Електронна бібліотекапідручники


Юридична деонтологія

4.5. Вогнепальна та фізична культура працівника міліції


Застосування вогнепальної зброї працівниками міліції регламентується ст. 15, 15´ Закону України від 20 грудня 1990 р. “Про міліцію”.
   Працівник міліції зобов´язаний дотримуватись права на використання вогнепальної зброї, виконувати це право і застосовувати його норми у визначених ситуаціях.
   Саме у таких трьох формах реалізується об´єктивне право.
   Суб´єктом реалізації права на вогнепальну зброю є працівник міліції. Закон зобов´язує його дотримуватися дозволених правових норм. Тут діє загальноправовий принцип: дозволено те, що дозволено законом. В інших випадках, які прямо не вказані у ст. 15, 15 Закону України “Про міліцію”, забороняється застосовувати вогнепальну зброю. Така заборона стримує незаконне застосування вогнепальної зброї, виробляє власний варіант правомірної поведінки (можливо, дещо пасивний). Іншими словами, працівник міліції, реалізуючи надане йому право, повинен дотримуватися законних вимог, що гарантує недопущення порушення законності.
   Виконання норм ст. 15, 15´ Закону України “Про міліцію”, по суті, є перетворенням абстрактного змісту на конкретний рівень. Але виконання права вимагає особистої участі, прямого і безпосереднього виконання шляхом простих дій. Причому останні повинні бути активними, мати відповідну послідовність. Недотримання встановленого порядку виконання (постріл з вогнепальної зброї) призводить до порушення законності, до неекономного використання правових норм і як наслідок - до насильства чи жорстокості у правоохоронній діяльності.
   Більш широким є поняття про застосування правових норм щодо вогнепальної зброї. Воно передбачає як особисте виконання, так і можливі організаційні питання, пов´язані зі службою. Тобто працівник міліції, який державою наділений владними повноваженнями, здійснює управління в галузі кримінального та адміністративного права. Це право випливає із Закону України “Про міліцію”, кримінально-процесуального права та ін.
   При застосуванні вогнепальної зброї працівник міліції здійснює ряд дій юрисдикційного, організаційно-управлінського, публічно-владного, виконавсько-розпорядчого характеру. Отже, застосування зброї - це важлива форма реалізації правових норм і ступеня управлінської діяльності. Загалом право застосування, яке відображає організаційні зв´язки та правовідносини, організуючу діяльність суб´єктів права, покликане поліпшувати процес реалізації права. Застосовуючи вогнепальну зброю, працівник міліції приймає владні рішення. Така владність забезпечує узгодженість його дій як працівника. Крім цього, застосування вогнепальної зброї вимагає не лише організаційно-правових дій, а й суворого контролю за всім процесом виконання. В цьому також виявляється важливість форми реалізації права.
   Детально регламентують реалізацію права відомчі норми.
   Такими в органах внутрішніх справ є, наприклад, накази Міністерства внутрішніх справ України “Про затвердження Інструкції про заходи безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю” (№ 115 від 21 лютого 1996р.), “Про затвердження - курсу стрільб зі стрілецької зброї для рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України” (№ 493 від 24 липня 1997р.). Ці та інші відомчі нормативні документи позначаються на регламентуванні службової діяльності. Але вони призначені лише для відомчого регулювання, тобто є елементом (причому основним) механізму правового застосування. Побудовані на законі, відомчі правові акти не містять жодних нових положень. Вони більшою мірою спрямовані на організаційні, управлінські умови реалізації права, при цьому особлива увага звертається на заборони, які випливають із закону. Так, у наказах МВС України щодо табельної зброї вказаний перелік заборон, які ґрунтуються на принципі “заборонено те, що прямо не дозволяється законом”.
   Поряд із законами і відомчими нормативними документами існують так звані похідні норми права. Це правила поведінки суб´єктів права, їхні юридичні обов´язки, повноваження та засоби їх забезпечення. Похідні норми приймаються разом із звичайними (основними), але окремі статті присвячуються суб´єктам реалізації права. Такі норми можна виокремити зі ст. 15, 15´ Закону України “Про міліцію”. Деякі юристи-науковці та практики аналізують дії працівника міліції при необхідній обороні, при затриманні злочинця, при крайній необхідності тощо.
   Завдання полягає в тому, щоб розробити методику застосування працівниками міліції саме похідних норм використання табельної вогнепальної зброї. Йдеться про таку поведінку, при якій застосування зброї буде законним і правомірним.
