Електронна бібліотекапідручники


Міжнародне приватне право

3. Міжнародна система захисту прав людини


Міжнародна система захисту прав людини — це розгалужена система з декількох десятків універсальних міжнародних органів із прав людини з різним обсягом компетенції, основною метою діяльності яких є захист прав людини.

Універсальні органи з прав людини мають компетенцію, що поширюється на значну кількість держав світу і, як правило, виключно на ті держави, які є учасницями відповідного універсального міжнародного договору про права людини (Комітет із прав людини, Комітет із прав дитини й ін.). В обмеженого кола міжнародних органів із прав людини контрольні повноваження не обов´язково пов´язані з участю держави в міжнародному договорі (Комісія з прав людини). Жоден з універсальних міжнародних органів із прав людини не є повноцінним міжнародним судовим органом, хоча пропозиції щодо їх створення висловлювалися відразу після закінчення Другої світової війни.

Універсальні органи з прав людини можуть бути квазі-судовими та конвенційними. До квазісудових належать органи, утворені на підставі міжнародних договорів для здійснення контролю за дотриманням цих договорів державами-учасницями та діють за процедурою, що нагадує судову (Комітет з прав людини). До конвенційних належать органи, утворені на підставі міжнародних договорів для здійснення контролю за дотриманням цих договорів державами-учасницями (Комітет із прав дитини — згідно з Конвенцією про права дитини; Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок — згідно з Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок тощо) Конвенційні органи мають переважно політико-правовий характер.

Особливе місце посідає Комісія з прав людини — універсальний орган, повноваження якого не пов´язані з участю держави в міжнародних договорах про права людини. Її було засновано на підставі рішення ЕКОСОР у 1946 р. Комісія складається із представників 53 держав — членів ЕКОСОР, обраних на три роки. За час існування Комісія з прав людини зробила значний внесок у розуміння прав людини та в розвиток міжнародного співробітництва в цій сфері. Вона має широкі повноваження щодо контролю за дотриманням прав людини, проводить дослідження у сфері захисту прав людини та надає рекомендації та пропозиції ЕКОСОР, готує проекти міжнародних документів щодо прав людини та співпрацює з іншими міжнародними органами в цій галузі. Комісія вправі створювати власні допоміжні органи. Одним із них є Підкомісія з попередження дискримінації прав і захисту меншин.

Важливим повноваженням Комісії із прав людини є розгляд заяв і повідомлень про порушення прав людини. 3 1967 р. Комісія одержала право вивчати інформацію про грубі та масові порушення прав людини у всіх країнах, незалежно від того, чи є вони учасниками міжнародних договорів про права людини. На підставі таких досліджень Комісія вправі подавати до ЕКОСОР доповіді та пропонувати рекомендації щодо усунення порушень прав людини. Комісія не розглядає повідомлення, якщо скаржник не вичерпав національні засоби правового захисту.

Комітет з прав людини створено у 1977 р. відповідно до ст. 28 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. До складу Комітету входять 18 експертів, яких обирають із числа громадян держав — учасниць Пакту. Комітет розглядає доповіді держав — учасниць Пакту про заходи щодо захисту проголошених в ньому прав (ст. 40). У разі, якщо держава-учасниця зробить заяву згідно зі ст. 41 Пакту, Комітет може одержувати та розглядати в порядку, встановленому в цій статті, повідомлення від інших таких держав про невиконання нею своїх зобов´язань за Пактом.

Комітет із прав людини наділений повноваженням розглядати скарги від окремих осіб або груп осіб про порушення прав, зазначених у цьому Пакті, якщо такі порушення відбулися під юрисдикцією держав, що ратифікували Факультативний протокол. Комітет не розглядає повідомлення, якщо скаржник не вичерпав національні засоби правового захисту, якщо скарга стосується порушення права, яке не закріплене в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, або якщо це саме питання розглядається за іншою міжнародною процедурою. Розгляд скарг відбувається на закритих засіданнях, але рішення Комітету є відкритими та підлягають опублікуванню. Рішення Комітету є рекомендаціями. Однак сам факт скарги, сама процедура розслідування і розгляду носять компрометуючий характер, тому держави прагнуть не тільки не доводити до розгляду, урегулювавши всі проблеми даної скарги, але нерідко ліквідують причини, котрі призвели до скарги. При цьому важливу роль відіграють виступи членів Комітету та їхній аналіз ситуації в країні. Скарги відіграють важливу роль у регулярних звітах, які надають держави — члени Комітету. Оцінка доповідей ураховує й індивідуальні скарги.

Ні Пакт, ні Факультативний протокол не передбачають права Комітету тлумачити права, проголошені в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права. Але за роки існування Комітету у зв´язку з розглядом повідомлень про порушення прав людини склалася так звана юриспруденція Комітету, яка є значним внеском у правове розуміння прав людини і основних свобод.

Організація Об´єднаних Націй утворює свої інституціональні структури для вивчення стану прав людини, по суті, здійснює "нагляд" у сфері виконання державами своїх зобов´язань у сфері поваги прав людини. Таку діяльність здійснює Рада Безпеки ООН, яка неодноразово розглядала спори і ситуації в сфері прав людини, котрі становлять загрозу загальному миру і безпеці. Рішення і висновки з питань прав людини приймав Міжнародний Суд, Генеральний секретар ООН, а також Верховний комісар з прав людини, посада якого була створена у 1994 р. На нього покладено відповідальність за діяльність ООН в сфері прав людини в рамках загальної компетенції, повноважень і рішень ГА ООН, ЕКОСОР і Комісії з прав людини. За різними оцінками, ООН отримує щорічно від 30 до 40 тис. скарг про порушення прав людини.

Посаду Верховного комісара засновано для зміцнення механізму ООН, "для заохочення і захисту всіх прав людини". Верховний комісар призначається Генеральним секретарем ООН і затверджується ГА ООН терміном на чотири роки з можливістю одного повторного переобрання. Він має керуватися Загальною декларацією прав людини 1948 р., іншими основоположними міжнародно-правовими пактами, має виходити з того, що всі права людини — громадянські, культурні, економічні й політичні — є унікальними, взаємозв´язаними і взаємозалежними. Верховний комісар має щорічно подавати доповіді Комісії з прав людини ООН, а через ЕКОСОР — Генеральній Асамблеї ООН.

На підставі резолюції ГА ООН засновано посаду Верховного комісара ООН у справах біженців. Він обирається ГА ООН за поданням Генерального секретаря ООН терміном на три роки. Він виконує обов´язки за наданням міжнародного захисту біженцям. Верховний комісар подає ГА ООН щорічну доповідь. Роль Верховного комісара в останні роки значно зросла у зв´язку зі збільшенням кількості біженців із різних регіонів, охоплених міжетнічними, міжрелігійними і міжнаціональними конфліктами.

Роль неурядових організацій у міжнародному захисті прав людини. За останні десятиліття істотно зросла роль міжнародних неурядових організацій у захисті прав людини. Серед найбільш впливових організацій можна назвати Міжнародний Гельсінський Комітет, Міжнародну Амністію, Лікарів за мир та ін. Серед основних напрямів їхньої діяльності: моніторинг стану прав людини в окремих державах; моніторинг законодавства про права людини в окремих державах; складання доповідей про стан справ у галузі захисту прав людини; оприлюднення таких доповідей для ознайомлення громадськості та надання їх міжнародним міжурядовим органам із прав людини; участь у розробці міжнародних договорів із прав людини, а також інша діяльність.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Міжнародне приватне право
Римське приватне право
Право: Посібник для студентів бізнес-спеціальностей