою американської демократичної системи є її недемократичність - так багато в ній обмежень, що накладають на свободу народу й народних обранців.

І дійсно, Білль про права являє собою список того, що уряду не дозволяється робити, поза залежністю від бажань більшості. Із трьох американських галузей влади найбільш високим авторитетом користується Верховний суд, очолюваний дев´ятьма людьми, призначуваними на цей пост довічно. Американський сенат є одним з найменш репрезентативних виборних органів у світі, поступаючись у цьому хіба що англійській палаті лордів. З іншого боку, американська демократична система добре захищає інтереси будь-яких своїх меншостей, що, по суті, суперечить «чистій» демократичній ідеї як влади народу, тобто більшості. Найважливіший суспільний прошарок, що забезпечує стійкість і процвітання американської системи, - численні й потужні бізнесові структури й неурядові об´єднання.

А найбільший парадокс сучасної американської прямої демократії полягає в тому, що вона стала ареною, де правлять великі гроші, тому що тільки багаті групи або індивіди, здатні оплачувати послуги професіоналів, можуть зібрати велику кількість підписів за відносно короткий строк. Таким чином, ідея прямого доступу до влади «усього народу» насправді приводить до посиленого впливу політичних груп і різного роду лобістів, що відстоюють специфічні інтереси.

Дослідник політичних режимів Р.Арон. аналізує кризу демократії на прикладі Франції. Її свідченням він вважає зловживання громадською думкою, нестійкість урядів.

Такі ж приклади можна навести і для інших демократичних країн світу.

Для адекватного розуміння причин кризи та можливостей її подолання слід більш детально розглянути та узагальнити її прояви. На нашу думку, найсуттєвішими з них є:

1) Недовіра до демократичних інститутів. Реальною загрозою демократії є те, що рішення приймаються приховано в результаті бюрократичної боротьби, лобіювання. Тиранія економічних категорій та централізація влади підриває довіру до цінності демократії взагалі, дає підґрунтя для авторитарних закликів. Перша її причина полягає у відсутності світоглядних установок у громадянського суспільства, супротиву суспільства такому стану речей.

За даними соціологів, більшість англійців сьогодні незадоволені системою правління. Таку ж думку висловлюють і 2/3 опитаних американських громадян. У 1988 р. лише 16% американців довіряли федеральному уряду, 15% – Конгресу, 13% – профспілкам, 17% – релігійним інститутам, 19% – великому бізнесу, 32% – Верховному суду, 33% – армії.

Водночас, зауважимо, що населення демократичних країн виступає не за скасування демократичного режиму, а за його реформування, і недовіру висловлює не демократичному режиму у цілому, а конкретним урядам, іншим органам державної влади, які здійснюють керівництво країною, вирішують соціальні проблеми. У західних демократіях дискусії щодо майбутнього соціальної держави – це дискусії не про факт існування такої держави, а про те, у якому напрямку має розвиватися демократичне, справедливе суспільство, яке надає усім рівні можливості, створює гуманні умови життя, шанує людську гідність, забезпечує розвиток особистості.

Австрійський правознавець К.Фрідріх відзначає, що у зв´язку з цим падає довіра і до конституцій як гарантів свободи. Серед мотивів такого стану він називає декларативний характер конституції, відповідність волі більшості . Це пов´язано з основним демократичним принципом одна людина - один голос, що викривлює вихідну конституційну ідею прав меншостей.

Як результат, західні дослідники все частіше констатують зниження політичної активності громадян, байдужість до політики, апатію, абсентеїзм, відчуття перенасичення політикою та небажання приймати участь в цій сфері суспільного життя.

2) Криза філософії індивідуалізму, що вважається базовою характеристикою світогляду ліберальних демократій. Проблемі кризи індивідуалізму присвятив свою працю польсько-австрійський соціолог З. Бауман. До ознак кризи автор відносить руйнування соціальної структури суспільства та пов´язану з нею втрату моральних орієнтирів. Він пише: «Дефіцит свободи обумовлює нездатність до самоствердження, супротиву. Результат разюче однаковий: послаблення демократичних важелів, нездатність до політичних дій, масовий відхід від політики і відповідального громадянства».

Конкретизується ця теза у наступних рисах сучасного індивідуалізованого суспільства. По-перше, це глобалізація, що підкреслює різке зниження або навіть втрату контролю індивідів над процесами і подіями, що впливають на їх долю. Явища сучасного світу постають у свідомості людей як незаплановані, спонтанні, випадкові та непередбачувані.

Таке відчуття безпосередньо впливає на другу рису індивідуалізованого суспільства, а саме – зниження можливості людини контролювати власну долю. Свободою нині користуються не тільки індивіди, а й глобалізовані сили, що визначають умови життя все більшого кола людей. Ціною свободи стає небезпека, невпевненість людини в своєму становищі, правах і доступності засобів існування, нестабільність. За таких умов, уряди країн, не бажаючи протистояти тиску глобальних сил, спрямовують зусилля на переконання своїх громадян в тому, що альтернативи не існує.

Крім того, нові умови життя та виробництва виникають набагато швидше ніж людина здатна засвоїти відповідні знання та навички. Тому знижується авторитет традиційних закладів освіти, виникає нова форма соціальної диференціації за ступенем володіння інформацією. Як наслідок, виникає така риса сучасного суспільства як радикальна зміна системи цінностей, відмова від досягнення довгострокових цілей та завдань.

Цей аспект кризи вдало описує білоруська дослідниця лібералізму Т.Мілова. «Можна без перебільшень стверджувати, що криза самотності - перша в історії людства глобальна криза. Послаблені сімейні зв´язки, імперсональність залученості у виробничий процес, зруйнована локальність найближчих суспільств…Таким був внесок історії в кризу індивідуалізму».

Також індивідуалізм змінює напрям свого розвитку. В.Іноземцев стверджує: з одного боку індивідуальна автономія пов’язана з виникненням у людей певних прагнень, відмінних від інших і сприйняття яких у суспільстві неоднозначне, проте не загрожує нормальному її функціонуванню. Для прикладу автор наводить гомосексуальні схильності. Поруч з цим існують випадки проявів індивідуалізму, що не мають легітимного обґрунтування та протистоять традиційним установкам ліберальної демократії. Це етнічні, релігійні та інші спільності. Вони ставлять за мету задоволення групових інтересів, сподіваючись, що представлені як спільні легше будуть задоволені їх приватні потреби. Таким чином, поступово нівелюються цінності громадянського суспільства.

Криза індивідуалізму пов’язана також із занепадом західної філософії раціоналізму та Просвітництва. Оптимістична віра в людський розум та прогрес зникає внаслідок екологічних катастроф та природних катаклізмів. Ліберальна демократія не мобілізує духовних сил людини надто довіряючи міфу про вроджену незіпсованість людської природи. Ліберальна демократія добре відповідає розумній сфері в людині, але вона сліпа до ірраціональних сил. Тобто, лібералізм звільняє людину, проте не вказує заради чого я вільний. Внаслідок такої невизначеності мета свободи часто хибно зводиться до матеріального благополуччя.

Така песимістична картина ставить під сумнів існування демократії в цілому. Криза західної ліберальної демократії змушує дослідників говорити про невідповідність класичних принципів ліберальної демократії сучасному рівню розвитку суспільства.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право