   Професійне використання зброї тісно пов´язане з імпульсивною та вольовою поведінкою працівника міліції. Імпульсивність вказує на порівняно невисокий ступінь свідомого контролю. І навпаки, вольова поведінка свідчить про вміння передбачати наслідки, усвідомлювати мету, управляти діяльністю. Цей процес є перехідним станом: від спонукання, наміру діяти - до дії.
   Імпульсивна та вольова правоохоронна діяльність працівників міліції повинна регулюватися правовим контролем реалізації норм щодо вогнепальної зброї.
   У питаннях застосування зброї до правопорушників треба здійснювати індивідуально-правове регулювання діяльності службових осіб міліції. Але похідні правові норми - це загальні вимоги до суб´єктів реалізації права. Вони лише орієнтують на індивідуалізацію у сфері права і, зрозуміло, не вичерпуються правозастосуванням. Тут важливо глибоко теоретично обгрунтувати правильне застосування зброї, оскільки йдеться про конкретизацію права.
   Результатом конкретизації права є водночас нове правило поведінки, яке має також регулюючий вплив на суспільні відносини [155, с. 61]. Таких нових правил безліч. Звідси - й потреба в узагальненому правилі. Звісно, що універсальною є власне правореалізація вогнепальної культури юриста, зокрема працівника міліції.
   Вогнепальна культура працівника міліції покликана не тільки озброювати його конкретним переліком чи системою необхідних умінь і навичок, а й сприяти підвищенню техніки єдиноборства і затримання злочинця. Крім прийомів володіння табельною зброєю, працівник міліції, якому властива висока вогнепальна культура, здатний правильно здійснювати мотивацію правозастосування. У дозволених законом межах правозастосовувач завжди має певну можливість для творчого розв´язання справи з урахуванням нормативного і фактичного. А це потребує відповідних знань, досвіду, всебічної фахової і загальнокультурної підготовки.
   Таким чином, вогнепальна культура працівника міліції — це обґрунтованість юридичної процедури, поєднання знань тактико-технічної характеристики вогнепальної зброї й прицільної снайперської стрільби з правовою оцінкою суспільне небезпечних ситуацій, а також навики застосування зброї з метою припинення злочинних діянь.
   Юридична процедура потрібна для реалізації права, хоч вона є атрибутом будь-якої соціальної регуляції. У правовій системі, зокрема у застосуванні вогнепальної зброї, юридична процедура дуже важлива, адже йдеться про життя чи смерть людини, її здоров´я. Вона є засобом реалізації права щодо зброї і регламентовується Законом України “Про міліцію”, згаданими вище наказами МВС України та спрямована на встановлення порядку (як остаточної мети).
   Юридичну процедуру слід розглядати в матеріальній, процесуальній і правотворчій діяльності. Для вогнепальної культури юриста характерна матеріальна юридична процедура. Вона стосується особи працівника міліції, його правомірної поведінки щодо використання зброї. Це по суті порядок реалізації працівником міліції права на застосування табельної зброї, який зафіксований у процедурно-правових нормах. Найбільш повно ці норми відображені у нормативно-правових актах Міністерства внутрішніх справ України, які тісно пов´язані з питаннями регуляції поведінки суб´єкта права.
   Юридична процедура як важливий елемент вогнепальної культури немислима без спеціального механізму дії права, який, як відомо, характеризують три чинники: духовний, психологічний та фізичний.
   Духовний механізм дії права обґрунтовує саму потребу застосування вогнепальної зброї і дає змогу відповісти на запитання, чи має право працівник міліції стріляти в людину і навіть вбивати її. З позицій духовності - це складне питання, на яке відповісти однозначно неможливо. Культура застосування вогнепальної зброї змушує працівника міліції глибоко замислюватися над цією проблемою у кожному конкретному випадку.
   Працівник міліції перебуває на державній службі і держава приймає відповідні закони, виконання яких є обов´язковим. Тому духовна відповідальність стосується не лише рядового виконавця, а й держави в цілому. Зауважимо, що працівникові міліції не треба цим зловживати. Його духовна відповідальність настає навіть тоді, коли застосування зброї буде правомірним.
