Електронна бібліотекапідручники


Історія вчень про державу і право

3. С.Хантінгтон про хвилі демократизації, їхню сутність та періодизацію


Причини глобалізації світового демократичного, що розширюється, процесу С. Хантингтон пояснює наступними факторами:

1) Криза легітимності авторитарних і тоталітарних систем;

2) Безпрецедентний ріст світової економіки в 60-і роки, а також ріст утворення і збільшення міського середнього класу;

3) Серйозні зміни в доктрині католицької церкви в 60-і роки;

4) Зміна політичного курсу ведучих світових політичних сил (США, СРСР, Європейське співтовариство);

5) Демонстраційний ефект, посилений новими засобами міжнародної комунікації, а також первісним досвідом переходу до демократії в рамках третьої хвилі, що відігравав стимулюючу роль і служив моделлю для наступних зусиль по зміні режиму в інших країнах (див.: Huntington, 1991, p. 24).

 

Хвиля демократизації — це група переходів від недемократичних режимів до демократичних, що відбуваються у визначений період часу, кількість яких значно перевищує кількість переходів у протилежному напрямку в даний період. До цієї хвилі звичайно відноситься також чи лібералізація часткова демократизація в тих політичних системах, що не стають цілком демократичними. У сучасному світі мали місце три хвилі демократизації. Кожна з них торкала порівняно невеликого числа країн, і під час кожної відбувалися переходи й у недемократичному напрямку. Вдобавок не всі переходи до демократії відбувалися в рамках цих хвиль. Історія не відрізняється упорядкованістю, і політичні зміни неможливо розкласти по зручних історичних поличках. Історія також не є односпрямованої. За кожною з перших двох хвиль демократизації випливав відкат, під час якого деякі, хоча і не всі, країни, що зробили колись перехід до демократії, поверталися до недемократичного правління. Найчастіше визначити момент переходу від одного режиму до іншого можна лише умовно. Умовно визначаються і дати хвиль демократизації і відкотів. Проте, частка умовності нерідко буває корисна, так що дати хвиль змін режиму виглядають приблизно в такий спосіб:

 

a. Перша, довга хвиля демократизації 1828-1926;

b. Перший відкат 1922-1942;

c. Друга, коротка хвиля демократизації 1943-1962;

d. Другий відкат 1958-1975;

e. Третя хвиля демократизації з 1974р.

Перша хвиля демократизації. Корені першої хвилі — в американській і французькій революціях. Однак дійсне виникнення національних демократичних інститутів — це феномен XIX століття. У більшості країн демократичні інститути поступово розвивалися протягом усього сторіччя, тому визначити конкретну дату, після якої деяка політична система може вважатися демократичної, дуже важко і можливо лише з часткою умовності. Проте, Джонатан Саншайн висуває два вагомих критерії, що дозволяють установити, коли політичні системи XIX в. досягали демократичного мінімуму в контексті тієї епохи: 1) 50% дорослого чоловічого населення має право голосу; 2) відповідальний глава виконавчої влади повинний або зберігати за собою підтримку більшості у виборному парламенті або обиратися в ході періодичних усенародних виборів.

Глобальний поворот від демократії в 1960-х — початку 1970-х рр. придбав вражаючі розміри.

Коливання думок фахівців знову викликали до життя кардинальні питання, зв´язані з відносинами між політичною демократією й історичним розвитком. Головні з них стосуються простори і міцності демократії. Чи існує необоротна в основі своєї, довгострокова, глобальна тенденція до поширення демократичних політичних систем по усьому світі, як думали Токвиль і Брайс? Чи політична демократія — це форма правління, обмежена, за деякими виключеннями, межами меншості багатих чи західних суспільств? А може бути, для значного числа країн політична демократія — явище тимчасове, що періодично чергується з різними формами авторитарного правління?

"Найважливіше політичне розходження між країнами полягає не у формі правління, а в рівні керування".

Політична демократія тісно зв´язана зі свободою особи. Демократії можуть зловживати і зловживали індивідуальними правами і свободами людини, а добре відрегульована авторитарна держава може в дуже значному ступені забезпечувати своїм громадянам безпека і порядок. Однак у цілому кореляція між існуванням демократії й існуванням особистої волі надзвичайно велика. Визначена частка останньої являє собою істотний компонент першої. І навпаки, тривале проходження демократичній політиці сприяє розширенню і поглибленню свободи особи. Воля в деякому змісті — особлива перевага демократії. Якщо людина зацікавлена у волі як основної соціальної цінності, він повинний бути зацікавлений і в долі демократії.

По-друге, політична стабільність і форма правління, як указувалося вище, — дві різні речі. Однак між ними існує і взаємозв´язок. Життя при демократії часто буває неспокійна, але для неї нечасто характерно політичне насильство. У сучасному світі демократичні системи менш піддані цивільному насильству, чим недемократичні. Демократичні уряди набагато рідше застосовують насильство проти своїх громадян, чим авторитарні. Демократії також створюють загальновживані канали для вираження незгоди й опозиційних настроїв усередині системи.

Таким чином, і в уряду, і в опозиції менше приводів застосовувати насильство друг проти друга. Демократія сприяє стабільності ще і тим, що забезпечує можливість регулярної зміни політичних лідерів і зміни публічної політики. У демократіях зміни рідко случаються раптово, за одну ніч; майже завжди вони відбуваються малопомітно і поступово. Демократичні системи набагато краще захищені від великих революційних переворотів

Застій демократизації в рамках її сучасної третьої порозумівається наступними факторами:

1) слабістю соціальної бази ліберального демократичного транзиту, що виявляється в слабості середнього класу, його незначності (чи недостатньої питомої ваги в соціальній структурі суспільства)

2) слабістю і недостатньою структурованістю цивільного суспільства

3) відсутністю ефективної багатопартійної системи при наявності безлічі дрібних політичних партій, що не в змозі створити реальну дійсну опозицію і мобілізувати громадян для забезпечення ефективного контролю за владними структурами

4) украй слабкою поширеністю серед громадян ліберальної політичної культури.

Разом з тим, на відміну від попередніх десятиліть ми не спостерігаємо і тенденції до нової глобальної хвилі відкоту від демократизації.

По-перше, цьому сприяє нова міжнародна обстановка. Якщо до другої половини 80-х рр., в умовах протиборства двох світових систем і двох наддержав авторитарні режими могли політично лавірувати в цьому протиборстві, а ліберальний Захід ще міг якось виправдати легітимність авторитарних режимів у боротьбі зі світовим комунізмом, то з крахом Східного блоку і розпадом СРСР цей зовнішній фактор легітимації авторитаризму практично зведений на немає.

По-друге, у більшості країн, охоплених третьою хвилею демократизації, відсутні сильні авторитарні рухи, що користалися би підтримкою значної частини населення. По-третє, у багатьох країнах відсутня ефективна ідеологія, що могла б легітимувати виниклий авторитарний режим і обґрунтувати повний відкіт від демократизації.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право