Електронна бібліотекапідручники


Історія вчень про державу і право

1. Демократія у постіндустріальному, інформаційному, глобалізованому світі


Питання про те, які саме зміни відбуваються в суспільстві та політичній системі, найдетальніше розроблено у працях представників технократичного напряму політичної думки.

Одним з перших до аналізу особливостей сучасного суспільства звертається відомий американський дослідник Д.Белл Він називає його постіндустріальним. Постіндустріальне суспільство, – пише Белл, - це суспільство інтелектуалів, у якому першорядне значення надається всебічному розвитку його членів. У ньому головну роль відіграють теоретичні знання.

Соціальні відносини, створювані новими мережами інформації (від обміну інформацією між дослідниками за допомогою комп´ютерних терміналів до широкої соціальної однорідності, створюваної національним телебаченням), не є більше трудовими відносинами індустріального суспільства і ведуть до виникнення зовсім нового типу соціальної структури. Основні класи індустріального суспільства з переходом до інформаційного суспільства поступово зникають, і формуються різноманітні локально-професійні групи.

В економіці визначальним є факт, що приватна власність перестає бути центральним інститутом, а провідне значення набуває сфера послуг. Д. Белл багато уваги приділяє з’ясуванню особливостей продукції постіндустріального виробництва – інформації. Вона фізично не споживається і не зношується. Таким чином, інформація є «колективним товаром», що не може відчужуватися як інша матеріальна продукція. Навіть у випадку її продажу, інформація залишається з виробником.

Цікавими є висновки Белла щодо культурної сфери, яка відзначається на його думку екстраординарною свободою, поглинанням будь-яких стилів. Автор відзначає: «Така свобода походить з того факту, що осьовим принципом сучасної культури є вираження та перетворення «Я» заради досягнення самореалізації та самоздійснення».

Водночас, Белл застерігає, що нове суспільство не буде безконфліктним. Джерела напруженості, на його думку, криються у наступних протиріччях:

1) бюрократично-ієрархічне управління наукової еліти;

2) формальне проголошенні рівності й участі;

3) соціальна структура, заснована на виконанні професійної ролі, спеціалізації з одного боку, та культурним піднесенням людини як цілого з її самореалізацією – з іншого.

Продовжив розмірковування в цьому напрямі один з найвідоміших футурологів та політичних дослідників, автор праці «Третя хвиля» Е. Тоффлер. На його думку, в майбутньому інформаційна технологізація соціального життя спричинить за собою появу концепції демократії, у якій інформація уособлює владу.

Таке суспільство матиме, за Тоффлером, наступні особливості. Насамперед, типовим стає не масовість, а різноманіття. Це вимагає перегляду традиційних поглядів на поняття політичної більшості. «Замість високостратифікованого суспільства, в якому декілька крупних блоків утворювали більшість, - стверджує автор, - ми маємо конфігуративне суспільство – суспільство, в якому тисячі меншостей, існування яких носить тимчасовий характер, знаходяться у безперервному коловороті, утворюючи зовсім нові перехідні форми, що зрідка складають коаліцію, яка забезпечує консенсус в 51% з основних питань».

Крім того, майбутня політична система, за Тоффлером, має базуватись на таких принципах як влада меншості, напівпряма демократія, розподіл рішень. Влада меншості означає, що окремі громадяни в результаті певного жеребкування випадково отримують принаймні 50% голосів для ухвалення політичних рішень. Такий захід, на думку Тоффлера, може завадити тиску спеціальних груп інтересів та лобі. Напівпряма демократія означає можливість пересічних громадян завдяки сучасним інформаційним технологіям брати участь у голосуванні. Їхні голоси мали б додаватись до кількості голосів, отриманих в межах законодавчого органу. Сутність принципу розподілу рішень означає децентралізацію влади, прийняття рішень на різних рівнях від місцевого до транснаціонального.

Власну концепцію інформаційного суспільства висуває також і франко-іспанський дослідник М.Кастельс. Він говорить про те, що глобалізація капіталу, процес збільшення кількості сторін, представлених в політичних інститутах, децентралізація владних повноважень, їхній перехід до локальних та регіональних представництв суттєво змінюють характер влади. Розпорядження держави не завжди можуть бути повністю приведені в дію.

Характерними особливостями політики постіндустріальної епохи стають:

1) стратегічні ігри, модифіковані на замовлення уряду;

2) персоналізоване лідерство, яке замінює класові об’єднання;

3) ідеологічна мобілізація

4) партійний контроль.