   З огляду на внутрішній світ суб´єкта реалізації вогнепальної зброї можливі розбіжності зовнішньої, внутрішньої і предметної діяльності, тобто психологічний механізм дії права немислимий без впливу моралі. Для того щоб працівник міліції вистрілив, йому потрібно зважитися на це насамперед психологічно. Одночасно застосування вогнепальної зброї пов´язане з моральними нормами.
   У вогнепальній культурі психологічний (внутрішній) елемент виявляє аспект психологічного впливу на правопорушника. В більшості випадків злочинець, побачивши витягнену з кобури вогнепальну зброю в руках працівника міліції, припиняє протиправні дії. Проте чимало фактів свідчать і про протилежне, а саме: про непередбачені дії, агресивність злочинця, оскільки примусове зупинення його намірів засобами зброї є надзвичайно дієвим емоційним фактором.
   Зовнішній елемент вогнепальної культури проявляється у виконанні певних юридичних процедур. Він стосується значною мірою вогнепальної культури працівника міліції, оскільки призначення застосування зброї й полягає у фізичному затриманні правопорушника (якщо по-іншому це не вдається зробити). Головне тут - уміле підсилення юридичної процедури, сприяння реалізації права (вимушеного) у критичній ситуації. Тобто фізичний аспект вогнепальної культури відображає лише правомірність реалізації норм.
   Загалом юридична процедура у вогнепальній культурі — явище вимушене (як і в будь-якій субкультурі). Але у вогнепальній культурі вимушеність має найвищий ступінь, оскільки застосування зброї до правопорушника - це крайній засіб.
   Вогнепальна культура працівника міліції передбачає Ґрунтовні знання тактико-технічних характеристик та прицільної снайперської стрільби. Хоча це питання суто технічне, але у реалізації права воно доцільне. Дійсно, не можна говорити про високий ступінь вогнепальної культури працівника міліції, якщо він лише теоретично знайомий з табельною зброєю. Знання матеріальної частини закріпленої за ним зброї, уміння прицільно вести вогонь по навчальних мішенях - необхідна передумова формування вогнепальної культури працівника міліції.
   Вогнепальна зброя — смертельний засіб, і працівник міліції зобов´язаний професійно опанувати усі складові механізму дії не тільки закріпленої табельної, а й інших видів зброї, яка є на озброєнні в органах внутрішніх справ.
   Крім цього, уміння підготувати вогнепальну зброю до стрільби, знання прицільної дальності, далекості польоту кулі (із збереженням її вбивчої сили) та далекості прямого пострілу і загалом відомостей про балістику як науку про рух (траєкторію) кулі при стрільбі повинні стати обов´язковими вимогами до кожного працівника. Від цього залежать якість прицілювання і так звана снайперська стрільба. Точність стрільби необхідна, оскільки при єдиноборстві на довгій дистанції потрібно вразити не тільки людину, а, можливо (частіше), засоби, за допомогою яких вона здійснює злочинні дії. При цьому висока вогнепальна культура працівника міліції вимагає володіння різноманітними прийомами ведення прицільної стрільби з різних положень, дотримання правил маскування перед правопорушниками, дотримання позиції очікування.
   Зрозуміло, що вогнепальна зброя потребує належного поводження. Це стосується її зберігання, утримання, експлуатації, дотримання техніки безпеки тощо. Такі вимоги культурно-правового характеру необхідні для власної безпеки, безпеки оточуючих та законності застосування зброї.
   З вогнепальною культурою працівника міліції пов´язана можливість притягнути до відповідальності правопорушника у судовому порядку. Реалізація права на застосування зброї спрямована на припинення злочинних дій, вироблення уміння швидко реагувати на будь-які дії порушника після попередження, що проти нього може бути застосовано смертельний засіб, а також при необхідності переслідування злочинця.
   Працівник міліції не має права одноосібне здійснювати правосуддя.
   Це завдання виключно судових органів, які встановлюють як правомірність затримання особи, так і правомірність дій працівника міліції, який застосував для цього табельну зброю.
   Науковці ведуть дискусії щодо попередження правопорушника про можливість застосування до нього зброї. Виходячи з культурологічних концепцій права, його духовності та моральності, таке попередження доцільне. Переконавшись у серйозних, суспільне небезпечних намірах правопорушника, працівник міліції повинен попередити про своє службове становище і про намір застосувати законні дії. Від реакції правопорушника на попередження залежать і подальші дії працівника міліції. Попереджувати про можливість застосування вогнепальної зброї все-таки варто, оскільки це може позитивно вплинути на злочинця. Звичайно, виникають ситуації, коли попередження неможливе, наприклад, через швидкість розгортання подій, негативну реакцію злочинця, яка завдасть нової шкоди тощо. Тому відсутність попередження повинна мати вагомі підстави.
