Електронна бібліотекапідручники


Міжнародне приватне право

1. Поняття, джерела та система права зовнішніх зносин. Органи зовнішніх зносин


Зовнішні зносиничастина загальної системи міждержавних відносин і міжнародної діяльності кожної держави, що охоплює лише офіційні, підтримувані за допомогою особливих державних органів переважно політичні зв´язки і відносини між державами та іншими суб´єктами міжнародного права з метою здійснення їх зовнішніх функцій мирними засобами відповідно до основних принципів міжнародного права.

Право зовнішніх зносин є галуззю сучасного загального міжнародного права, що складається із системи юридичних норм, які регулюють становище і діяльність суб´єктів міжнародного права у здійсненні їхніх зовнішніх зносин відповідно до основних принципів міжнародного права.

Джерелами права зовнішніх зносин є численні міжнародні договори, як двосторонні, так і багатосторонні, найважливішими з яких є Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 p., Віденська конвенція про консульські зносини 1963 p., Конвенція про спеціальні місії 1969 р. та Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р., а також міжнародні звичаї та внутрішнє законодавство держав (наприклад, кількісний склад дипломатичних представництв, повноваження органів державної влади, які вступають в зовнішні зносини, порядок ввезення призначених для дипломатичних представництв предметів і звільнення їх від усіх митних зборів тощо).

Система права зовнішніх зносин. Право зовнішніх зносин — це єдина самостійна галузь міжнародного права, що складається із таких чотирьох частин: дипломатичне право; право спеціальних місій; дипломатичне право міжнародних організацій; консульське право. У кожній із цих складових права зовнішніх зносин є спільний предмет правового регулювання — офіційна діяльність держав у міжнародних відносинах за допомогою відповідних органів зовнішніх зносин.

Органи зовнішніх зносиндержавні органи, за допомогою яких здійснюються зв’язки з іншими державами і міжнародними організаціями.

Види органів зовнішніх зносин:

1.     Закордонні — органи, які знаходяться за межами території держави. Вони в свою чергу поділяються на:

a.  Постійні:

• дипломатичні представництва держав (посольства і місії);

• консульські представництва;

• постійні представництва держав при міжнародних організаціях.

b.  Тимчасові:

• спеціальні місії, що направляються в інші держави для участі в церемоніальних заходах, ведення переговорів тощо;

• делегації, що направляються для участі в міжнародних конференціях;

• інші.

2.     Внутрішньодержавні — органи, які постійно знаходяться на території держави. Вони в свою чергу поділяються на:

a.   Органи, що представляють державу з усіх питань (парламент, глава держави, глава уряду, відомство іноземних справ)

b.  Органи, що представляють державу тільки в одній галузі його зовнішніх зв’язків (міністерство зовнішньої торгівлі; інші міністерства і відомства в межах встановлених законом).

В Україні зовнішньополітичні функції глави держави — Президента — ґрунтуються на пунктах 3, 4 і 5 ст. 106 Конституції. Він керує зовнішньополітичною діяльністю, веде міжнародні переговори й укладає міжнародні договори України; він приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає і звільняє глав дипломатичних представництв України в іноземних державах і при міжнародних організаціях, приймає вірчі й відзивні грамоти дипломатичних представництв іноземних держав. Відповідно до п. 24 ст. 106 Конституції Президент надає вищі дипломатичні ранги.

У зарубіжних країнах зовнішньополітичні функції глави держави залежать від форми правління: у президентських республіках і дуалістичних монархіях повноваження глави держави в основному збігаються. У парламентарних республіках і парламентарних монархіях глава держави виконує представницькі функції і реального впливу на зовнішньополітичну діяльність не чинить, їх реалізує глава уряду. Це не змінюється при інших назвах посади глави уряду або глави держави, як, наприклад, у Лівії, де фактичний глава держави йменується "лідером Лівійської революції".

Конституція України встановлює коло зовнішньополітичних повноважень парламенту України — Верховної Ради. Зокрема, п. 5 ст. 85 встановлює, що парламент визначає основи зовнішньої політики держави, дає згоду на обов´язковість міжнародних договорів України і денонсацію міжнародних договорів України (п. 32), приймає рішення про використання Збройних Сил України за кордоном на умовах, передбачених п. 23 ст. 85 Конституції.

Відповідно до ст. 116 Конституції Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, зовнішньоекономічної діяльності.

Міністерство закордонних справ України діє згідно з положенням про нього і виконує такі функції: розробляє загальну стратегію зовнішньої політики України і надає відповідні пропозиції Президенту України; реалізує зовнішньополітичний курс України; забезпечує дипломатичними засобами захист суверенітету і територіальну цілісність та інші інтереси України; здійснює захист прав й інтересів громадян України за кордоном; забезпечує дипломатичні й консульські відносини України з іноземними державами і міжнародними організаціями. Міністерство закордонних справ готує проекти міжнародних договорів, веде їхній облік і зберігання, сприяє функціонуванню закордонних дипломатичних представництв на території України і виконує ряд інших організаційних і правових функцій.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Міжнародне приватне право
Римське приватне право
Право: Посібник для студентів бізнес-спеціальностей