Територіальне верховенство є складовою частиною державного суверенітету. Як проголошується у ст.2 Конституції України, суверенітет України поширюється на всю її територію. У міжнародному праві це називається територіальним суверенітетом.

Територіальний суверенітет — це право держави здійснювати виключну юрисдикцію щодо всіх осіб і предметів на своїй території, а також право не допускати на своїй території діяльності будь-якої іншої держави або організації. Правда, у ряді випадків держава має право здійснювати свою юрисдикцію щодо осіб і дій, виконаних поза межами своєї території. Розрізняють юрисдикцію, що наказує, тобто право видавані обов´язкові норми; правозастосовну — право застосовувати урядові або адміністративні санкції до фізичних або юридичних осіб; юрисдикцію примусового здійснення — правозастосувальні заходи примусу для забезпечення реалізації норм.

Правові підстави зміни державної території — це встановлені в міжнародному праві способи надбання чи втрати державою своєї території.

Сучасний перелік правових основ зміни державної території базується на забороні використання з цією метою сили чи погрози силою. Це означає, що територіальні зміни не повинні піддавати загрозі чи порушувати міжнародний мир і безпеку. Виключеннями є національно-визвольні війни, ведення яких міжнародним правом поки не заборонене й у результаті яких можуть відбуватися територіальні зміни.

Чинне міжнародне право визнає такі загальні правові підстави зміни державної території: самовизначення, цесія, ефективна окупація, давнина володіння, оренда. Не можуть бути визнані правомірними такі способи зміни державної території, як анексія, військова окупація.

Самовизначення ґрунтується на принципі рівноправності та самовизначення народів, закріпленому в п.2 ст. 1 Статуту ООН, а також у ст.1 обох Міжнародних пактів про права людини 1966 р. Але будь-які спроби територіальних змін, що ґрунтуються на принципі самовизначення, викликають серйозні труднощі та нерідко закінчуються збройним конфліктом.

Основна проблема при зміні державної території на підставі самовизначення пов´язана з юридичною невизначеністю суб´єкта цього права та з колізією принципів самовизначення та територіальної цілісності держави. Ця колізія вирішена лише щодо колоніальних і залежних народів — вони мають право боротися за свободу та незалежність, вільно визначати свій політичний статус, без утручання ззовні, і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток.

У Декларації принципів міжнародного права сказано, що кожна держава має утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на часткове чи повне порушення національної єдності чи територіальної цілісності держави. Тому стає зрозумілою позиція іноземних держав на етапі розпаду СРСР: право виходу союзних республік зі складу Союзу визнавалося тільки за згодою самого СРСР. Такий підхід, звісно, суперечить природно-правовій основі права на самовизначення як права народу самостійно розпоряджатися своєю долею.

У випадку самовизначення з метою державотворення народу, що самовизначається, має належати територія, на якій він проживає й у межах якої виявляється його економічна, соціальна та культурна самобутність, що характеризує цей народ як суб´єкт самовизначення. При самовизначенні не повинно виникати питання про відплатність придбання цієї території в держави, що здійснює на ній територіальне верховенство. Право на самовизначення не може обумовлюватися згодою інших суб´єктів федерації, а також наявністю в території, на якій відбувається самовизначення, зовнішніх кордонів з іншими державами.

Цесія — це передача території однією державою іншій на підставі публічно-правового міжнародного договору. Приватноправовий договір цесії не спричиняє зміни публічного титулу державної території. Цесія може бути відплатною та безвідплатною. Відплатна цесія може мати форму купівлі-продажу території чи обміну територіями. У разі відплатної цесії презюмується рівноцінність компенсації. Безвідплатна цесія здійснюється у формі дарування. Цесія може бути повною та неповною. Повна цесія означає повний і остаточний перехід території під суверенітет іншої держави. Неповна цесія (оренда) не пов´язана з безповоротною втратою державою переданої території.

Оренда території — один зі способів, що найчастіше зустрічаються в чинному міжнародному праві, тимчасової передачі території однією державою іншій на підставі міжнародного публічно-правового договору оренди. Оренда державної території в будь-якому її вигляді є хоча і специфічною, але все ж таки зміною державної території, тому що держава-орендодавець на час утрачає частково свій суверенітет щодо такої території, а держава-орендар тимчасово його здобуває.

Окупація — спосіб придбання території, яка нікому не належить. Окупація була надзвичайно поширена в епоху великих географічних відкриттів. У сучасній міжнародно-правовій практиці спори, пов´язані з ефективною окупацією, досить рідкі.

Давнина володіння — це тривалий та мирний публічно-правовий контроль над територією, що можна розцінювати як здійснення суверенітету де факто при відсутності зустрічних домагань із боку інших держав. Загальновизнано, що, якщо дії, що породили давнину володіння, протиправні, права на територію не виникають.

Протиправні зміни державної території

Не є правовими підставами для зміни державної території анексія, військова окупація. Будь-які територіальні зміни, що виникли на підставі або внаслідок анексії чи військової окупації, мають бути визнані юридично недійсними.

Анексія — насильницьке приєднання території однієї держави до території іншої. Протягом майже всієї історії людства вона була основним видом придбання територій і вважалася правом переможця. Заборона анексій пов´язана з відмовою від воєн як засобу вирішення міжнародних спорів у Паризькому договорі 1928 р. і закріпленням у міжнародному праві, насамперед у Статуті ООН, гарантій цілісності державної території. Проте спроби анексій у сучасному світі не зникли, хоча й зустрічаються нечасто.

Військова окупація — це тимчасове захоплення збройними силами однієї держави території іншої. Військова окупація, незалежно від її тривалості, не створює правових основ для зміни державної території.