   Застосування вогнепальної зброї практично завжди призводить до загрози здоров´ю і життю злочинця, а часто й працівника міліції. Тобто тут виявляються фізичні, психічні й моральні аспекти. Тому працівникові міліції дозволяється завдати правопорушнику незначного вогнестрільного поранення (в руку, ногу). Незначна рана змусить злочинця припинити антисуспільні дії, сприятиме його затриманню. Але у безвихідній ситуації, коли порушник вдається до найжорстокіших заходів, закон дозволяє здійснювати постріл у життєво важливі органи. Зрозуміло, що в обох випадках працівник міліції зобов´язаний надати необхідну медичну допомогу потерпілому.
   Зниження ризику правомірного заподіяння шкоди випливає із власного рішення працівника міліції. Зауважимо, що працівник з високою вогнепальною культурою не застосовуватиме зброї тоді, коли у нього виникатиме вагання — стріляти чи не стріляти. І це вагання повинно бути на користь правопорушника.
   Вогнепальна культура працівника міліції передбачає уміння дотримуватися заходів власної безпеки. Рішучість, сміливість, відвага не означають байдужості до свого життя та здоров´я.
   Закон не примушує працівника міліції ризикувати собою (держава в цьому не зацікавлена).
   Лише організувавши комплекс надійного прикриття, доцільно вступати у вогнестрільне протиборство. Досягнення позитивного ефекту, найвірогідніше, можливе за умови високої особистої вогнепальної культури працівника міліції.
   Усі компоненти вогнепальної культури визначає та чи інша суспільно-небезпечна ситуація. Працівникові міліції і юристові загалом треба глибоко зрозуміти суть правових фактів, які виникають у суспільне небезпечних ситуаціях. З´ясування суті справи дає змогу виробити власний варіант поведінки щодо застосування зброї. Остання є одним із засобів правового регулювання конкретної (тимчасової) суспільно-правової ситуації.
   Звідси виникає запитання: що є ефективним у тимчасових небезпечних ситуаціях - правове регулювання чи правовий вплив? Серед дослідників особливих розбіжностей у трактуванні цих понять немає. Зокрема, вважається, що правове регулювання ширше, ніж правовий вплив. До правового впливу, крім правового регулювання, входять правове виховання, правова пропаганда. Доцільно додати до цього ще й профілактичну діяльність щодо духовного та морального оздоровлення громадян. Це свідчить про актуальність систематичної, планомірної і, головне, професійної діяльності працівників міліції як суб´єктів права.
   Згідно з вимогами вогнепальної культури правовий вплив на правопорушника можна здійснити короткочасно, разово. Так, важливими, треба думати, є психологічні і фізичні аспекти, що зумовлюють відповідні види примусу. Зрозуміло, що високий рівень вогнепальної культури орієнтує вибір працівника міліції на користь психологічного впливу перед фізичним. Проте, продемонструвавши намір застосувати вогнепальну зброю, привівши її у бойову готовність, він своїми діями, командами, розпорядженнями продовжує регулювати ситуацію засобами психологічного примусу. У випадку не-врегулювання таким чином ситуації працівник міліції вдається до фізичного впливу (примусу). В цій ситуації чітко виявляються два методи правового впливу на особистість: переконання і примус, де останній виступає у вигляді фізичного.
   Працівник міліції повинен дотримуватися принципів вогнепальної культури, які є складовою службової діяльності і професійної культури. До основних принципів вогнепальної культури може віднести: боротьбу за законність, підвищену відповідальність, безпомилковість, швидкість реагування, культуру професійних рухів, техніку безпеки, фізичну досконалість, тренованість.