Управління здійснюється за допомогою маніпулювання символами у ЗМІ. Політика стає театром, інститути держави агенствами з оформлення договорів. Громадяни голосують скоріше для того, щоб усунути зло держави, ніж для того, щоб реалізувати свої вимоги.

Всі перелічені умови дають Кастельсу підстави для висновку про наближення нової форми політичного устрою – мережевої держави. Вона понижується в статусі, але не зникає, а локалізується у формі місцевих та регіональних представництв.

Важливою є його думка про сутність влади: влада буде тісно пов’язана з культурними кодами. Цю тезу він пояснює таким чином: «Культурні битви суть змагання за владу в інформаційну епоху. Вони ведуться загалом у ЗМІ та з їх допомогою, але ЗМІ не є держателями влади. Влада – як можливість нав’язувати поведінку - міститься в мережах інформаційного обміну і маніпуляції символами, які співвідносять соціальних акторів, інститути і культурні рухи за допомогою піктограм, представників, посилювачів».

Соціальні зміни відбуваються, на думку автора, в напрямку створення автономних ідентичностей, особливість яких самовизначення та дистанціювання від політичних інститутів та суспільних цінностей. В майбутньому тенденція віддаленості особи від влади, розчарування у класичних інститутах громадянського суспільства тільки посилиться. Люди будуть все більш індивідуальні у своїй праці та житті.

В культурній сфері Кастельс відзначає кризу патріархальності, переосмислення ролі сім’ї, стосунків між статями, і, як наслідок, занепад особистості. Крім того, неймовірні наукові досягнення обумовлять виникнення нових меж та стандартів духовності, утвердження альтернативного набору цінностей.

У 90-і рр. ці ідеї одержують розвиток в американського економіста П. Дракера в роботі «Посткапіталістичне суспільство» (1993), де він аналізує соціальну сторону постіндустріальних перетворень і характеризує нове суспільство як суспільство знань. В ньому формується соціальна структура, де працівники, що володіють знаннями, є провідною силою. Змінюється також, вважає Дракер, спосіб налагодження партнерських відносин. Головним стає впровадження нових бригадних методів праці, наділення робітників відповідальністю і контролем над своєю діяльністю.

Також є дослідники, що основним фактором змін демократичного устрою вважають глобалізацію. До них належить німецький політолог У.Бек. Він говорить про складність реалізації основних принципів демократії у зв’язку зі зміною головного політичного актора. Тепер це не народ чи нація, а людство. Глобальну політику не можна розуміти лише як продовження політики національних держав.

В процесі прийняття рішень на міжнародному рівні існує багато прогалин, через що функціонування політичної системи не може забезпечуватись демократичним методом. Так, наприклад, не зрозуміло, хто має визначати основні питання порядку денного, які виносяться на голосування у межах наднаціональних інститутів. Суперечності виникають також через різноманітність цінностей та культурних особливостей учасників вирішення транснаціональних питань.

Політика таких суспільних організацій вимагає впровадження нової етики демократії та прав людини. Таку необхідність можна довести тим фактом, що теми глобального громадянського суспільства забезпечують глобально діючому Заходу ідеологічну зброю для втручання у світові економічні відносини та військової інтервенції. Міжнародні організації під виглядом неурядових уповноважують себе і замінюють демократію диктуванням своїх вимог. Західні цінності та спосіб життя поширюються в якості космополітичних.

Бек продовжує напрям роздумів технократів, визнаючи посилення професійного впливу експертів та функціонерів, провідне значення наукового співтовариства.

Близькими до технократичного напряму є роздуми В.Іноземцева. Дослідник констатує зміну класової структури сучасного суспільства, що полягає у переході від суспільства, побудованого навколо власників капіталу до суспільства власників інтелекту та знань. Він стверджує перехідний характер цінності демократії. На його думку, вона, як будь-яка інша суспільна форма, неминуче стає середовищем формування нових способів врядування. Це твердження Іноземцев пояснює такими змінами як посилення виконавчих структур на противагу представницьким, небезпека популізму, локалізація демократії в західному світі.

Західна цивілізація підлягає як внутрішнім трансформаціям, так і зовнішнім впливам інших культур. Цей процес має поглиблюватись, - каже Іноземцев, - навіть якщо він призведе до повного заперечення демократичного принципу.

Таким чином, дослідники констатують необхідність суттєво реформувати демократію в західноєвропейських країнах і усвідомити неможливість поширити її у світових масштабах. Для осмислення бажаного напряму змін демократичної політичної системи в майбутньому, окреслимо специфіку розуміння політичної свободи, зумовлену описаними суспільно-політичними трансформаціями.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право