   У боротьбі за законність працівник міліції, застосовуючи вогнепальну зброю, повинен не тільки дотримуватися чинних правових вимог, а й дбати про правопорушника. Зухвала, агресивна дія злочинця може спонукати працівника міліції до порушення встановленої юридичної процедури щодо застосування зброї. Але оцінивши ступінь суспільної небезпеки, визначивши доцільність примусу, приступивши до активної протидії, працівник міліції повинен передусім уникнути емоційного реагування на ситуацію, що склалася. Також впливає на законність уміння ухилитися від зіткнення у невигідних умовах, де порушений так званий баланс сил. Нерівні умови (наприклад, кількість озброєних працівників міліції значно перевищує кількість правопорушників), примітивно обрана тактика щодо припинення злочинних дій призводять до порушення законності. Сюди можна віднести й небажання надати першу медичну допомогу пораненому, вступ у фізичне протиборство зі зброєю в руках, внаслідок чого нею оволодіває злочинець, та ін. Головне тут внутрішнє переконання у доцільності збройного розв´язання конфліктної ситуації як необхідної умови правомірного встановлення справедливості.
   Не викликає сумніву важливість принципу підвищеної відповідальності працівника міліції щодо реалізації права на зброю. Відповідальність наступає не тільки внаслідок неправомірності застосування зброї, а й у випадках її незастосування, які передбачені законом. Отже, як перевищення владних повноважень, так і байдужість чи нерішучість є суб´єктивними причинами нового правопорушення з боку працівника міліції. Причому з усіх видів юридичної відповідальності працівника міліції в цьому випадку йдеться про кримінальну відповідальність.
   Культура застосування вогнепальної зброї вимагає від працівника міліції абсолютної безпомилковості. Небезпечним є не стільки обмеження правопорушником волі, скільки загроза його життю та здоров´ю. Помилка в цьому випадку закінчується трагічно. Причому юридична чи фактична помилка (у виборі об´єкта) особливого значення не мають. Рівень вогнепальної культури працівника міліції повинен бути настільки високий, щоб той міг самостійно прийняти правильне рішення, яке не викликає жодних сумнівів.
   Принцип швидкого реагування у питаннях застосування вогнепальної зброї обґрунтовується, найвірогідніше, цінністю самого життя. Тому уважне спостереження за рухами правопорушника, адекватна оцінка їх, передбачення смертельної загрози та інші фактори вимагають від працівника міліції блискавичної реакції на випередження, звичайно, без права на помилку. При цьому використання вогнепальної зброї є останнім засобом зупинення протиправних дій і затримання злочинця. Взагалі швидке реагування не повинно відставати від перебігу подій у правовому явищі.
   Культура професійних рухів працівника міліції під час застосування вогнепальної зброї полягає в адекватності дій. Важливо, щоб його рухи мали або стримуюче значення, або були непомітними. Це залежить від ситуації. У першому випадку простежуються елементи правового впливу на правопорушника, який повинен зрозуміти серйозні наміри працівника міліції. Можливо, ці, на перший погляд, малопомітні дії відвернуть його від злочинних намірів. Проте другий випадок, коли не допустиме зволікання, а кожен зайвий рух працівника міліції може спричинити небезпечну реакцію з боку злочинця, вимагає певного порядку непомітних, обманливих рухів.
   З цього приводу корисно запозичити техніку сценічних рухів актора, який надає особливої уваги деталям, що несуть у собі певний зміст, відзначаються правильним добором відповідних рухів. Наприклад, треба здійснити постріл при збройному нападі. Перебуваючи під дулом вогнепальної зброї, працівник міліції повинен виконати рухи у такій послідовності: розстебнути кобуру, вийняти пістолет, зняти його з запобіжника, закласти патрон у патронник, прицілитися, натиснути пальцем на спусковий гачок. Тут важливу роль відіграє професійна майстерність.
   Техніка безпеки є складовим елементом правового регулювання, правомірності застосування вогнепальної зброї. Вона застерігає від усіляких випадковостей, небажаного смертельного наслідку не тільки для злочинця, а й сторонніх осіб і самого працівника міліції. Недотримання принципу техніки безпеки може призвести до небажаного повороту справи, до масового безладдя й кримінальної відповідальності суб´єктів права. Техніка безпеки вимагає поводитись із незарядженою зброєю як із зарядженою, жартома не прицілюватися і не досилати патрон у патронник, без потреби не класти палець на спусковий гачок і взагалі не використовувати вогнепальну зброю для залякування. Зауважимо, що з цією метою не можна використовувати навіть іграшковий пістолет, який людина може сприйняти за справжній.
   Тому принцип техніки безпеки — це необхідний атрибут розумового та фізичного аспектів правозастосування і є похідною нормою для працівника міліції, свідченням його високого професіоналізму.
   Вогнепальна культура працівника міліції пов´язана з принципом фізичної досконалості, тренованості. Висока техніка бойової стрільби, навички ведення вогню, уміння утримувати точку прицілювання в процесі можливих пересувань - результат регулярного тренування, відпрацювання спеціальних вправ. Адже множина можливих варіантів професійної поведінки працівника міліції залежить від уміння володіти зброєю і результативно вести вогонь по мішенях незалежно від способу стрільби. Тому спеціальні професійні заняття з працівниками найкраще проводити в умовах, наближених до бойових.
   Враховуючи велику небезпеку в реалізації права на застосування табельної зброї, потрібно визначити функції вогнепальної культури працівника міліції, які безпосередньо впливають на дії юридичного механізму правореалізації, виявляють правомірні підстави застосування зброї. Це ефективне регулювання перебігу подій у правовому явищі, правове застереження від вияву надмірних повноважень, удосконалення механізму правового регулювання, вироблення юридичної тактики застосування вогнепальної зброї, використання усіх законних методів правового впливу.
   Регулювати перебіг подій у правовій ситуації можна по-різному. Ми зосереджуємо увагу на його ефективному правовому регулюванні саме вогнепальною зброєю. Це дає змогу утримувати правову ситуацію під примусовим контролем, дозволяє виграти час, щоб припинити протиправні дії правопорушника. Ця функція вогнепальної культури працівника міліції застерігає його від стану розгубленості та безпорадності у правовому відношенні.
   Орієнтація на законність застосування табельної зброї, безпомилкове визначення порядку вогневих дій відвертає протиправність дій працівника міліції.
   Правове застереження від вияву надмірних повноважень зміцнює авторитет органів міліції. Адже в умовах, коли посадова особа може використати зброю, часто виникають ситуації демонстрування сили і влади. Тому вогнепальна культура виробляє у працівника міліції здатність самостійно аргументовано оцінити правову ситуацію, спонукає до прийняття виваженого рішення, запобігає неправомірному правозастосуванню.
   Характер самої правової ситуації змушує працівника міліції обмірковувати послідовність силових дій. Цим самим виробляється уміння обирати з дозволених законом дій найбільш оптимальні. Наприклад, кожен випадок реалізації права застосування зброї має свої особливості. Нестандартні ситуації вимагають щоразу нової юридичної тактики застосування вогнепальної зброї. Працівник міліції, керуючись високою вогнепальною культурою, формує професійно-прикладні уміння та навички.
   Вибір правильної юридичної тактики застерігає від того, щоб піддавати своє життя і здоров´я необгрунтованому ризику, формує професійні навички (зокрема, швидкість руху) в охороні громадського порядку.
   Використання усіх законних методів правового впливу залежить від вогнепальної культури правозастосовувача, зокрема, від його постійної готовності застосувати зброю, від уміння чинити збройний напад (втручання) і опір (гарантовані захисні дії), від вибору оптимальних юридичних дій. Методи правового впливу в цьому випадку дають змогу виявити ознаки можливого замаху на людину, враховуючи всі обставини та можливе відновлення небезпечної ситуації в будь-який момент.
   Вогнепальна культура працівника міліції суттєво пов´язана зі сферою реалізації правових норм на практиці. Вона допомагає правильно визначити ступінь реальної загрози, уникнути фактичної та юридичної помилок. Не менш важлива вогнепальна культура і при обгрунтуванні правомірності застосування вогнепальної зброї.
   Нині збільшилася кількість злочинів, які вчиняються з особливою жорстокістю, із застосуванням грубої фізичної сили та вогнепальної зброї. Здійснюються численні прямі напади на працівників міліції. Правова регламентація затримання злочинця вимагає не тільки фізичної сили, витривалості, володіння бойовими мистецтвами, знання правил застосування фізичного впливу чи спеціальних засобів (це завдання фізичного виховання і бойової підготовки), а й уміння належним чином використовувати фізичну силу. Йдеться про фізичну культуру, тобто про культуру фізичних дій як необхідний компонент спеціальної професійної культури правоохоронця.
   Фізична культура - це знання працівникам міліції правил застосування фізичного впливу, свідоме ставлення та психологічну готовність до застосування фізичної сили, уміння використовувати спеціальні прийоми при затриманні правопорушника.
   До основних складових елементів фізичної культури працівника міліції належать: психологічна готовність, уміння використовувати спеціальні прийоми, свідоме ставлення до застосування фізичних дій, фізичні норми.
   Психологічна готовність правоохоронця до фізичної боротьби з правопорушником полягає у здатності підтримувати у собі психологічну стійкість, у вмінні керувати власними емоціями. Працівник міліції не повинен допускати розгубленості чи безпорадності у протиборстві з правопорушником.
   Завдання працівника міліції — зрозуміти психологію правопорушника, передбачити його наміри, врахувати можливу протидію з метою локалізації несприятливої ситуації.
   Зрозуміло, що фізична культура правоохоронця передбачає знання бойових норм. Необхідною, хоча і недостатньою, умовою цього виду культури є уміння використовувати спеціальні прийоми. При цьому лише фізичних властивостей не досить, потрібне відповідне вміння застосовувати силові дії, практичний досвід у галузі фізичної та бойової підготовки. Правоохоронець повинен дбати про фізичну досконалість так само, як і про виховання волі та характеру.
   Застосування фізичної сили повинно диктуватися передусім її необхідністю, коли не вдається переконати правопорушника словом.
   Норми застосування фізичної сили визначаються Законом України “Про міліцію”, наказами та інструкціями Міністерства внутрішніх справ України. Вони регламентують дії працівника міліції практично у будь-яких правових ситуаціях. Зміст фізичної культури найбільше відображає рівень застосування правоохоронцем норм права у фізичних діях. Фактично йдеться про своєрідну реалізацію норм права (мається на увазі практичне їх втілення).
   Доцільно виокремити основні принципи фізичної культури працівника міліції, а саме: доцільність фізичних дій, законність, ненасильство.
   Інтелектуальність фізичної культури означає, що всі фізичні дії охоронця правопорядку повинні підпорядковуватися свідомому регулюванню. Тобто інтелект правоохоронця повинен випереджати його фізичні дії, принаймні аналізувати їх. В іншому випадку це буде автоматичне, бездумне виконання чиєїсь волі або утвердження власних амбіцій.
   Принцип ненасильства має свої особливості. Справа в тому, що фізичні дії працівника міліції - це вже своєрідне насильство. Але воно не має нічого спільного з фізичною розправою, садизмом, оскільки йдеться про вимушене (законом передбачене) насильство. Деякою мірою воно межує з терпінням, стриманістю, очікуваністю, вмовлянням тощо і є важливою передумовою вияву фізичної культури правоохоронця.
   Основні функції фізичної культури працівника міліції висвітлені у Законі України “Про міліцію”. Вважаємо за потрібне їх конкретизувати, бо життєво необхідними є такі функції:
   - підготовка правоохоронця до безпомилкових дій у ситуаціях, коли потрібні точний і обґрунтований розрахунок фізичних сил, надійність їх застосування. При цьому важливу роль відіграють спостережливість, пильність, уміла оцінка реальної небезпеки;
   - виховання стійкості до невдач, які можуть виникнути під час фізичного протиборства з правопорушником. Фізична дія працівника міліції ще не гарантує позитивного результату. Але невдача повинна стати уроком для наступних професійних дій;
   - допомога працівникові органів внутрішніх справ в екстремальних ситуаціях, які виникають при виконанні службових обов´язків. Фізична досконалість допомагає долати перешкоди при затриманні правопорушників. При цьому варто враховувати фізичну дію з боку правопорушника, вміння дозувати силу власного фізичного впливу. Йдеться про способи й методи протистояння правопорушникові. Культура фізичних дій дає змогу запобігти грубощам, непотрібному насильству, демонструванню влади. Фізичний вплив на правопорушника повинен диктуватися необхідністю і бути обгрунтованим;
   - забезпечення вимоги щодо збереження власного здоров´я і життя;
   - надання першої медичної допомоги особам, які потерпіли від фізичних дій працівника міліції, зважаючи на те, що збереження життя правопорушника (як і власного) - професійний обов´язок працівника міліції.
   Використання фізичних засобів впливу до правопорушника має переваги над бойовими, адже фізичні прийоми - це зброя, яка завжди “при собі”, її застосування не таке небезпечне для життя людини, як застосування вогнепальної зброї.
   Отже, вогнепальна та фізична культура працівника міліції, яка грунтується на певному примусі, не звернена лише до силових методів правореалізації, не виправдовує цих методів, а виконує роль умовного арбітра у розв´язанні соціально-правових конфліктів. У діях працівника міліції, який володіє такою культурою і визначає цінність прав громадянина чи суспільства, головним є спосіб його професійної діяльності щодо захисту цих цінностей.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право